Наслідки порушення рівноваги: інфляція і безробіття

У межах національної економіки повинна встановлюватись відповідність між товарною масою і кількістю грошей, які в кожний даний момент перебувають в обігу. У разі порушення відповідності виникає інфляція – переповнення каналів обігу грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці й, відповідно, зростання загального рівня товарних цін.

Індекс цін показує, на скільки процентів ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього:

(7.2)

Ринковий кошик – це набір товарів та послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін. Базовий рік – це рік, з яким робиться порівняння.

Індекс споживчих цін є показником динаміки вартості споживчого кошика, який містить фіксований набір товарів і послуг масового споживання. Він виступає основним показником рівня інфляції в країні.

Темп інфляції, тобто швидкість зростання цін, визначається як темп приросту середнього рівня цін за певний проміжок часу, а саме:

(7.3)

Відповідно до темпів поширення інфляції розрізняють три види:

ü помірна (повзуча) – інфляція, в умовах якої ціни зростають не більше ніж на 10% на рік;

ü галопуюча – виникає при зростанні цін від 10% до 200 % на рік;

ü гіперінфляція – відображає річний темп зростання цін понад 200 %.

Вищезазначені три види являють собою тип відкритої інфляції, яка проявляється безпосередньо у зростанні цін. Прихована інфляція характеризується проявом знецінювання грошей у формі товарних дефіцитів при незмінному рівні цін.

Інфляція може бути не тільки додатною, але й мати від'ємні значення. У таких випадках гроші дорожчають та їх купівельна спроможність зростає. Від'ємна інфляція отримала назву дефляції. Водночас, інфляція може розгортатися на фоні спаду виробництва і супроводжуватись зростанням безробіття. Така ситуація називається стагфляцією.

Причини інфляції:

ü Надлишковий сукупний попит, який формують домогосподарства, підприємства і держава. Домогосподарства збільшують попит в результаті зростання заробітної плати, скорочення заощаджень, розширення використання кредитів. Підприємства збільшують попит на інвестиційні товари, а держава збільшує попит через зростання бюджетних видатків.

ü Зростання витрат на одиницю продукції, що призводить до зростання цін. Основними факторами є зростання заробітної плати, цін на сировину та енергоносії, податків. На відміну від інфляції попиту, порушення рівноваги грошового обігу є наслідком, а не причиною зростання цін.

ü Пропозиція грошей (інфляція грошей). Якщо гроші обертаються з однаковою швидкістю, інфляція відбувається у тих випадках, коли уряд дозволяє грошовій масі зростати вищими темпами, ніж пропозиція товарів та послуг.

Вважається, що невеликі темпи інфляції (до 5% на рік) сприяють зростанню ВВП, внаслідок збільшення платоспроможного попиту і величини очікуваного прибутку. Інфляція є наслідком порушення макроекономічної рівноваги і має негативні наслідки. Для домогосподарств – це знецінення заощаджень, зменшення поточних реальних доходів споживачів, соціальне розшарування та поглиблення майнової нерівності, зменшення стимулів до праці. Для економіки в цілому інфляція негативно впливає на обсяги виробництва продукції та його ефективність, скорочуються обсяги довгострокових інвестицій і нагромадження, здійснюється переміщення капіталу із сфери виробництва у сферу обігу, відбувається гальмування технічного прогресу та негативно впливає на платіжний баланс. Проте від впливу інфляції в окремих випадках мають вигоду позичальники та уряди інших країн.

Негативні наслідки інфляції потребують проведення державою певної економічної політики. Антиінфляційна політика – це комплекс заходів держави, спрямований на встановлення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання реального ВВП. Види антиінфляційної політики:

ü адаптивна політика – проводять, коли темпи інфляції незначні. В ролі інструментів впливу застосовують індексацію доходів, регулювання цін, стабілізацію цінових очікувань тощо

ü активна антиінфляційна політика передбачає різке скорочення пропозиції грошей і найчастіше застосовується при гіперінфляції.

В антиінфляційній політиці виділяють два підходи: перший передбачає активну бюджетну політику – маневрування державними витратами і доходами з метою впливу на платоспроможний попит і другий – монетарну політику, спрямовану на підтримку стабільних темпів зростання грошової маси на рівні 3 - 5 % на рік відповідно до зростання ВВП. Прагнення урядів не допустити інфляції в довготривалій перспективі називають антиінфляційною стратегією.

