market model are grounded.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

У статті розглянуто теоретичні аспекти розвитку конкуренції. Виявлено основні

бар'єри, які впливають на розвиток конкуренції. Досліджено питання ринкової влади та

вплив державного регулювання. Обґрунтовано та запропоновано основні принципи

формування та розвитку функціонально ефективної моделі ринку.

Ключові слова: конкуренція, ринкова влада, державне регулювання, конкурентна політи-

ка, галузева політика.

Форм. 8. Табл. 3. Літ. 20.

В.А. Точилин, В.В. Венгер

ФОРМИРОВАНИЕ ФУНКЦИОНАЛЬНО ЭФФЕКТИВНОЙ

МОДЕЛИ РЫНКА: КОНКУРЕНЦИЯ И БАРЬЕРЫ, РЫНОЧНАЯ

ВЛАСТЬ И ГОСУДАРСТВЕННАЯ РЕГУЛЯЦИЯ

В статье рассмотрены теоретические аспекты развития конкуренции.

Обнаружены основные барьеры, которые влияют на развитие конкуренции. Исследованы

Вопрос рыночной власти и влияние государственной регуляции. Обоснованы и предложены

Основные принципы формирования и развития функционально эффективной модели рынка.

Ключевые слова: конкуренция, рыночная власть, государственная регуляция, конкурент-

ная политика, отраслевая политика.

V.O. Tochylin, V.V. Venger

FORMATION OF FUNCTIONALLY EFFECIENT MARKET MODEL:

COMPETITION AND BARRIERS, MARKET POWER AND STATE

CONTROL

The article considers the theoretical aspects of the competition development. Major barriers

Affecting the competition development are identified. The issues of market power and influence of

State regulation are studied. Key principles of formation and development of the functionally effective

market model are grounded.

Keywords: competition; market power; state regulation; competition policy; sectorial policy.

Постановка проблеми. Для конкурентної економіки характерним є функ-

ціонування на ринках певних товарів необмеженого кола виробників. Кожен

з них у боротьбі за споживача змушений знижувати ціни, підвищувати якість

продукції. Для цього їм необхідно постійно вдосконалювати технологію й ор-

ганізацію виробництва, підвищувати кваліфікацію кадрів, розвивати систему

реалізації товарів. Це, у свою чергу, стимулює розвиток науки і техніки, сприяє

міжнародній співпраці, підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Тобто конкуренція є рушійною силою, могутнім поштовхом розвитку всіх

сфер життя суспільства. З іншого боку, конкуренція захищає кожного окремо-

го споживача, забезпечуючи йому широкий вибір товарів і послуг за доступни-

ми конкурентними цінами [5, 17 ].

Таким чином, створення та розвиток конкурентного середовища – неві-

д'ємна складова функціонування ринкової економіки. Але вони неможливі

без визначення концептуальних засад функціонально ефективної моделі рин-

ку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку конкурентних

відносин в Україні висвітлено у працях З. Борисенко [4; 5], Б. Кваснюка [10],

О. Костусєва [11], І. Крючкової [12], М. Пугачової [11] та інших. Зазначеними

науковцями узагальнено теоретико-методологічні погляди на конкуренцію та

конкурентоспроможність на рубежі ХХ–ХХІ ст., комплексно досліджено

макро- і мікроекономічні, галузеві, регіональні та міжнародні аспекти конку-

рентності. Також розглянуто проблеми забезпечення конкурентоспроможнос-

ті національної економіки України в умовах зростання її відкритості та поши-

рення тенденцій економічної глобалізації. Висвітлено проблеми, які виника-

ють в процесі захисту конкуренції, та напрями удосконалення конкурентної

політики держави. Поза увагою авторів залишаються питання щодо принци-

пів формування функціонально ефективної моделі розвитку ринку.

Метою дослідження є визначення основних принципів формування функ-

ціонально ефективної моделі ринку.

Основні результати дослідження. В економічній теорії існують два концеп-

туальних підходи до трактування конкуренції [10, 33 ].

Згідно з першим, конкуренція – це ситуація на ринку, за якої жоден з гос-

подарюючих суб'єктів не в змозі суттєво вплинути на загальні умови економіч-

ного обміну. Найчіткіше цей підхід викристалізувався в науковій парадигмі

«структура ® поведінка ® результативність».

Другий варіант трактування конкуренції пов'язаний з аналізом як проце-

сом. При цьому підкреслюється специфіка конкуренції як процедури відкрит-

тя нових можливостей використання існуючих (доступних) ресурсів, а також

створення нових ресурсів. За такого підходу конкуренція розглядається пере-

дусім як динамічний процес, що проявляється в удосконаленні продуктів і

технологій, відкритті нових ринків, нових джерел сировини або нового типу

організації. Це, зазвичай, вимагає здійснення інвестицій, стимулом для яких є

можливість отримання позитивного прибутку, поки цінова конкуренція не

призведе до зниження цін до рівня довгострокової рівноваги.

На сьогодні економічна наука тлумачить природу взаємодії ринку та фір-

ми залежно від того, якої концепції конкуренції – структурної, поведінкової

чи функціональної – вона дотримується.

У другій половині ХХ ст. докорінно змінився стан ринку. Дослідники рин-

ку майже одноголосно вважають, що зараз від досконалої конкуренції майже

нічого не залишилося. Завдяки змінам на ринку з'явилися нові, суперечливі

тенденції, притаманні сучасному розвитку конкуренції та монополії [10, 26 ].

Тобто конкуренція і монополія – це дві полярні сторони одного процесу

взаємодії ринкових сил. Вони не виключають, а взаємообумовлюють одна од-

ну. Вільна конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентра-

ція на певному етапі свого розвитку призводить до монополії. Причому чим

гостріше проявляє себе конкурентна боротьба, тим імовірніше виникнення

потужних монополій.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

Отже, для сучасного періоду характерним є незвичний синтез конкуренції

та монополії. Основними формами своєрідного поєднання двох видів взаємо-

дії суб'єктів ринку є монополістична конкуренція та олігополія.

