Роман Фіцджеральда Великий Гетсбі

Як і в попередніх романах Фіцджеральда, «об'єм» роману «Великий Гетсбі» досить скромний: всього 180 сторінок тексту. Немає в ньому ані епічного простору, ані розвиненого сюжету, ані широкого кола героїв. Є один оповідач — тридцятирічний Нік Каррауей, уродженець Середнього Заходу, син поважаних батьків, випускник престижного університету, учасник Першої світової війни, що у повоєнний час (1922 р.) приїхав до Нью-Йорка навчатися банківській справі, хоча й плекає у глибині душі мрію про письменництво. Це він розповідає читачеві про ту пригоду, в яку виявився втягнутим два роки тому, коли, аби уникнути міської спеки, зняв занедбаний будиночок у приміській зоні Нью-Йорку Вест-Егг, на березі затоки, де були розташовані багаті будинки, що належали бозна яким заможникам. Головним героєм оповіді стає його найближчий сусіда, хазяїн великого палацу із вежами і пишними сходами, справжньою бібліотекою, мармуровим басейном і величезним парком, нікому не відомий, загадковий та ексцентричний самотній молодий чоловік на ім'я Джей Гетсбі — «Великий Гетсбі».

«Великий Гетсбі» — розповідь про «зразкового» американського юнака. Гетсбі пройшов першу світову війну, а мужності, сили, стійкості йому також було не позичати — про це свідчить його військова кар'єра, воєнні відзнаки. Проте Джеймсу Гетцу, сину незаможних батьків, довелося вже з дитячих років не тільки формувати себе, а й прокладати шлях до суспільства, «вибудовувати» власну кар'єру, турбуватися про своє майбутнє, ловити мить удачі. Й тут при щасливій зустрічі із мандруючим багачем, колишнім шукачем золота на Далекому Заході Даном Коді він виявив і спритність, і винахідливість, і метикуватість, і розуміння людської природи — тобто, все те, чому навчає життя обдарованого бідняка. Проте, його вміння використати щасливий випадок виявилося недостатнім для того, щоб відстояти свій невеличкий спадок у світі тих, чиї моральні норми відшліфовані життям серед багатих. Той юний ідеаліст, який був певен, що досягне великого багатства й щастя, цілеспрямовано слідуючи певним правилам поведінки (франклінівським заповітам «Бідного Річарда»), зберігся в ньому, попри те, що він свідомо змінив ім'я в надії обманути долю. Війна не позбавила його смаку до життя, великої мрії і конкретної мети: розбагатіти й одружитися з коханою, яка може почуватися комфортно лише в багатстві. Задля досягнення цієї мрії він, не переймаючись роздумами й сумнівами, після періоду поневірянь, не використавши подарунок долі — можливість навчатися в Оксфорді, яку надавав уряд демобілізованим військовим, приймає позалегітимні норми повоєнного життя, досить своєрідно вписується в реальність. Гетсбі зумів розбагатіти на бутлегерстві — незаконному продажу спиртного під час дії «сухого закону». Основним сенсом роману і стає проникнення у «єство» Великого Гетсбі, а через нього — в сенс самої «американської мрії».

Гетсбі — людина, яка створила себе за рецептами американської моралі, і володіння багатством є невід'ємним компонентом мети і сенсу його життя. Втім воно облагороджене мрією, красою, любов'ю. Він має землю, віллу, машину (світлий лімузин — машина смерті, промовистий американський символ руху дорогою життя). Власне, його майно описано широкими вільними мазками. Його самоповага мало залежить від тих засобів, якими здобуто багатство. Він упевнений у правильності власного шляху, вважає, що досяг всього своєю працею. Сукупність правил, що нею керується підліток Джиммі Гетц, дуже нагадує франклінівські заповіти, заповіти батьків-пілігримів, засновників американської буржуазної держави. Загибель Гетсбі відбувається не через зіткнення з реальністю (з нею він перебуває в повній гармонії!), а від руйнування, краху, спустошення мрії, оскільки тиражована спрощена «американська мрія», яку зведено до багатства, не збігається з ідеалом батьків-пілігримів, не може дати щастя людині, що виросла на цих ідеалах.

