Методологія обчислення ВВП

Як вимірюють ринкову вартість усього обсягу національного виробництва? У попередній темі було виявлено, що сукупні видатки покупців дорівнюють вартості національного продукту. Але щоб повніше відповісти на це запитання, уявімо гіпотетичну економіку, в якій усі фірми виробляють лише одне благо — хліб — за допомогою одного фактора виробництва — праці. Для випікання хліба, що його продають домогосподарствам, фірми наймають працівників. Отже, праця надходить від домогосподарств до фірм, а хліб — від фірм до домогосподарств. На рисунку 2.1 показано спрощену схему кругопотоку, яка відбиває ділові операції, що відбуваються у цій гіпотетичній економіці між домогосподарствами і фірмами. Внутрішній прямокутник відображає рух ресурсів і продуктів між домогосподарствами і фірмами, а зовнішній — рух грошей. Домогосподарства купують хліб у фірм. Фірми використовують частину виторгу від продажу хліба для виплати заробітної плати, а залишок виторгу становить прибуток власників фірм. Отже, в економіці видатки на хліб ідуть від домогосподарств до фірм, а дохід у формі зарплати і прибутку — від фірм до домогосподарств.

Цей приклад дає змогу зрозуміти, що валовий внутрішній продукт можна обчислити двома методами: по-перше, як суму видатків на купівлю хліба; по-друге, як суму доходів. У національній економіці сукупні видатки на купівлю товарів і послуг та її сукупний дохід мають дорівнювати одне одному. В кожній діловій операції є дві сторони — покупець і продавець. Видатки покупців на купівлю товарів і послуг становлять доходи їхніх продавців. Отже, в національній економіці, з одного боку, ВВП можна визначити як суму видатків чотирьох основних покупців — споживачів, фірм, уряду та іноземців — на купівлю кінцевих товарів і послуг. З іншого боку, ВВП можна обчислити як суму доходів, створених у процесі виробництва — зарплати, ренти, процента та прибутку.

Однак перш ніж глибше з'ясувати суть методів обчислення ВВП, зазначимо такі моменти. По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей. Урахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу продукції цього року. Так само якщо хтось купив певну річ, яку виробили в поточному році, й через місяць продав її, то, як і в першому випадку, ця операція у ВВП не враховується. Урахування вартості перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку. По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі, які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і приватні трансферні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо). Основною рисою невиробничих операцій є те, що особи, які одержують ці виплати, не роблять якогось внеску до поточного виробництва. По-третє, для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купуються і продаються декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВП.

Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, які використовуються для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи для перепродажу. У таблиці 2.1 подано стадії виробництва хліба, на яких створюються проміжні й кінцеві товари і послуги. Виробництво хліба проходить кілька стадій, які, припустімо, ідійснюють незалежні виробники — фермер, мірошник, пекар і бакалійник. Якби ми підсумували їхні виторги, то припустилися би помилки, яку називають подвійним рахунком. У нашому прикладі є лише один кінцевий продукт — хліб, доставлений до місця продажу. Отже, у ВВП враховуватиметься лише виторг бакалійника — 100 копійок за хлібину. Аби уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати у ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою. Додана вартість — це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала в постачальників.

Виторг і додана вартість (копійок за хлібину)

Стадії виробництва Виторг Вартість проміжних сировини Додана вартість

і матеріалів

пшениця (фермер) 30 0 30

Борошно (мірошник) 55 30 25

Випечений хліб (пекар) 90 55 35

Хліб, доставлений

до місця продажу

(бакалійник) 100 90 10

Підсумувавши додану вартість усіх чотирьох підприємств (від вирощування пшениці аж до доставки хліба), можна точно визначити вартість хлібини. Так само, підсумувавши додані вартості, створені всіма фірмами в економіці, можна визначити ВВП, тобто ринкову вартість загального обсягу продукції. Отже, існує ще третій метод обчислення ВВП — підсумовування доданої вартості, створеної в національній економіці. Цей спосіб обчислення ВВП часто називають виробничим методом. По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги вираховують за їхньою ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість.

Приписування вартості є особливо важливим при визначенні вартості житла. Особа, що орендує житло, платить орендну плату, яка, з одного боку, виступає як видатки наймача, а з іншого — як дохід домовласника. Проте значна частина людей проживає у власних будинках. Ці люди, зрозуміло, не сплачують орендної плати домовласникові, хоча використовують таке благо, як житло. Для врахування цього обсягу послуг у ВВП внесено " орендну плату", яку власник житла ніби сплачує сам собі. Ринковою ціною такої послуги є орендна плата, яку власникові житла довелось би сплачувати, якби він орендував аналогічне житло. Цю приписану вартість житла враховують у ВВП як видатки споживачів і як доходи власників.

Приписування вартості використовують також для оцінки вартості послуг, які надають громадськості пожежники, вчителі державних шкіл, депутати та інші працівники державного сектора. Такі послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Економісти оцінюють вартість послуг цих працівників на підставі їхньої заробітної плати, суму якої розглядають як вартість виробленого ними продукту.

По-п'яте, важливе значення при обчисленні ВВП та інших національних рахунків мають поняття " резиденти", " нерезиденти" та " економічна територія". Згідно з загальноприйнятими критеріями, до резидентів країни відносять усіх тих фізичних осіб, хто проживає на її території більше року, незалежно від громадянства. Туристи, сезонні робітники, дипломати (незалежно від строку їхнього перебування) до резидентів країни не належать. Проте інші іноземці, які проживають на території країни впродовж тривалого часу (не менше року), є її резидентами.

Щодо юридичних осіб, то всі підприємства, що створені відповідно до законодавства даної країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни, належать до її резидентів, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Отже, зарубіжні філіали транснаціональних підприємств не є резидентами тієї країни, де розміщена штаб-квартира цих підприємств. Органи держави вважаються резидентами навіть тоді, коли вони ведуть свою діяльність за кордоном. Наприклад, посольства іноземних держав і громадяни країни, що працюють у них, є резидентами своєї країни.

Під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди та інші фактори виробництва, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території економічна територія не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо). Проте в економічну територію входять анклави даної країни, розміщені на території інших країн. При обчисленні ВВП результати діяльності підприємств ураховуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизняний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерезиденти. Тепер можна дещо уточнити визначення валового внутрішнього продукту. Отже, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, — як правило, року.