Основну частину городян.

Так, мікрорайон в СРСР являв собою структурну одиницю сельбищної

зони, розташовувану на міжмагістральній території, пов’язану з повсякденним

обслуговуванням населення. Головні принципи на які спиралися архітектори

при проектуванні мікрорайонів були наступні:

1. Дотримання санітарно – гігієнічних норм;

2. Розділення пішохідних та транспортних потоків;

3. Організація культурно-побутового обслуговування в межах пішохідної

досяжності.

Таким чином, в сучасному місті, сельбищна територія – зона розміщення

житлової забудови, суспільних центрів та зон відпочинку населення. Метою

формування сельбищної території є забезпечення оптимальної організації

побутових процесів, відпочинку, культурно – побутового обслуговування,

транспортних та пішохідних комунікацій при дотриманні вимог екології та

ергономіки.

Ця мета забезпечується за допомогою формування житлових комплексів

різного територіального рівня. В залежності від розмірів та планувальної

структури міста сельбищна зона формується як один чи декілька планувальних

районів. Розміри планувальних районів залежать від розмірів та планувальних

особливостей міста (кордонів заданих ріками, зеленими зонами, та

розміщенням промисловості та транспорту). Кількість робочих місць в

житловому районі повинна бути збалансованою з кількістю населення.

Розрахункову концентрацію населення на території житлового району слід

приймати від 110 – 170 осіб/га (малі міста) до 190 – 220 осіб/га (найбільші

міста), залежно від зон міста різної містобудівної цінності (центр та околиці).

Концентрація населення в межах кварталу – 180 – 450 осіб/га.

Сельбищна зона формується наступними структурними елементами:

а) житловий квартал – первинний структурний елемент житлового

середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами,

природними кордонами (лісовими масивами, водоймищами і т.п.). Площа

житлового кварталу налічує 20-50 га;

б) житловий район – структурний елемент сельбищної території площею

80 – 400 га, в межах якого формуються житлові квартали, розміщується центр

житлового району з радіусом обслуговування до 1500 м. Кордонами

житлового району є магістральні вулиці та дороги загальноміського значення,

природні та штучні об’єкти) природні водоймища, лісові насадження,

території, на яких не можливе чи обмежене будівництво, території відведені

для об’єктів енергетики або транспорту і т.п.). Житлові райони ізольовані від

іншої міської території можуть формуватися як самостійна структурна