Починаючи з ХІХ ст. в економіці багатьох розвинутих країн з інтервалом

у 15–20 років спостерігалися періодичні «хвилі» злиття і поглинання компа-

ній. Необхідність вивчення закономірностей цього явища дало поштовх до

розвитку певного напрямку в економічній теорії.

З самого початку економісти оцінювали процес економічної концентрації

як одне з важливих проявів ринкової дисципліни: конкуренція на ринку кор-

поративного контролю може забезпечити перехід компанії до нового, ефек-

тивнішого власника. Однак перша «хвиля» злиття продемонструвала, що інте-

грація здійснювалася, насамперед, для закріплення фірмою своїх позицій на

ринку – збільшення ринкової влади, тобто перехід до недосконалої конкурен-

ції. Недосконала конкуренція – ринкова структура, в межах якої фірми мають

ринкову владу.

Слід зазначити, що процес перетворення переважно конкурентної еконо-

міки на монополізовану – одне з найважливіших економічних явищ розвитку

суспільства. Тобто об'єктивною закономірністю розвитку ринкової системи є

тенденція до монополізації як до природного наслідку зростання рівня кон-

центрації та централізації капіталу.

Великі підприємства мають суттєві переваги. Передусім, це так звана еко-

номія на масштабах виробництва, яка виникає в результаті відставання необ-

хідності росту витрат на основне і допоміжне виробництво. За збільшення ос-

новного виробництва до певної міри допоміжні структурні підрозділи можуть

забезпечити потреби у своїх послугах без відповідного збільшення витрат на

них. Тому зі зростанням масштабів виробництва об'єктивно зменшується собі-

вартість одиниці продукції, яка випускається. Тому зрозуміло, що прагнення

до капіталізації прибутку, до концентрації і централізації виробництва – це за-

кономірне явище ринкової економіки. З одного боку, концентрація є логіч-

ним результатом розвитку виробничих сил суспільства, збільшення їх масшта-

бів, а з іншого – прагнення до концентрації є стратегічною поведінкою в умо-

вах все жорсткішої конкуренції. У цьому контексті безперечним є те, що для

досягнення ефективної конкуренції на ринку важливу роль відіграє ринковий

потенціал суб'єкта господарювання. Однак, свій ринковий потенціал суб'єкт

господарювання може використати як з метою вдосконалення виробництва,

збільшення обсягів продукції, поліпшення її якості, зниження собівартості,

вдосконалення технологій, оновлення виробничих фондів тощо, так і з іншою

метою – свідомо, цілеспрямовано впливати на умови обороту товарів (послуг)

на ринку. Замість виснажливої конкурентної боротьби підприємці починають

об'єднувати свої капітали, домовлятися з конкурентами про розмежування

економічної влади. Монополісти наймають кращих спеціалістів, захоплюють

основні джерела сировини й матеріалів, інфраструктурні об'єкти, чим ще біль-

ше посилюють свою владу [5, 34–35 ]. Такий вплив набуває назви ринкової

(монопольної) влади і має негативні наслідки для конкуренції.

Ринкова (монопольна) влада – це здатність суб'єкта господарювання або

групи суб'єктів визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати

ціну та підтримувати її понад рівень ціни, який існував би за умов значної кон-

куренції [2].

Ознаками ринкової влади є [3, 144 ]:

- здатність суб'єкта господарювання, який не є єдиним виробником (пос-

тачальником) відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу това-

ру, укладення угод про постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови;

- здатність суб'єкта господарювання шляхом монополізації ринку поста-

чання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку ін-

ших підприємців, які виробляють відповідні товари із застосуванням цих ви-

робничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок;

- здатність суб'єкта господарювання скорочувати або обмежувати випуск

товарів і постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі

під час купівлі або продажу товарів, під час укладання угод про постачання то-

варів, коли інші суб'єкти господарювання, які є його конкурентами, нездатні

компенсувати утворений дефіцит товарів;

- здатність суб'єкта господарювання підвищувати ціни на товари і підтри-

мувати їх на рівні, вищому за обумовлений конкуренцією на ринку.

Слід зазначити, що це не весь перелік ознак ринкової влади. Більше того,

з точки зору суспільного добробуту, наслідки ринкової влади набагато складні-

ші [9, 22 ]:

- першочерговим ефектом високої ціни є трансферт від споживачів до

підприємств: кожну додаткову умовну грошову одиницю, яка перевищує нор-

мальну ціну, споживач передає продавцю. Якщо регулюючі органи вважають

пріоритетом добробут споживача, а не прибуток суб'єкта господарювання, то

такий трансферт варто оцінювати негативно;

- також наслідком високої ціни є неефективність розподілу ресурсів. Так,

наприклад, високі тарифи на авіаційні перевезення означають, що існують

потенційні споживачі авіакомпаній, які утримуються від придбання квитків,

хоча для суб'єкта господарювання витрати на їх перевезення відносно низькі.

З суспільної точки зору, ефективніше було б перевезти більшість потенційних

споживачів. Однак для останніх вартість польоту нижче існуючої ціни, причо-

му ця вартість вища за витрати, які пов'язані з їх перевезенням. Втрати у ре-

зультаті відсутності продаж за нижчими цінами (але вищими за витрати) свід-

чать про неефективність розподілу ресурсів внаслідок ринкової влади.

Отже, можна стверджувати, що у монополіста відсутні конкуренти: «най-

більші переваги монопольного становища – спокійне життя монополіста» [20,

12 ].

Враховуючи негативні наслідки монополізації економіки, держава, захи-

щаючи інтереси всього суспільства, намагається не допускати ринкової влади.

