Стаття 11. Методи фінансування надання медичних послуг

Фінансування надання медичних послуг здійснюється за методами:

· кошторисного-постатейного фінансування, згідно з яким фінансування закладу охорони здоров’я здійснюється за кодами функціонально-економічної класифікації на основі розрахункових даних кількості населення, нормативу витрат тощо;

· цільового фінансування — методу, що полягає у забезпеченні фінансування заходів, передбачених окремими державними, місцевими та іншими цільовими програмами;

· подушного фінансування — методу, який застосовується переважно на рівні первинної медико-санітарної допомоги (сімейної медицини) та частково на рівні спеціалізованої медичної допомоги і полягає у фінансуванні закладу охорони здоров’я з розрахунку на кожного мешканця обслуговуваної території та надання цим закладом очікуваного обсягу та якості медичних послуг визначеного рівня;

· глобального бюджету — методу, який полягає у фінансуванні закладу охорони здоров’я на основі фіксованого річного бюджету під узгоджений обсяг медичних послуг (робіт);

· прямої оплати за надану послугу — методу, який полягає в оплаті кожної послуги, комплексу або окремої складової медичної послуги на основі розрахунків вартості медичних послуг;

· реімбурсації (часткового відшкодування) — методу, який полягає у частковому відшкодуванні пацієнту вартості послуг, ліків або товарів медичного призначення за рахунок коштів відповідних бюджетів, обов’язкового соціального медичного страхування або за рахунок коштів, передбачених цивільно-правовими угодами;

· співоплати — методу, який полягає в оплаті додаткових медичних послуг (товарів, робіт) або доплаті частки їх вартості з метою отримання додаткового обсягу та якості, ніж передбачено відповідними програмами, договорами або іншими цивільно-правовими актами.

11 Роль бюджетів у розвитку освіти

Важливим елементом державної політики в галузі освіти є ре­алізація національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2003 року №347/2002 для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни. Визначивши орієнтир на входження в освітній простір Євро­пи, Україна здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті Європейських вимог і все наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Фінансування установ, закладів та заходів освіти, що здійснюєть­ся на нормативній основі, не обмежується коштами державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур. При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для самостійного заробітку грошей на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.

Додаткове фінансування освіти включає такі джерела:

- кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та пе­репідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майсте­рень, цехів, підприємств та від надання в оренду приміщень, споруд, устаткування;

- дотації місцевих органів влади;

- кредити банків;

- добровільні грошові внески, матеріальні та інші цінності, отри­мані від підприємств, установ, організацій та окремих громадян.

В Україні діє широка мережа наукових установ з її координуючим центром — Національною академією наук України. України і здійснюють розробку те­оретичних проблем, що мають загальнодержавне значення. Вони включають науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструк­торські та технологічні організації, підпорядковані різним міністерст­вам і відомствам, що здійснюють розробку проблем прикладного ха­рактеру. За рахунок бюджетних коштів в Україні фінансується майже третина наукових і науково-технічних робіт. Це в основному такі на­укові заходи:

- фундаментальні дослідження і розробки, в тому числі оборон­ного характеру;

- розробки, що відображають пріоритетний напрямок розвитку науки і техніки;

- прикладні науково-технічні розробки загальнодержавного зна­чення;

- науково-технічні розробки, що реалізуються за співробіт­ництвом на основі міждержавних угод.

Бюджетне фінансування науково-технічних досліджень здійсню­ється за такими трьома напрямками:

а) шляхом базового фінансування у формі підтримки фундаментальних досліджень, що виконують наукові установи і вищі навчальні
заклади;

б) цільове фінансування науково-технічних програм та наукових розробок і досліджень з пріоритетних напрямків науки і техніки;

в) фінансування окремих наукових досліджень і розробок на ос­нові контрактів, що пройшли конкурсний відбір.

Оскільки бюджетні кошти, що спрямовуються на розвиток науки, є досить обмеженими, то держава застосовує фінансово-кредитні ва­желі стимулювання для суб´ єктів науково-технічної діяльності. Це, зокрема, створення інноваційних фондів, сприяння організації і ко­мерційній діяльності комерційних банків, заснованих на різних фор­мах власності, а також здійснення пільгового оподаткування і креди­тування, запровадження прискореної амортизації основних засобів суб´ єктів господарювання, що здійснюють роботи з пріоритетних на­прямків науково-технічного прогресу.

Обсяг витрат для кожного наукового закладу визначається плана­ми науково-дослідних робіт і відображається у кошторисі за кате­горіями видатків згідно з економічною класифікацією. Значну частку за кошторисами у більшості науково-дослідних організацій становлять ви­трати на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують, виходячи із структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для даної ка­тегорії наукових установ та діючої схеми посадових окладів.

Науково-дослідні організації, що фінансуються за рахунок бюд­жетних коштів, складають кошторис доходів і видатків за встановле­ною формою. Величина бюджетних асигнувань залежить від обсягів робіт, виробничих показників науково-технічних досліджень, бюд­жетних норм, нормативів, тарифів тощо. Витрати для кожного науко­вого закладу формуються залежно від плану науково-дослідних робіт і знаходять своє відображення в кошторисі за категоріями видатків бюджетної класифікації.

Суть, принципи та завдання бюджетного планування. Етапи та методи бюджетного планування.

Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.

Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвитку у безпосередньому взаємозв´ язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг ви­робництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструкту­ри тощо). Але розробка бюджету не зводиться лише до пасивного відображення завдань економічного і соціального розвитку. У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки і соціальної інфраструктури;

- визначення раціональної межі перерозподілу бюджетних ресурсів через бюджетний механізм;

- єдність у використанні показників бюджету в усіх ланках бюджетної системи;

- наукова обґрунтованість бюджетного планування з використанням передової методології і методів застосування передових норм і нормативів у використанні бюджетних коштів;

- режим економії в бюджетному плануванні означає орієнтацію на виконання завдань економічного й соціального розвитку за мінімумом витрат. Відповідно до цього обсяг бюджетного фінансування має плануватися в такому розмірі, щоб забезпечувалося раціональне використання кожної гривні. Це означає, що у процесі бюджетного планування враховуються можливості усунення непро­дуктивних витрат і втрат, а також найбільш прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо.

У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.

По-перше, визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у грошових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-еко­номічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої части­ни новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюджету суб´ єктами господарювання. Водночас у даний період, коли по­ставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвит­ку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.

По-друге, досягнення найвищої ефективності у розподілі бюджетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного госпо­дарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зрос­танню ефективності всього суспільного виробництва.По-третє, спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства. По-четверте, забезпечення прозорості і контролю за фінансово-господарською діяльністю суб´ єктів господарювання з метою дотри­мання цільового використання і режиму економії у використанні бюджетних ресурсів та повнотою виконання завдань з надходження по­датків і зборів до бюджету. По-п´ яте, формування необхідних резервів. Наявність бюджетних резервів дає можливість забезпечити безперебійність фінансування планових заходів навіть у тих випадках, коли надходження до бюджету виявляються не виконаними. Бюджетні резерви виступають джерелом відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи. Без них важко обійтися при ліквідації диспропорцій, що виникають у процесі виконання бюджету. Вони необхідні також для маневрування грошовими коштами в період сезонних касових розривів.

етапи:

розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради;

доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;

обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;

прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:

а) затвердити Закон про Державний бюджет України;

б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;

в) відхилити і направити на переробку.