Переяславський музей

Музей народної архітектури та побуту Середнього Придніпров'я, музей під відкритим небом.

На його території розташовані 13 музеїв - рушника, обрядів, бджолярства, хліба, гужового транспорту, історії православної церкви та ще багато цікавого. Це чудовий парк з озерами і луками, старовинні церкви, млини, сільські хати з городами й квітниками. Більшість хат, церков і млинів зібрані й перевезені з сіл, затоплених при створенні канівського водосховища.

Шевченківський заповідник
в Каневі

Найдавніша історико – культурна пам'ятка в Україні. Перша удостоєна статусу національної. Там, на Чернечій горі, майже півтора століття покоїться Тарас Шевченко. Люди перейменували гору в Тарасову. С того часу вона сприймається не тільки як усипальниця поета, а як духовна вершина українського народу.

- Складемо вірш про Україну зі щирих і теплих слів. Я почну, а ви добиріть останнє слово другого рядка:

Ось небо блакитне і сонце в зеніті! Моя Україна найкраща…

Моя Україна - це ліс і озерця, Безмежні степи і чарівні…

Красиві пейзажі і гори високі, Маленькі струмочки і ріки…

Міста старовинні і замки прекрасні, Великі будови і дуже …

Сади чарівні, мальовничії села, Моя Україна - це пісня…

Це щира, багата, як світ, її мова, Крилата, така мелодійна…

Її обереги – верба і калина, Найкраща у світі – моя…

Вітчизна свята, дорога Україна, Для кожного з нас ти у світі...

Довідайся більше про українців, які прославили Україну та стали відомими на весь світ.

Любити рідну мову та свою Батьківщину заповідав великий поет України Тарас Григорович Шевченко. У своїх уславлених віршах оспі­вував нашу Батьківщину, рідну українську мову, учив боротися за свобо­ду України. Найвідомішою збіркою поета є Кобзар. Водночас Шевченко був талановитим художником. Його твори про Україну відомі у всьому світі. На честь поета названо університети, станцію метро, вулиці в міс­тах та селах, кінотеатри, кораблі.

*****

Складіть прислів’я

Любіть Україну!

Любіть Україну
Краплиночку раю,
Любіть її мову
Чудову благаю.
До вас я звертаюсь,
Нове покоління,
Ви наше майбутнє,
А ваше коріння,
В землі, що полита,
Козацькою кров’ю.
Живе Україна
Героїв любов’ю.
Любіть її гори,
Поля та долини,
Дніпро сивочолий
І гроно калини.
Любіть її мову,
Таку солов’їну,
І пісню любіть,
Бережіть Україну!

Тарас Шевченко

Леся Українка — видатна українська по­етеса. Народилася на Волині, у сім'ї, де шану­вали українську мову, народні звичаї, читали українські книжки, змалку ходили в націо­нальному одязі, співали народних пісень. Свій перший вірш дівчинка написала в 9 років. У своїх творах Леся Українка закликала земля­ків палко любити свій народ і Батьківщину, боротися за кращу долю. На її честь названо театри, вулиці, університети.

Народився в селі Нагуєвичах в родині сільського коваля. Батько змалечку виховував у хлопчика почуття любові до рідного народу. Саме від нього Івась почув перші казки, притчі, бувальщини. Від матері ж хлопчик перейняв любов до народної пісні.

Початкову освіту майбутній письменник здобув у сільській школі. Згодом, навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко почав збирати народні пісні, казки, легенди і писати власні твори.

Іван Франко був не лише видатним поетом, а й вченим, перекладачем, громадським діячем. Він гаряче і невтомно боровся за кращу долю свого народу.

Був собі в одного господаря Кіт Мурко, а в другого Пес Бурко. Хоч Пес і Кіт звичайно не люблять один другого, та Мурко з Бурком із самого малку були великі приятелі. От одного разу, саме в жнива, коли всі з дому повибиралися в поле, бідний Мурко ходив голодний по подвір'ю й дуже жалібно муркотів. Господиня рано, вибираючися в поле, забула дати йому їсти — значить, прийдеться бідному терпіти аж до вечора. До лісу було далеко йти, в стрісі горобчиків не чути ніяких. Що тут бідному Муркові робити?

«Ей, — подумав він собі, — он там у сусіда на коморі голуби водяться. Я колись лиш одним оком заглянув: у двох гніздах є молоді голуб'ята, такі ситі та гладкі, як подушечки. От би мені таке одне голуб'ятко! Та ба, Бурко по подвір'ю ходить, добро стереже. Хоч ми з ним і приятелі, та я добре знаю, що на комору він мене не пустить. Нема що й говорити з ним про це. Зовсім собача вірність у нього».
Але голод не тітка. Муркові чимраз гірше докучав порожній живіт, от він і почав міркувати, як би обдурити Бурка та спровадити його геть із подвір'я. При голоднім животі швидко думки йдуть до голови. От через деякий час мій Мурко біжить до Бурка, мов з якою доброю новиною.

