Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Розділ ІІ. Процесуальні засади прийняття рішень АМКУ
|
|
Лекція 4. Процесуальні засади розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та порядок перегляду і оскарження рішень органів АМКУ.
1. Застосування законодавства під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Види порушення законодавства про захист економічної конкуренції
3. Складові порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
5. Особливості запитування інформації органами АМКУ
6. Перегляд і оскарження рішень органів Антимонопольного комітету та його теріторіальних відділень.
1. Застосування законодавства під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції завдає значної шкоди як економіці, так і суспільству України. Тому дуже важливо вчасно виявити та припинити такі порушення.
Під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції необхідно враховувати особливості застосування норм відповідного законодавства.
Стаття 3 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із власне Закону «Про захист економічної конкуренції», законів України «Про Антимонопольний комітет України», " Про захист від недобросовісної конкуренції» інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Слід зауважити, що термін „справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» включає також і справи про недобросовісну конкуренцію, і тому при розгляді справ в частині не врегульованій спеціальними нормами Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» діють загальні норми Закону України “Про захист економічної конкуренції» (надалі «Закон»).
Особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про захист від недобросовісної конкуренції визначені «Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції», затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України (АМКУ) від 19 квітня 1994 р, № 5, з наступними змінами.
До уваги слід брати і Господарський кодекс України, зокрема, статтю 257, що визначає органи які розглядають справи про порушення анитмонопольно-конкурентного законодавства.
Виявлення, припинення та розгляд справ про порушення законодавство про захист економічної конкуренції належить до компетенції органів Антимонопольного комітету України. Повноваження АМКУ визначає ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
2. Види порушення законодавства про захист економічної конкуренції
Всі порушення, що заборонені законодавством про захист економічної конкуренції визначені у статті 50 Закону, а також статтях 1, 4-19 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції».
Суб’єкти підприємницької діяльності повинні пам’ятати про ці норми, і намагатися діяти так, щоб не нести небажану відповідальність.
Двадцять видів порушень встановлює названа стаття 50 Закону.
Щодо цієї статті слід дати пояснення. Кожний з наступних пунктів цієї норми встановлює саме вид порушення. Але майже кожний вид порушення має своє визначення і крім законодавчого визначення встановлюється: які саме дії вважаються такими. Тому, приймаючи рішення у якійсь справі, органи АМКУ кваліфікують його, посилаючись на відповідний пункт статті 50 Закону, а також на норму, яка визначає саме вид такого порушення.
Наприклад, в Антимонопольному комітеті довгий час розглядалася справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку Закритого акціонерного товариства „Воля-Кабель”. Це товариство свого часу припинило ретрансляцію телеканалу “ОРТ-Международное”. Були й інші протиправні дії. Такі дії органами АМКУ були кваліфіковані як порушення п. 2 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, передбаченого част. 1 ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” як дії суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Виходячи з цього прикладу, звертаючись до норм (пунктів) статті 50, слід звертатись і до норм, що дають визначення такого порушення та норм, що визначають які саме дії вважаються таким порушенням. І, таким чином:
1) атиконкурентні узгоджені дії. Визначення цьому порушенню дається у ст. 6 Закону. Такими діями визнаються дії встановлені частиною другою ст. 6 Закону. Слід зазначити, що єдинних і простих правил оцінки антиконкурентного ефекту неправомірних угод не існує. Тому, кожний випадок необхідно розглядати окремо.
2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Визначення цьому порушенню дається у частині першій ст. 13 Закону. Такими діями визнаються дії встановлені частиною другою ст. 13 Закону;
3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Визначення цьому порушенню дається у частині першій ст. 15 Закону. Такими діями визнаються дії встановлені частиною другою ст. 15 Закону;
4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі. За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення. Такі рішення перераховані в ст. 48 Закону. Попередне рішення у процесі розгляду справ може бути прийняте органом Антимонопольного комітету у відповідності із ст. 47 Закону.
