Поняття про мислення, його види та форми 4 страница

Самооцінка показує як людина оцінює себе щодо окремої властивості, узагальнена самооцінка формує самоповагу, з чого випливає що самоповага та самооцінка – синоніми.

Висока самоповага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага – неповага до себе…

Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі, які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина співставляє трудощі поточних знань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, яле й ті, які уявляються ще й приваблівішими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляєтьсяя у прагненні отримати певну репутацію, визнання значущої для себе групи людей. Рівень самоповаги:

САМОПОВАГА=УСПІХ/ДОМАГАННЯ.

Значні відхилення самооцінки від адекватної змінюють стиль поведнки людини і порушують її душевну рівновагу. Людина завжди бажає стану душевної рівноваги і для цього може змінити оцінку зовнішніх подій і самої себе. Самооцінки можуть бути адекватними, заниженими та завищеними.

Занижена самооцінка:

Підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, руйнує у людини надію на добре ставлення до неї і т.п.

Висока самооцінка:

Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно впливає на самопочуття і т.п.

Завищена самооцінка:

Призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бадання перекласти відповідальнісь на інших.

Крайнощі щодо самооцінки порушують душевну рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень: психостенії (вкрай занижена самооцінка) та паранойї (людина постійно відчуває власну перевагу нід іншими).

38. Поняття про міжособові стосунки

Міжособовістосунки багато в чому залежать від того, як люди сприймають один одного. Серед багатьох чинників, що відіграють у процесах міжособистого сприйняття особливу роль, виділяють два: домінування – підлеглість,

дружелюбність – агресивність.

Дослідження психологів дозволили виділити 8 якостей особистості, які характерізують її поведінку у міжособистих стосунках:

1. домінантність – характерізує нахил до лідерства, бажання домінувати, незалежність, здатність брати відповдільність на себе, а в крайніх проявах – владність і деспотичність.

2. Впесненість у собі – відображає незалежність, діловитість, а в крайніх проявах – самовпевненість, егоістичність.

3. Вимогливість – свідчить про таки якості, як дратівливіть, критичність, нетерпимість щодо помилок партнера. Крайнощі цієї якості – непримиренність, жорстокість, глузливість, дошкульність.

4. Скептицизм – характеризує недовірливість, підозрілість, ревнивість, образливість, злопам’ятність, впертість, негативізм.

5. Поступливість – означає критичність щодо себе, скромність, боязкість, сором’язливість, лагідність та пасивну підпорядкованість.

6. Довірливість – передбачає такі якості, як поважність, вдячність, бажання втішити партнера, слухняність, залежність.

7. Добросердечність – характерізує здатність до взаємодопомоги, товаристкість, доброзичливість, уважність. У крайніх випадках – несамостійність та надмірний конформізм.

8. Чуйність – відображає делікатність, ніжність, бажання піклуватися про інших, терпимість до недоліків, вміння прощати, безкорисливість, жертовність.

Кожна якість має 3 ступені вираження: помірний (адекватна поведінка), високий (екстремальна поведінка), екстремальний (дезадаптивна поведінка).

Принципово всі 8 якостей можна об’єднати у 2 групи: 1 група (1, 2, 3, 4) - характерізується більшою незалежністю суджень, впертістю щодо відстоювання власної думки, тенденцією до лідерства і домінування (1, 2), переважанням неконформних тенденцій і схильністю до конфліктних проявів (3, 4);

2 група (5, 6, 7, 8) характерізує протилежні якості – невпевненість у собі, податливість думці оточуючих, схильність до компромісів (5, 6), переважання конформних установок (7, 8).

Домінування

Домінантність

Впевненість Чуйність

Вимогливість Лагідність

Скептицизм Довірливіст

Поступливість

Підлеглість

39. Поняття про здібності і задатки

Людина вступає до світу як особистість, що вже має певні природні властивості та задатки, яле самі здібності формуються та розвиваються під час діяльності людини на основі задатків, що були генетично визначені. Тобто здібності – це функція не тільки задатків, а й розвитку, куди задатки входять як передумова чи умова.

