Лімфатичні стовбури та протоки. Особливості будови лімфатичних капілярів і судин. Рух лімфи. Лімфа, її склад і функ­ції.

Лімфатична система є частиною судинної системи. Лімфа рухається в напрям­ку до великих вен шиї, де потрапляє у венозну кров. Лімфатична система - це розгалужена система судин із лімфатичними вузлами, які розташовуються по ходу кровоносних судин (рис. 7.41).

Разом з венозною системою лімфатична система забезпечує всмоктування з тканин води з розчиненими у ній речовинами, а також колоїдних розчинів, білків, жирів, чужорідних частинок (бактерій, продуктів розпаду клітин і т.ін.), які не всмоктуються в кровоносні капіляри. Крім того, у ній відбувається лімфопоез, що має велике значення для імунологічних реакцій.

Лімфатична система починається замкненими ендотеліальними трубка­ми- капілярами, які утворюють в органах сітки. Капіляри знаходяться в усіх органах, крім головного і спинного мозку, очного яблука, внутрішнього вуха, епітеліального покриву шкіри і слизових оболонок, хрящів, паренхіми селезінки, кісткового мозку і плаценти. Від капілярів починаються лімфатичні судини, які мають досить багато клапанів. Клапани забезпечують просування лімфи в одному напрямку. Лімфатичні судини, що йдуть від органів, прямують дорегіонарних лімфатичних вузлів. Судини, що відходять від тонкої кишки, несуть лімфу, яка містить краплі жиру. Вони надають лімфі білого кольору, тому ці судини назвали молочними.

Отже, лімфатична система у своєму складі має:

1) замкнені лімфатичні капіляри, що утворюють в органах сітку;

2) внутрішньоорганні судини, що виходять з лімфокапілярної сітки і утворю­ють свою сітку;

3) вивідні судини, що виходять з органа і перериваються на своєму шляху
у лімфатичних вузлах;

4) великі лімфатичні судини, що вливаються у лімфатичні стовбури. Розріз­няють поперекові, кишкові, підключичні, яремні та бронхомедіастинальні стовбури. Стовбури зливаються у дві лімфатичні протоки, які впадають у великі вени шиї.

Грудна протока (duсtus thоrасісus) утворюється в черевній порожнині внаслідок злиття двох поперекових стовбурів. Вона проходить через діафрагму, лежить у задньому середостінні, піднімається в ділянку шиї і впадає у лівий венозний кут. Ця протока збирає лімфу із нижніх кінцівок, органів і стінок таза, черевної та лівої половини грудної порожнини, лівої верхньої кінцівки та лівої половини голови і шиї.

Права лімфатична протока (duсtus lуmрhаtісus dехtеr) має довжину 10-12 мм, утворюється при злитті правих бронхомедіастинального, підключичного і яремного стовбурів. Ця протока збирає лімфу з правої половини голови, шиї, груд­ної порожнини та правої ве'рхньої кінцівки і впадає у праву підключичну вену або правий венозний кут.

Лімфатичні судини, ритмічно скорочуючись, спричинюють підвищення внут-рішньосудинного тиску на 0, 5-12 см вод. ст. Під дією цього тиску відкривається проксимальний клапан, і лімфа переміщується у той відрізок лімфатичної судини, який лежить вище. Наприкінці фазного скорочення і відкриття дистального клапана тиск швидко падає. На тиск лімфи в судині впливає рух сусідніх тканин (дихальні рухи, перистальтика кишок, скорочення м'язів тощо). Лімфообіг також регулюється за допомогою нервових і гуморальних механізмів.

ЛІМФА являє собою злегка жовтувату рідину, що протікає у лімфатичних капілярах і судинах. Вона складається із лімфоплазми і формених елементів. За хімічним складом лімфоплазма близька до плазми крові, але містить менше білка. Серед фракцій білка альбуміни переважають над глобулінами. Лімфоплазма містить також нейтральні жири, прості цукри і розчини мінеральних солей NaCl, Na₂СО₃, а також різні сполуки, до складу яких входить кальцій, магній, залізо.

До формених елементів лімфи належать лімфоцити (98 %), моноцити та незначна кількість інших видів лейкоцитів. Еритроцити зустрічаються рідко.