Великий Гетсбі (англ. The Great Gatsby) — роман американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда, опублікований 1925 року. Дія роману відбувається у вигаданому містечку Вест-Егг на Лонг-Айленді влітку 1922 року і обертається навколо таємничого молодого мільйонера Джея Гетсбі та його дон-кіхотського кохання до вродливої Дейзі Б'юкенен. Роман вважається магнум опусом Фіцджеральда. Він відтворює картину епохи джазу в США з характерними для того часу декадансом, потягом до надміру й соціальних змін. Його характеризують як застереження щодо американської мрії^[1].

Фіцджеральд почав планувати написання роману 1923 року під впливом вечірок у північній частині Лонг-Айленду, які він тоді відвідував. За його словами він бажав створити щось нове, щось надзвичайне й красиве, водночас просте й вишукано оздоблене^[2]. Робота просувалася повільно, й Фіцджеральд завершив перший варіант після переїзду на Французьку Рив'єру1924 року. Видавець, Максвелл Перкінс, відчував, що книга надто туманна й умовив автора переглянути текст узимку. Фіцджеральд довго не міг визначитися з назвою, й схилявся до варіанту «Трімалкіон у Вест-Еггу».

Уперше роман вийшов у виданні компанії «Сини Чарлза Скрібнера» в квітні 1925. Книга отримала змішані відгуки й продавалася погано. За перший рік розійшлося 20 тис. примірників. Фіцджеральд помер 1940 року, вважаючи себе невдахою, про твори якого всі давно забули. Інтерес до роману відновився впродовж Другої світової війни, а в післявоєнні часи він увійшов до шкільної програми в США. Відтоді книга залишається популярною й вважається одним із класичних творівамериканської літератури. За її мотивами знято кілька фільмів.

Фр «Великий Гетсбі» відображає атмосферу початку 20-их років 20 століття в Америці, епоху незнаного доти економічного процвітання, джазу, розквіту культури крутихвісток (флеперів), сухого закону, бутлегерства та зародження організованої злочинності. Фіцджеральд використовує це тло для розбудови історії Джея Гетсбі, натякаючи на злочинну діяльність, що лежить в основі його багатства^[4]. З іншого боку історія Гетсбі допомагає Фіцджеральду змалювати суспільство «ревучих двадцятих»^[5].

Короткий сюжет[ред. • ред. код]

Основні події роману відбуваються влітку 1922 року. Розповідає їх Нік Карравей, випускник Єльського університету, ветеран Першої світової війни із Середнього Заходу, який працює в Нью-Йорку продавцем облігацій. Він винаймає у містечку Вест-Егг на Лонг-Айленді невеличкий будинок поряд із пишною віллою Джея Гетсбі, таємничого мільйонера, що справляє екстравагантні вечірки. Оповідь починається з того, що Нік відвідує свою кузинку Дейзі Б'юкенен, одружену з університетським знайомим Ніка Томом. Там він знайомиться із Джордан Бейкер, привабливою і цинічною молодою гольфісткою, з якою у Ніка починаються романтичні стосунки. Вона розповідає Нікові про те, що Том має коханку, Міртл Вілсон. Незабаром після цього відкриття Нік відвідує разом із Томом та Міртл химерну вечірку на їхній нью-йоркській квартирі, яка закінчується тим, що Том розбиває Міртл ніс за те, що вона дражнила його іменем Дейзі.

Літо продовжується, і Нік отримує запрошення на одну з гулянок Гетсбі. Там він зустрічається з Джордан Бейкер, а потім із самим Гетсбі, на диво молодою людиною, що служила з Ніком в одній дивізії під час війни. Від Джордан Нік довідується, що Гетсбі знає Дейзі ще з 1917 року й до нестями в неї закоханий. Чимало ночей він проводить, дивлячись через затоку на зелені вогні причалу біля будинку Дейзі, сподіваючись, що одного чудового дня їхні стосунки відновляться. Екстравагантний стиль мільйонера та гучні гулянки, що він їх влаштовує, є спробою привернути увагу Дейзі, надією на те, що коли-небудь вона ступить на його поріг. Гетсбі просить Ніка влаштувати йому зустріч із Дейзі. Нік запрошує Дейзі до себе в гості на чай, не сказавши їй, що Гетсбі теж там буде. Подолавши ніяковість першої зустрічі, Гетсбі та Дейзі відновлюють свій зв'язок. Незабаром у Тома виникають підозри щодо своєї дружини та Гетсбі. Хоча Том сам має коханку, невірність дружини розізлила його до нестями. Він влаштовує сварку із Гетсбі в Нью-Йорку, заявляє, що Гетсбі ніколи не зможе зрозуміти історію їхніх із Дейзі стосунків, і проголошує дружині, що статки Гетсбі здобуто злочинною торгівлею алкоголем та іншими незаконними справами. Дейзі розуміє, що повинна довіряти Тому, а Том зневажливо відсилає її назад у Вест-Егг, намагаючись довести, що Гетсбі безсилий проти нього.