5) здійснення учасниками узгоджених дій — суб’єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п’ятою статті 10 цього Закону (йдеться про узгоджені дії, які, за умови виконання вимог ст. 10 Закону, можуть бути дозволені оранами АМКУ, але їх не можна здійснювати до отримання дозволу органів АМКУ або Кабінету Міністрів України);
6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього Закону (йдеться про те, що таке делегування підприємствам та іншим суб’ктам господарювання може призвести до недопущення, обмеження чи спотворення конкуренції);
7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону (йдеться про заборону схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створення умов для вчинення таких порушень чи їх легітимація);
8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону (див.: названі норми);
9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 цього Закону (див.: названу норму);
10) недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону (див.: названу норму);
11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;
12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна. Поняття „концентрація суб’ктів господарювання”, законодавчого визначення не має. Але дії, що підпадають під це поняття перераховуються у частині другій ст. 22 Закону, а також пунктах 2.1.1. – 2.1.4. Положення про концентрацію.
13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;
14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки. Порушення зазначені у п.п. 13 і 14 вважаються найпоширенішими. Досить часто порушники законодавства про захист економічної конкуренції не поспішають надавати необхідну інформацію. Внаслідок цього настає відповідальність, про яку йдеться нижче.
15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;
16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;
17) надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;
18) обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;
20) обмежувальна діяльність об’єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.
Як бачимо конкуренційні правопорушення доволі різноманітні. Вони відрізняються як спектром складу правопорушень, так і ступенем негативних наслідків, які вони породжують.
Та це ще не всі порушення, що вважаються порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції. До таких порушень, як вже було зазначено, включаються й порушення, що мають назву „ недобросовісна конкуренція ”, і тому при розгляді справ про недобросовісну конкуренцію в частині не врегульованій спеціальними нормами Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” діють загальні норми Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
За законодавством України, поняття “недобросовісна конкуренція” є широким, і тому законодавець не дає його точного визначення, а йде шляхом встановлення кола окремих дій, які визначаються як протиправні. Поняття недобросовісної конкуренції конкретизується у ст. 1 та главах 2, 3 та 4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, де наводиться ряд неправомірних дій у конкуренції, що визначаються як недобросовісна конкуренція.
Це поняття вперше з’явилося у тексті Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., коли на Дипломатичній конференції в Брюсселі у 1900 р до неї було включено ст. 10bis (недобросовісна конкуренція), згідно з якою: “Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.
Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-яка дія в конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.
Положення ст. 10bis Паризької конвенції є нормами прямої дії, що мають застосовуватися безпосередньо судами та адміністративними органами країн Союзу з охорони промислової власності. Стаття 10bis була врахована при розробці Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
І таким чином, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» повернув поняття чесних звичаїв у підприємницькій діяльності у правовий обіг. Це поняття не існувало в колишньому радянському праві.
Згідно із част. першою ст. 1 названого закону недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Як бачимо, зазначена норма подібна до ст. 10bis Паризької конвенції.
Значення чесних звичаїв у підприємницькій діяльності полягає у тому, що вони виступають джерелом права і при цьому є одним з еталонів (стандартів) добросовісної конкуренції, Поняття «чесні звичаї» належать до правових понять, яке слід наповнювати відповідними оцінками. Вирішення питання про те, які дії вважаються недобросовісними і суперечать чесним звичаям, значною мірою залежить від рівня культури, економічного і соціального розвитку суспільства. І тому змістовне наповнення терміна «чесні звичаї» може відрізнятися у різних країнах і дещо змінюватися з перебігом часу.
У правозастосовчий діяльності джерелами чесних звичаїв є:
1) рішення судів у спорах, пов’язаних із застосуванням част. 1 ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
2) рішення Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію, в яких застосовувалась част.1 ст. 1 зазначеного Закону;
3) правила професійної етики, розроблені відповідно до ст. 33 цього ж Закону;
4) результати опитувань значної кількості підприємців відповідної галузі, професійних об’єднань, спеціалізованих установ, споживачів тощо;
5) висновки спілок підприємців;
6) висновки експертів;
7) висновки Торгово-промислової палати України, основними завданнями якої, відповідно до ст. 3 Закону України від 02.12.1997 № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні», зокрема, є надання відомостей про діяльність українських підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством.