Існує тісний зв'язок між інфляційними процесами та безробіттям. Безробіття – це макроекономічне явище, яке виникає внаслідок перевищення пропозиції праці над попитом на неї збоку роботодавців. Взаємодія попиту на працю та її пропозиції встановлює рівень зайнятості в економіці. Зайнятість визначається як діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб та отриманням від неї доходу в натуральній або грошовій формі. Зайняті особи становлять тільки певну частину населення країни, причому економічно активного населення. Інша частина суспільства – це економічно не активне населення, до складу якого входять особи у віці до 16 років; пацієнти психіатричних лікарень, засуджені у виправних закладах; пенсіонери, учні, домогосподарки та інші особи, що вибули із контингенту робочої сили (не працюють і не шукають роботу).

Економічно активне населення (робоча сила) – це працездатні громадяни, які пропонують свою здатність до праці у виробництві товарів і послуг, тобто це сукупність зайнятого населення і безробітних.

Безробітні – це працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку внаслідок відсутності відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що дійсно шукають роботу та здатні до неї приступити у будь-який момент.

Отже, структуру населення країни з огляду на його здатність до праці можна уявити таким чином (рис. 7.7). Економісти виділяють фрикційне, структурне і циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуком або очікуванням

Рис 7.7. Структура ринку праці

роботи – характерне для працівників, які шукають роботу або
сподіваються її отримати у недалекому майбутньому. Причини: зміна місця проживання, незадоволення попереднім місцем роботи, намір змінити спеціальність тощо. Фрикційне безробіття має добровільний характер і є неминучим у будь-якому суспільстві, оскільки люди завжди будуть шукати кращих умов для реалізації своїх трудових можливостей.

Структурне безробіття породжується структурними зрушеннями у виробництві, які відбуваються під впливом змін у попиті й технологіях, що викликає появу нових виробництв, професій і відмирання старих. Структурне безробіття носить примусовий характер, оскільки працівник вже не може застосовувати в нових умовах виробництва свої навички і здібності. За таких умов виникає необхідність перепідготовки робочої сили та отримання працівниками нових професій.

Циклічне безробіття викликане економічним спадом – коли економіка переживає кризу надвиробництва, то падіння цін примушує більшість підприємців скорочувати виробництво або зовсім його зупиняти. За таких умов попит на ресурси скорочується, працівників звільняють і вони стають безробітними.

Причини виникнення безробіття:

ü представники класичної школи виходять з того, що конкуренція на ринку праці виключає вимушене безробіття, а зміна ставки відсотка, еластичність співвідношення цін і заробітної плати забезпечують повну зайнятість працездатного населення;

ü неокласична теорія стверджує, що безробіття носить добровільний характер. У кожний даний момент попит і пропозиція на ринку праці урівноважуються за допомогою ціни праці. Тому наявність безробітних пояснюється відмовою громадян працювати за невелику заробітну плату;

ü кейнсіанський напрям розглядає ринок праці як інертну систему, де ціна робочої сили досить жорстко фіксована. Наявність вимушеного безробіття зумовлена недостатньою величиною сукупного попиту, що не створює відповідного попиту на ресурси праці. Ліквідувати безробіття можуть заходи експансіоністської політики держави.

Індикаторами зайнятості й безробіття виступають показники їх рівнів:

(7.4)

(7.5)

На початку 60-х років американський економіст М. Фрідмен увів у наукову практику категорію природного рівня безробіття, яка характеризує його величину за повної зайнятості й відповідає потенційному ВВП. У кількісному вимірі природний рівень безробіття є таким, коли циклічне безробіття дорівнює нулю, тобто:

(7.5)

Закон Оукена: Якщо фактичний рівень безробіття перевищує природну норму на 1%, то відставання фактичного обсягу ВВП від потенційно можливого становить 2, 5%. Головна ціна безробіття – це недовироблена суспільством продукція.

Іншими соціально-економічними наслідками безробіття є зниження доходів, а значить рівня споживання серед категорій працівників, що втратили роботу. Під час циклічного безробіття внаслідок тривалих періодів бездіяльності втрачається кваліфікація працівників, погіршується їх фізичне й психологічне здоров'я. Безробіття провокує політичну нестабільність, зростання соціальної напруженості й виникнення криміногенної обстановки в суспільстві. Все це потребує від держави відповідної політики, спрямованої на регулювання негативних наслідків безробіття.