Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування

1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному по­рядку ухвали слідчого судді про:

1) відмову у наданні дозволу на затримання;

2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні;

3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;

4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні;

5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні;

6) поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні;

7) продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні;

8) направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної екс­пертизи або відмову у такому направленні;

9) арешт майна або відмову у ньому;

10) тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність;

11) відсторонення від посади або відмову у ньому.

2. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи безді­яльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

3. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

1. Стаття 309 КПК передбачає оскарження ухвал слідчого судді під час досудово- го розслідування. Таким чином реалізується одна із загальних засад кримінального провадження, закріплена у ст. 7 КПК, - забезпечення права на оскарження процесу­альних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 24 цього Кодексу таке право гарантується кожному, а право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Закріплене право на оскарження ухвал слідчого судді в ході досудового прова­дження відповідає визначеним європейським стандартам і спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод права на справедливий суд.

Зазначена стаття містить виключний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

Інші ухвали слідчого судді, окрім зазначених у ст. 309 КПК, оскарженню не під­лягають; ч. 2 ст. 392 КПК законодавцем передбачений порядок подання заперечень проти них під час підготовчого провадження в суді.

Коментована стаття надає право оскаржити такі категорії ухвал слідчого судді, які пов'язані із:

застосуванням заходів кримінального провадження;

відмовою у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального прова­дження;

поверненням скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або від­мову у відкритті провадження по ній.

Система заходів забезпечення кримінального провадження (див. ч. 2 ст. 131 КПК), дозволяє органу досудового розслідування, слідчому, прокурору, слідчому судді інди­відуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, даних, що її характеризують, інших конкретних обставин.

До заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються на під­ставі ухвали слідчого судді, належать:

відсторонення від посади (див. статті 154-158 КПК), тимчасовий доступ до речей і документів (див. статті 159-166 КПК), арешт майна (див. статті 170-175 КПК), затримання особи (див. статті 131, 204, 207-213 КПК),

запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою (див. ст. 183 КПК) та домашньо­го арешту (див. ст. 181 КПК).

При оскарженні ухвал із цих питань необхідно враховувати, чи дотримувався слідчий суддя вимог зазначених статей КПК при їх винесенні.

Зазначені ухвали слідчого судді, перелічені у пп. 1-8 ч. 1 коментованої статті, слід віднести до категорії тих, що стосуються обмеження особистої свободи людини. Стаття 29 Конституції України закріпила право особи на свободу та особисту недо­торканність, яке в тому числі гарантує кожному затриманому право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Забезпечення права на свободу та особисту недо­торканність належить також до загальних засад кримінального провадження, визна­чених у ст.12 КПК.

Оскарження ухвал слідчого судді, передбачених п. 1 ч. 1 коментованої статті, може відбуватись з підстав як недотримання процедури їх винесення, так і порушень за­кону при підготовці їх змісту.

При постановленні ухвали про відмову у наданні дозволу на затримання слідчий суддя повинен керуватись положеннями КПК, які регулюють питання затримання особи. Законодавець розрізняє затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. ст. 188 КПК) та затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (див. ст. 207 КПК). У коментованій статті йдеться про оскаржен­ня першого виду затримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 КПК із клопотанням про дозвіл на затримання підозрю­ваного можуть звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором. Основні вимоги до розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу зазначені у ст.189 КПК. Такий розгляд повинен відбутись негайно після одержання цього кло­потання та в закритому судовому засіданні за участю прокурора.

Слідчий суддя не має права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затри­мання з метою приводу, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.

Підстави для відмови слідчим суддею у наданні дозволу на затримання підозрю­ваного з метою його приводу пов'язуються із обставинами, які викладені у клопотан­ні про застосування запобіжного заходу. Так, підставами для відмови у наданні до­зволу на затримання є недоведеність прокурором:

обставин, які вказують на наявність підстав для тримання особи під вартою,

якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений переховуєть­ся від органів досудового розслідування або до початку розгляду клопотання про за­стосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запо­біжного заходу і зазначені у ст. 177 КПК.

Окрім загальних вимог до судових рішень (див. статті 371-372 КПК), у ст.190 КПК викладені вимоги до ухвал про дозвіл на затримання з метою приводу, які можуть застосовуватись слідчими суддями до підготовки ухвал про відмову у наданні дозво­лу на затримання. Отже порушення цих вимог може бути формальною підставою для її оскарження в апеляційному порядку.

Водночас ч. 4 ст. 190 КПК передбачено право прокурора на повторне звернення із клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по тому самому кримі­нальному провадженню після винесення слідчим суддею ухвали про відмову у задо­воленні цього клопотання.

