Стопа в цілому

Пристосування до опорно-локомоторної функції відбилося на своєрідності форми стопи людини. Це забезпечило більшу її міцність і високі буферні властивості, що необхідні під час прямоходіння.
У положенні стоячи основними опорними точками стопи є п'ятковий горб і головки плеснових кісток. При різних позиціях тіла та в окремі фази руху ці точки змінюються. При цьому всі пальці стопи, особливо II —V, перебувають у дещо розігнутому положенні щодо плеснових кісток і ледь торкаються грунту подушечками дистальних фаланг. Вони виконують роль тимчасових підпорок під час балансування тіла.
Головною особливістю стопи людини є її дугова конструкція (склепінність), визначена формою та взаєморозташуванням кісток заплесна. Розрізняють поздовжню і поперечні дуги (склепіння) стопи. Утворення поздовжньої дуги стопи зумовлене похилим положенням (щодо опорної поверхні) п'яткової кістки (мал. 85) та високою позицією головки надп'яткової кістки. У цій дузі умовно розрізняють присередню частину, найвища точка якої (над підлогою 5 — 7 см) міститься на нижній поверхні головки надп'яткової кістки, і бічну, найвища точка якої (над підлогою 2 — 3 см) відповідає нижньому рівню щілини п'ятковбкубоподібного суглоба.
Утворення поперечних дуг стопи (проксимальної і дистальної) пов'язане з формою клиноподібних кісток. Вищий відділ цієї дуги збігається з рівнем заплесно-плеснових суглобів.
Зміни форми поздовжньої дуги стопи наочно можна вивчати за допомогою плантографії — підошвових відбитків стопи (мал. 86).
В укріпленні дуг стопи велику роль відіграють довга підошвова та міжкісткова зв'язки плесна, підошвовий апоневроз (пасивні затяжки), а також м'язи (активні затяжки), які не тільки зміщують кістки, а й напружують зв'язки, до яких вони частково прикріплюються.
Форма і розміри дуг стопи у людини можуть змінюватися навіть протягом одного дня під впливом різних чинників, що залежить від здатності її кісток зміщуватись одна відносно одної. Під час стояння внаслідок деякого розтягнення зв'язок стопа може дещо сплощуватися, про що свідчить видовження (на кілька міліметрів) та розширення її.

Склепінність стопи збільшується аж до настання статевої зрілості. Часто трапляється зменшення її дуг, що пов'язано з перевантаженням нижніх кінцівок (тривале стояння, швидке збільшення маси тіла, посилені заняття деякими видами спорту тощо). У разі значного послаблення зв'язкового апарату та хронічної перевтоми м'язів нижніх кінцівок іноді може виробитись стійке сплощення дуг стопи — плоскостопість (pes planum).
Чималий вплив на форму стопи має також взуття. Особливо шкідливим може бути нераціональне взуття для дитячої стопи, де ще не закінчилось скостеніння і не сформувались основні апофізи. Зокрема, до 10 років, тобто поки не скостеніє п'ятковий горб, п'ятка потребує міцної фіксації. Якщо цього немає (носіння босоножок), п'яткова кістка може втрачати нормальне розташування, внаслідок чого виникає стійка плоскостопість.