В економічній літературі державну політику у цій сфері поділяють на два

напрями: регулювання і конкурентна політика. Регулювання необхідне тоді,

коли суб'єкт господарювання володіє ринковою або близькою до неї владою і

її дії (наприклад, встановлення ціни) опиняються під контролем регулюючого

органу. Яскравим прикладом суб'єктів господарювання, які підлягають регу-

люванню з боку регулюючого органу, є природні монополії. Відповідно до

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

статті 4 Закону України «Про природні монополії» [1] регулювання діяльності

суб'єктів природних монополій у зазначених сферах здійснюється національ-

ними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функ-

ціонують відповідно до цього закону.

Що стосується конкурентної політики, то її сфера набагато ширша, ніж

регулювання. Причому об'єктивна необхідність втручання держави в процеси

конкуренції виникає у результаті наявності не тільки позитивних, а й суттєвих

негативних її наслідків, які потребують пильної уваги з боку держави. Це по-

яснюється тим, що конкуренція не тільки регулює пропорції виробництва,

сприяє збалансованості попиту та пропозиції, а й постійно їх порушує. На ви-

соко конкурентних ринках непередбачуваність поведінки підприємців зрос-

тає, це спричиняє порушення рівноваги виробничих процесів, підприємець

почувається незахищеним від потрясінь. Конкурентна боротьба супроводжує-

ться розоренням і банкрутством дрібних виробників, що означає втрату части-

ни суспільного багатства. Безробіття та періодичне розорення підприємців –

характерна риса процесу збагачення окремих найбільш вдалих власників, які

знаходять сили перемагати в конкурентній боротьбі. Отже, конкуренція

сприяє дедалі глибшому розшаруванню суспільства та посиленню соціальної

несправедливості.

Негативним наслідком конкурентної боротьби є також те, що вона пере-

шкоджає поширенню досягнень науково-технічного прогресу.

Небажаним наслідком конкуренції є й хижацьке ставлення до навколиш-

нього природного середовища. Коли метою є власний добробут і перемога в

накопиченні багатства, мало кого цікавлять екологічні проблеми.

Отже, основні характеристики конкуренції залежно від певних умов мо-

жуть мати як позитивні, так і негативні наслідки. Так, зокрема, важливим по-

зитивним результатом конкуренції є зниження цін, яке водночас часто спри-

чиняє банкрутство слабших конкурентів. Конкуренція стимулює розвиток

науково-технічного прогресу, однак жорстка конкурентна боротьба нерідко

змушує приховувати найперспективніші відкриття, гальмувати поширення

досягнень науки і техніки серед широкого кола виробників тощо.

У цілому конкуренція характеризується скоріше як позитивний, ніж нега-

тивний процес. Не можна заперечувати того факту, що конкурентна поведінка

при всіх її негативах є двигуном економічного прогресу, рушійною силою

удосконалення та розвитку не тільки економічних, а й інших суспільно-еко-

номічних процесів.

Слід зазначити, що позитивні чи негативні прояви конкуренції значною

мірою залежать від суспільно-економічних умов, в яких вона реалізується. З

метою усунення та послаблення негативних наслідків конкурентної боротьби

і посилення її позитивних результатів у розвинутих ринкових країнах почали

формувати конкурентну політику держави.

Метою конкурентної політики держави має бути утримання суб'єктів гос-

подарювання від дій, які можуть спричинити негативні наслідки для сус-

пільства в цілому і для окремих споживачів зокрема за збільшення ринкової

влади. Що стосується напрямків конкурентної політики держави, то тут важ-

ливо визначити, коли і де державне регулювання надзвичайно необхідне і де

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

воно недоцільне. Держава, як ніхто інший, має можливості й важелі регулю-

вання процесу формування конкурентного середовища. Вона повинна конт-

ролювати процеси злиття компаній та інші види економічної концентрації, в

результаті яких може відбутися монополізація товарних ринків. Значною мі-

рою від рішень різних державних органів залежить встановлення чи усунення

бар'єрів доступу нових конкурентів до тих чи інших ринків. В Україні конку-

рентна політика держави залишається вкрай важливою проблемою. У нас

поки що ринкові сили не працюють на достатньому рівні, тому їх на певний

час повинно замінити державне регулювання.

Приймаючи рішення про дозвіл чи обмеження монополізації окремих

ринків шляхом концентрації чи встановлення бар'єрів, слід орієнтуватися не

тільки на формальні кількісні ознаки стану ринків, а й на ширші питання

ефективності суспільно-економічного процесу загалом. Бувають випадки, ко-

ли підвищення ступеня монополізації ринків супроводжуються виграшем за

іншими параметрами, які характеризують соціально-економічні процеси.

Світова практика напрацювала так зване «правило розумного підходу», яке те-

пер широко застосовується в конкурентній політиці багатьох високорозви-

нених країн. Зокрема, в США від принципу " per se", тобто безумовної заборо-

ни всіх дій, які самі собою призводять до монополізації ринків і які раніше од-

нозначно вважались економічним злочином, тепер переходять до зазначеного

правила «розумного підходу», коли злочином вважається не сама монополізація,

а лише зловживання монопольним становищем. Злиття компаній може виклика-

ти, наприклад, важливий науково-технічний ефект, і тому, з погляду здорового

глузду, забороняти такі злиття іноді немає сенсу. Тобто в питаннях державного

регулювання концентрації слід віддавати належне певним ринковим тенден-

ціям, показникам ефективності соціально-економічних процесів, інакше дер-

жавне втручання може стати причиною фіксування застарілих пропорцій ви-

робництва [4, 6 ].

Крім регулювання процесів концентрації ринків, жорсткого контролю

вимагає діяльність існуючих монополій, які, зловживаючи своїм становищем,

можуть створювати серйозні проблеми для споживачів. Завищення цін, дис-

кримінаційні умови постачання товарів – природне явище для монополіста,

тому вони повинні припинятися відповідними контролюючими органами. За-

коном визначена навіть можливість примусового поділу суб'єкта господарю-

вання, якщо він зловживає своїм монопольним становищем.

