Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Роман «Улісс» і образи Блума, Меріон, Стівена Дедала
У «Улісс» розповідається всього про один день в житті Блума, Меріон, Стівена Дедала та міста, в якому вони живуть, – Дубліна. Це самий звичайний, нічим не примітний день 16 червня 1904 року. Джойс показує, що робили, думали, говорили, відчували три дублінці з 8 години ранку 16 червня до 3 години ранку наступного дня. Він навмисно стосується тут всього того, що складає в його концепції людське існування як таке. Трудова діяльність персонажів роману малюється лише мимохідь – це симптоматично: вона для Джойса не головне і визначальне людини. Роман відкривається зображенням ранку 16 червня: сніданок Стівена Дедала з товаришами у вежі на березі Дублінського затоки, де він живе, купання в море, урок історії, який молодий людина дає в школі, бесіда його з директором цієї школи Дізі – виживають з розуму консерватором. 7. Вплив джойса на літературу 20 ст
Джеймс Джойс класик ірландської літератури ДЖЕЙМС ДЖОЙС (1882-1941) – класик ірландської літератури, письменник, що зробив істотний вплив на закордонну літературу XX століття. За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році відзначається сторіччя від дня його народження. Дане видання склали оповідання зі збірника “Дублинци”, вершини ірландської реалістичної літератури початку нашого століття, і психологічна, поетична замальовка “Джакомо Джойс”. Джеймс Августин Алоизиус Джойс народився 2 лютого 1882 р. у Дубліні. Його дитинство і юність збіглися зі складним періодом в історії Ірландії. Кумиром ірландської інтелігенції того років був Чарльз Стюарт Парнелл (1846-1891), якого В. И. Ленін назвав «знаменитим вождем ірландських націоналістів» *. Парнелл уміло й непохитно боровся за гомруль – право Ірландії на самовизначення. Англійські влади, що почували себе повноправними хазяями в Ірландії, бачили в Парнелле реального супротивника. Доля його виявилася такий же, як долі тих ірландських революціонерів, хто протягом всієї історії цієї поневоленої, що роздирає глибокими внутрішніми протиріччями країни віддавав своє життя за волю Ірландії. Він був відданий. Любовний зв’язок Парнелла із замужньою жінкою Китти О’ши був спритно використаний офіційною церквою. Вступивши в змову з англійською владою, зокрема із Гладстоном, що били в той час прем’єр-міністром, ірландська католицька церква зрадила гріховний зв’язок Парнелла анафемі. Не тільки його соратники, але й народ, обдурений церковниками-фарисеями, відвернулися від Парнелла. Зацькований, він незабаром умер, а разом з ним на роки були поховані надії Ірландії на волю У середовищі ліберальної ірландської інтелігенції, до якого належала сім’я Джойса, загибель Парнелла сприймалася як національна трагедія. Батько Джеймса Джойса, Джон Джойс, так і не оправився після смерті вождя й навчив сина бачити ірландську історію як, що не припиняється ланцюг, зрадництв, непотрібних жертв Обстановка будинку в мініатюрі відбивала конфлікт всього ірландського життя – конфлікт політики й релігії. Те, що захоплювало батька, обурювало матір, ревну католичку, що зробила чималий вплив на формування особистості сина, а те, чому поклонялася вона, їдко висміювалося не тільки батьком, але й дядьків Чарльзом, ірландським революціонером-повстанцем, що часто ховався в будинку Джойсов від переслідування англійських влад На настійну вимогу матері Джойс надходить у єзуїтський коледж, де одержує блискуче по тимі часам утворення. Завдяки своїм незвичайним здатностям до філософії, історії, мовам, літературі Джойс швидко обертає на себе увага викладачів. По закінченні коледжу йому пропонують прийняти духовний сан. Але сумнів, заронений у душу батьком, уже дало свої сходи. Ірландська католицька церква зрадила Парнелла, заборонила Ибсена, кумира молодого Джойса, ворога будь-яких форм відсталості в мистецтві, політику, моралі Джойс пориває з релігією. За цим рішучим кроком випливають інші. Він, що вже усвідомив себе письменником, різко відмежовується від ірландської культури того років, а саме від Ірландського Літературного Відродження. Завдання поетів, письменників, художників, що об’єдналися під прапором цього руху, відродити в країні забутий, древній гэльский мова, забуту, не зіпсовану цивілізацією культуру здавалися Джойсу третьорядними. Ірландське Літературне Відродження зробило чимало для пробудження національної