Проїжджаючи через «звалище», Нік, Джордан та Том довідуються, що машина Гетсбі збила насмерть коханку Тома, Міртл. Згодом Нік довідується, що за кермом сиділа Дейзі, але Гетсбі збирається взяти вину на себе. Наступного дня Том повідомляє чоловікові Міртл Джорджу, що машину вів Гетсбі. Джорджу здається, що водій машини, яка збила Міртл, був її коханцем, тож він знаходить Гетсбі на його віллі й убиває спочатку Гетсбі, а потім себе. Нік влаштовує для Гетсбі скромний похорон, завершує свої стосунки з Джордан і повертається на Середній Захід, щоб бути подалі від людей, які оточували Гетсбі за життя, від моральної порожнечі життя багатої Америки та від намагань упіймати американську мрію.

Герої

Нік Каррауей — головний герой, 29-30 років, веде розповідь від першої особи. Переїхав до Нью-Йорк навесні 1922 року. На момент оповідання займався операціями з цінними паперами в невеликій фірмі. Належить до поважного заможного сімейства на Середньому Заході.

Джей Гетсбі — загадковий сусід Ніка, близько 30 років, чий рід занять і минуле оповите таємницею для всіх гостей і знайомих. У цій людині було воістину щось прекрасне, якась підвищена чутливість до всіх проявів життя. Володів рідкісним даром надії, який і знищив його.

Дейзі (Дезі) Б'юкенен — ​ ​ троюрідна сестра Ніка. З багатої сім'ї, яка виросла в Луїсвіллі.

Томас «Том» Б'юкенен — ​ ​ чоловік Дейзі, близько 30 років. З багатої сім'ї, однокурсник і знайомий Ніка по університету, де блискуче грав у команді поло. Був фігурою, у своєму роді характерною для Америки, одним з тих молодих людей, які до двадцяти одного року досягають у чомусь самих вершин, і потім, що б вони не робили, все здається спадом.

Джордан Бейкер — подруга Дейзі, яка виросла в місті Луїсвілль. Гольфістка, на думку Ніка, «невиправно нечесна».

Джордж Вільсон — власник автомобільної майстерні з Долини Шлаку.

Міртл Вільсон — дружина Джорджа і коханка Тома.

ФРенсіс Скотт Фіцджеральд - американський письменник, відомий своїми романами і розповідями, що описують так звану американську В«епоху джазуВ» 1920-х років.

Народився 24 вересні 1896 року в місті Сент-Пол, штат Міннесота, в забезпеченій католицькій ірландської сім'ї. Своє ім'я він отримав на честь свого двоюрідного прадіда, автора тексту державного гімну США В«Прапор, усипане зіркамиВ» Френсіса Скотта Кі (1779-1843). При цьому, достаток у його родині забезпечувався не завдяки батькові, а завдяки родині його матері, уродженої Маккуіллан. Саме завдяки рідні Фіцджеральд отримав можливість навчатися в престижних навчальних закладах: 1908-1910 - в Академії Сент-Пола, 1911-1913 - у Ньюмен Скул, 1913-1917 - в Прінстонському університеті. p align=" justify" > У Прінстоні грав в університетській футбольній команді, писав оповідання і п'єси, які перемагали в університетських конкурсах. Проте в 1917 році, незадовго до випускних іспитів, Фіцджеральд пішов добровольцем до армії, проте в бойових діях він так ніколи і не брав участі. p align=" justify" > У 1919 році Фіцджеральд демобілізувався, деякий час працював рекламним агентом в Нью-Йорку. Ще під час служби в армії він познайомився з Зельдою Сейр, походила з багатої і поважної родини (вона була дочкою судді штату Алабама) і вважалася головною красунею і самої завидною нареченою штату. Саме з нею пов'язана вся подальша біографія і вся творчість Фіцджеральда. p align=" justify" > Незважаючи на заручини, Фіцджеральд і Сейр одружилися не відразу, оскільки сім'я Сейр була проти шлюбу, так як на той момент у Фіцджеральда не було хорошої роботи і постійного заробітку. Мабуть, бажання одружитися на Зельді і змусило Фіцджеральда шукати успіху на літературному терені, бо тільки успіх дозволив би йому розраховувати на прихильність її сім'ї. Саме тому він сідає переробляти свій рукопис В«Романтичний егоїстВ», яку йому на той момент так і не вдалося опублікувати, оскільки вона вже пару раз поверталася йому видавництвами. p align=" justify" > Цей роман вийшов у березні 1920 року під назвою В«По цей бік раюВ» і моментально п иносить Фицджеральду успіх. Місяць по тому після його публікації він одружується на Зельді, яка послужила прототипом героїні роману Розалінди. Сюжет роману узятий з власного життя автора. Популярність роману відкриває Фицджеральду дорогу у світ великої літератури: його твори починають друкувати в престижних журналах і газетах: Scribner s, The Saturday Evening Post та інших. Крім популярності, ця робота приносить непоганий заробіток. Такі несподівані зміни у фінансовому становищі Фіцджеральда дозволили йому і Зельді жити настільки красиво і широко, що світська хроніка називала їх принцом і принцесою свого покоління. У цьому ж році виходить у світ перша збірка оповідань Фіцджеральда В«Емансиповані і глибокодумніВ».