Багато психологів вважають, що на відміну від знань, навичок та умінь здібності повністю обумовлені природженими задатками, а виховання та навчання їх тільки виявляють. Протилежна позиція: особливості психіки цілком та повністю визначаються якістю виховання та навчання. (наприклад, часто діти відсталих племін після відповідного навчання нічим не відрізнялись за європейців).

Таким чином розвиток дитини не визначається тим середовищем звідки вона, отже він повністю визначається її задатками та навчанням.Чому? Задатки складають тільки половину здібностей людини, тільки навчання має змогу їх розвинути на належний рівень. Задатки відрізняються від знань, вони містять в собі лише деякий додаток до них, який складається з способів відбору цих знань, їх обробки та узагальнення. Таким чином задатки та природні здібності підвищують успішність деяких видів діяльності, підвищують швидкість навчання суб’єкта. Рівень же розвитку вмінь та навичок залежить від виховання та навчання. Тому, ми дуже часто бачимо, що люди більш даровиті досягають менших результатів, ніж менш обдаровані, але більш навчені.

40. Досвід особистості: знання, вміння, навички.

Єдність діяльності та особистості найвиразніше виявляється у таких якостей особистості як вміння, навички та знання.

Педагогіка визначає таку підпорядкованість цих понять: знання – вміння – навички. Вважається загально визнаним, що знання породжують вміння, а останні доводяться до автоматизму і стають навичками. Але така підпорядкованість не враховує того, що знання самі по собі ніколи не існують, а завжди стають елементами якоїсь діяльності, якихось умінь, дій. Лише в уміннях навички як засвоєні дії стають властивостями особистості та визначають її здібності до нових дій. Отже, вміння – це здатність виконувати певну діяльність або дії в нових умовах, які формуються на основі раніше засвоєних знань і навичок.

Поряд співвідношень основних понять досвіду особистості досить повно розкриває механізм їх формування: таким чином під вмінням розуміють найвищу форму досвіду, що включає і знання і навички. Формування вміння здійснюється поетапно:

1. початкове вміння – усвідомлення мети дії та пошук способів її виконання, що спираються на раніше засвоєні знання та навички, діяльність шляхом спроб та помилок.

2. Недостатньо вміла діяльність – наявність знань щодо способів виконання дій і використання раніше засвоєних, неспецефічних для конкретної діяльності навичок.

3. Окремі загальні вміння – окремі високорозвинуті, але вузькі вміння, які необхідні в різних видах діяльності.

4. Високорозвинуте вміння – творче використання знань і навичок конкретної діяльності з усвідомленням не лише мети, а й мотивів вибору способів її досягнення.

5. Майстерність – творче використання різних знань, навичок, умінь для ефективної діяльності.

Всі вміння людини можна досить умовно поділити на життєві та професійно важливі.

41.ПОНЯТТЯ ПРО ”Я-КОНЦЕПЦІЮ” ОСОБИСТОСТІ

Психіка людини формується всім її життям, досвідом, внаслідок чо­го утворюється особливий суб'єктивний світ. Модель світу складається з двох підструктур: «Я-образ» і «Я-концепція». Картина світу — це си­с-ма орієнтацій, яка дозволяє скласти уявлення про своє місце в нав­колишньому світі і на цій підставі прогнозувати наслідки своїх дій, вчинків, поведінки в цілому. «Я-образ» значною мірою формується підсвідоме і відображає емо­ційно забарвлені уявлення про себе. “Я-концепція” включає в себе вже усвідомлені оцінки, результати аналізу і прогнози, тобто те, як людина дивиться на свої дії. можливості та їх розвиток у майбутньому. Існує глибинна залежність між позитивною «Я-концепцією» і успішністю самореалізації та навпаки.

Становлення «Я-образу» і «Я-концепції» починається з народження і здійснюється під впливом вимог до дитини з боку батьків. Це станов­лення реалізується завдяки наслідуванню, а далі — привласненню і за­нуренню цих вимог. На ранніх стадіях розвитку дитина будує «Я-образ» і картину світу перенесенням своїх вражень і відчуттів (сприйнятих через тілесний стан) на зовнішні об'єкти. На цьому етапі розуміння здійснюється як перенесення відомого на невідоме, тобто як метафора. Далі — стан мі­фічного мислення. На цьому шляху дитина переходить від звички вважати добрим і поганим те, що вона сама сприймає з готових оцінок дорослих, до розуміння «добра» і «зла» в моральному смислі. Поступово її розуміння того, якою мірою вона виправдовує очікування оточення, ускладнюєть­ся і перетворюється у досить стабільне уявлення про себе.

