![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Практичне заняття 3. Організаційні форми соціальної роботи ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
Практичну реалізацію методів соціальної роботи наочно виявляє таке поняття як " форма соціальної роботи". Під формою роботи розуміють як одиничні заходи, так і довгострокові види соціальної роботи. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдання, то форма виступає способом організації змісту роботи, унаочненням певних способів організації соціальної роботи. Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи. О.В.Безпалько, зупиняючись на соціально-педагогічному аспекті характеристики форм роботи, визначає їх як варіанти позитивної активності дітей та молоді, що спрямовані на розв'язання соціально-педагогічних завдань. Автор ха Функціональність вказує на існування таких форм, що забезпечують реалізацію окремих функцій соціальної діяльності. Так, наприклад, здійснюючи соціальну профілактику, найчастіше використовують форми інформаційного характеру: лекції, диспути, бесіди. Реабілітаційна робота соціального педагога, найчастіше реалізується через форми практичної спрямованості: конкурси робіт дітей — інвалідів, фестивалі " Повір у себе", творчі майстерні та інше. Структурність як ознака організаційної форми характеризується специфічними правилами побудови окремих видів організаційних форм. Так, у ході підготовки бесіди соціальний працівник шукає різну інформацію з конкретної проблеми і шукає, за допомогою яких прийомів та засобів краще донести її до слухачів, обговорити з ними окремі питання. А в ході підготовки вечора відпочинку необхідно продумати загальну сюжетну лінію, підібрати конкурсні завдання, знайти оптимальні засоби для створення позитивного емоційного настрою учасників. Ще одна особливість організаційних форм полягає в їх інтегративності, яка передбачає, що результати, одержані в процесі використання одних форм, сприяють впровадженню інших форм соціально — педагогічної діяльності, що дозволяє об'єднувати їх в єдине ціле соціалізуючого процесу. Одним з найбільш нерозроблених питань в теорії соціальної роботи є класифікація форм соціальної роботи. На нашу думку, до найбільш типових класифікаційних ознак слід віднести наступні: —за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові); —за домінуючим засобом впливу на клієнта (словесні, практичні, наочні); —за складністю побудови (прості, складні, комплексні); —за часом проведення(довгочасні, короткочасні); —за місцем проведення (кабінетні, вуличні). Узагальнюючи визначення, наведені у низці літературних джерел, ми під формою (організаційною формою) соціальної роботи розуміємо спосіб організації діяльності соціального працівника та клієнта соціальної роботи. Варто зазначити, що крім терміну " форма соціальної роботи " в сучасній психолого-педагогічній літературі використовують терміни " справа", " захід". Щодо останнього терміну, то на нашу думку його більш влучно використовувати стосовно масових форм роботи. Зупинимось на характеристиці найбільш відомих форм соціальної роботи. В літературі з проблем соціальної роботи достатньо типовим є підхід до класифікації методів та форм соціальної роботи залежно від позиції взаємодії соціального працівника і клієнта. Вирішення основних завдань соціальної роботи безпосередньо пов'язано із необхідністю організації взаємодії соціального працівника і клієнта, при цьому соціально-психологічні механізми, що закладені в основу цієї взаємодії будуть суттєво розрізнятись залежно від того, хто буде виступати клієнтом: індивід, група чи община. Відповідно йдеться про методи та форми індивідуальної, групової роботи та масової роботи. Метод індивідуальної соціальної роботи, був запроваджений в практику соціальної роботи М.Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми з метою надання підтримки і створення ситуації, що спрямовує клієнта до розгляду ситуації і викликає бажання подолати життєві перешкоди. В основі метода закладено механізм адаптації клієнта до життєвої ситуації. До основних складових метода належать: встановлення первинної комунікації, вивчення та аналіз проблемної ситуації, визначення мети і завдань сумісної роботи; оцінка прогресу та результату сумісної роботи. В основу здійснення індивідуальної соціальної роботи закладено завдання корекція взаємостосунків індивіда із соціальним оточенням і з собою. Корекція ставлення до себе, до власного " Я" передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин пригніченості і їх подолання; реставрацію адаптивності; вироблення навичок самостійності; створення ситуації антинавіювашія; формування почуття гідності; поваги