Лімфа утворюється в лімфатичних капілярах тканин і органів шляхом всмоктування тканинної рідини. Із капілярів лімфа тече у периферійні лімфатичні судини, далі - у лімфатичні вузли, потім у великі лімфатичні судини і вливається у кров. У зв'язку з цим склад лімфи змінюється. Так, лімфа, що відтікає від шлунково-кишкового тракту, багата на жири, білки і цукри. Лімфа, що проходить через лімфатичні вузли, збагачується агранулоцитами тощо. Тому розрізняють периферичну лімфу (до лімфатичних вузлів), проміжну (після проходження через лімфатичні вузли) і центральну (лімфу грудної та правої лімфатичної проток).

Процес лімфоутворення тісно пов'язаний із надходженням води з крові у міжклітинний простір і утворенням тканинної рідини. За добу у людини виробляється близько 1, 5 л лімфи.

2.Загальний план будови лімфатичної системи: первинні лімфатичні органи (кістковий мозок, тимус), вторинні лімфатичні органи (селезінка, лімфатичне кільце глотки, ділянкові лімфатичні вуз­ли).

Органи, в яких утворюються і дозрівають лімфоцити, називаються лімфоїдними, а тканина, яка становить цей орган - лімфоїдною тканиною. До лімфоїдних органів належать: кістковий мозок, вилочкова (загруднинна) залоза, лімфоїдні групові та поодинокі вузлики травної та дихальної систем, лімфатичні вузли, селезінка.

Кістковий мозок і вилочкова залоза є центральними органами кровотво­рення. У кістковому мозку є стовбурові клітини, які шляхом поділу і перетворень стають елементами крові: еритроцитами, лейкоцитами, тромбоцитами. Із стовбу­рових клітин розвиваються також і клітини імунної системи: лімфоцити та плазмоцити. Імунна система об'єднує органи та тканини, які захищають організм від генетично чужорідних клітин чи речовин, що утворюються в організмі або потрапляють в організм зовні. Органи імунної системи виробляють імунокомпетентні клітини, які забезпечують імунітет - несприйнятність до речовин з антигенними властивостями. Центральним органом імунної системи є вилочкова залоза, в якій стовбурові клітини, що потрапляють сюди із током крові, перетворю­ються у Т-лімфоцити.

Лімфатичні вузли (nоdі lуmрhаtісі) - це утвори різноманітної форми (округлої, овальної, бобоподібної та ін.), розміром від 1 до 20 мм, які беруть участь у захисних реакціях організму і регулюють рух лімфи.

Лімфатичний вузол з одного боку має втиснення - ворота, через які в нього входять артерії та нерви, а виходять вени та виносні лімфатичні судини (рис. 7.43). Приносні судини підходять до вузла з його опуклої сторони. Лімфа­тичний вузол покритий щільною сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перетинки (трабекули), що ділять вузол на часточки. Паренхіма вузла побудована з кіркової та мозкової речовин.

Лімфоїдна тканина досить чутлива до зовнішніх проявів. Так, під дією рентгенівських променів лімфоцити швидко гинуть.

Селезінка (liеn, sрlеn) належить до лімфоїдних органів. Вона є " кладови­щем еритроцитів", тому що тут відбувається їх розпад. Поряд з печінкою, шкірою селезінка може накопичувати значну кількість крові (депо крові).

Селезінка розташована в черевній порожнині у лівому підребер'ї на рівні ІХ-ХІ ребер (рис. 7.44). У ній розрізняють діафрагмальну та вісцеральну поверхні (до останньої прилягають шлунок, ліва нирка, хвіст підшлункової залози). На вісцеральній поверхні знаходяться ворота селезінки - місце входу та виходу судин і нервів. Селезінка покрита очеревиною з усіх боків (лежить інтраперитонеально). Під очеревиною знаходиться сполучнотканинна капсула, від якої всередину органа відходять перетинки (трабекули). Між трабекулами розташо­вана м'якоть селезінки - пульпа. Пульпа селезінки побудована із ретикулярної тканини, між петлями якої знаходиться значна кількість лімфоцитів та еритро­цитів. Розрізняють червону та білу пульпу. У червоній знаходяться еритроцити, лейкоцити, лімфоцити, макрофаги. Біла пульпа утворена лімфоїдними вузликами, що складаються із лімфоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини. Через кожний вузлик проходить центральна вена.