Частина моделі світу, що пов'язана з уявленням про себе, є динамі­чною у віковому розвитку. В моделі світу відбувається структурування ціннос­тей. Оскільки не всі компоненти, відповідальні за самосприйняття, дозрівають водночас, то тільки до кінця дошкільного періоду у дитини виникає відносно стінка система мотивів.

Саме в цей період раннього дитинства формуються такі характерис­тики спрямованості особистості, як орієнтація на створення або на споживання. Власна картина світу, спрямованість особистості формую­ться змалку: до 3 років — на 70%, до 4 — на 80%, до шес­ти—90%, а у 8 років сформованість становить 97%.

Вважається, що «Я-образ» і «Я-концепція» формуються до 9 - 10 років, а до 13-ти в них включається ін­формація щодо власних планів на майбутнє. Можливо, на цій стадії за­вершується суто виховання особистості, а далі йде її соціалізація.

Виховання у цей період життя людини здійснюється двома шляхами: через свідомість закріплюються добре усвідомлені уявлення про до­бре і зле, що таке добро, а що зло; через підсвідомість закріплюються ці уявлення емоційними станами — «погано», «зле» — душевний дискомфорт, а “добре” — приємні вражен­ня, душевний комфорт. Практична реалізація цих шляхів залежить від батьків.

Далі в процесі соціалізації особистість все більше змінює уявлення про своє «Я». У коло «Я» потрапляють члени сім'ї. Любов до рідних викликає переживання і розуміння того, що радість або біда Іншої бли­зької людини можуть сприйматися як тотожні щодо свого благополуч­чя або страждання. Тому любов до ближніх стає тим етапом розвитку особистості, який символізує її соціалізацію за межами сім'ї. Подаль­ший розвиток особистості — це як поширення своєї ідентичності до масштабів людства («Я — людина»), так і поглиблення розуміння своєї унікальності.

45 46. Мета як основа діяльності та навчальні цілі. Поняття “мета діяльності”. Основні види цілей. Основа будь-яка діяльності грунтується на меті. Мета - це напрямок дії людини, саме вона розкриває суть та структуру діяльності особистості. Навчальна ціль – це мета навчання, тобто той кінцевий результат, якого терба досягти в процесі навчання. Ціль навчання – це результат. Який прогнозується: має бути дослідженний на обмеденому етапі навчання. Як навчальні цілі поділяються на: цілі орієнтовані – цілі навчального предмету або його модулю, це найбільш абстрактні цілі, які містять в собі найбільш загальні положення; загальні цілі – цілі теми або зайняття – середня абстракція; та точні цілі – цілі корнкретною задачі, цілі на час, 10-20 хв. Ці цілі – мінімальною абстракції.

Цілі також поділяются за масштабом і за часомю За масштабом цілі бувають:

*стратегічні – довгооцікуванні, бажані результати; *тактичні – результати близького масштабу;

*оперативні – бажаний результат поточного масштабу.

За часом: довгострокові – 10-5 років; середньострокові – 1-5 років;

короткострокові до 1 року.

Навчання – це цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, навичок, умінь і способів пізнавальної та практичної діяльності людини, тобто навчання неможливе без попередньої визначенності навчальної цілі. Таким чином навчання та цілі навчання дуже тісно пов’язані., це призводить до того, що кожен вид навчання моає свої власні цілі. Тобто:

Навчання як викладання має ціль викладання, навчання як учіння визначається ціллю учіння. Питання полягає в тому, що ці дві ціллі не завжди співпадають...

Класифікація цілей навчання:

1. Конгитивна – знання, які отримують. (тестування). 2. Афективна – цінносне відношення (авнкетування, шкали переваг); 3. Психомоторна – моторні вміння, навички (тести).

47. Фактори формування цілей.