до себе; зміну ієрархії у системі цінностей, домагань клієнта. Корекція ставлення до інших (далеких і близьких) базується на здатності до емпатії, розумінні почуттів інших, чуйності; здатності до доброзичливого сприйняття стану та інтересів, переваг і недоліків інших осіб; набуття навичок повноцінного спілкування, вміння запобігати появі конфліктів і своєчасного долання конфліктних ситуацій. Корекція ставлення до життя можлива за умови отримання навичок вибору і прийняття рішення; мобілізації і самоорганізації; досягнення стійкості до неприємностей, загроз; оптимістичного став^ лення до реальності; подолання перешкод, труднощів. Використання методу індивідуальної роботи найбільш виправдано при визначенні перспектив клієнта, адаптації його до умов реальності, подоланні стресів, у самопізнанні та само прийнятті. До суттєвих переваг цього методу належить те, що окремо взятому учаснику приділяється уваги більше, ніж в умовах роботи групи. Основними формами індивідуальної роботи в практиці соціальної роботи є: зустріч, інтерв'ювання, консультація, співбесіда, переадресація, доручення. Метод групової соціальної роботи активно розроблявся в 70-і роки XX століття. Особливе значення для розробки теорії методу відіграли результати досліджень теорії малих груп (Я.Коломенський, Р.Кричевський, К.Рудестам та інші). У сфері міжособистісних стосунків людина відчуває потребу в емоційному теплі, розумінні і контакті з іншою людиною. Соціальні суперечності нашого суспільства нерідко викликають у людини відчуття небезпеки, недовіри і безсилля. Таким чином, досвід, що набувається в спеціально організованих групах, сприяє протидії відчуженню, допомагаючи вирішенню проблем, що з'являються в процесі міжособистісної взаємодії. До основних переваг групових форм роботи можна віднести наступні: 1. Група створює умови " суспільства в мініатюрі", що відображає зовнішній світ і дозволяє програвати реалістичні ситуації в штучно створеній взаємодії. 2. Приховані фактори соціального тиску стають явними в умовах групи і впливають на індивідуальні життєві позиції. 3. Група надає можливість отримати зворотній зв'язок і підтримку від людей, що мають спільні проблеми чи переживання з конкретним учасником групи. 4. У процесі групової взаємодії відбувається прийняття цінностей і потреб інших людей. 5. В умовах групи людина відчуває себе прийнятою іншими, користується довірою, оточена турботою і має можливість отримати допомогу. Крім того, член групи сам приймає, довіряє, турбується про інших і допомагає іншим. 6. Ситуація групи може значно полегшити проблеми, що з'являються в міжособистісних стосунках; вона надає можливість відчути реакцію на себе і свої вчинки, проекспериментувати з різними стилями спілкування з партнерами по групі. 7. У групі кожен відчуває себе рівноцінним партнером у спілкуванні чи в будь-якій творчій взаємодії (на відміну від спілкування клієнта з соціальним працівником, при якому існує певний соціально-психологічний бар'єр). 8. Група заохочує спробу саморозкриття та самовдосконалення кожного її члена і внаслідок цього зростає впевненість людини в своїх силах. 9. Гнучкість форм групової роботи робить цей метод більш демократичним, придатним для більш значної кількості людей, що потребують допомоги. 10. Слід зазначити, що робота з групою має ще й економічні переваги. Зустріч 10-15 клієнтів обійдеться дешевше для кожного з них порівняно з вартістю індивідуальних зустрічей. Головною перевагою групових форм роботи є здобуток особистісного досвіду поведінки в мікро-соціумі. При цьому група не пропонує еталон поведінки, вона лише допомагає усвідомити емоційний стан, почуття, сформувати готовність до відповідальності особистості за своє майбутнє та життя в цілому. Кінцевою метою роботи групи є реабілітація кожного у власному сприйнятті, думках, почуттях; прийняття реального життя, реставрація гідності й оптимізму. В практиці соціальної роботи існують наступні види груп: групи відновлення, освітні групи, групи самодопомоги, терапевтичні групи тощо.