Скептицизм

«Він нічого не називав ані прекрасним, ані потворним, ані справедливим, ані несправедливим і взагалі вважав, що істино ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише законом і звичаєм – адже ніщо не є в більшому ступені одне, ніж інше» – так Діоген Лаертський описав суть філософських поглядів одного із засновників третього напряму елліністично-римської філософії – скептицизму – Піррона Елідського (360 – 270 рр.
до н. е.). В юності Піррон був живописцем, потім став учнем філософа Анаксарха, відомого тим, що він переконав Олександра Македонського, котрий вважав себе богом, що це не так. Разом з Анаксархом Піррон зустрічався з індійськими тлумачниками Вед та перським магами. В решті решт він дійшов висновку про неможливість пізнання як такого і про необхідність утримання перш за все від судження про будь що, від будь-яких емоцій та реакцій на те, що відбувається навколо нього і з ним самим. В цьому і полягав основний сенс скептичної філософії.

Піррон не від чого не ухилявся і нічого не дотримувався, не рахувався ні з якими небезпеками, правда від багатьох небезпек його охороняли друзі. Коли Піррон йшов вулицею, він немов би нічого не помічав. Одного разу його учитель Анаксарх потрапив у болото, а Піррон пройшов повз нього, не подавши йому руки. Багато громадян почали його сварити за це, а сам Анаксарх вихваляв – за байдужість. Про нього ходили анекдоти, що він сам носив на базар продавати курей і поросят, а коли прибирав у домі, то за своєю звичайною байдужістю мив і свиню. Однак коли хтось образив його сестру, Піррон сильно розлютився, коли йому зробили зауваження, то він відповів, що «не за рахунок жінки належить демонструвати свою байдужість».

Про його володіння собою говорить і такий випадок. Одного разу Піррон плив на кораблі з товаришами і потрапив у бурю. Друзі його сильно перелякались, а Піррон підтримував їх, наводячи в якості об’єкту для наслідування корабельного підсвинка, який знай собі їв і їв, незважаючи ні на яку бурю.

Так само, як і епікурейці та стоїки, скептики прагнули у філософствуванні і в житті досягти атараксії, тобто спокою душі. Світ зачіпає нас, світ турбує наш розум і наші почуття, змушує їх напружено працювати в пошуках істини, в пошуках визначення, що є добро, а що – зло, що є благо, а що – ні, що є краса, а що – потворність. Але чи під силу це людському розуму та почуттям? Ні, не під силу – так вважали скептики, і тому для досягнення душевної рівноваги необхідно відмовитись від усіляких спроб дізнатись, зрозуміти, усвідомити.

Скептики намагались пояснити і навіть довести правомірність своїх сумнівів відносно здібностей людини до пізнання. Піррон створив цілу низку з десяти доказів, або десяти тропів. Перший троп: у всіх, і у людей, і у тварин чуттєві органи індивідуальні і по-різному визначають свої відчуття. Другий: у кожної людини свої власні схильності та переваги. Третій: різні органи чуття однієї людини дають цілком різні уявлення про речі (яблуко для зору жовте, для смаку – солодке, для нюху – духмяне). Четвертий: наші почуття і наше сприйняття змінюються в залежності від нашого стану (сон, безсоння, молодість, старість та ін.). П’ятий: в залежності від виховання, звичаїв у нас у всіх різні уявлення про добро і зло, про прекрасне і потворне, про істинне та хибне, про богів тощо. Шостий говорить про те, що всі речі та елементи, з яких вони складаються, змішані таким чином, що ми не можемо розділити їх і виділити в чистому вигляді (так камінь, важкий у повітрі, у воді набагато легший – і незрозуміло, чи то він легкий, а у повітрі важчає, чи то він важкий, а у воді легшає). Сьомий: наше уявлення про речі залежить від того, з якого положення, з якої відстані ми їх сприймаємо (те, що близько велике, здалека здається малим). Восьмий: в залежності від якості і кількості одні і ті ж речі по-різному впливають на нас (їжа в малій кількості дає сили, а у великій – наводить млость). Дев’ятий: одні події відбуваються часто, а інші – рідше, тому і можливості їхнього пізнання різні та інтерес до них різний – одні речі звичні, інші незвичні. Десятий троп: всі поняття, якими оперує наша думка, є відносними – день-ніч, низ-верх – тобто створені не природою, а нашою ж думкою. А все, що є відносним, – не пізнається саме собою.

Такою є сутність скептичної філософії – нічого пізнати неможливо, адже одне не більше, ніж інше. Тому скептики, вирішуючи неминучі практичні проблеми, керувались принципом «м’якості» і «терпимості», намагаючись утримуватись від явної шкоди.