— Слухай, Бурцю, — кричить здалека.— Несу тобі добру вістку. Сидів я за селом на високій липі, знаєш, там, на роздоріжжі. Сиджу собі та пильную горобчиків, коли бачу, а з сусіднього села біжить межею якийсь пес і несе в зубах ковбасу... та таку довжелезну, що обидва кінці аж по землі волочаться. Приніс під липу, оглянувся навколо, чи не підглядає хто, живенько викопав під коренем добру яму, запорпав ковбасу ще й каменем привалив та й побіг. От така-то благодать! Я ледве всидів на липі, так мені запах у ніс вдарив. Та що з того, не міг я поживитися нею, бо камінь важкий, та й глини наклав багато. То, може б, ти, братику...
Ще Мурко й не скінчив свого оповідання, як Бурко зірвався на рівні ноги і, мов вихор, полетів за село під липу шукати ковбаси. Він, бідний, також не дуже наїдався, м'яса рідко й нюхав, а ковбаса хіба у сні йому інколи снилася. А тут на тобі, таке добро під липою закопане,

- ще й каменем привалене! Д району в Бурко так, що аж закуріло за ним. А Муркові тільки того й треба було.

Не гаючи часу, він видряпався на комору, вибрав собі найтовстіше голуб'ятко, вхопив його в зуби та й гайда з ним до своєї хати. Там він виліз на загату, положив голуб'ятко перед себе та й почав їсти, радісно муркаючи.
Тим часом Бурко прибіг до липи, шукає, нюхає, копає — нема ані каменя, ані глини, а ковбаси й духу не чути. Вертає бідний, мов із лихого торгу додому, та й біжить просто на Мурків двір, щоб пожалітися приятелеві, що той його обдурив. Та ставши за углом, він почув, як Мурко, облизуючись від крові з голуб'ятка, балакає сам до себе:

— Ото дурень той Бурко! Він десь тепер, певне, бігає попід липою, язик висолопивши, та шукає ковбаси, а не знає, що я його голуб'ятком так славно пообідав.

Дряпнуло Бурка по серці від такого обману приятеля, і взявся він відплатити йому. Усміхаючись, він підійшов до загати та й мовить:
— Ей, Мурку, Мурку! Ти думаєш, що ти мене обдурив, що я повірив твоїй байці про ту ковбасу? А я сидів за тином і бачив, як ти з нашого горища голуб'ятко взяв. Та нащо тобі від мене критися? Чому було не сказати просто? Хіба я приставлений голуб'ят пильнувати? Це не моя справа. Я й сам був не від того, щоб часом одно-друге схрупати. От хоч і зараз. Ану, ходімо, та подавай мені одно і собі можеш ще одно взяти.

Дуже втішився Мурко, почувши таку мову, бо, звісно, злому завжди радісно, коли дізнається, що й другий, кого він вважав за чесного, такий самий злодій, як і він. І скочив Мурко з загати, щоби привітатися з Бурком, та цей в ту ж хвилину — хап його за горло і роздер.

Діти водять хоровод, а один що стоїть у колі, що відповідають змісту пісні:

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була Молодесенька

Тут вона впала,

До землі припала!

Личко не вмивала,

Бо води не мала.

Ой встань, ой встань,

Подоляночко,

Обмий личко, як ту скляночку.

Візьмись в боки за свої скоки,

Підскоч до раю,

Бери дівча скраю.

Той що посередині, вибирає когось з кола замість себе і гра продовжується.

За бажанням дітей хто стає «Панасом», йому зав’язують очі хустинкою, виводять на серединку площадки і звертаються з такими словами:

- Панасе, Панасе!

На чому стоїш?

- Що продаєш?

- Квас!

- Лови курей та не нас.

«Панас» починає ловити, кого з гравців спіймає, той стає «Панасом».

Насамперед визначають, кому жмуритись, а кому ховатись; а це роблять так:

Сідає один із гравців на землю і виставляє коліно, на яке всі гравці кладуть по одному пальцю, і той, що сів, кладе свій палець і говорить:

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведеться,

Тому і жмуриться.

На чий палець упаде останнє слово, той і повинен ховатись, так проказують ці слова аж поки не залишиться один гравець, який і повинний жмурити. Всі ховаються а той що жмурить закриває очі руками і запитує: «Чи вже?». Коли не почує ніж одної відповіді, встає і починає шукати. Кого першого знайде, той і жмуриться.

