Знак як основна форма комунікації та форма людського буття

Нейрофізіологічний апарат людини пристосований до опрацювання знакової інформації – слів, цифр, символів. Усе, що ми знаємо, має знакову природ у. Знак лежить в основі будь-яких суб’єктно-об’єктних чи міжсуб’єктних стосунків, тобто комунікації.

Декілька дефініцій знака.

Знак – універсальний попередник між усією множиною реальних і потенційних значень і тими, хто ці значення прагне осягнути, тобто між людиною і оточуючим її світом.

Знак – це те, що в певному сенсі або відношенні замінює для когось інший об’єкт.

Знак – це те, що завжди репрезентує (зображає) щось інше, а не себе.

Призначення знака бути тим, чим він не є, зображати (представляти) собою щось інше. Знак має статус універсального посередника між людиною й оточуючим її світом.

Термінологічна розвідка. Концепт – ідея речі, ментальна (тобто світоглядна) репрезентація властивостей об'єкта; мовне вираження психічного (чуттєвого) образу явища, яке залежить від змісту культури й детермінує систему споріднених значень. Ментальність – спосіб мислення, світогляд, притаманний представникам кожної національності. Амбівалентність – неоднозначне поняття, містить протилежні за значенням компоненти. Біфуркація – точка роздвоєння (приклад: старе і нове, минуле й прийдешнє), точка неповернення. Парадигма – шаблон, клас функціонально однорідних одиниць. Синтагма – спосіб зв’язку різних елементів системи згідно з певним структурним принципом. Сигніфікат – сукупність ознак, семантичний зміст мовної одиниці. Сигніфікація – встановлення взаємозалежності між означником і означуваним у процесі формування й використання знака.

Знак і система знаків. У семіотиці, лінгвістиці й ТК для дослідження знакових відносин використовують трикутник «Фреге», німецького вченого, одного із засновників математичної логіки, який писав: «Вживаючи знак, ми хочемо сказати щось не про знак, нас цікавить передусім його значення».

Тип (клас) речі, предмета або явища називають денотатом знака, а конкретну річ – референтом знака. Меблі – денотат, стілець – референт. Людина означає речі не безпосередньо, а опосередковано через власне її сприйняття, тому на вершину трикутника поміщають уявлення про річ. Тобто сигніфікат знака. Поняття називають і по-іншому, концепт або десигнат знака.

Цей трикутник використовують і в ширшому сенсі – для позначення зв’язків людини з оточуючим світом. Три сторони трикутника «Фреге» дають 3 розділи семіотики: семантику (вивчає відношення між денотатом і концептом речі, значення), синтактику (вивчає взаємодію між знаками), прагматику (людина і знак).

Виділяють 3 види знаків за ступенем їх наближення до предмета: ознаки, сигнали і власне знаки. Колір овочуабо фрукту є ознакою. Зрілості або свіжості. Дим сигналізує про наявність вогню. Знак виконує функцію заміщення предмета. Природні знаки не є навмисно вжитими. Властиві такі й людині: тремтіння рук видає хвилювання, почервоніння обличчя – сором тощо. Однак, у той же час більша частина людських знаків є навмисними (інтенціональними), спрямованими на конкретний предмет.

За ступенем відношення до означника вирізняють іконічні, індексальні й символічні знаки. Іконічні – образи, що мають природну схожість із об’єктом, хоча й досить умовну (фото, ікона, картина). Індексальні – вказують на об’єкт (стрілкою, окликом, пальцем тощо), характеризують об’єкт через вказівку на спосіб його прояву. Символічні – умовні, не зв’язані безпосередньо з об’єктом, замінюють його в дискурсі, в думці – це слова, деякі алегорії (осел, орел, тощо). Саме так Чарльз Пірс ділив знаки на 3 види: ікони (зберігає подібність до реального об’єкта), індекси ( характеристика об’єкта через вказівку на спосіб його прояву ), символи (репрезентація об’єкта на основі матеріальної форми, довільної щодо зображуваного).

Принципова різниця між ними в тому, що іконічний знак людина бачить, індексальний ­ – «визначає», а символічний – усвідомлює, засвоює. Останній найбільш підлягає суб’єктивним тлумаченням, тому що вказує не лише на індивідуальні речі, а й властивості класу таких речей (кримінологія).

По-різному види знаку співвідносяться з істинною природою речей, які вони означають. Найближче до неї знак-ікона, але він же й найдальше (не вір очам своїм), що використовується у маніпулятивних технологіях на ТБ, в кіно й театральному дискурсах. Документальний ефект зображення маскує той факт, що створені за допомогою знаків-ікон образи є наскрізь суб’єктивними конструкціями. Одну й ту саму картинку можна показати під різним ракурсом, від чого змінюється її значення.

Знак, за Ф. Де Соссюром, – це сутність із профілем дволикого Януса. Мова – це не лише вербальна система. До знакових мов відносять танець, пантоміму, балет, музику, живопис, хореографію. Ми живемо у світі мов не тільки вербальних, а й знакових.

Два елемента умовної будови знака ФдС назвав означуваним і означником.

Означуване – Означник

Поняття – Слово, звукообраз

План змісту – План вираження

Концепт – Медіатор

Сигніфікант – Сигніфікат

Структуру й обсяг означуваного (концепту) визначають через ситуацію, контекст. Взаємодія означуваного й означника і породжує знак.

Мова – це парадигматична (шаблонна) сутність, впорядкована за певним принципом система (фонеми, їх позначення в алфавіті, словникова лексика, правила) субсистем, які об’єднані макропарадигмами. Реалізується завдяки синтагматичному порядку.

Текст – синтагматична форма існування макропарадигми.