На формування цілей впливають слідуючі фактори: Джерела винекненя

Ступінь прозорості та розуміння, людина в більшій або меншій мірі розуміє мету, яку хоче досягти.

Ієрархія та взаємозв”язок, будь яка діяльність підпорядкована певним цілям, які взаємозв”язані і підпорядковані одна одній.Масштаб і час.Параметри: визначають якісну та кількісну характеристику цілей, тобто визначають норми цілей, що передбачає: становлення загального переліку властивостей або ознак результату.

Ранжування в переліку за їх відносною … щодо досягнення мети.

Чим вище цілі тим менше ознак.

Конкретність (це таке фор-мулювання, яке зменшує можливість альтернативного тлумачення) та вимірюваність (це така властивість мети, що забазпечує можливість визначення досягнута мета чи ні).

Компетентність менеджера

Опис цілей - як виконується загальний опис цілей залежить від керівника.

48. Навчальні цілі, їх ієрархія. Типи навчальних цілей.

Навчальні цілі – це результат, який прогнозується і має бути досягненим у процесі всього навчання і на його обмежених етапах.

Ієрархія основних навч. цілей:

Вищий рівень – цілі фаху (інституціональні цілі) – визначають профіль випускника і модель спеціаліста. Основна характеристика – навчальний план.

Середній рівень – цілі навчального предмету – визнач. загальний кінцевий результат вивчення предмету. Основна характеристика – тематичний план.

Нижчий рівень – цілі теми – носять операціоналізований характер, точне визначення того, що ми будемо знати.

Існує декілька типологій цілей навчання:

Виділяє такі типи цілей

Дидактичні, спрямовані на засвоєння системи знань і опанування відповідними вміннями і навичками.

Виховні, спрямовані на виховання особистості учнів.

Розвиваючи, спрямовані на присуорення дозрівання ще не наявних псих. Функцій.

2).Виділяє такі типи цілей†когнітивні цілі, спрямованяі на формування знань та інтелектуальні здібностей людини†психомоторні цілі, спрямовані на засвоєння навичок, вміння застосувати набуті знання.

Афективні, визначають емоційне ставлення до об”єкта.

49. Планування навчання як основа освіти.

Будь-яке навчання неможливе без попереднього планування, планування як основа освіти відіграє майже найважливішу роль в процесі навчання.

Планування – це документальне відображення образу майбутнього та шляхів досягнення результатів. Планування – це одна з форм мислення. Воно буває: наочно-дійове, абстактно-логічне.

Види планування: стратегічне- це концептуальне уявлення про шляхи досягнення мети;

Програмне – перелік заходів та дій, шляхи досягнення мети. Тобто планування – це опис мети та шляхів її досягнення.

Планування – це реалізація політики, процедур та правил. Політика включає орієнтири, принципи вищого керівництва для прийняття рішень. Процедури являють собою встановлений перелік дій для основних типових ситуацій. Правила – це точне визначення пвених дій у спеціфічних ситуаціях.

Плани можна охарактеризувати

за цілями (комплексні, загальні, спеціалізовані)

за змістом (розподілу ресурсів, адаптація до засобів спілкування, внутрішня координація, орган-стратегічне передбачення)

За часом (довгострокові, тактичні, оперативні, календарні)

50. Планування в закладах освіти. Навчальний план і навчальний предмет.

Основою планування в освіті є планування навчання. Планування в освіті включає наступні етапи:

розділ змісту навчання;

організацію розподілу змісту у просторі та часі;

відображення шляхів досягнення мети навчання.

Навчальний план – документ, який репрезентує узагальнену сукупність досвіду, яка має бути засвоєна у встановленому обсязі, у визначені терміни та шляхом реалізації адекватних цілям форм, методів та засобів дії учнів і викладачів.

Основа планування – навчальний предмет, який представляє собою дидактичну, обгрунтовану систему знань, навичок, вмінь, яку відображено у певній галузі науки і яке складає зміст навчання, що необхідно засвоїти в певному обсязі та у встановлений термін.

51. Навчальний план загально-освітньої середньої школи.

Особливості планування в заг-осв. Школі:

Навчання здійснюється на основі базового навчального плану, який розробляється і затверджується централізовано. Базовий план – це комплексний документ для загального заг-осв. Середніх шкіл України.