На відміну від ухвали про відмову у наданні дозволу на затримання ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.

Пункт 2 ч. 1 коментованої статті передбачає оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

Оскарження цього виду ухвал слідчого судді може мати місце з підстав недотри­мання вимог, передбачених ст. 183 КПК, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У такій ухвалі може бути передбачено застосування застави щодо особи, стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Слідчим суддею має бути дотриманий строк розгляду клопотання про застосуван­ня запобіжного заходу, передбачений ст.186, - невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду такого клопотання.

Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту здійснюється у відповідності до загальних правил розгляду клопотань про за­стосування запобіжного заходу. Серед основних вимог - дотримання права підозрю­ваного на захист та особиста присутність підозрюваного, окрім випадків оголошення особи у міжнародний розшук.

За загальним правилом (див. ч.1 ст. 197 КПК) строк дії ухвали про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Частина 2 цієї статті КПК визначає, що строки обчислюються з моменту взяття під варту або фактичного затримання.

Питання строків тримання осіб під вартою в Україні неодноразово знаходилось в полі зору ЄСПЛ. Недотримання цих строків призводило до встановлення численних порушень Україною ст. 5 КЗПЛ, оскільки право особи на свободу і особисту недо­торканність ретельно охороняється міжнародними нормативно-правовими актами.

Продовження строку тримання під вартою здійснюється слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, і згідно із ч. 3 ст. 197 КПК сукупний строк триман­ня під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:

шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або се­редньої тяжкості;

дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

У випадку оскарження цього виду ухвал слідчого судді також має значення до­тримання строків подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою - не пізніше ніж за п' ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Таке клопотання має бути розглянуто слідчим суддею до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів.

Підставою для відмови у продовженні строку тримання під вартою є недоведення прокурором, слідчим обставин, що виправдовують подальше тримання підозрювано­го під вартою.

Пункти 4 та 5 ч. 1 коментованої статті передбачають, що оскарженню підлягають ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні, а також продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні.

Домашній арешт є запобіжним заходом, що полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Важливим є те, що згідно із ст. 181 КПК строк дії ухвали слідчого судді про три­мання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необ­хідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців.

Розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відбувається за загальними правилами, встановленими ст. 193 КПК, про роз­гляд клопотань про застосування запобіжного заходу.

Таким чином, порушення вимог статей 181 та 193 КПК можуть бути підставами для оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Пунктами 6 та 7 ч. 1 ст. 309 КПК передбачено, що під час досудового розсліду­вання можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді про поміщення особи в приймаль- ник-розподільник для дітей або відмову у такому поміщенні та продовження строку тримання особи в приймальнику - розподільнику для дітей або відмову в його продовженні.

При оскарженні таких ухвал, насамперед, слід виходити з того, що КПК перед­бачено особливий порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх. Затри­мання та тримання під вартою можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запо­бігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК (див. ч. 2 ст. 492). Максимальний строк для тримання під вартою неповнолітнього цим Кодексом не визначений, отже, необ­хідно дотримуватись строків тримання під вартою, зазначених у ст. 197 КПК України: шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості, дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або осо­бливо тяжких злочинів.

Пунктом 8 ч.1 коментованої статті передбачено, що ухвала слідчого судді про на­правлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Підстави проведення експертизи визначені КПК(див. ст. 242 КПК). Пунктом 3 ч. 2 цієї статті передбачено, що слідчий або прокурор зобов' язаний звернутися до експерта для проведення експертизи для визначення психічного стану підозрюваного за наявнос­ті відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності.

Проте цей вид експертизи не відноситься до обов' язкових, а повинен проводитись у разі необхідності, коли є припущення, що особа у зв'язку із її психічними вадами не здатна правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання. Ії призначення залежатиме від рішення слідчого, прокурора. У разі незгоди особи на проведення цієї експертизи ч. 3 ст. 242 КПК передбачене примусове залучення особи для її проведення за ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до ст. 243 КПК сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, в тому числі за клопотанням сторони захисту. У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні такого клопотання сторона захисту має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді у ви­падках та в порядку, передбачених ст. 244 КПК.

Отже, під час досудового провадження ухвали слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову в такому направленні можуть мати місце у разі:

необхідності примусового залучення особи для проведення психіатричної екс­пертизи;

відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про за­лучення експерта або доручення експертній установі провести експертизу

Пунктами 9-11 частини першої коментованої статті передбачено оскарження ухвал слідчого судді про застосування таких заходів забезпечення кримінального прова­дження: арешту майна, тимчасового доступу до речей і документів та відсторонення від посади. Інститут тимчасового доступу речей і документів є новим по своїй суті у кримінальному процесуальному праві, в той час як арешт майна та відсторонення від посади набули нового оформлення в порівнянні з КПК 1960 р.