Залежно від мети роботи групи змінюється позиція соціального працівника. Він може виконувати роль організатора, координатора зовнішніх и внутрішніх зв'язків групи, посередника у між груповій взаємодії, інструктора, тренера тощо. До найбільш розповсюджених групових форм соціальної роботи належать: бесіда, дискусія, диспут, усний журнал, робота Т-групи, гурток, секція, вікторина, турнір. Впровадження в практику соціальної роботи масових форм організації діяльності груп та колективів набуло поширення та значної популяризації завдяки наступним перевагам та особливостям: —масові форми соціальної роботи дозволяють учасникам відчути радість від причетності до спільної, значущої справи; —в цих формах роботи задіяні представники майже всіх груп населення; —завдяки довготривалості масових форм роботи створюється певне " емоційне поле", яке охоплює всіх учасників і здійснює позитивний вплив; —більшість масових форм роботи мають комплексний характер, що дозволяє в межах однієї форми роботи використати переваги багатьох. Можна назвати такі найбільш поширені масові форми соціальної роботи: тематичний місячник, тиждень, День-свято, мітинг, вулична акція, дискотека, спортивне свято. Впродовж десятиріччя практики соціальної діяльності в умовах незалежної України виникли та набули розвитку і поширення методи і форми Основні завдання соціальної вуличної роботи полягають у: —покращенні положення та здоров'я клієнтів в соціальному середовищі, де вони змушені жити чи яке обрали; —спонуканні клієнтів до встановлення відносин з людьми, які піклуються про них та з тими, хто може допомогти їм в організації життєдіяльності; —встановленні довірливих відносин з тими категоріями населення, які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соціального працівника; —сприянні в усвідомлення і прийнятті клієнтом позитивних стереотипів соціальної поведінки; —залученні громадськості до вирішення соціальних проблем мікрорайону; —консультуванні з питань, важливих для даної категорії, в умовах анонімності та конфіденційності; —переадресації клієнтів до інших існуючих інститутів соціальної допомоги; —допомозі в захисті від будь-якого фізичного та психічного насилля; —наданні першої медичної допомоги; —здійсненні профілактичної роботи щодо попередження правопорушень, жебракування; —наданні окремих соціальних послуг (доставка їжі, одягу, медикаментів тощо). Особливості вуличної соціальної роботи полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистішого контакту соціального працівника зі значною кількістю людей; здійсненні діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій, їх реальних проблем та потреб); здійсненні соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів. Основними формами вуличної соціальної роботи є рейд, виїзний консульт-пункт, ігротека, вулична хода, мітинг, дискотека, вуличний театр, робота пункту соціальної підтримки. Для організації роботи в умовах вулиці соціальний працівник має: — знати соціальну ситуацію в районі, мікрорайоні (діагностувати її, —знати специфіку і технології організації та проведення соціальної роботи на вулиці (визначати мету, зміст діяльності, добирати відповідні форми та методи; вміти прогнозувати результат та післядію; організовувати роботу з різними категоріями населення); —знати специфіку спілкування з різними категоріями клієнтів вуличної соціальної роботи (вміти знаходити спільну мову з дітьми і молоддю, особами похилого віку та з клієнтами різного соціального статусу; вміти передбачати появу конфліктних ситуацій, запобігати їх розвитку; вміти здійснювати комунікативну атаку та самопрезентацію, активізувати процес спілкування під час творчої взаємодії); —знати основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умовах вулиці (вміти приймати оптимальні рішення в неочікуваних та екстремальних ситуаціях, надавати першу медичну допомогу, вміти залучати представників відповідних організацій(міліція, пожежники тощо) та громадськості з метою запобігання появі нещасних випадків під час проведення роботи на вулиці та проведення масових форм соціальної вуличної роботи). Наукове обґрунтування методів та форм соціальної роботи, їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають на поведінку особистості, потребують комплексного використання всіх груп методів та форм соціальної роботи, тим паче, що більшість з них у практичній діяльності перетинаються, комбінуються, утворюють нові сполучення. Можна зробити висновок, що основним завданням успішної реалізації методів та форм соціальної роботи є створення системи роботи по оптимальному використанню арсеналу тих форм та методів соціальної роботи, що пропонує досвід вітчизняної та зарубіжної роботи. Завдання: 1. Дати визначення поняття „ форми соціальної роботи”. 2. Розкрити сутність функціональності, структурності, інтегративності як специфічних ознак форми соціальної роботи. 3. Перелічити класифікаційні ознаки форм соціальної роботи. 4. Розкрити сутність і переваги індивідуальних форм соціальної роботи. 5. Охарактеризувати основні переваги групових форм соціальної роботи. 6. Назвати переваги та особливості масових форм соціальної роботи. 7. Розкрити основні завдання соціальної вуличної роботи. 8. Охарактеризувати вимоги до знань і навичок соціального педагога щодо організації соціальної вуличної роботи.
|