З метою створення та підтримання балансу конкурентних і монопольних

сил на конкурентному товарному ринку необхідно проводити оцінку рівня

ринкової влади.

Підхід до визначення показників ринкової влади полягає у порівнянні

реальних ринків із ринком досконалої конкуренції. Наскільки ринок набли-

жається до ідеалу вільної конкуренції, можна судити з поведінки фірм щодо

цін і витрат: чим більше ціна відхиляється від граничних витрат, тим більшу

ринкову владу має фірма і тим більше ринок стає недосконалим.

Визначення рівня ринкової влади суб'єкта господарювання здійснюється

за допомогою таких показників: порогова частка ринку, коефіцієнт концент-

рації та варіації, коефіцієнти Джині, Херфіндела-Хіршмана, Розенблюта, Лін-

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

да, Бейна, Лернера, Тобіна, Папандреу [3, 146 ] тощо. В основу розрахунку кое-

фіцієнтів ринкової влади покладено показники витрат, цін, прибутку на капі-

тал. Розрахунок зазначених показників дає змогу визначити тип ринку, побу-

дувати відповідну матрицю типології ринку, дати характеристику процесу по-

ділу (сегментації) ринку.

Порогова частка ринку – це найпростіший кількісний критерій, переви-

щення якого дозволяє регулюючим органам віднести підприємство до катего-

рії монополістів або тих, які займають домінуюче становище на ринку.

Подібний підхід спостерігався у Великій Британії на початку здійснення

там антимонопольної політики. Першим антимонопольним законом у 1948 р.

передбачалося інформування Комісії з монополій і злиття у тих випадках,

коли частка однієї фірми або група спільно діючих фірм обмежує конкурен-

цію, захоплює більше 1/3 загального обсягу даного товарного ринку. Законом

1973 р. поріг було знижено до 25%.

В Україні діє поріг у 35%. Ті підприємства, які перевищують зазначену

частку, включаються у Державний реєстр підприємств-монополістів.

Слід зазначити, що даний показник має один недолік: він застосовується

до окремого підприємства і не дозволяє визначити структуру ринку даного то-

вару в цілому.

Коефіцієнт концентрації (CR) характеризує частку сукупних продажів

продукції галузі, яка припадає на 4, 8, 20, 50 підприємств-лідерів (у деяких

країнах використовується послідовність 3, 6, 10 тощо).

Наприклад, для трьох великих фірм:

(1)

де Кі – частка і -го підприємства в галузі, %.

Функцію оцінки нерівномірності розподілу ринкових часток виконує та-

кож коефіцієнт Джині (G), який розраховується за формулою:

(2)

де n – загальна чисельність підприємств галузі; Ai – сукупна частка ринку

найбільших підприємств; An – загальний обсяг ринку.

В умовах чистої конкуренції коефіцієнт Джині дорівнює 0, а в умовах

максимальної концентрації (n – 1) / n.

Альтернативним показником концентрації ринку є індекс Херфіндела-

Хіршмана (Herfindale-Hirshman Index, HHI), який розраховується за формулою:

(3)

де t i – частка ринку i -го підприємства.

Значення цього показника коливається від 0 (мінімальна концентрація)

до 1 (максимальна концентрація). Інколи значення HHI множать на 10000 і,

таким чином, воно коливається від 0 до 10000 (якщо частка ринку виражена у

відсотках). Недоліки, які притаманні індексу концентрації, критика його за-

стосування під час проведення антимонопольної політики привели до того,

що у червні 1982 р. Департамент юстиції США офіційно відмовився від цього

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

показника і головною характеристикою структури ринку визначив індекс

Херфіндела-Хіршмана [14, 40–41 ].

Визначають три групи показників залежно від значення індексу:

- ННІ < 1000. Ринок оцінюється як неконцентрований;

- 1000 < ННІ < 1800. Ринок розглядається як помірно концентрований. Од-

нак якщо 1400 < ННІ, то необхідно додатково перевіряти доцільність злиття;

- 1800 < ННІ. Ринок вважається висококонцентрованим.

Цей показник більш доцільно використовувати для виміру концентрації

ринку. Однак його складніше розраховувати: необхідно мати інформацію про

ринкову частку всіх суб'єктів господарювання; якщо число виробників на

ринку дуже велике, розрахувати індекс стає практично неможливо.

Коефіцієнт Розенблюта (І) розраховується за формулою:

(4)

В умовах чистої конкуренції коефіцієнт Розенблюта дорівнює 1/ n, а в

умовах монополії 1.

Коефіцієнти Херфіндела-Хіршмана і Розенблюта відображають як від-

мінність між підприємствами в масштабах виробництва, так і число самих під-

приємств на ринку. В основу їх розрахунку покладена сума так чи інакше зва-

жених ринкових часток. У першому випадку як вагу використовують саме ці

частки, у другому – ранги відповідних одиниць.

Коефіцієнт Бейна (КБ) відображує норму економічного прибутку, а саме:

скільки економічного прибутку припадає на одиницю інвестованого капіталу.

Якщо норма прибутку на конкретному ринку перевищує нормальну (конку-

рентну) норму, то це означає: або цьому виду інвестування надається перевага,

або ринок не є вільно конкурентним. Цей коефіцієнт розраховується за такою

формулою:

(5)

де БП – бухгалтерський прибуток; НП – нормативний прибуток; ВК – влас-

ний капітал підприємства.

