Школа сучасного управління

Розвиток виробництва на межі ХІХ-ХХ ст. змусив керівників зосере­дитися на розробці наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, матеріалами та фінансами. Ця проблема постає у двох аспектах:

1. як збільшити продуктивність (відношення об'єму виробництва до вико­ристаних ресурсів) за рахунок полегшення виконуваної роботи;

2. як мотивувати працівників, щоб вони скористалися перевагами нових методів.

Вчені і практики, які вирішували згадані питання, започаткували школу наукового управління.

Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком науко­вих методів управління. Він вважав, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. На основі отриманої інформації розроблялися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення ефективності виробництва.

Значне місце в системі наукового управління надавалося персоналові. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне використання стиму­лювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також можливість відпочинку та пе­рерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало можливість керівництву встановлюва­ти норми виробництва і додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум. Ф.Тейлор і його послідовники визнавали також можливість відбо­ру людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

Ф.Тейлор розглядав науковий менеджмент як дієву зброю для зближен­ня інтересів всього персоналу завдяки зростанню добробуту робітників і на­лагоджуванню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміні­страцією у досягненні виробничих та економічних завдань організації. Тейлор вважав, що для тих, хто сприйматиме систему наукового менедж­менту в повному обсязі, наслідком буде усунення всіх суперечок між сторонами, оскільки формування " чесного денного виробітку" робітника буде предметом наукового пошуку замість спроб шахрайства.

Суттєвим внеском Ф.Тейлора в теорію менеджменту було відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи.

Тейлор, за словами його послідовників, здійснив " інтелектуальну рево­люцію" трактуванням промислового менеджменту як спільної діяльності управлінців та робітників, заснованої на спільності інтересів. Менеджмент характеризувався ним як процес злиття матеріальних ресурсів і технології з власне людським потенціалом для досягнення мети організації. Науковий менеджмент, писав Ф.Тейлор, сприяє розвиткові почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві — це вже не стосунки господарів і підлеглих, як в старих системах управління, а стосунки взаємодопомоги між друзями, що допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожний з них краще підготовлений. З другого боку, Тейлор підкреслював, що рушій­на сила продуктивності праці — особиста зацікавленість працівника.

Основними завданнями адміністрації, на думку Ф.Тейлора, є:

1. розробити науковими методами кожний елемент роботи замість вико­ристання примітивних емпіричних методів;

2. на науковій основі здійснювати відбір, навчання та розвиток робітни­ків, тоді як в минулому вони самостійно обирали собі роботу і готува­лися до неї, як могли;

3. поєднувати робітників та науку воєдино, забезпечити дружнє спів­робітництво з людьми для виконання роботи відповідно до розроблених наукових принципів;

4. забезпечити більш суворий розподіл праці між робітниками та мене­джерами, щоб на боці перших концентрувалася виконавська праця, а на боці других — розпорядництво та нагляд. Завдяки цим заходам, за Ф.Тейлором, суб'єктивізм старих методів управління замінюється " науковою логікою" правил, законів та формул.

Із своїх досліджень та експериментів Ф.Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи. До їх числа належать²:

1. розподіл праці — цей принцип реалізується не лише на рівні цеху, а й розповсюджується на всю управлінську діяльність. За менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником — функція виконання. Крім того, Ф.Тейлор рекомендував здійснювати розподіл конкретних завдань, щоб кожний робітник, менеджер був відповідальним за одну функцію;

2. вимірювання праці — цей принцип передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих " одиниць часу";

3. завдання-розпорядження — згідно з цим принципом виробничі завдання повинні бути не тільки похвилинно розписані, але й супроводжуватися де­тальним описом оптимальних методів їх виконання;