Тендітна поезія " сторіччя джазу" - і його зворотний бік: розгул Користолюбсько інстинктів.

" Одна з жовтих дівчат сиділа за роялем, а поруч стояла росламолода особа з рудим волоссям, дива з знаменитого естрадного ансамблю, і співала. Вона випила багато шампанського, і на другому куплеті що виконуєтьсяпісеньки життя раптом здалася їй нестерпно сумної - тому вона нетільки співала, а ще й плакала. Кожну музичну паузу воназаповнювала короткими судорожними схлипуваннями, після чого тремтячимсопрано виводила наступну фразу. Сльози лилися з її очей - втім, не без перешкод: повиснувши на густо нафарбованих віях, вонинабували чорнильний відтінок і далі стікали по щоках у виглядіповільних чорних струмків. Якийсь жартівник висловив припущення, щовона співає по нотах, написаних у неї на обличчі; почувши це, вона сплеснуларуками, упала в крісло і тут же заснула п'яний як чіп сном ".

Це приклад свідомого використання стилю відчуження. Ми яснобачимо присутніх, але не можемо відчути їх як живих людей з притаманноюлюдині внутрішнім життям. Як ніби вони з іншого світу. І описуючивідчуження людей один від одного або відчуження від своєї людськоїсуті, Фіцджеральд показує також і власне відсторонення від них.

Фіцджеральда визнають автором, який з рідкісною пластичністюзміг передати ритми, фарби, вірування, ілюзії Америки, у 20-ті рокизатіяли, за його словами, " найдорожчу оргію" за всю своюісторію. Гарячковий " джазовий століття" знайшов у Фіцджеральд своголітописця і поета.

У " Відлуння століття джазу" (1933) Фіцджеральд писав про цей час, повному радісної жаги до життя, так:

"... саме невгамовна з усіх поколінь, те покоління, яке всмутні роки війни ще переживало отроцтво, безцеремонно відсунуло всторону моїх ровесників і бадьоро вийшло на авансцену. Їх дівчинкирозігрували затятих левиць. Воно підірвало моральні підвалини старших, але взрештою завчасно вичерпало себе, і не тому, що йому невистачало моралі, а тому, що йому не вистачало смаку...

До 1923 дорослі, яким набридло з погано прихованою заздрістюспостерігати за цим карнавалом, вирішили, що молоде вино цілком замінить їммолоду кров, і під галас і гиканням почалася справжня оргія...

Всю країну охопила жадоба насолод і гонитва за задоволеннями.

Слово " джаз", що тепер ніхто не вважає непристойним, означало спершу секс, потім стиль танцю і, нарешті, музику. Коли говорятьпро джаз, мають на увазі стан нервової взвінчінності, приблизно таке, який запанував у великих містах при наближенні до них лінії фронту. "

У" Великому Гетсбі " Фіцджеральда захопила суперечливість великийідеї, що втілилися в головному персонажі і врешті-решт його згубити.

2.Джаз як стиль життя.