За допомогою коефіцієнта Лернера (L) визначають ступінь конкурентнос-

ті ринку та ринкової влади на ньому окремого суб'єкта господарювання:

(6)

де Pm – монопольна ціна; MC – граничні витрати; E – цінова еластичність по-

питу.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конку-

ренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Вели-

чина коефіцієнта Лернера прямо пропорційна ринковій владі та обернено

пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосе-

редньо відображує відхилення ціни від граничних витрат, пов'язаних із не-

ефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Коефіцієнт Тобіна (q) є показником, що засвідчує наявність монопольної

ренти у суб'єкта господарювання:

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

(7)

де P – ринкова вартість активів підприємства; C – відновлювана вартість

активів підприємства.

Якщо ринкова оцінка активів підприємства P перевищує відновлювану

вартість активів підприємства C, тобто q < 1, то це означає, що підприємство

одержало позитивний економічний прибуток або очікує на нього.

Коефіцієнт Папандреу (PI) відображує наявність товарів-замінників на

ринку та обмеженість потужності конкурентів або можливості їх проникнення

у галузь:

(8)

де Qdi – обсяг попиту на товар підприємства, яке має ринкову владу; Pj – ціна

конкурентів; l j – коефіцієнт обмеженої потужності конкурентів (вимірюєть-

ся як відношення потенційного збільшення випуску продукції до зростання

попиту на товар конкурентів внаслідок зниження ціни ().

Коефіцієнт Папандреу, або коефіцієнт проникнення, дає змогу визначити

відсоток, на який змінюється обсяг продажу суб'єкта господарювання за умов

зміни ціни конкурента на один відсоток.

Слід зазначити, що в цілому інтенсивність конкуренції в сучасній еконо-

мічній науці розглядається як функція розподілу ринкових часток, а її оціню-

вання за допомогою системи взаємопов'язаних показників дає змогу проводи-

ти комплексний аналіз динаміки концентрації в галузі. Для цього складаються

угрупування фірм за формами власності і за їх часткою на ринку. За допомо-

гою спеціальних обстежень даються орієнтовні (непрямі) оцінки масштабів

неорганізованого і тіньового ринків. Оцінки числа та розміру фірм, які займа-

ються торгівлею однойменними і взаємозамінними товарами, їх розподіл за

часткою в загальному обсязі товарообігу відображають масштаби і ступінь по-

ширеності конкуренції [14, 41 ].

Слід зазначити, що між ринком досконалої конкуренції і монополією іс-

нує багато перехідних форм. Основні – це олігополія і монополістична конку-

ренція. Олігополія та монополістична конкуренція належать до реальних рин-

кових структур, які є найбільш поширеними в сучасній економіці. При цьому

олігополія є ближчою до монополії, а монополістична конкуренція – до чис-

тої конкуренції.

Олігополія – це ринкова структура, в умовах якої на ринку домінують де-

кілька фірм. Центральна ідея олігополії – це наявність одночасної координа-

ції та конкуренції між фірмами. Це означає, що будуть існувати різноманітні

об'єднання й угоди, характеристику яким можуть дати лише показники рин-

кової влади.

Концентрація – це специфіка олігополії, яка означає низьку еластичність

попиту, тобто вплив на ціну. До основних характеристик олігопольного ринку

можна віднести: взаємозалежність; економію від масштабу тільки для декіль-

кох найбільших підприємств; злиття і поглинання (вертикальні, горизонталь-

ні, конгломератні) через антимонопольне законодавство; змову; цінову і неці-

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

нову конкуренцію (демпінг, ексклюзивні і комплексні контракти); бар'єри з

витрат.

В цілому олігопольні структури більш ефективні, ніж монополія, оскільки

є чимось середнім між ринком досконалої конкуренції і монополією, об'єдну-

ючи при цьому позитивні риси першого та другого.

Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике

число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники. До

ринків монополістичної конку-ренції відносять ринки книг, ліків, спорттова-

рів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти тощо.

Монополістична конкуренція має такі ознаки: відносно велике число не-

великих фірм; диференційована продукція; обмежений контроль над ціною;

нецінова конкуренція; відносно вільний вступ у галузь і вихід з неї.

Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки то-

вару є монополістом і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь

вільний, отже фірми конкурують між собою. Незважаючи на ринкову владу

окремої фірми, вона занадто мала, щоб суттєво впливати на загальну ринкову

ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний. Отже, в умовах моно-

полістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєднується з незнач-

ною ринковою владою над ринком. Ринок сегментується, кожна фірма фор-

мує свій мікроринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість ма-

ніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі кон-

куренти. Таким чином, концентрація виробництва в галузях з монополістич-

ною конкуренцією є невисокою.

Слід зазначити, що з метою характеристики типології ринків за ознакою

конкуренції і монополізації будується матриця (табл. 1).

Таблиця 1. Матриця типології ринків

Отже, тенденції ринку призводять до появи недосконалої конкуренції,

адже це дає змогу регулювати ціни й управляти прибутком, і, чим більший

контроль над цінами, тим більший прибуток. Тому підприємства будуть пра-

гнути до монополізації.

Цьому також сприяють процеси міжнародної інтеграції та інтернаціоналі-

зації. Вони охоплюють все більше країн і сприяють утворенню транснаціо-

нальних корпорацій, які є олігопольно-монопольними структурами у світово-

му масштабі.

Крім регулювання і конкурентної політики у деяких країнах проводиться

політика щодо конкретних суб'єктів господарювання або їх груп. Таку політи-

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

ку називають галузевою. Мета галузевої політики суттєво відрізняється від ре-

гулювання і конкурентної політики. Якщо останні спрямовують свої зусилля

на розвиток конкурентних відносин, то галузева політика орієнтована на

зміцнення позицій на ринку конкретного суб'єкта господарювання чи галузі.

Слід зазначити, що більшість економістів вважають галузеву політику не-

ефективною. На практиці це виглядає так, ніби уряд обрав «переможця» із ве-

ликої кількості суб'єктів господарювання та галузей. Більше того, як стверд-

жують дослідники, уряд не в змозі краще за ринок визначити, які суб'єкти гос-

подарювання чи галузі є перспективними.