Він включає:

перелік навчальних предметів;

обсяг навчання по роках;

рекомендації предметного забезпечення.

Базовий навчальний план

Держ компоненти Шкільний компонент

(перелік обов’язкових (перелік вибіркових навч.

для всіх предметів) предметів 8 назв)

(15 назв)

Держ. політика Особа, батьки, район, регіон

Школа

Навчальний план вищого навчального закладу.

Навчальний план вищого навчального закладу складається:

графік навчального процесу (курси, тижні, зайняття)

таблиці бюджету навчального часу (курси, тижні)

план навчального процесу (назва предмету, терміни екзамену, заліки, курс. Роботи, обсяг навчання в годинах, години в аудиторіях по дисциплінах на тиждень, терміни практики, державна атестація)

Навчальна програма – це основний документ, який визначає науково-теоретичний зміст предмету навчання, забезпечує необхідні умови для якісної освіти.

Навчальна програма предмету буває 2 типів:

типова та робоча.

Як приклад навчального плану ВНЗ розглянемо струтуру навчального плану програми бакалаврі

Структура програми бакалаврів

річний навчальний план

Нормативні предмети Вибіркові предмети

Гуманітарні Фундаментальні

(12 назв) (30 назв) ВНЗ Студент

(11) (4-5)

навчальний план ВНЗ

53. Зміст навчальної діяльності.

Зміст освіти - науково-обоснована система дидактично і методично оформленого учбового матеріалу, для різних освітніх та кваліфікаційних рівнів. Правильний вибір змісту навчальної діяльності визначає якість освіти та її вплив на особистість. В процесі засвоєння змісту навчання здійснюється всебічний розвиток розумових та фізичних сил, формується активна життєва позиція, яка дозволяє майбутньому спеціалісту засвоїти сукупність наук, техніки, мистецтва, культури життя в суспільстві.

На різних етапах розвитку суспільства зміст освіти змінюється під впливом різних чинників. Він залежить від соціально – економічних умов, рівня розвитку виробництва, науки, техніки та культури, розвитку в країні освіти та педагогічної теорії, від тих цілей і актуальних завдань, які ставить суспільство перед навчально – виховними закладами різного типу, а також від перспективи розвитку самого суспільства.

В 1991 році У. стала незал. держ. Зміни в соц.-екон. розвитку країни висунули нові вимоги і підходи до змісту навчальної діяльності, які було відображено в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.), а саме: розробка державних стандартів і відповідних систем знань умінь та навичок, творчої діяльності і інших якостей особистості на різних рівнях розвитку; вибір структур навчально – виховного матеріалу на основі диференціації, інтеграції, гуманітаризації; забезпечення альтернативних можливостей для отримання освіти у відповідності до індивідуальних особливостей; вивчення української мови в усіх навчально – виховних закладах: оптимальне поєднання гуманітарних та точних дисциплін, теорії та практики.

54. Основні функції змісту навчання.

Основними функціями навчання є: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітні завдання уроку – забезпечити в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т.п.) теорій, понять, законів тощо; сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички; сформувати спеціальні вміння з даного пердмета.

Виховні завдання уроку – сприяти в ході уроку формув основних світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів; вихованню моральних якостей школярів; вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів: розвивати мислення на основі загальних розумових дій і операцій.

У неповній та повній загальноосвітній школі учні мають навчитися:

структурування – мислительна діяльність щодо встановлення найближчих зв’язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т.п. в процесі якої виділяється структура знань;

систематизації – мислительна діяльність щодо встановлення віддалених зв’язків між поняттями, реченнями і т.п., в процесі якої вони організуються в певну систему;

конкретизації – застосування знань в практичних ситуаціях, пов’язаних з переходом від абстрактного до конкретного;

варіювання – зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів і т.п. при постійних суттєвих;

доведення – логічне розмірковування;

робити висновки – поступове спрощення теоретичного або приктичного виразу з метою одержання наперед відомого його виду;

пояснення – акцентування думки на найважливіших моментах (зв’язках) під час вивчення навчального матеріалу;

класифікація – розподіл понять на взаємопов’язані класи за суттєвими ознаками;

аналізу – вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей;

синтезу – поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу);

порівняння – виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей;

абстракціонування – виділення суттєвих ознак понять відкиданням несуттєвих;

узагальнення – виділення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять.

