Опис Великого Державного Герба України

Великий Державний Герб України – є символом новітньої Української Держави, який фокусує в собі головні стани її становлення та багатовікового розвитку й слугує втіленням провідної національної ідеї - ідеї соборності українських земель та їх демократичного республіканського устрою.

У синьому щиті золотий Знак Княжої Держави Володимира Великого - малий Державний Герб України; над щитом - пурпурово-золотий намет у вигляді рослинного орнаменту; обабіч - щитотримачі: праворуч - золотий коронований лев, ліворуч - козак з мушкетом; під щитом - стрічка у національних кольорах та золоте колосся пшениці, переплетене з кетягами калини.

Символіка фігур:
У синьому щиті знак Княжої Держави Володимира Великого - малий Державний герб України.
Козак з мушкетом - герб Війська Запорізького (ХVI-ХVIII ст.) усвідомлений за козацької доби як державний та національний («Герб Нації») вивершує ідеали повновладдя народу, свободи, християнської любові, братерства та демократії.

Золотий лев - герб Галицько-Волинської держави, що по Київській Руси успадкувала державницьку традицію, головний геральдичний символ західноукраїнських земель, які у XIX-на поч. XX ст. відігравали роль одного з центрів відродження національного та державного життя.

Щитотримач і козак з мушкетом та золотий лев підкреслюють особливу значимість та роль згаданих державних утворень у визвольних змаганнях українського народу, які у різний час були охоронцями та спадкоємцями державницького життя Київської Руси, засвідчують його неперервність у різних правових формах, символізують історичне єднання державотворчих центрів Сходу та Заходу України.

Намет, представлений у вигляді рослинного орнаменту й стилізований під українське бароко, найвиразніше підкреслює національний колорит графічної композиції.

Золоте колосся пшениці переплетене з кетягами калини – є поетичним образом, ознакою щедрості та багатства української землі, символізує добробут України, миролюбність її народу.

2. Державний прапор України

Крім містичного знака – тризуба, українська державна символіка включає прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (верхнього) і жовтого (нижнього) кольорів. За законами геральдики – це синьо-жовтий колір. У такому сполучені: синій колір – честь, вірність, щирість, мир, безкрайність неба, безпека, злагода; жовтий – щедрість Божа, український лан пшениці, велич, шана.

Ці кольори вперше з’явилися в 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства: на синьому полі був зображений золотий лев. В Галичині у ХІХ ст. синьо-жовті кольори були визнані національними. До цього слід додати, що домінування жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України-Русі простежується з періоду прийняття християнства. Запорізькі козаки мали мирний жовто-блакитний прапор. Подекуди українські патріоти віддавали перевагу малиновому та червоному кольорам. Сині й жовті кольори присутні у витворах мистецтва (мініатюри, прикраси), у гербах українських земель, міст і старшинських родів. Жовті та блакитні барви зустрічаються на прапорах і поховальних прикрасах ремісників і селян. У ХУІІІ ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського козацьких полків. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху. Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І.Рєпіна, консультантом якого був Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М.Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ в 1649 році».

Наведені факти переконливо свідчать, що синьо-жовті поєднання кольорів великою мірою використовували у козацько-гетьманську добу. У 1848 р. у Львові синьо-жовті прапори прикрашали будинок, де відбувся з’їзд українських учених. Їх порядок не був одразу усталеним, однак на зламі ХІХ-ХХ ст. утвердився жовто-блакитний прапор. Особливого розмаху процеси використання жовто-блакитного прапора набули під час 50-х роковин від дня смерті Т.Шевченка. У період 1917 – початку 1919рр. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. З 22 березня 1918р. з деякими змінами жовто-блакитний прапор використовувався в УНР та Української держави П. Скоропадського, в Західноукраїнській Народній Республіці, як державний прапор Карпатської України, а також українськими центрами на еміграції. У 1949 р. Українська Національна Рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних емблем незалежною владою України національний прапор є блакитно-жовтим.

Вже 4 вересня 1991 р. над будинком Верховної Ради України з’явився національний синьо-жовтий прапор. Такий же стяг піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л.М.Кравчука до США і Канади у вересні – жовтні 1991р.. 28 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором.

Державний Прапор — це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї полі­тичного характеру. Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів:

верхня смуга — синього кольору, нижня — жовтого. Співвідно­шення ширини прапора до його довжини — 2: 3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і уп­равління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заста­вах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипло­матичних представників і консулів України, як кормовий пра­пор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.

Публічний глум над державними символами України караєть­ся у встановленому законом порядку.

3. Державний гімн України

Законодавством України закріплена музично-поетична емблема держави. Мелодію українського національного гімну Ще не вмерла Україна (музика Михайла Вербицького) затверджено як мелодію Державного Гімну України. З метою уточнення тексту гімну (слова до нього написав відомий український поет, етнограф і фольклорист Павло Чубинський ще у 60-х роках ХІХст.) відповідно до сучасних реалій було створено Державну комісію з підготовки і проведення конкурсу на кращий текст гімну України. Державний Гімн як офіційний символ держави виконується на початку офіційних зустрічей на високому рівні, під час прийняття військової присяги, спортивних змагань.

У ХІХ ст. за браком гімну українці співали „Многая літа”, пісні і вірші „Дай, Боже, в добрий час”, „Мир вам, браття, всім приносим”, „Заповіт” Т.Шевченка, молитву „Боже, Великий Єдиний” та інші твори. Мелодію, відому нині всьому світові під назвою „Запорозький марш”, українці також вважають своїм гімном.

Народження вірша „Ще не вмерла Україна” пов’язане з вечіркою на одній з київських квартир у 1862р., на якій група прогресивно настроєної молоді, взявши за основу польський гімн, створила за його зразком текст. Брали участь у колективному творчому процесі поет Микола Вербицький і Тадей Рильський, батько видатного українського поета. Та найбільше – Павло Чубинський, авторство якого було всіма визнане і під чиїм іменем пісня стала поширюватися по Україні. Твір відразу здобув популярність серед молоді, його співали на мотив сербського гімну. Через рік вірш нелегально переправили з Києва в Галичину і опублікували у львівському журналі „Мета” (№4, 1863р.) разом з віршами Тараса Шевченка. Це стало причиною, що досить довго текст „Ще не вмерла Україна” приписували Шевченку.

Поетичний твір швидко розійшовся серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Музику до нього написав західноукраїнський композитор композитор і диригент Михайло Вербицького – спершу для солоспіву, а згодом для хору. Крім М.Вербицького, музику на слова П.Чубинського писали й інші українські композитори, зокрема Кирило Стеценко. Найбільш усталений та канонізований текст пісні подала газета „Літературна Україна” 2 серпня 1990р.

Як національний гімн „Ще не вмерла Україна” визнавали І.Франко, Леся Українка, інші громадсько-політичні діячі, трудові українські громади в різних куточках світу.

15 січня 1992р. на засіданні Президії Верховної Ради України було розглянемо питання про Державний гімн України. Вирішено затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якої є М.Вербицький.

Державний Гімн — це закріплена в законодавстві країни му­зично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політично­го характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України — це національний гімн на музику М.Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.