Дії, які вважаються недобросовісною конкуренцією за змістом та спрямованістю поділяють на три великі групи:
Першу групу охоплює глава 2 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» - неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця) яка включає в себе дії визначені статтями 4 – 7 цієї глави:
- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (ст. 4);
- неправомірне використання товару іншого виробника (ст. 5);
- копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6);
- порівняльна реклама (ст. 7).
Другу групу охоплює глава 3 названого Закону - створення перешкод господарюючим суб’єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, до якої входять наступні норми:
- дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця) (ст.8);
- купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом (ст.. 9);
- схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) (ст.10);
- схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника) (ст.. 11);
- схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом (ст.. 12);
- підкуп працівника постачальника (ст.. 13);
- підкуп працівника покупця (замовника) (ст. 14);
- досягнення неправомірних переваг у конкуренції (ст..15).
Третю групу охоплює глава 4 названого Закону - неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, до якої входять такі норми:
- неправомірне збирання комерційної таємниці (ст. 16);
- розголошення комерційної таємниці (ст. 17);
- схилення до розголошення комерційної таємниці (ст..18);
- неправомірне використання комерційної таємниці (ст.19).
Тепер можна вважати, що всі порушення конкуренційного законодавства перераховані. слід зазначити, що Закони України „Про захист економічної конкуренції" і " Про захист від недобросовісної конкуренції" містять основоположні норми конкуренційного процесу, визначають санкції відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, особливості процесуальних засад припинення недобросовісної конкуренції. Ці норми важливі, але норми, які визначають процесуальний порядок, здебільшого встановлені нормативно-правовими актами Антимонопольного комітету, про які вже йшлося.
Йшлося вже і про проект Конкуренціного процесуального кодексу. Можливо, вже в недалекому майбутньому цей документ буде затверджений. В цьому важливому нормативному акті повинні бути кодифіковані всі необхідні процесуальні норми, такі як: процедура розслідування, доказування, прийняття відповідних рішень, забезпечення дотримання необхідних процесуальних гарантій учасників процесу, процесуальні строки тощо.
Останнє, що було з роблено у цьому напрямі, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2002 р. № 145 р. схвалено Концепцію Конкуренційного процесуального кодексу.
3. Складові порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Порушення законодавства про захист економічної конкуренції – це шкідливі для ринкової конкуренції, осіб, що функціонують на ринку, дії (бездіяльність), вчинення яких передбачає настання юридичної відповідальності.
Як і будь яке правопорушення, це порушення також має складові: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.
Об’єктом порушення законодавства про захист економічної конкуренції є ринкова конкуренція, права та охоронювані законом інтереси підприємців і споживачів.
Об’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складають неправомірні дії (бездіяльність), що спрямованні на обмеження, спотворення чи усунення конкуренції з ринку або на порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємців і споживачів, шкода, завдана конкуренції, підприємцям, споживачам неправомірними діями, а також негативні наслідки, до яких призводять чи можуть призвести зазначені неправомірні дії.
Умовно процес вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції можна поділити на три елементи:
- Неправомірна дія (бездіяльність). Цей етап характеризує порушення як явище і визначає місце, час, спосіб вчинення порушення.
- Причинний зв’язок полягає в тому, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції призводить до змін на ринку, які в свою чергу зумовлюють певний розвиток подій на ньому.
- Завдана шкода та наслідки порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це ті зміни, до яких призводить порушення і які є шкідливими для суспільно-економічних відносин.
Суб’єктом порушення законодавства про захист економічної конкуренції е юридичні та фізичні (в даному випадку – посадові особи підприємств, організацій, установ або особи, які зареєстровані як підприємці) особи.
Суб’єктивну сторону порушення законодавства про захист економічної конкуренції складає – вина порушника, його ставлення до вчиненого порушення та шкоди, завданої ринковій конкуренції, підприємцям, споживачам.
4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Як вже було зазначено, івчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції завдає значної шкоди як економіці, так і суспільству України. Такі порушення шкідливі для ринкової конкуренції, осіб, що функціонують на ринку. Завдання виявлення та припинення конкуренційних правопорушень покладені на Антимонопольний комітет України (АМКУ). Комітет працює в системі органів державної влади і виконує покладені на нього чинним законодавством функції. Повноваження АМКУ визначає ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції врегульована розділом VII Закону. Але особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про захист від недобросовісної конкуренції визначені, перш за все, вже названимиПравилами розгляду справ.