самосвідомості, але Джойс побачив у ньому тільки нав’язливий націоналізм. За його переконанням, провінційній Ірландії потрібна була сильна кров європейської культури, від якої прихильники Ірландського Відродження всіляко відмежовувалися, а не преданья й міфи «старовини глибокої». В 1904 р. Джойс разом з Норою Барнакль, своєї женою, з якої він, эпатируя офіційну мораль, відмовився вступити в церковний шлюб, залишає Ірландію. Він повідомляє друзям, що відправляється у вигнання – лише там, удалині від пута ірландського життя він зможе виконати своє призначення – сказати правду про свою батьківщину, правду, що розбудить від духовної спячки його народ В 1912 р. Джойс робить невдалу спробу повернутися в Ірландію. Його приїзд окончился скандалом, що вибухнув у зв’язку з публікацією «Дублинцев». Видавець, набравши рукопис, все-таки в останній момент злякався сміливості критики Джойса й порахував для себе за краще не просто відмовити молодому письменникові, але й спалити гранки. Джойс із прокльонами покинув країну. Проходять роки, судорожно миготять міста: Париж, Трієст, Рим, знову Париж, Цюріх. Джойс бідує, Джойс пише для газет, працює клерком у банку, викладає англійська мова – і пише, пише, пише. Роки, які він витрачав на свої добутки: збірник оповідань «Дублинци», роман «Портрет художника замолоду» *, «Улисс», «Поминки по Финнегану», – тривали в літах боротьби з видавцями, що викликували в серцях, що вони не можуть друкувати те, чого не розуміють, із критиками, які не могли оцінити книги Джойса з погляду прийнятих літературних норм. Вигнання тяглося більше чверті століття. Воно обірвалося вдалині від Дубліна, у невеликій лікарні Цюріха… Не раз друзі Джойса, видатні діячі ірландської культури, кликали Джойса повернутися на батьківщину. Але навіть коли У. Б. Йейтс надіслав офіційне запрошення стати членом Ірландської академії літератури, Джойс відповів відмовою. І все-таки вдалині від батьківщини серцем і розумом він був з нею. Кращим подарунком були дублінські афіші, трамвайні білетики, вирізки з ірландських газет. У вигнанні цей суворий, непримиренний критик ірландського життя писало тільки про Ірландію. Разом зі своїми героями за письмовим столом у Трієсті й Цюріху, за столикому кафі в Парижі він робив тривалі прогулянки по вулицях Дубліна. Якщо Дублін, говорив він, коли-небудь зруйнують, «його можна буде відновити по моїх книгах». 24) 3. Езра Вестон Луміс Паунд (англ. Ezra Weston Loomis Pound; (*30 жовтня 1885 — †1 листопада 1972) — відомий американський поет-модерніст. Зміст [показати] Біографія[ред. • ред. код] Езра Луміс Паунд народився 30 жовтня 1885 року в штаті Айдахо, США, у заможній та поважній родині нащадків перших колоністів Америки. Його дід, Таддеус, свого часу був губернатором штату й конгресменом. 1900 року 15-річний Паунд вступає до Пенсільванського університету. 1907 року Паунд стає викладачем романських мов в Уебош-коледжі (Кроуфордсвілл). Він займається вивченням трубадурської провансальської поезії, пише та друкує вірші, набуває популярності як поет. Але вже наступного року його виганяють із коледжу за «аморальність» — він надав притулок бездомній дівчині. Тому Паунд 1908 року покидає США та їде до Європи, де й проведе більшу частину свого життя. Того ж року він видає у Венеції першу збірку віршів, потім переїжджає до Лондона, де стає лідером модерністської поетичної течії — імажизму, але вийшов із неї 1914 року, коли вийшла перша імажистська антологія. Протягом 4 передвоєнних років Паунд випускає 4 книги (Exultation, Personae, Canzoni, Ripostes). Під час Першої світової війни видає книги антисемітського спрямування та веде кілька відповідних радіопередач. Пізніше він організував благодійний фонд «Блискучий розум», який допомагав літераторам-початківцям. Зокрема, він сприяв Джойсу у виданні «Улісса», допоміг Еліоту опублікувати поему. Невдовзі Паунд переїздить до Парижа. Там він працює над оперою Le Testatament (на сюжет Заповіту Війона) і разом із Юліусом Еволою входить до мистецького руху дадаїстів. Паунд набуває всеєвропейської відомості як «батько модернізму», на батьківщині його вважають найвидатнішим поетом Америки. Він пише вірші, праці з економіки, займається літературною критикою та дає літературні концерти; 1917 року він починає свої Cantos («Пісні»), величезну чи то поему, чи то збірку віршів, яку завершить лише за 2 роки перед смертю.