Однак у будь-якій економіці існують стратегічні галузі, без продукції яких

неможливе функціонування всієї економіки та життєдіяльності окремого гро-

мадянина. В перехідних умовах галузева політика повинна займати рівнознач-

не місце з регулюванням і конкурентною політикою. Це пояснюється тим, що

у сучасних умовах будь-яка держава, реалізуючи свою економічну політику,

впливає на діяльність суб'єктів господарювання, розподіл ресурсів, змінює

умови функціонування ринку, його пропорції тощо шляхом проведення саме

галузевої політики. А конкурентна політика держави є тим механізмом, за до-

помогою якого досягається певна структура економіки.

В цілому галузева політика має бути спрямована на здійснення державою

прогресивних змін у структурі національного господарства, на удосконалення

міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій, на стимулювання розвитку га-

лузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкуренто-

спроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Тоб-

то стратегічною метою галузевої політики є реалізація конкурентних переваг

країни, підвищення ефективності та конкурентоспроможності національної

економіки, вирішення проблем, пов'язаних з провалами ринку, оптимізація

поведінки економічних агентів, раціональна інтеграція у світове господарство

тощо. Реалізація конкурентних переваг країни і забезпечення конкурентоспро-

можності національної економіки – це створення відповідних умов, за яких

використання наявних специфічних ресурсів країни дає можливість виробляти

товари і послуги, які відповідають вимогам якості та ціновим параметрам світо-

вого ринку, й отримати додатковий ефект завдяки меншим витратам на одини-

цю продукції (вигідне географічне розташування, сприятливий клімат, багаті

природні ресурси, кваліфікована робоча сила тощо) [3, 438 ].

Проблеми, пов'язані з провалами ринку, – це зловживання ринковою вла-

дою, зовнішні негативні ефекти, асиметрія інформації та необхідність вироб-

ництва суспільних товарів і благ. Вирішення цих питань – прерогатива держа-

ви. Проте державне регулювання супроводжується істотними проблемами:

прийняття неадекватних рішень через відсутність необхідної інформації, не-

професійність державних службовців, лобіювання ними інтересів певних

груп, часовий лаг тощо.

Найбільш небезпечним є поєднання ринкової влади з політичною та ад-

міністративною централізацією. На жаль, Україна є тією країною, де ринкова

влада та монопольна поведінка багатьох підприємств безпосередньо пов'язана

із діяльністю владних структур. Монополії володіють значними ресурсами,

мають гарантовані ринки збуту, а відтак і гарантовані монопольні доходи.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

Слід зазначити, що недосконалість регулювання, конкурентної і галузевої

політики призводять до спотворення мотивів ринкової поведінки, виключає їх

з реальної конкуренції.

Так, прикладом спотворення ринкової поведінки в Україні є діяльність

суб'єктів природних монополій. Вітчизняні природні монополії є визначаль-

ним сектором, який міцно утвердився в національній економіці й часто злов-

живає ринковою владою на внутрішньому ринку. Існуючий механізм форму-

вання цін і тарифів дає змогу зазначеним суб'єктам господарювання завищу-

вати розміри необхідних витрат і встановлювати самостійно монопольні ціни

відповідно до діючих методів державного регулювання цін і тарифів і здебіль-

шого на рівні, який забезпечує отримання надвисокого прибутку. Монополіс-

ти, як правило, не бажають знижувати витрати, оскільки мають можливість

відшкодовувати їх саме через завищені тарифи. У результаті частина витрат

перекладається на підприємства немонополізованого сектору економіки та

населення. Так, за даними Антимонопольного комітету України (АМКУ), ос-

танніми роками збільшилися кількість припинених органами АМКУ зловжи-

вань монопольним становищем (табл. 2). Протягом 2000–2005 рр. виявлено

понад 7800 порушень законодавства цього виду, половину з яких вчинена са-

ме суб'єктами природних монополій.

Таблиця 2. Кількість зловживань монопольним становищем

суб'єктами природних монополій за 2000–2005 рр. [16]

У структурі зловживань монопольним становищем переважають пору-

шення цінового характеру, а саме: встановлення таких цін щодо придбання

або реалізації товарів, які неможливо було б встановити за умови існування

конкуренції на ринку; застосування різних цін до рівнозначних договорів із

суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих причин; встановлен-

ня дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують

права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів,

розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав

споживачів. При цьому розмір дискримінаційних цін (тарифів) часто переви-

щує економічно обґрунтований рівень у 1, 5–2 рази [3, 373 ].

За даними кон'юнктурних опитувань Державного комітету статистики

України, серед чинників, які стримують виробництво, значна кількість про-

мислових підприємств відзначає саме високі тарифи на продукцію суб'єктів

природних монополій. Негативний вплив цього чинника постійно зростає:

якщо у 2000 р. його відчували 12–15% опитаних промислових підприємств, то

у ІІІ-му кварталі 2005 р. – 21%. При цьому серед підприємств низки галузей,

які складають значну частку народногосподарського комплексу України, пи-

тома вага тих, хто оцінює завищені тарифи суб'єктів природних монополій як

негативний чинник, у 2005 р. перевищила 30% (табл. 3).

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

Таблиця 3. Відсоток підприємств, які визначили високі тарифи суб'єктів

природних монополій як чинник, що стримує виробництво, % [16]

Таким чином, одним із основних чинників, який негативно впливає на

розвиток конкурентних та потенційно конкурентних ринків вітчизняної еко-

номіки, є необґрунтовано завищені тарифи на послуги суб'єктів природних

монополій.