Пункт четвертий цих Правил встановлює, що справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються органами Комітету:
- Комітетом;
- Постійно діючою адміністративною колегією Комітету;
- тимчасовою адміністративною колегією Комітету;
- державним уповноваженим Комітету;
- адміністративною колегією територіального відділення Комітету.
Пункти 5 – 11 Правил розгляду справ встановлюють підвідомчість справ кожному з названих органів.
Крім зазначених Правил при розгляді справ слід керуватися також Положеннями про територіальне відділення Антимонопольного комітету України», затвердженими розпорядженням Антимонопольного Комітету України вiд 23.02.2001 № 32-р. (далі Положення 32-р).
Органи комітету починають розгляд справ за ознаками порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Підставами для початку розгляду справ, відповідно до статті 36 Закону (з урахуванням статті 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), є:
- заява суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їхніх прав внаслідок дій чи бездіяльності визначених обома Законами як порушення;
- подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- власна ініціатива органів Комітету.
Строк, протягом якого особи, права яких порушені можуть звертатися до Комітету, територіального відділення із заявою про захист своїх прав встановлений лише в Законі України „Про захист від недобросовісної конкуренції. Згідно із частиною першою ст. 28 зазначеного Закону цей строк складає шість місяців з дня, коли особи дізналися або повинні були дізнатися про порушення своїх прав
Подання заяви та її розгляд відбувається в порядку, визначеному розділом VI (пунктами 17-19) Правил розгляду справ.
Пункт 17 встановлює – до якого саме органу АМКУ подається заява.
Заява має відповідати певним критеріям (п.18. Правил розгляду справ), вона подається в письмовій формі й повинна містити:
- найменування органу, до якого подається заява;
- найменування, поштову адресу, інші реквізити (факс, телефон) заявника;
- найменування, поштову адресу, інші реквізити відповідача;
- зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обгрунтовує свої вимоги;
- перелік документів, що додаються до заяви;
- підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання заяви.
До заяви додаються наявні у заявника матеріали, якими заявник обгрунтовує свої вимоги.
Пункт 19 Правил розгляду справ встановлює строки розгляду справ. Заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів. У разі необхідності одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення до 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.
Пункт 19 Правил розгляду справ передбачає й інше, зокрема, якщо щодо відповідача, зазначеного у заяві, вже порушено справу за наведеними у заяві ознаками порушення, заява може бути приєднана до цієї справи; або заява залишається без руху, якщо її подано без додержання встановлених вимог. В обох випадках заявнику про це повідомляється письмово.
Якщо заявник відмовився від заяви, вона залишається без розгляду, що не є перешкодою для продовження Комітетом, відділенням дослідження з питань, порушених у заяві.
Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до Комітету, відділення з повторною заявою про порушення.
Розгляд заяви може бути зупинено з власної ініціативи органу Комітету чи голови територіального відділення, чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом, господарським судом пов'язаної з цією заявою справи або до вирішення державним органом пов'язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду заяви письмово повідомляється заявнику.
У разі не виявлення ознак порушення законодавства державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику. При цьому відповідним суб’єктам господарювання, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю можуть бути надані рекомендації щодо проведення заходів, спрямованих на запобігання порушенням, розвиток підприємництва і конкуренції. Це передбачає п. 20 Правил розгляду справ. А п. 20-1 передбачає що провадження у справі може не розпочинатися. В даному випадку органи Антимонопольного комітету виходять з того факту, що порушення не мають відчутного впливу на умови конкуренції на ринку і є можливість припинення порушення та усунення його наслідків без розгляду справи. В таких випадках органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю надаються роз’яснення та рекомендації щодо припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень.
Рекомендації надаються у формі листа. Органи чи особи, яким надано рекомендації, зобов’язані їх розглянути та повідомити Комітет, відділення про результати їх розгляду у десятиденний строк з дня отримання рекомендацій.
За умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо порушення:
- не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції;
- не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству
- та вжито відповідних заходів для усунення наслідків порушення -
органи Комітету провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не розпочинають а розпочате провадження закривають.
