Так, так! Титар добре радить! - загомоніли діди кругом титаря, і ця гадка, неначе стрілами, полетіла по всьому дворі.

Титар вийшов з свого круга, пройшов вздовж і впоперек по дворі поміж громадянами та питав в усіх і в кожного, чи пристають вони на його думку за цього одного з чотирьох теперішніх настоятелів на вільшаницьку парафію. Перед титарем люди розступались; голови без шапок коливались, і од кінця до кінця скрізь було чуть: " Так, так! Це правда! Нехай Харитін буде в нас за священика! "

Титар пішов в покої і оповістив священикам і самому Харитонові, що парафіяни обібрали його на парафію. Старшим синам покійника очевидячки стало ніяково. Харитін поклонився покірненько й подякував за честь.

Вийдіть же, пане дяче, до громади! - сказав титар, легенько кланяючись Харитонові.

Харитін вийшов на ганок. Слідком за ним вийшли священики, окрім братів. Гомін в громаді одразу стих. Титар з сходів голосно спитав:

Чи згоджуєтесь, панове громадо, щоб мати добродія Харитона в себе за священика на нашій парафії?

Згода, згода! - гукнула громада як один чоловік. - Нехай він буде в нас за священика!

Харитін низько поклонився й подякував громаді.

Волимо Харитона! Харитін нехай буде в нас за панотця! - знов загуло з усіх боків.

Харитін знов поклонився й хотів щось сказати, щоб подякувати громаді, але вже й перших його слів не можна було почути. Піднявся шум та гам, яким звичайно кінчаються усі громадські збори. Громада гула, неначе вітер в лісі. Задні лави заколивались і посунули з двору. Неначе вода в здорову заливу, що несподівано одразу прориває греблю, вони погнали поперед себе купи дітвори, хлопців та молодиць, котрі висли коло воріт. Заворушилось і все стовпище в дворі і широкою хвилею полилось з воріт на улицю. В дворі стало порожньо й тихо.

На ганку все ще стояв щасливий Харитін, високий, тонкий, рівний станом, біловидий, з густими русявими кучерями, що спадали трохи не до плечей. Він пильно дивився на густу масу чорних шапок, схожу на чорну ріллю, доки й останній чоловік не вийшов з двора. В його на делікатному виду зайнявсь рум'янець, як він, провівши очима всіх до останку, вертався в світлицю серед сусідів священиків, котрі, очевидячки, спочували до його й були прихильніші до його, ніж до братів.

Поздоровляємо вас, Харитоне Петровичу! - перші загомоніли проворні матушки. - Теперечки ж шукайте собі десь гарну паніматку, та й нехай вам бог благословить на парафію сісти.

Харитонів брат, диякон, глянув сердито на матушок, неначе п'ятака їм кинув, і промовив:

- В батька ще й ноги не захололи, а ви вже й про весілля…

Та що ж, брате! Живий живе й гада! - обізвався найстарший брат. - Вже батька не вернемо з домовини. А от вийдуть сороковини, то й щасти, боже, Харитонові й одружитись, і висвятитись.