Висновок. При вибухах атомних бомб ми говоримо : утворюється радіоактивне «зараження місцевості (населення)», як один з вражаючих факторів

При вибухах атомних бомб ми говоримо: утворюється радіоактивне «зараження місцевості (населення)», як один з вражаючих факторів. Цей термін застосовується також для характеристики зон на сліді радіоактивної хмари. Небезпека ураження людей в районах радіоактивного зараження місцевості може зберігатися тривалий час - дні, тижні, а іноді і місяці. Джерелом радіоактивності є продукти поділу урану- 235 і плутонію -239, що становлять основу боєприпасу. При вибуху водневої бомби додаються ще продукти поділу урану -238.

У процесі вибуху утворюється до 300 радіоактивних ізотопів з періодом напіврозпаду від часток секунд до декількох років. Всі вони мають високу активність.

Радіоактивне зараження населення залежить від виду вибуху. Найбільш небезпечний у цьому відношенні наземний. Тут сильна так звана наведена активність, що виникає в результаті дії потоку нейтронів на хімічні елементи, складові грунт (натрій, кремній, магній тощо). Наведена активність збільшується, за рахунок залучення частинок грунту в хмару вибуху і разом з осколками розподілу вони викликають радіоактивне зараження місцевості за межами району вибуху.

Масштаби і ступінь забруднення місцевості залежать від кількості, потужності і виду ядерного вибуху, метеорологічних умов і, насамперед, від швидкості і напряму середнього вітру в межах висоти підйому радіоактивної хмари.

При наземному вибуху гарячі потоки повітря піднімають слідом за вогненною кулею значна кількість пилу. Наприклад, при вибуху потужністю 1 млн. т. випаровується і втягується в вогненна куля близько 20 тис. т. грунту. Утворюється величезна хмара, що складається з великої кількості радіоактивних часток. Розмір їх коливається від декількох мікрон до декількох міліметрів. Хмара під впливом повітряних потоків переміщається, і в міру руху з нього відбувається осад радіоактивного пилу, що призводить до зараження населення. Утворюється так званий радіоактивний слід. Цей процес йде протягом 10 - 20 годин після вибуху. Випадання радіоактивного пилу в тій чи іншій точці триває від декількох хвилин до 2 годин.

Місцевість заражається нерівномірно. Більш висока ступінь радіоактивного забруднення спостерігається на ближніх ділянках сліду і на його осі, а найменша - на зовнішніх кордонах.

Залежно від ступеня забруднення і небезпеки ураження людей слід ділиться на чотири зони: А - помірного, Б - сильного, В - небезпечного і Г - надзвичайно небезпечного зараження.

Небезпека ураження людей на відкритій місцевості на сліді з часом зменшується. Це відбувається внаслідок самовільного розпаду радіоактивних речовин.

Всі види радіаційних дозових навантажень оцінюються в стандартних одиницях - зіверт. При оцінці впливів на людину застосовується показник ефективної еквівалентної дози, що залежить від розподілу дозових навантажень від різних видів випромінюванні на різні тканини людини. Для обліку малих радіаційних навантажень, що викликають ефекти не відразу, а через тривалий час, враховується не тільки інтегральна (за часом) ефективна доза, але і її розподіл в часі. При відносно низькій нормі дисконту (порядку 10 % на рік) ефекти, що виникають через десятиліття, мають дуже малу економічну значимість.

Особливо підданий шкідливому впливу дитячий організм. Доросла людина після 25 років більш стійка до опромінення.

У багатьох країнах були розроблені пристрої для механізованого контролю компонентів атомних електростанцій, що працюють з дистанційним управлінням. До цих розробок, фінансувалися Федеральним урядом ФРН, відносяться маніпулятори для дистанційного керування переміщенням систем шукачів, ультразвукові контрольні пристрої та автоматичні установки для ультразвукового контролю (ультразвукова електроніка) для управління рухом шукачів, обробки отриманих сигналів і зберігання отриманої інформації.

Список використаної літератури:

1. Григор’єва Л.І. Формування радіаційного навантаження на людину в умовах Півдня України: чинники, прогнозування, контрзаходи: Монографія /Л.І. Григор’єва, Ю.А. Томілін. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім.. Петра Могили, 2009.-332с.

2. Пишеніна Т.І. Іонізуюче випромінювання. Нормування. Контроль. – Одеса, 1996. – 136 с.

3. Радіація. Дози, эфекти, ризик / Пер. з англ. – М.: Мир, 1990. – 79 с.

4. Радіоактивне навантаження на населення. [Электронный ресурс].-Режим доступа: https://idndist.lp.edu.ua/moodle/library/books/0012/indexp1_1.html