Основна відмінність полягає в тому, що перелічені заходи забезпечення кримі­нального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК. Водночас оскарженню підлягають лише ухвали, перелічені в коментованій статті.

Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (див. ст. 132 КПК).

Слідчий, прокурор у своєму клопотанні повинні довести необхідність застосуван­ня таких заходів, а під час розгляду питання в суді - подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються. У свою чергу слідчий суддя зобов'язаний враху­вати можливість отримати речі і документи без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження.

Вирішення питання про арешт майна має здійснюватись в порядку, визначеному в ст. 173 КПК. За результатами розгляду питання про арешт майна слідчий суддя по­становляє ухвалу згідно із вимогами частини п' ятої цієї статті, у якій зазначає порядок виконання ухвали.

При оскарженні ухвали доцільно досліджувати питання, чи правильно зазначені підстави для арешту майна (див. ст.170 КПК), чи вірно складено клопотання про арешт майна (див. ст. 171 КПК), а також чи дотримана процедура розгляду такого клопотан­ня (див. ст. 172 КПК). Згідно зі ст. 175 КПК ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором, водночас її оскарження в апеляційному порядку має здійснюватись у встановлений ст. 395 КПК п'ятиденний строк з дня її оголошення.

Ухвала про тимчасовий доступ до документів виноситься слідчим суддею та має відповідати вимогам ст. 164 КПК. Статтями 161-162 КПК визначений перелік речей і документів, до яких заборонено доступ, та які містять охоронювану законом таєм­ницю. До зазначеного переліку речей і документів тимчасовий доступ заборонений законом, щодо них не виносяться ухвали слідчим суддею.

До ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, від­несені лише ті, що вказані в п. 10 ч. 1 коментованої статті. Зі змісту коментованої статті вбачається, що це визначений перелік речей і документів, які посвідчують ко­ристування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсут­ності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливос­ті здійснювати свою діяльність.

Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів відбувається згідно вимог ст. 163 КПК, а порушення правил такого розгляду може мати наслідком оскарження ухвали. Клопотання може бути розглянуто за відсутності особи, у воло­дінні якої знаходяться речі і документи, яка не прибула без поважних причин або не повідомила про причини неприбуття.

Відсторонення від посади є заходом забезпечення кримінального провадження, загальні положення про які передбачені ст. 154 КПК. Відсторонення від посади за­стосовується до осіб, які підозрюються у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжко­го чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - до осіб, які є службовими особами правоохоронних органів. Особливий порядок вирішення пи­тання про відсторонення від посади передбачений законом для осіб, що призначають­ся Президентом України, та суддів. Строк відсторонення від посади не може стано­вити більше двох місяців, водночас у відповідності до ст. 158 КПК цей строк може бути продовжений на підставі відповідного клопотання прокурора.

Розгляд клопотання про відсторонення від посади має здійснюватись згідно із додержанням вимог статей 155 та 156 КПК, за результатами якого під час досудового провадження слідчим суддею виноситься ухвала.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає оскарження ще двох видів ухвал слідчого судді:

1) про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження;

2) про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

Оскарження таких ухвал може здійснюватись з питань порушення процедури їх розгляду. Питання правильності закриття кримінального провадження чи правомір­ності рішень, дій чи бездіяльності слідчого досліджуватись не можуть.

Конкретних підстав для оскарження вказаних у коментованій статті ухвал слідчо­го судді КПК не наводить. Зі змісту зазначених статей вбачається, що підставами для оскарження цих ухвал можуть стати недотримання процедури судового розгляду, в тому числі строків, порушення вимог закону у змісті ухвал, допущені слідчим суд­дею.

Питання складу суду, відводів вирішуються в порядку, визначеному цим Кодексом, не можуть бути підставою для оскарження зазначених ухвал.

Слід враховувати, що ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення (див. ст. 205 КПК).

Ст. 206 КПК встановлює загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини. За­конодавець покладає на слідчого суддю обов' язок негайно звільнити особу, яка зна­ходиться під вартою безпідставно в межах його юрисдикції. Дотримання цього обов'язку має значення для перевірки ухвал слідчого судді, зазначених у п.п.1-4 ч.1 коментованої статті.

3. Оскарженню не підлягають скарги на інші ухвали слідчого судді.