Протягом 20-х років поняття «століття джазу» стало символом, що характеризує масове захоплення карнавальним стилем життя, що стимулювалося безпомилковим передчуттям швидкого кінця післявоєнної епохи.

Відгукуючись на найгостріші протиріччя часу, Фіцджеральд у чималому ступені був ними надламаний, однак при всіх поступках ворожої йому долі спромігся як художник піднятися над його драмами, що переслідували його, і виразити пережите ним прощання з ілюзіями, типовими для американської свідомості, як головний за значимістю процес, що визначає духовну історію США в ХХ столітті.

Як відомо, Скотт Фіцджеральд був автором десятків чудових творів, що і донині привертають читача актуальністю своїх тем, тем, які і зараз зачіпають душі сучасних людей, тому що напевно є близькими їм за духом.

Однією з основних рис творчості Фіцджеральда у тому, що мимоволі письменник представник «століття джазу», того порівняно недовгого періоду часу, який бере своє початок невдовзі після закінчення Першої світової війни та завершується із настанням великої депресії тридцятих років. Саме цю назву взяте з збірника оповідань Фіцджеральда «Казки століття Джазу» Саме у передчутті Фіцджеральдом закріпилася слава провісника «століття джазу», творця оманних казок і згубних помилок. Його називали також творцем покоління, яке після набуло назва «втраченого». Нова повоєнна реальність відчутно вплинула на світогляд чоловік вимагала пошуку інших, нетрадиційних форм відображення, невідомого раніше, нового осмислення нинішньої життя.

1. Роман «Великий Гетсбі». Прийом «подвійного бачення» як основний елемент поетики Фіцджеральда.

«Великий Гетсбі» — розповідь про «зразкового» американського юнака. Гетсбі пройшов першу світову війну, а мужності, сили, стійкості йому також було не позичати — про це свідчить його військова кар’єра, воєнні відзнаки. Проте Джеймсу Гетцу, сину незаможних батьків, довелося вже з дитячих років не тільки формувати себе, а й прокладати шлях до суспільства, «вибудовувати» власну кар’єру, турбуватися про своє майбутнє, ловити мить удачі. Й тут при щасливій зустрічі із мандруючим багачем, колишнім шукачем золота на Далекому Заході Даном Коді він виявив і спритність, і винахідливість, і метикуватість, і розуміння людської природи — тобто, все те, чому навчає життя обдарованого бідняка. Проте, його вміння використати щасливий випадок виявилося недостатнім для того, щоб відстояти свій невеличкий спадок у світі тих, чиї моральні норми відшліфовані життям серед багатих. Той юний ідеаліст, який був певен, що досягне великого багатства й щастя, цілеспрямовано слідуючи певним правилам поведінки (франклінівським заповітам «Бідного Річарда»), зберігся в ньому, попри те, що він свідомо змінив ім’я в надії обманути долю. Війна не позбавила його смаку до життя, великої мрії і конкретної мети: розбагатіти й одружитися з коханою, яка може почуватися комфортно лише в багатстві. Задля досягнення цієї мрії він, не переймаючись роздумами й сумнівами, після періоду поневірянь, не використавши подарунок долі — можливість навчатися в Оксфорді, яку надавав уряд демобілізованим військовим, приймає позалігитимні норми повоєнного життя, досить своєрідно вписується в реальність. Гетсбі зумів розбагатіти на бутлегерстві — незаконному продажу спиртного під час дії «сухого закону». Основним сенсом роману і стає проникнення у «єство» Великого Гетсбі, а через нього — в сенс самої «американської мрії».

" Великий Гетсбі" - приклад " подвійного бачення", яке сам авторвизначав як здатність " одночасно утримувати в свідомості два прямопротилежні ідеї ", що вступають одна з одною в конфліктні відносини, тим самим створюючи драматичне рух сюжету і розвиток характерів.
Фіцджеральд вміло поєднав чуттєву наївність зотчетливой неупередженість, тож він майже завжди писав у тому, було глибоко пережито їм особисто. Він вміло малював образи тонких переживань, то подавав їх як людина розсудливий вже несхильний їм. Такий їхній підхід не вимагав від читача вміння чіткого розмежування у творі суб'єктивного і об'єктивного. Надзвичайно сильно впливаючи на емоції, він у першу чергу звертався до читацького інтелекту. У американській критиці ця здатність Фіцджеральда отримав назву «подвійного бачення» Та сталося це багато років по смерті письменника. Його сучасники, навіть дуже проникливі, опинилися у такому випадку разюче несприйнятливі.