Езра Паунд, 1920-ті роки 1924 рік — Паунд переїздить до Італії, де оселяється в Рапалло. Він підтримував устрій, який створив у країні Муссоліні. На думку митця, той відповідав розумінню справедливості. Паунду як економісту також імпонувала економічна стабільність та промисловий підйом Італії, а як митцю — прекрасні відносини дуче з правою італійською інтелігенцією. Не припиняючи літературної творчості, Паунд одночасно проводить активну пропаганду фашистського устрою та корпоративної економічної системи, розсилаючи кількасот листів на рік, виступаючи з промовами та публікуючи статті. З початком війни для Паунда нічого не змінилося, він як і раніше дотримувався ультраправих ідей і докладав усіх зусиль для їх втілення. На час війни Езра Паунд майже припиняє літературну діяльність і займається виключно політикою та пропагандою. Він виступає на італійському радіо з антисемітськими промовами і закликає американських солдат переходити на італійській бік. Під час усунення від влади Муссоліні 1943 року Паунд залишався його прихильником, він супроводжував його і в Республіці Сало. 26 липня 1943 вашингтонський суд виніс Паунду обвинувачення у державній зраді. 1945 року Паунд знов активно береться за вірші, у яких закликає італійців до опору союзникам. Ці вірші друкувалися у газеті морських сил Республіки Сало.
Езра Паунд, 26 травня 1945 У травні Паунда було заарештовано партизанами і передано американській владі у Генуї. Паунда допитують і на деякий час відпускають, у той же час агенти ФБР вивчають записи його передач, його листи, чернетки, статті. «Людина має бути готова померти за свої переконання» (з інтерв'ю Паунда американській пресі). Через кілька тижнів Паунда знову заарештовують, засуджують, транспортують до військової в'язниці у Пізі. Паунд довгий час тримається, навіть займається перекладом Конфуція англійською (йому дозволили взяти з собою ці дві книги — Конфуція та китайсько-англійський словник), тоді ж він пише «Пізанські пісні». Через місяць ув'язнення у нього стається приступ і він перестає впізнавати людей, втрачає пам'ять та відмовляється від їжі. У листопаді 1945 року поета доправляють до Америки, де ним займеться психіатрична комісія. Смертну кару замінили на божевільню — Паунда оголосили божевільним і перевели до психлікарні; звинувачення у зраді залишалося в силі. Комісії Паунд заявив, що його треба негайно відпустити, бо «навіть після загибелі мучеників Муссоліні і Гітлера він знає рецепт спасіння». 1946 року з Італії приїздить його дружина, яка знімає кімнату біля лікарні та підтримує чоловіка. Паунду також дозволили приймати гостей. 1949 року Бібліотека Конгресу США присуджує Паунду Болінгеновську премію, найвищу в тодішньому літературному житті країни. Після тривалих суперечок премію залишають фашисту, але право присудження на наступні роки передають Єльському університету. 1954 року Хемінгуей, отримуючи Нобелівську премію, сказав, що вона насправді належить Паунду і що цей рік дуже підходить для звільнення поетів. 1958 року, після 13 років ув'язнення, Паунду дозволили покинути США і повернутися до Італії. 30 червня Паунд сідає на теплохід «Христофор Колумб», який іде до Неаполя. Паунд проживає в Рапалло, Венеції та інших містах; він активно працює, випускає останню частину Кантос. Наприкінці життя їздить Європою, відвідуючи могили друзів. Езра Паунд помер 31 жовтня 1972 року у Венеції, де й похований. Єдиний пам'ятник поету було споруджено завдяки чилійському письменнику Мігелю Серрано у Медіначелі. Твори[ред. • ред. код] · «Захоплення» (1909) · «Маски» (1912) · «Старий Китай» (1915) · «Lustra» (1916) · «Хью Селвін Моберлі» (1920) · «Пісні» (1917–1970) · «Пізанські пісні» (1948) Українські переклади[ред. • ред. код] · Вибрані поезії Езри Паунда в перекладах Оксани Єфіменко на сайті Гоголівської Академії · Поезії Езри Паунда у перекладі Ігоря Костецького вийшли друком в Антології зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: «Навчальна книга», 2002. · Добірка поезій Езри Паунда в перекладі того ж Ігоря Костецького в часописі «Ї». · Переклади поезій Езри Паунда на сайті Культурного Спротиву · Переклади поезій представлені у першому номері журналу «БЛАСТ» у ЖЖ-спільноті [Спілки ЕКстремальної Словесності · Переклади поезій у ЖЖ-спільноті Спілки ЕКстремальної Словесності 4. Двард Естлін Камінґс (англ. Edward Estlin Cummings, відомий як Е. Е. Камінґс, англ. E. E. Cummings; 14 жовтня 1894, Кеймбрідж, шт. Масачусетс — 03 вересня 1962, Конвей, шт. Нью-Гемпшир) — американський поет і художник.
|