Більше того, в економічній площині необґрунтовано завищені тарифи на

послуги природних монополій є суттєвим бар'єром для вступу нових підпри-

ємців на ринки, оскільки передбачає суттєве зменшення прибутковості під-

приємницької діяльності на ринку у зв'язку з низькою платоспроможністю на-

селення та його неможливістю мінімізувати споживання послуг суб'єктів при-

родних монополій чи взагалі відмовитися від нього [6, 68–69 ].

Більшість європейських країн з метою зниження рівня ринкової влади су-

б'єктів природних монополій на економіку розробили низку регулятивних

підходів. Основним тут є відокремлення конкурентних видів діяльності від

природномонопольних [7, 138, 187 ]. Більше того, на сьогодні політика ЄС у

сфері природних монополій спрямована на лібералізацію природномоно-

польних ринків. Така політика зумовлює побудову ефективних конкурентних

відносин не лише у сфері природних монополій, а й у всіх галузях економіки

ЄС.

Отже, для зниження рівня ринкової влади у сфері природних монополій

достатньо двох напрямів державного втручання: регулювання та конкурентної

політики. Однак це тільки на перший погляд, оскільки для зниження рівня

ринкової влади суб'єктів природних монополій в Україні галузева політика

теж відіграє провідну роль.

Існують також галузі, де галузева політика займає першочергове місце.

Для прикладу наведемо гірничо-металургійний комплекс України (ГМК).

ГМК України відноситься до базових галузей вітчизняної промисловості. У

цій галузі виробляється майже половина всієї промислової продукції та більш

ніж половина всіх товарів, які експортуються у світі. За даними " International

Iron and Steel Institute" (IISI), за обсягами виробництва сталі Україна посідає

7 місце у світі після таких країн, як Китай, Японія, США, Росія, Південна Ко-

рея і Німеччина [19]. Експортна орієнтація галузі щорічно приносить понад

40% валютних надходжень до бюджету країни (більше 80% продукції експор-

тується) [8, 50 ].

Основною конкурентною перевагою вітчизняного ГМК на світовому

ринку є забезпеченість сировинною базою. При цьому природні запаси країни

дають змогу за рахунок власних ресурсів забезпечувати потреби вітчизняного

ГМК в усіх видах стратегічної сировини, передусім у залізорудних матеріалах

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

(аглоруда, концентрат, агломерат, окатиші) і коксу. Так, запаси залізної руди

на території України складають більше 5% світових запасів [13, 29 ]. В цілому в

Україні нараховується понад 80 родовищ, 30 з яких експлуатуються.

Останнім часом основними рисами сучасної світової економіки на ринку

гірничо-металургійної продукції є злиття, поглинання і концентрація вироб-

ництва провідних компаній світу. Так, на сьогодні трійка провідних світових

виробників залізорудної сировини (ЗРС) – " Companhia Vale de Rio Doce" (Бра-

зилія), " Rio Tinto" і " ВНР" (Австралія) – контролюють понад 70% світового

ринку продукції, і за рахунок інтенсивного розширення виробництва їх частка

продовжує збільшуватися.

Порівняно з ринками залізорудної сировини ринки металопродукції на

сьогодні є більш конкурентними. Так, частка трьох основних компаній у

2005 р. складала близько 14%, п'яти – 20%. На сьогодні, після процесу кон-

центрації " Arcelor-Mittal", за оцінками фахівців, частка трьох компаній на

ринку метало-продукції не перевищує 16%, а п'яти – 21% [15, 8 ]. При цьому

концентрація галузі ГМК на світовому рівні має транснаціональний характер.

Об'єднання у 2006 р. активів компаній " Mittal Steel" і " Arcelor" стало безпреце-

дентною угодою у світовій чорній металургії як з точки зору величини транс-

акцій, так і з позицій глобального характеру її учасників.

Враховуючи те, що Україна належить до великих світових виробників і

експортерів гірничо-металургійної продукції і має помітний вплив на ко-

н'юнктуру світового ринку, вона зобов'язана якнайшвидше приєднатися до

світових тенденцій. Це пов'язано, насамперед, з необхідністю підвищення

конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на світовому ринку гірни-

чо-металургійної продукції. Тобто розвиток процесів, які відбуваються на сві-

тових ринках гірничо-металургійного комплексу вимагають вжиття адекват-

них заходів щодо підвищення конкурентоспроможності підприємств гірничо-

металургійного комплексу України з метою забезпечення ефективного рівня

конкуренції та економічної безпеки держави. Водночас існуючі тенденції роз-

витку вітчизняного ГМК переконливо свідчать, що якщо найближчим часом

(1–2 роки) не відбудуться суттєві зміни у зазначеному напрямі, то у майбут-

ньому Україна може втратити не лише національну конкурентоспроможність,

а й увесь вітчизняний ГМК.

Існуючі проблеми (зношеність основних засобів, недостатність фінансо-

вих активів тощо), які постали останнім часом перед ГМК України, потребу-

ють негайного вирішення. Звичайно, що це вимагає певного часу і значних фі-

нансових ресурсів. Цьому також сприятиме і активна галузева політика держа-

ви, яка має бути спрямована на створення потужних, ефективних і конкурен-

тоспроможних підприємств на конкурентному світовому ринку – вітчизняних

економічних лідерів. Затягування та невирішення зазначених проблем при-

зведуть у майбутньому до зниження конкурентоспроможності вітчизняних

підприємств, які на тлі світових процесів глобалізації вимушені будуть поки-

нути перспективні зовнішні ринки, а з часом втратять і внутрішній ринок.

Висновки. На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що

високий рівень ринкової влади на будь-якому ринку призводить до негатив-

них наслідків: можливість монополіста впливати на умови обороту товару на

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

ринку; не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію; обмежувати конку-

рентоспроможність інших суб'єктів господарювання тощо, що об'єктивно

знижує рівень економічної безпеки. З іншого боку – суттєва концентрація ка-

піталу на світових ринках і низький ринковий потенціал вітчизняних підпри-

ємств також знижують рівень економічної безпеки держави.

