Суспільно-політичні погляди І.Франка.

Короткі відомості

Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. 1890 року лідери Юліян Романчук, митрополит Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери».

17 жовтня 1890 р. Телішевський Костянтин зустрівся з намісником Галичини К. Бадені. 24 листопада 1890 р. К. Телішевський разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, О. Барвінським, Корнилом Мандичевським, митрополитом С. Сембратовичем брав участь у конференції К. Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.

Від імені уряду намісник Галичини граф Казімір Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах у Галичині.

1890 — значна частина народовців об'єдналась в Русько-Українську Радикальну Партію, яка різко засудила політику «нової ери» і продовжила опозиційну боротьбу. В 1894 частина народовців на чолі з Ю. Романчуком перейшла до опозиції. На позиціях «нової ери» залишився митрополит С. Сембратович і невелика група народовців, на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином, які висунули гасло «Краще щось, ніж нічого». Це крило народовців пізніше оформилось у Християнсько-Суспільну Партію.

1899 — основна маса народовців з частиною радикалів утворили Українську Національно-Демократичну Партію (відіграла основну роль в уряді ЗУНР). З 1919 ця партія стала називатися «Національно-Трудова Партія». 1925 року ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).

Суспільно-політичні погляди І.Франка.

Кравців Б.

Так, проминуло вже три чверті століття, як українська нація провела в останню дорогу свого найбільшого після Шевченка генія і учителя, титана праці, невтомного Каменяра нашої духовності й цивілізованості Івана Франка. Під час великої світової бурі покинув він свій народ і, здавалося б, лежачи у домовині, яку несли вулицями Львова на дужих своїх руках Українські Січові Стрільці-вояки вперше за довгі століття відновленого в Галичині національного війська, міг бути спокійний за долю свого народу. Бо ж прецінь зробив для нього усе, що міг, сам один виконавши таку титанічну працю, на яку не завжди цілий інститут, цілий гурт літераторів та учених мужів спромігся б. Виховав у своїх учнів почуття національної та особистої людської гідності, посіяв у їхніх серцях невсипущу допитливість і спрагу знань, вишколив уміння оцінювати себе й інших, шанувати гуманістичні ідеали й культуру, зміцнив державотворчу волю і віру в неминучість побудови нашої держави, віру у свій народ...
Іван Франко був людиною живою, із широким діапазоном громадських і політичних, літературних і наукових зацікавлень. Факт, що Франко «ще до першого арешту, тобто, 1876-1877 року... читав Маркса», як це підкреслює Є.П.Кирилюк у монографії «Іван Франко», ще не доводить Франкового «наближення до марксизму». Ніяким доказом про популяризацію і поширювання Іваном Франком ідей Маркса й Енгельса в Україні не може правити й те, що і Франко «думав дати переклад 24 розділу першого тому «Капіталу» Карла Маркса і що частина чернетки цього перекладу збереглася в архіві Франка під ч.429...Те ж саме було і з «Енгельсом у перекладі І.Франка». Приписувана М.Возняком І.Франкові і передрукована на першому місці в різних радянських виданнях праця Франка «Про соціалізм», видана в Лейпцігу 1878 року, була написана І.Франком анонімно для польських робітників...Вона була надрукована в зробленому М.Возняком українському перекладі знову ж таки аж 1926 року, десять літ після смерти Івана Франка....
Цілком незгідні з фактами твердження радянських франкознавців про позитивне ставлення Івана Франка до «наукового соціалізму» Маркса та Енгельса і до проголошуваного ними «революційного насильства над буржуазією». Проти цього роду «ідей» висловлювався І.Франко уже навіть у згаданих вище писаннях раннього періоду своєї діяльності. У пізніших статтях... Іван Франко не тільки подає критичну оцінку ідей і метод «соціал-демократичного» марксизму, але відкрито й виразно засуджує їх, обстоюючи водночас ідею правдивого, гуманного соціалізму - будучого братерства людського.
Що розумів Іван Франко під словом «соціялізм», яким змістом наповнював він це поняття, - показують ґрунтовно і всесторонньо Франкові статті на тему антигуманних ідей Маркса й Енгельса, про тоталітарні тенденції їхнього «Комуністичного маніфесту» тощо. Ці статті написані й опубліковані І.Франком для широкої читацької громади в 1896-1907 роках. Погляди, викладені там, він обстоював і в пізніших своїх писаннях аж до самої смерти. Зміст цих статей, негативний у відношенні до марксівського «соціялізму», не дає можливости радянським редакторам і видавцям передрукувати їх у радянських виданнях. Тому вони їх із Франкової літературної, публіцистичної і наукової спадщини вилучають або відповідно препарують, викреслюючи із них найсуттєвіші для світогляду Івана Франка частини, розділи й уступи...
У рецензії на книжку Юліана Бачинського «Ukraina іrredenta» (Львів, 1895), що була надрукована під такою самою назвою у видаваному І.Франком журналі «Житє і Слово» (1895, том IV, стор.471-483), Іван Франко виступив уперше з гострою критикою «русько-українських соціял-демократів та «консеквентних» марксистів» і їх намагань погодити космополітичні доктрини соціальної демократії з українським націоналізмом,...
З їдкою іронією писав Іван Франко, що автор рецензованої книжки, Юліан Бачинський, «без ніякого майже застереження оперує соціял-демократичними термінами «буржуазія», «пролетаріят», так немов би сі соціальні типи в Галичині виступали так часто, як у Марксовім «Капіталі». За приводом Енгельса та Кавцького, - каже Франко, - автор викладає «матеріалістичний світогляд», в якому находяться готові форми для вияснення найскладніших явищ історичних: релігія-се витвір буржуазії, національність-се витвір буржуазії, національна держава-се витвір буржуазії і т.д...
... Іван Франко уже тоді визначав ії (соціял-демократичну доктрину) як «релігію, основану на догмах ненависти і клясової боротьби»...