Відтоді, як наша Батьківщина стала незалежною, в офіційному мовленні запанувала граматична форма в Україні. Послухаймо людину, вельми авторитетну в українській культурі — видатного мовознавця і славіста, міністра освіти в уряді УНР (1918) Івана Огієнка Він писав: “Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком,

то його вживаємо при географічних назвах на питання “де” тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині... До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію... Цілі віки ми чули то на Ukraine (від поляків), то на Украіне (від росіян), а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на — болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення... Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну”.

Що ми й зробили. Однак ніхто не збирається виправляти фольклорних і літературних творів, де з історичних причин ужито вислів на Україні.

Читаймо разом!

Давним-давно жила одна жінка. І було у неї три сини. Росли сини чесними, сміливими і дуже любили свою матір, готові були відати за неї своє життя. Підросли вони і вирішили піти в люди і прославити свою матір. Першим пішов старший син. Мати, щоб він про неї пам’ятав, подарувала йому корону з трьома промінчиками.

Пішов син. І за корону, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала дорогу до кращого життя, дали першому сину ім`я - Тризуб.

Середньому сину мати в дорогу подарувала жовто-блакитний одяг. Своїми хорошими справами прославив він свою матір. Дали йому ім’я - Прапор.

А там, де був молодший син, звучала дзвінкоголоса пісня, тому що мати подарувала молодшому сину голос солов`я. І дали йому ім`я - Гімн.

З того часу йдуть завжди разом - Тризуб, Прапор і Гімн, прославляючи рідну матір.

Ми живемо в Україні

Кожна людина любить найбільше той край, де народилася і живе. Кожен пишається своєю рідною землею. Завжди хоче сказати про неї найкраще:

— Чи доводилось вам бути на Полтавщині? Чи бачили її квітучі весняні сади? — захоплено запитують полтавці.
— А чи знаєте ви, що в нашому краю видобувають найбільше кам'яного вугілля! — гордо хваляться діти з Донбасу.
— А хто не бачив наших гір, полонин, не ласував солодким виноградом, то приїздіть до нас! — додають діти з Закарпаття.
— А хто з вас уже відпочивав у нашім краю і купався в теплому Чорному морі? — запитують діти з Криму.
— Але наше квітуче поле льону також схоже на синє море, — скажуть діти з Полісся.
— А... І якби скласти докупи усе сказане дітьми, то вийшла б хвилююча розповідь про нашу квітучу Україну.
Наталя Забіла

Пошли нам, Боже, маленьким дітям,
Щастя, здоров'я на довгі літа!
Щоб виростали розумні й сильні,
Душею чисті і серцем вільні!
Щоб нам світила зіронька волі,
Щоб ми не знали лиха ніколи.

— А

—

Вареники - це проста, але дуже смачна страва, яка подобається і дорослим, і дітям. В якості начинки можна використовувати картоплю, капусту, гриби, сир, самі різні фрукти або ягоди, а щоб страва вийшла максимально смачною, під час приготування потрібно пам'ятати про деякі секрети і правилах.

Тісто для вареників

Щоб вареники легко ліпилися, а під час варіння не розвалювалися, тісто для них повинно бути еластичним. Замішувати його найкраще на крижаній воді. Для класичного рецепту, як правило, використовується мука вищого сорту, холодна вода, сіль і яйце. Можна яйце виключити, але мука в цьому випадку повинна бути з твердих сортів пшениці.

Якщо в якості начинки використовується солодкий сир або ягоди, можна використовувати молоко замість води, щоб тісто вийшло більш ніжним. Для будь-якого рецепту муку обов'язково потрібно просівати, щоб наситити її киснем. Еластичність тіста додається невелику кількість рослинної олії, для кращого результату тісто потрібно вимішувати як мінімум 10 хвилин, а потім воно повинно відпочити протягом півгодини.

Начинка для вареників

Вареники можуть бути солодкими, солоними і кислими. Картопляну начинку можна доповнити для смаку часником, перцем, грибами або смаженою на салі цибулею. Добре поєднується з картоплею зелень - свіжа або сушена. Викладати картопляну начинку бажано в теплому вигляді, а не в гарячому.

У сир бажано додавати жовтки - вони покращують смак і роблять текстуру більш ніжною. В ягідну начинку в якості сполучної ланки для соку потрібно додавати крохмаль.

В Україні дуже люблять вареники. Існує звичай гостей пригощати варениками. Вони бувають різні: з вишнями, із сиром, сушеними сли­вами, з яблуками, м'ясом, картоплею, капустою, а також зі шквароч­ками, смаженою цибулею. Вареники смакують зі сметаною, маслом і медом.