Візьми, панотче, та одвези оцих циганок до їх родича, бо вони нам вуха об'їдять, - говорила Онися Степанівна батюшці.

Не смію, Онисіє Степанівно: Млинковський буде підбивати проти мене протопопа й вчинить мені багато лиха, - говорив отець Харитін.

Коли ти не смієш, то я сама їх витурлю з хати.

Турліть, та тільки стережіться, щоб нас не витурлили з парафії, - говорив отець Харитін.

Саме в той час божевільний Прокіп, Балабушин наймит, зовсім збожеволів і почав тинятись по селах та все по батюшках. Прийде до одного батюшки, посидить з тиждень та йде далі або блукає собі без тями по лісах та по хатах, без шапки, напнувши свиту на голову. Прокіп приблудився в Вільшаницю й прийшов до батюшки; увійшов в пекарню й поліз просто на піч, як у себе вдома.

А чого це ти, Прокопе, прийшов до нас? - спитала Онися Степанівна.

Чув, що в вас здорова піч, та й прийшов, - гукав Прокіп з печі.

А що ж ти дурно в нас хліб їстимеш, чи що? Оце лишенько! Ще бог приніс одного богуславського столоначальника, - говорила Онися Степанівна.

Я дурно хліба нігде не їм; я стану в вас за наймита, - обізвався Прокіп.

Quot; От і добре, - подумала Онися. - Може, одробить мені за мою Марусю".

Вставай же, та бери ціпа, та йди зароби обід, - сказала Онися.

Ось нагріюся, то й піду, - сказав Прокіп.

Наймички підняли Прокопа на сміх. Позбігались панни дивитись на божевільного, як на диво. Прокіп нагрівся, взяв з стола шматок хліба й пішов у клуню до молотників. Молотники дали йому в руки ціпа й наскидали з засторонка купу снопів. Прокіп почав молотити, як машина, лупив ціпом снопи, аж солома летіла, - падкував коло роботи так, що аж молотники здивувались. Але згодом, мабуть, тим, що втомився, він витріщив очі на лати й став, неначе остовпів. Молотники жартували, сміялись з його, штовхали під бік, а Прокіп все стояв та дивився вгору. Через годину він знов вдарив ціпом по снопах й намолотив більше од молотників. Онися поміркувала, що Прокіп робить добре, плати не візьме, й задумала хоч тим оддячити Олесі.

Живе Прокіп у отця Харитона тиждень, живе й другий і не одмикує од роботи; часом десь щезне на день, на два, та й знов вертається й лізе просто на піч. Але чим далі, тим чудніший ставав Прокіп. Раз вхопив він косу й пішов косити в городі сухий бур'ян та кропиву. Косе він та косе, аж піт з його ллється. Панни повибігали дивитись на ту чудасію.

Нащо ти, Прокопе, косиш кропиву? - питали в його панни.

Ото добрі в вас наймити! Літо минуло, а вони всього сіна й досі не викосили, - гукав Прокіп та махав косою. - Накошу оце сіна, - товар поїсть.

Другий раз Прокіп пішов на ставок, позгонив усі людські гуси й нагнав до батюшки повнісінький двір гусей, залучивши по дорозі з десяток свиней.