4.Принцип контрасту та рівні його прояву в романі.

Головний художній прийом, який Фіцджеральд використовує в «Великому Гетсбі», - це прийом контрасту, що поступово розкривається по ходу дії, своєрідного сполучення протилежностей, або, висловлюючись словами Малколма Каулі, метод «подвійного бачення».

Фіцджеральд довго коливався, обмірковуючи, як краще назвати книгу. Первинна назва роману «Серед сміттєвих куп і мільйонерів» виявляє у якомусь ступені основний його зміст – контраст між величезними матеріальними багатствами і духовною ницістю тих, хто ними володів.

Образ Гетсбі складається із сукупності різних точок зору. Фіцджеральдом, від імені Ніка Каррауея, майже з першої сторінки роману дана своєрідна первинна «установка».

Оповідач відразу ж відзначає подвійність Гетсбі, що з одного боку, здавалося б, втілював усе, що Каррауей, а разом з ним і автор «презирал и презирает», а з іншого боку - у Гетсбі було «нечто великолепное», «повышенная чувствительность», «способность к мгновенному отклику», «романтический запал», «редкостный дар надежды».

5.Характер основного конфлікту в творі.

В душі головного героя розгортається конфлікт двох несумісних прагнень, двох зовсім різних начал. Одне з них – це наївність, простота серця, незгасимий відблиск «зеленого вогника», в який всією душею вірить Гетсбі.

Інше – тверезий розум, що звик до небезпеки прибуткового роду заняття, і навіть в той день, коли Дезі переступає поріг розкішного будинку, він роздає вказівки по телефону філіалам своєї «фірми». На одній стороні – мрійливість, на іншій – поклоніння багатству, успіху, можливостям. Але такий буржуазний спосіб життя не задовольняє їх душевних потреб, а сучасне Фіцджеральду американське суспільство характеризувалось своєю бездуховністю. Воно ніби тримало своїх громадян в залежності від досягнення примарного успіху, «американської мрії». Проте, керуючись лише «мрією», реально досягнути лише «американської трагедії». Автор своїми романами задекларовує неможливість досягнення мрії та пов'язаний з цим морально-етичний аспект.

6.Тема багатства: її розкриття та осмислення автором.

“Великий Гетсбі” — один з найкращих творів письменника. В ньому найяскравіше виявились дві властивості таланту Фіцджеральда — пафос, емоційна напруженість романтика і гострий, навіть сатиричний погляд реаліста. Ці властивості переплітаються в художній тканині твору, створюючи яскравий та індивідуальний малюнок. А художня тканина будьякого твору словесності — це насамперед його мова. Цілком справедливою є думка проф. А. І. Ревякіна, що мова твору “в будьякому своєму прояві не нейтральна, а ідейно і естетично цілеспрямована, підкорена певним завданням, які поставив перед собою письменник”.

Головна ціль Фіцджеральда — розвінчання американської мрії у романі “Великий Гетсбі”. Що ж таке “американська мрія”? Це бажання блискавичного успіху та швидкого збагачення. А найголовніше те, що щастя і багатство є тотожними для людей, які сповідують постулати цієї “американської мрії”.

Цей міф включає в себе рівні можливості для всіх людей незалежно від їх стартового капіталу і соціального походження. Назва цієї мрії втілює ідею того, що все це можливе лише в одній окремо взятій країні — Америці. Саме цю теорію розвінчує Ф.Фіцджеральд у романі “Великий Гетсбі” та інших своїх творах. Він доводить, що людина, яка все своє життя поклала на здобуття матеріальних благ, не стає щасливішою від цього, а навпаки, втрачає своє власне “я”, свій духовний світ і, як наслідок, бажання жити повноцінним життям. Автор показує трагедію людини, яка все життя прагнула до багатства, що врештірешт призвело до її загибелі.

Американська мрія не могла не стати предметом пильного інтересу американських письменників. “Із самого початку американська белетристика, в основному, жила вабленням до Мрії — і відчуттям, що мрію зрадили, — пише відомий англійський письменник і літературознавець Уолтер Аллен. — На цьому тримаються романи Купера про Натті Бампо, звідси йде гіркота і лють багатьох американських “радикальних романів” — від Френка Норріса і Драйзера до Нормана Мейлера. Творчість цих письменників пройнято критичним відношенням: до предмета зображення (окремий американець або яканебудь сторона американського життя) вони підходять з наперед складеним уявленням про те, яким повинне бути життя в Америці, і, протиставляючи ідеал дійсності, вершать суд над нею”. Скотт Фіцджеральд також вершить суд над американською мрією, над буржуазною Америкою у “Великому Гетсбі”.