Реалізація освітньої, виховної і розвиваючої функцій на уроках здійснюється шляхом: а) використання змісту навчального матеріалу; б) підбору форм, методів і прийомів навчання; в) організацією порядку і дисципліни на уроці; г) використання оцінки; д) самою особою вчителя, його поведінкою, ставленням до учнів.

55. Принципи формування змісту навчання.

Принцип (від лат. Principium – основа, первоначало) – це керуюча ідея, основне правило або вимога до діяльності.

Принципом навчання називають вихідні вимоги до процесу навчання, які витікають із закономірностей його ефективної організації.

В сучасній дидактиці виділяють наступні принципи:

принцип гуманістичної цілеспрямованості (навчання та виховання всебічно гармонічно розвиненої особистості, враховуючи її індивідуальність та соц умови)

принцип зв’язку з життям, з задачами які вирішуються суспільством, колективом, особистістю в їх обєднанні

принцип співробітництва викладача та студента, сім’ї та громадськості, трудового (студентського) колективу в досягненні намічених задач навчання і виховання.

принцип науковості в організації навчання (розробка цілей, відбір змісту, вибір методів і форм організації навчання, розробка нових форм навчання);

принцип наочності, поєднання абстрактного і конкретного, матеріально-предметного, наочно-образного, словесно-знакового і т.п.

принцип доступності в навчанні, єдність наукового та емпіричного, облік індивідуальних рівнів розвитку творчих здібностей тих хто навчається†принцип мічності, системотичності і послідовності в реалізації змісту та використання нових технологій, методів, форм організації на різних етапах навчання†принцип доступності вимагає щоб нгавчання будувалось на реальних можливостях тих хто навчається;

принцип свідомості і активності молоді що навчається при керуючій ролі викладача;

принцип поєднання різних форм, методів і засобів навчання в залежності від задач та змісту;

принцип створення необхідних умов для навчання.

56. Основні теорії організації змісту навчання.

Форми навчання – це засоби організації навчального процесу:

індивідуальна (дітей навчали батьки, а поступово почали наймати приватн.вчителів);

індивідуально-групове – отримало розповсюдження в середньовічн.школі; - класно-урочна (з 16ст);

Белл-Ланкастерська с-ма – Англія к 18-п.19.: навчання молодших школярів за допомогою старших;

с-ма Дальтон-план – поч 20ст. передбачала с-му, яка виключ. класи і передбачає працю в лаборатор. по індивід.плану;

бригадно-лабораторн.метод: 20р. в СРСР;

Мангеймська с-ма: концепція диференціації навчання.

В Германіі, поділ дітей на 4 гр.:

Основні класи 50-60% - діти з середніми здібностями;

Класи для малоздібних д. 20-30%;

Допоміжні класи для розумовідсталих д. 2-2, 5%.

Класи для здібних, талановитих до 20%, з них 1, 2%- високо…

Поділ дітей відбувався на базі результатів психометричних досліджень і хар-к вчителів. Термін навчання був різний: 1. – 8р, 2. – 3-4 роки, 3. – індивід., 4. – 6 років;

план Трампа – американ.форма навч, якій 40% часу відводиться на навч. в великих групах (100-150), 20% - в малих групах (10-15 осіб), 40% - на самост.роботу;

метод проекції: в експерименті в Чікаго. Замість традиц. предметів вести проекти – своєрідні тематичні центри, які поєднують працю і навчання і т.ч. стимулюють пізнавальну діяльність.

57. Проблеми інформаційно-методичного забезпечення навчального предмету.

Сис-ма ІМЗ забезпеч. вклю-чає: Інформаційне забезпечення, яке відповідає на питання " що вивчати", тобто це передача досвіду, умінь, знань та способів діяльності. Джерела інф-ції: 1) текстові матеріали, 2) графічні матеріали, 3) аудіо-візуальні, 4) програмні продукти ЕВМ.