Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Школа сучасного управління






Розвиток виробництва на межі ХІХ-ХХ ст. змусив керівників зосере­дитися на розробці наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, матеріалами та фінансами. Ця проблема постає у двох аспектах:

1. як збільшити продуктивність (відношення об'єму виробництва до вико­ристаних ресурсів) за рахунок полегшення виконуваної роботи;

2. як мотивувати працівників, щоб вони скористалися перевагами нових методів.

Вчені і практики, які вирішували згадані питання, започаткували школу наукового управління.

Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком науко­вих методів управління. Він вважав, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. На основі отриманої інформації розроблялися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення ефективності виробництва.

Значне місце в системі наукового управління надавалося персоналові. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне використання стиму­лювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також можливість відпочинку та пе­рерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало можливість керівництву встановлюва­ти норми виробництва і додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум. Ф.Тейлор і його послідовники визнавали також можливість відбо­ру людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

Ф.Тейлор розглядав науковий менеджмент як дієву зброю для зближен­ня інтересів всього персоналу завдяки зростанню добробуту робітників і на­лагоджуванню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміні­страцією у досягненні виробничих та економічних завдань організації. Тейлор вважав, що для тих, хто сприйматиме систему наукового менедж­менту в повному обсязі, наслідком буде усунення всіх суперечок між сторонами, оскільки формування " чесного денного виробітку" робітника буде предметом наукового пошуку замість спроб шахрайства.

Суттєвим внеском Ф.Тейлора в теорію менеджменту було відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи.

Тейлор, за словами його послідовників, здійснив " інтелектуальну рево­люцію" трактуванням промислового менеджменту як спільної діяльності управлінців та робітників, заснованої на спільності інтересів. Менеджмент характеризувався ним як процес злиття матеріальних ресурсів і технології з власне людським потенціалом для досягнення мети організації. Науковий менеджмент, писав Ф.Тейлор, сприяє розвиткові почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві — це вже не стосунки господарів і підлеглих, як в старих системах управління, а стосунки взаємодопомоги між друзями, що допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожний з них краще підготовлений. З другого боку, Тейлор підкреслював, що рушій­на сила продуктивності праці — особиста зацікавленість працівника.

Основними завданнями адміністрації, на думку Ф.Тейлора, є:

1. розробити науковими методами кожний елемент роботи замість вико­ристання примітивних емпіричних методів;

2. на науковій основі здійснювати відбір, навчання та розвиток робітни­ків, тоді як в минулому вони самостійно обирали собі роботу і готува­лися до неї, як могли;

3. поєднувати робітників та науку воєдино, забезпечити дружнє спів­робітництво з людьми для виконання роботи відповідно до розроблених наукових принципів;

4. забезпечити більш суворий розподіл праці між робітниками та мене­джерами, щоб на боці перших концентрувалася виконавська праця, а на боці других — розпорядництво та нагляд. Завдяки цим заходам, за Ф.Тейлором, суб'єктивізм старих методів управління замінюється " науковою логікою" правил, законів та формул.

Із своїх досліджень та експериментів Ф.Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи. До їх числа належать2:

1. розподіл праці цей принцип реалізується не лише на рівні цеху, а й розповсюджується на всю управлінську діяльність. За менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником — функція виконання. Крім того, Ф.Тейлор рекомендував здійснювати розподіл конкретних завдань, щоб кожний робітник, менеджер був відповідальним за одну функцію;

2. вимірювання праці цей принцип передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих " одиниць часу";

3. завдання-розпорядження згідно з цим принципом виробничі завдання повинні бути не тільки похвилинно розписані, але й супроводжуватися де­тальним описом оптимальних методів їх виконання;

4. програми стимулювання — для робітника повинно бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності робітнику виплачуються преміальні;

5. праця як індивідуальна діяльність вплив групи робить робітника менш продуктивним;

6. мотивація особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей;

7. роль індивідуальних здібностей (існування відмінностей між здібностями робітників та менеджерів): робітники працюють заради сьогоднішньої вигоди, а менеджери — заради вигоди в майбутньому;

8. роль менеджменту відстоювання всіх авторитарних методів управління, за якими організаційні правила, стандарти, що регламентують працю, повин­ні бути посилені;

9. роль профспілок скептичне ставлення до профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити кон­флікт між робітниками та адміністрацією;

10. розвиток управлінського мислення з управлінської практики повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж науково­го статусу, що й інженерна справа.

Ф.Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, яка прославила його ім'я. Серед його творчого доробку найбільш відомими є книги " Відрядна система" (1895), " Цеховий менеджмент" (1903) та " Принципи наукового менеджменту" (1911).

Подібні проблеми вирішували і подружжя Френк Гілбрет (1868-1924) та Ліліан Гілбрет (1878-1972), які займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшен­ня виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх ви­робництво. Результати своєї роботи вони виклали в книгах " Вивчення рухів" (1911) і " Психологія управління" (1916). У цих працях підкреслювалася важливість зв'язку між наукою управління та даними соціологічних і психоло­гічних досліджень. Довгий час працюючи в будівельній індустрії, Ф.Гілбрет був вражений масштабами непродуктивної праці і вирішив її усунути. Ф.Гілбрета приваблювала, в основному, та сфера досліджень, яка пізніше стала відомою під назвою " вивчення рухів".

Використовуючи свій винахід (мікрохронометр), Гілбрети могли аналізу­вати окремі трудові рухи, точно визначати, скільки часу необхідно для виконання операції (хронометраж). Крім того, вони пішли далі і змогли систематизувати всі рухи людської руки та розбити їх на 17 елементарних рухів (наприклад, такі як " захоплення", " утримування", " установка"), які вони назвали " терблігами" (прізвище Гілбрет, прочитане у зворотному порядку). Ці ідеї виявилися корисними для всіх галузей промисловості.

Гілбрети вважали, що національний добробут залежить від індивідуаль­ної освіченості працівників, від їх знань і здатності робити внесок у суспільне багатство. Щоб бути прибутковою, всяка виробнича діяльність повинна плануватися і керуватися, за нею повинні стояти здібності, досвід і знання управлінців.

Крім Гілбретів послідовниками Ф.Тейлора були Г.Гантт, Г.Емерсон та ін.

Концепція наукового управління стала переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь науко­вих досліджень. Вперше керівники-практики та вчені побачили, що методи і підходи, які застосовувалися в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практиці досягнення цілей організації.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал