Проектування полів сівозмін та робочих ділянок.

Поле – це частина сівозмінного масиву менш більш рівновелика призначена для посіву сільськогосподарських культур, а також для здійснення різних механізованих процесів по обробітку ґрунту, посіву і збору врожаю.

Тому поля по ґрунтових умовах, рельєфу і водному режимі повинні бути придатні для вирощування сільськогосподарських культур, для отримання високих врожаїв, а по конфігурації зручні для механізованого обробітку. Для забезпечення цих вимог при проектуванні полів дотримуються наступних правил:

1. поля розміщують з врахуванням рельєфу;

2. поля розміщують з врахуванням ґрунтів;

3. поля розміщують з врахуванням існуючої організації території;

4. поля розміщують з врахуванням проектних елементів;

5. забезпечення рівно великості полів;

6. встановлення розміру поля, сторін, форми.

Площа поля залежить від площі сівозмінного масиву, від кількості полів в прийнятій схемі чергування культур (середній розмір поля).

Довжина поля – це довжина гону або довжина ходу машинно-тракторного агрегату (направляюча лінія обробітку).

Найбільш оптимальною є довжина гону 1000-2000м (чим довше поле, тим менше холостих заїздів і поворотів). Але надто велика довжина створює незручності при посіві, зборі урожаю.

Ширина поля залежить від довжини і площі поля, але прийнято використовувати таке співвідношення:

Ш: Д 1: 2; 1: 3 – для полів з великою площею;

Ш: Д 1: 4; 1: 5 – для полів з меншою площею.

По формі поля повинні забезпечувати виробниче і агротехнічно правильне використання техніки. Неправильна конфігурація збільшує холості заїзди, повороти. Тому поля повинні проектуватися у вигляді прямокутників, трапецій, кути при нижній основі, якої не повинні бути меншими 60^◦ .

Поля у формі трикутників і неправильних чотирикутників створюють клини, збільшуються холості заїзди.

Для забезпечення умов одержання однакових валових зборів сільськогосподарської продукції поля повинні бути рівновеликі. Можуть бути такі відхилення:

· для польової сівозміни – до 10%;

· для кормової сівозміни – до 15%;

· для овочевої сівозміни – 5-10%.

Дорізку малих за площею ділянок для досягнення рівновеликості проводити недоцільно.

При проектуванні полів сівозмін не слід допускати включення в них різко відмінних за агрорупами ґрунтів, щоб була можливість застосування єдиної агротехніки, виконання робіт в одні і тіж строки.

На землях крутизною схилів до 1^о поля проектують незалежно від напрямку горизонталей.

На силових землях (крутизною 1-3^о) поля проектують паралельно до горизонталей. На землях крутизною 3-7^о з перевагою середньо змитих ґрунтів проектуються зерново-трав`яні сівозміни з виключенням розміщення просапних культур.

На схилах крутизною більше 7^о проектуються тільки ґрунтозахисні сівозміни.

В умовах вираженого рельєфу слід враховувати вплив величин робочого ухилу на роботу агрегату. Довгі сторони полів розміщують вздовж горизонталей.

При розміщення полів слід враховувати зв’язок поля з населеним пунктом, виробничим центром. Відстані повинні бути як найменші.

4.2 Проектування польових доріг та інших елементів.

Мережа доріг на території господарства повинна забезпечувати можливість зручних переїздів людей, руху машин і перевезення вантажів, а також обслуговування в полях тракторних агрегатів.

Польові дороги поділяються на:

· основні – дороги між полями сівозмін;

· допоміжні – розміщують по коротких сторонах полів і робочих ділянок – для обслуговування агрегатів, для холостих розворотів техніки.

Основні польові дороги (польові магістралі) проектуються як прості ґрунтові дороги, шириною 6-8м. Важливе значення має прямолінійність цих доріг.

Допоміжні проектують шириною 4-5м. При невеликих площах полів ширина – 3м.

При розміщенні доріг біля лісосмуг стараються проектувати їх з навітряної сторони лісосмуги. Разом з тим дороги слід розміщувати по схилу вище за лісосмугу, щоб був стік талої води не на дорогу, а в інший бік.

До проектування лісосмуг приступають після вивчення відповідних матеріалів. При цьому встановлюють від яких шкідливих дій потрібно захищати поле і кожну ділянку сівозміни.

На ділянках захищених лісосмугами створюються більш сприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур. Лісосмуги затримують стік поверхневих вод, зменшують розвиток поверхневої і вітрової ерозії, захищають посіви від пилових ураганів. Це підвищує урожайність в кінцевому результаті. Позитивний вплив лісосмуг зумовлює 20-30% абсолютного росту урожайності по продовольчих і технічних культурах, 30-40% по овочевих і зеленій масі кормових культур.

Насамперед лісосмуги розміщають по межах полів, а потім всередині них (якщо поля надто великі).

Полезахисні лісосмуги поділяються на:

· полезахисні – на рівнинній території і пологих схилах, де немає ерозії (поздовжні, поперечні) – від захисту від вітрів.

· приводороздільні – на гребенистих випуклих елементах території;

· водорегулюючі – розміщують впоперек схилу для затримання поверхневого стоку вод з метою попередження ерозії ґрунту;

· прибалкові і прияружні – для попередження змиву ґрунту на їх схилах ширина (2 – 2.5м).

При розміщенні лісосмуг враховують такі питання:

1. напрям (орієнтування) лісових смуг;

2. відстань між ними;

3. ширина лісосмуг.

Напрям поздовжніх лісових смуг на рівнині бажано встановлювати по можливості впоперек переважаючих вітрів, але в залежності від напрямку меж землекористування, доріг. Доводиться допускати відхилення від 1 до 45 градусів, щоб забезпечити правильність запроектованих полів.

Віддаль між лісосмугами на рівнинній місцевості встановлюється в залежності від природних зон:

1. на сірих лісових, опідзолених ґрунтах - 600м;

2. чорноземах – 400 – 500м;

3. на каштанових – 250-350м;

4. на піщаних – 400м.

В умовах складного рельєфу місцевості лісосмуги служать для захисту від вітрів і ще для затримання поверхневого стоку і попередження ерозії.

На півдні, де мало опадів, але часті суховії наносять значну шкоду землеробству, слід лісові полоси розміщати перпендикулярно до напрямку переважаючих вітрів (шкідливих), за винятком схилів більше 2-3 градуси. В Лісостепових районах шкідливі вітри не мають такого негативного впливу.

Відстань між лісосмугами на силових землях (3-4градуси) на сірих лісових і опідзолених чорноземах не менше 350м; на чорноземах – 400м; темно-каштанових – 300м.

На більш крутих схилах відстань, звичайно, зменшується.

Ширина лісосмуг – 9-12м, максимальна 15м на схилах з гіршими ґрунтами.

Розміщення лісосмуг ведеться одночасно і узгоджено з розміщенням інших елементів організації території. Площа лісосмуги входить в площу того чи іншого поля.

Польові стани влаштовують на віддалених від господарських центрів сівозмінних масивах. Це дозволяє звести до мінімуму затрати на перевезення людей. Скорочує час на виконання польових робіт, створює кращі умови для працівників. Їх розміщують з мінімальною кількістю будинків та навісів легкого типу. Польовий стан влаштовують для кожної бригади, з житловими будинками.

Польовий стан повинен розміщатися в центрі обслуговуючої площі, поблизу доріг. Ділянка повинна бути захищена від вітрів, суха (не затоплюватись талими водами), поблизу природних водних джерел.

Розмір площі залежить від ступеня використання. Згідно типових проектів площа польового стану складає 1- 1, 5 га.

На основі даних гідротехнічних обслідувань виявляють ділянки господарства недостатньо зволожені водою. Потім визначають необхідну кількість води, встановлюють тип водного джерела.

Воду на виробничі потреби вираховують по укрупнених показниках шляхом множення середньої потреби в воді площі з 1 га на площу, що обслуговується.

Розміщати водні джерела треба насамперед на польових станах, або поблизу них.

В результаті впорядкування території сівозмін складається експлікація земель по сівозмінах (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1