У зв'язку з цим з метою формування функціонально ефективної моделі

ринку держава зобов'язана розробити: ефективну систему державного регулю-

вання, об'єктивні та дієві механізми формування і функціонування ринкових

структур (конкурентну політику), ефективну галузеву політику. При цьому усі

складові мають бути тісно взаємопов'язані між собою і доповнювати одна од-

ну. Це пояснюється тим, що в трансформаційних умовах регулювання, конку-

рентна і галузева політики мають загальну мету – забезпечення стійкого еко-

номічного зростання і підвищення добробуту населення – підвищення рівня

економічної безпеки держави. Відмінність між ними полягає лише в засобах,

які використовуються для прискорення темпів і підвищення стійкості еконо-

мічного розвитку.

При цьому за основу мають бути взяті такі критерії та принципи форму-

вання функціонально ефективної моделі вітчизняного ринку [18, 47–48 ]:

– структурні:

- кількість продавців (вона має бути настільки велика, наскільки дозволяє

ефект масштабу);

- зниження бар'єрів мобільності (ресурсів) і входу на ринок нових фірм;

- помірна і чутлива до зміни цін диференціація товарів за якістю;

– поведінкові:

- створення таких умов, за яких жоден з виробників не буде впевненим в

тому, що їхня цінова ініціатива буде підхоплена конкурентами;

- створення таких умов, за яких прагнення досягти мети буде економічно

вигідним без змови з іншими учасниками ринку;

- сприяти зниженню несправедливої, виключної, хижацької або примусо-

вої тактики поведінки на ринку;

- запровадити механізм надання достовірної інформації про продукцію на

ринку;

- мінімізувати рівень цінової дискримінації;

– функціональні:

- створити мотиваційні умови для ефективної і раціональної відносно ре-

сурсів виробничої і маркетингової діяльності фірми;

- забезпечення відповідності вимогам споживачів рівня випуску продукції

та її якості (різноманітність, термін використання, безпека, надійність тощо);

- створення рівних умов для отримання прибутку, достатнього для окуп-

ності інвестицій, забезпечення ефективності інвестицій;

- створення таких умов, за яких ціни будуть стимулювати раціональний

вибір, спрямовувати ринок на досягнення рівноваги, а не посилювати цикліч-

ну нестабільність;

- створення сприятливого клімату для впровадження технічно досконалі-

ших нових продуктів і виробництв.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ

1. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 №1682-ІІІ // zakon1.rada.gov.ua.

2. Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання

на ринку: Розпорядження Антимонопольного комітету України від 5.03.2002 №49-р // www.amc.

gov.ua.

3. Антимонопольна діяльність: Підручник / В.Д. Лагутін, Л.С. Головко, Ю.І. Крегул та ін.; За

ред. проф. В.Д. Лагутіна. – К.: КНЕУ, 2005. – 580 с.

4. Борисенко З.М. Державне регулювання на ринку цінних паперів з точки зору конкурентної

політики // Цінні папери України.– 2000.– №2. – С. 6.

5. Борисенко З.М. Конкурентна політика держави як фактор розвитку економіки України:

Монографія. – К.: Таксон, 2004. – 344 с.

6. Венгер В.В. Державне регулювання природних монополій в Україні: напрями вдоскона-

лення // Економіка і прогнозування.– 2006.– №3. – С. 65–79.

7. Венгер В.В. Регулювання діяльності природних монополій: теорія і практика. – К.: Ін-т

екон. та прогнозув., 2007. – 204 с.

8. Галузеві ринки України: оцінка стану та перспективи розвитку / За ред. д-ра екон. наук,

проф. В.О. Точиліна. – К.: Ін-т екон. прогнозув., 2004. – 78 с.

9. Кабраль Л.М.Б. Организация отраслевых рынков: вводный курс / Пер. с англ. А.Д. Шведа.

– Мн.: Новое знание, 2003. – 356 с.

10. Конкурентоспроможність національної економіки / За ред. д-ра екон. наук Б.Є. Квасню-

ка. – К.: Фенікс, 2005. – 582 с.

11. Костусев А.А., Пугачова М.В. Конкурентная среда в Украине: состояние и тенденции раз-

вития // Конкуренція: Вісник Антимонопольного комітету України.– 2007.– №4. – С. 19–25.

12. Крючкова І.В. Структурні чинники розвитку економіки. – К.: Наукова думка, 2004. – 319 с.

13. Розвиток сектора чорної металургії в Україні: Аналітичний огляд / Світовий банк. – К.:

Міленіум, 2004. – 110 с.

14. Розвиток секторів і товарних ринків України / НАН України, Інститут економічного про-

гнозування; За ред. проф., д.е.н. В.О. Точиліна. – Ужгород: ІВА, 2001. – 400 с.

15. Сирик А. Слияния под вопросом // Металл.– 2006.– №8. – С. 8.

16. Удосконалення системи тарифного регулювання суб'єктів природних монополій //

АМКУ, МЦПД. Круглий стіл (Київ, 24.05.2006). – К., 2006. – 17 с.

17. Формування галузевих ринків України: перехідний період / За ред. д-ра екон. наук, проф.

В.О. Точиліна. – К.: Фенікс, 2004. – 332 с.

18. Шерер Ф., Росс Д. Структура отраслевых рынков / Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1997. –

698 с.

19. Crude Steel Statistics 2007 / IISI // www.worldsteel.org.

20. Hicks J. Annual Survey of Economic Theory: The Theory of Monopoly // Econometrica.–1935.–

N3. – Рр. 1–20.

Стаття надійшла до редакції 23.09.2008.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ №2((92)),, 2009

ЕКОНОМІІЧНА ТЕОРІІЯ ТА ІІСТОРІІЯ ЕКОНОМІІЧНОЇЇ ДУМКИ __