Фіцджеральд, як і інші письменники “втраченого покоління”, що переважно втратили ідеали (”всі боги померли”), наполегливо шукав людське в людині. Це одна з визначальних рис всіх творчо близьких Фіцджеральду письменників. Інша справа, що шляхи пошуків були різними. Мета ж була одна: знайти цінності, здатні протистояти доларовій цивілізації, в якій, здавалося б, немає і не може бути місця істинно людським відчуттям, будьякій позитивній програмі.

7.Мотив деформації моралі особистості.

Сам Гетсбі на початку роману є досить загадковою особою. Він неймовірно багатий, живе в розкішному будинку поблизу НьюЙорка, на самому березі затоки, і майже щодня влаштовує грандіозні прийоми для сотень гостей. Ні гості, ні сусіди таємничого Гетсбі не знають, з якою метою ці прийоми влаштовуються, невідоме також і походження величезного капіталу хазяїна, але це, очевидно, нікого не бентежить. Коли Каррауей (а з ним і читач) дізнається, що Гетсбі купив цей будинок, щоб оселитись поблизу коханої жінки Дейзі, а прийоми влаштовує, сподіваючись дочекатись її візиту, загадковість поведінки Гетсбі ще більше посилюється. Нарешті автор знайомить читача з історією головного героя твору.

Доля Гетсбі трагічна, тому що це доля бідняка. Успіх, визнання, навіть торжество коханнязалежать в буржуазному світі від грошей. Але згадаємо, що одним з постулатів американської мрії є рівність можливостей для всіх американців незалежно від матеріального статусу. Фіцджеральд піднімається тут до серйозної критики суспільства, яке спотворює людські почуття і взаємини, штовхає людину на злочин, робить трагедію, якщо не неминучою, то в усякому разі закономірною.

Ми розуміємо, що “Великий Гетсбі” — розповідь про “зразкового” американського юнака. Гетсбі пройшов Першу світову війну, мужності, сили, стійкості йому також було не позичати — про це свідчить його військова кар’єра, воєнні відзнаки. Сину незаможних батьків довелося вже з дитячих років не тільки формувати себе, а й прокладати шлях до суспільства, “вибудовувати” власну кар’єру, турбуватися про своє майбутнє, ловити мить вдачі.

8.Історія Гетсбі: трагічне співвідношення мрії та реальності.

«Американська мрія» спалахнула в той момент, коли він побачив білу яхту міліонера Дена Коді. Тоді ж і придуманий «Джей Гетсбі» став реальністю. «Американська мрія» для Гетсбі асоціювалася не з матеріальним благополуччям – це був засіб для того, щоб мати все, що можуть дати гроші. Насамперед – як спосіб повернення (чи, швидше всього, заманення) його коханої Дезі, гроші – ключ до його щастя. Він з болем згадує ті роки, коли вона виходить заміж за міліонера Тома Б’юкенена, колишнього спортсмена, в той час головний герой не має нічого. Ось звідси і починається відлік захоплення Гетсбі владою грошей. Його принцип – будь-яке наживання грошей, навіть незаконне, є прийнятним для досягнення «мрії». Тай і сам Нік Каррауей розглядається спочатку лише як засіб досягнення цієї «мрії». Здавалося б, примітивним та стандартним є сюжет про бідного юнака, який закохується в багату дівчину, але саме цим Фіцджеральд хотів перенести всю складність сюжету з індивідуальної людини на суспільство і тим самим показати приреченість ідеї збагачення. Чому ж автор назвав свого героя великим? Напевно, тут є доля іронії. Гетсбі – незвичайна людина, яка розгубила себе у гонитві за нікчемною ціллю – багатством, нікчемним видалось і його божество – Дезі. Зустріч із нею доводить не лише, що його «мрія» є нездійсненною, але що Дезі й він сам убиті своїм багатством, вбиті морально. Але у певному сенсі Гетсбі дійсно великий. Він втілює яскравий тип американського «мрійника», хоча це приводить його до загибелі.