Ст. 20-2 та 20-3 встановлюють, що розпорядження про початок розгляду справи або про відмову в розгляді справи, в залежності від підпорядкованості, приймає або державний уповноважений Комітету, або адміністративна колегія територіального відділення комітету.
Розпорядження органу Антимонопольного комітету України про початок розглядусправи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є актом державного органу у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 № 1798.
Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу а також заявнику протягом трьох робочих днів із дня його прийняття. (п.20-4 Правил розгляду справ).
Під час розгляду справи службовці Комітету, відділення: збирають і аналізують докази, надсилають запити, здійснюють перевірки (п. 23 Правил розгляду справ).
Повноваження службовців Комітету щодо збирання доказів підтверджуються службовим дорученням, виданим державним уповноваженим, а повноваження службовців територіального відділення Комітету – службовим дорученням, виданим головою територіального відділення.
Якщо на вимогу Комітету, державного уповноваженого або голови територіального відділення не були надані необхідні докази, а також, якщо існує загроза, що ці докази можуть бути знищені, зазначені особи можуть прийняти розпорядження щодо їх вилучення.
Доказами у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення.
Ці дані встановлюються:
1) Поясненням сторін, третіх осіб, службових осіб та громадян. Пояснення можуть бути як усні так і письмові.
Письмові пояснення цих осіб подаються у формі: заяв до органів АМКУ про відомі факти вчинення порушення; відповідей на запити органів АМКУ щодо надання необхідної інформації та в інших формах.
Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, що містять дані про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.
2) Письмовими доказами. Ними можуть бути документи, розпорядження, накази, листування службового або особистого характеру тощо. Залежно від походження письмові доказі поділяються на офіційні та неофіційні. Офіційні письмові доказі – це документи, розпорядження, наказі, листування тощо органів влади, місцевого самоврядування, та суб’єктів господарювання. Їх видають компетентні органи у межах їхніх повноважень у встановлених порядку і формі. Неофіційні письмові докази походять від громадян.
3) Речовими доказами. Це можуть бути предмети, властивості яких свідчать про обставини, що мають значення при встановленні об’єктивної істини у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Наприклад, це: упаковки, наклейки, знімки, фонограми, відеокасети, рекламні матеріали у будь якій формі тощо.
4) Висновками експертів. Експерт дає у письмовій формі мотивований висновок, який приєднується до справи. Цей висновок має містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті цих досліджень висновки й обґрунтовані відповіді на поставлені органами АМКУ питання.
За результатами збирання доказів у справі складається подання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа.
Подання з попереднім висновком має містити:
- виклад змісту заяв або інших підстав для початку розгляду справи;
- виклад обставин, які встановлені в ході проведеного розслідування у справі: суб’єкт порушення – відповідача;
- об’єкт порушення – суспільні відносини, на які посягає діяння (дії, бездіяльність);
- об’єктивна сторона порушення – діяння (дії, бездіяльність, що кваліфікуються як порушення), час, місце, спосіб вчинення порушення, наслідки порушення, що настали чи можуть настати, причинний зв’язок між неправомірними діяннями відповідача й наслідками цього діяння;
- докази, якими підтверджується чи спростовується наявність у діях відповідача складу порушення;
- висновок експерта (за його наявності);
- пояснення (заперечення) відповідача, третіх осіб щодо вчиненого порушення;
- доводи та мотиви, за якими пропонується відхилити ті чи інші докази та врахувати (відхилити) заперечення відповідача та третіх осіб;
- вмотивований висновок про доведення (не доведення) факту порушення та про кваліфікацію діянь відповідача.
Крім цього, у разі доведення вчинення порушення, подання має містити в собі:
- інформацію про те, чи припинено відповідачем порушення;
- пропозиції про вжиття заходів щодо припинення відповідачем порушення, якщо на момент внесення подання таке порушення не припинено;
- виклад обставин, що можуть бути враховані при визначенні розміру штрафу;
- інформацію щодо наявності незаконно одержаного прибутку;
- розмір доходу (виручки) відповідача від реалізації продукції за останній звітній рік, що передував року, в якому накладається штраф;
- пропозиції щодо розміру штрафу;
- інша інформація, необхідна для прийняття рішення по суті.
Копії подання з попередніми висновками надсилаються сторонам та третім особам не пізніше ніж за десять днів до прийняття рішення у справі. (п.26 Правил розгляду справ).
За поданням службовців Комітету, відділення, та на підставі акту перевірки, який складається відповідно до п.п. 52-66 Положення 182-р, відповідним органом Комітету приймається розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема про захист від недобросовісної конкуренції.
За результатами розгляду справи і доведенні що відбулося порушення визначене ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», чи статтями 1, 4-19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції приймається рішення.
Залежно від обставин у справі, згідно зі статтею 48 Закону, може бути прийнято одне чи декілька рішення у справі про:
- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
- визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
- примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
- накладення штрафу;
- блокування цінних паперів;
- усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
- скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 Закону;
- оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;
- закриття провадження у справі.
Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання (част. 2 ст.56 Закону)
5. Деякі особливості запитування інформації оранами АМКУ
Відповідно до ст. 7 З України «Про Антимонопольний комітет України» органи АМКУ мають право вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Так, наприклад, у відповідності із п. 9 Положень 32-р, частини першої ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», на вимогу голови Відділення, розпорядження, рішення чи вимоги якого є обов’язковими для виконання, у визначені ним строки, підприємство зобов’язано надати документи, інші носії інформації, пояснення чи іншу інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, а також банківську таємницю, необхідну для виконання Відділенням завдань, передбачених відповідним законодавством.
Реалізація норм щодо права органів АМКУ запитувати інформацію пов’язана з оцінкою юридичних фактів.
Тому, у кожному випадку запит (вимога) про надання інформації повинен містити, окрім посилання на відповідні норми законодавства, що встановлюють право вимагати інформацію, конкретні (фактичні) підстави (причини) у зв’язку з якими така інформація вимагається. Такими підставами, зокрема, можуть бути: виявлені ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції; дослідження ринку; розгляд певних питань (наприклад концентрації, узгодженні дії) для вирішення яких необхідною є певна інформація.
З метою підтвердження правомірності запитування інформації у запиті обгрунтовується вимога щодо надання відповідним суб’єктом запитуваної інформації, зокрема коротко пояснюється, який зв’язок має питання, що розглядається органом Комітету, відділенням з інформацією, що вимагається. Запитується лише та інформація, яка має значення для вирішення відповідного питання.
Крім цього, при запитуванні інформації питання повинні бути максимально конкретизовані, чіткі, зрозумілі, однозначні.
Неприпустимою є практика запитування, наприклад, всіх договорів (їх копій) за тривалий період.
У запиті має бути чітко визначено обсяг, порядок і строки надання запитуваної інформації.
При визначенні строків надання інформації необхідно виходити з обсягу та складності збирання та опрацювання суб’єктом опитування запитуваної інформації. Цей строк може бути не менше п’яти днів, в інших випадках (якщо запитується інформація, яка потребує збору, аналізу, узагальнення, або має бути отримана від третіх осіб) від 10 до 30 днів.
І тільки в окремих випадках (наприклад, коли збір інформації пов’язаний із терміновим дорученням Президента України, Верховної Ради, Кабміну) можуть встановлюватися більш стислі строки.
6. Перегляд і оскарження рішень органів Антимонопольного комітету та його теріторіальних відділень.
Органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути прийняті ними рішення у справах про порушення конкуренційного законодавства та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі:
- якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;
- якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;
- невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;
- якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, вже не існують;
- наявності інших підстав, передбачених законами України.
За результатами перегляду органи Антимонопольного комітету України можуть:
- залишити рішення без змін;
- змінити рішення;
- скасувати рішення;
- прийняти нове рішення, передбачене статтями 31 та 48 Закону, частиною першою статті 30 Закону України " Про захист від недобросовісної конкуренції".
Ці та інші правила перегляду рішень органів АМКУ передбачає ст. 58 Закону.
Ст. 59 Закону передбачає підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України.
Такими підставами виступають:
- не повне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Рішення органів АМКУ повністю або частково можуть бути оскаржені заявником, відповідачем, третьою особою до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення (част. 1 ст. 60).