Архетипічна структура подорожі.

П.11

А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, гуманістичне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного інституту і феномену загальнолюдської культури. В цьому нестандартному аспекті головним об’єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує – Homo viator. Подорож – один із ключових понять тезаурусу туризмознавства: «рід діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності» [4, 9]. Але подорож – це лише одна із форм діяльності людини, прояв ї способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи «молодий шукач пригод») – це не просто «споживач туристського продукту», що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до «ціннісних галактик» інших країн, народів, людей. Саме така особистість, за нашим переконанням утворює епіцентр філософських рефлексій туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ або споживати його використовувати, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської «навали» вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

Філософія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з’ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складне завдання, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем.

С.7

Одне із таких завдань – з’ясувати сутність туризму як своєрідного світу людини, широкого і об’ємного соціального простору, в якому здійснюється і розгортається змістовне, цікаве, неповторне життя особистості. «Світ людини», «людське життя», «спосіб життя», смисл існування, «діяльність», людський активізм та його мотивації, цінності культури та спілкування, інтереси та потреби – ці та багато інших питань і проблем, які мають статус філософських, у діалозі філософії з туристською реальністю конкретизуються, змістовно збагачуються.

С.10

Д.8

Туризм як спосіб «нічого не робити»

Моменты жизни, когда мы «ничего не делаем», — время, необходимое Исааку Ньютону, чтобы доехать в карете из Лондона в Кембридж, время, пока мы идем на работу (без плейера в ушах), темнота, в которой невозможно читать, — все это исчезло. Теперь каждая минута, которая не используется продуктивно, превращается в потерянную возможность.

С.260

П.11

Важливою філософською і праксеологічною проблемою є також екологічні аспекти туризму. Людина – органічна ланка цілісної екосистеми. Тяжіння міського жителя до «незіпсованої природи» цілком зрозуміло. В тім зростаючий із року в рік тиск турпотоків на природу набуває загрозливого для неї характеру. Згідно з прогнозами об’єми міжнародного туризму у найближчі двадцять років збільшаться у тричі. Відповідно зросте як екологічне навантаження так і екологічна небезпека. Адже природа не «залишається байдужою» щодо людей, які її псують, неминуча помста з її боку – отруйна вода в річках та озерах, перевантажені шкідливими речовинами гриби та ягоди, несвіже повітря. Ось чому всі учасники туристського процесу зобов’язані охороняти природне середовище, дбайливо ставитися до туристських ресурсів, рекреаційних зон, які є змагальним надбанням спільнот, на територіях яких вони розташовані (концепція коеволюції людини – природи – суспільства).

С.

На стыке ХIХ и ХХ вв. описание путешествий перестало быть областью преимущественного внимания вольных философов и ярких индивидуальностей-одиночек (таких, как Гумбольдт, Спенсер, Маркс или Плеханов), но благодаря именно им начинается период социализации туризма, обозначенный тенденциями, обоснованными в работах М. Вебера, Дюркгейма, Веблена и ван Ганнепа.

https://lib.sportedu.ru/press/tpfk/2000n8/p23-26.htm

Історія людства – це літопис прокладання та освоєння караванних шляхів, паломництва до святих місць, мореплавань, відкриття нових земель. Особлива сторінка в цьому літопису належить філософам, які здійснювали тривалі подорожі заради пізнання світу, пошуку істини. У подорожей та філософії загальні стовбур та коріння – це дивування, бажання збагнути і пізнати навколишній світ і Всесвіт у цілому, його закони і сутність. І раніше, і тепер – зазначав Аристотель, дивування спонукало людей до філософствування. Подорожі, у свою чергу, розсували межі знайомого, збагачували життєвий досвід допитливих людей, уможливлювали їх входження («ініціацію») у світ іншої культури.

Важливо відзначити що явище туризму, що дуже міцно укорінилося у масовій свідомості сучасного суспільства докорінно відрізняється від туризму який ми зрівнюємо з філософствуванням. Адже так само як і тривіальна суперечка про «сенс життя» за келихом пива не є філософією, «волоцюжність» і пройдисвітство не є туризмом.

Доречними є слова Новаліса – філософія це туга за домом.

Философия есть, собственно, ностальгия, тяга повсюду быть дома."

Философия последнее выговаривание и последний спор человека, захватывающие его целиком и постоянно. Но что такое человек, что он философствует в недрах своего существа, и что такое это философствование? Что мы такое при нем? Куда мы стремимся? Не случайно ли мы забрели однажды во вселенную? Новалис говорит в одном фрагменте: " Философия есть, собственно, ностальгия, тяга повсюду быть дома."

Удивительная дефиниция, романтическая, естественно. Ностальгия существует ли сегодня вообще такое? Не стала ли она невразумительным словом, даже в повседневной жизни? В самом деле, разве нынешний городской человек, обезьяна цивилизации, не разделался давно уже с ностальгией? А тут еще ностальгия как определение философии! И главное, кого это мы приводим в свидетели о философии? Новалис всетаки лишь поэт и отнюдь не научный философ. Разве Аристотель не говорит о своей < Метафизике>: много лжи сочиняют поэты?

И все же, не затевая спора о правоте и весомости этого свидетеля, вспомним о том одном, что искусство к нему принадлежит и поэзия сестра философии и что всякая наука по отношению к философии, возможно, только служанка.

Останемся при своем и спросим: в чем тут дело философия ностальгия? Новалис сам поясняет: < тяга повсюду быть дома>. Подобной тягой философия может быть, только когда мы, философствующие, повсюду не дома. По чему тоскует тоска этой тяги? Повсюду быть дома что это значит? Не только здесь и там, и не просто на каждом месте, на всех подряд, но быть дома повсюду значит: всегда и, главное, в целом.

Перелік широко знаних філософів-мандрівників вражає. При цьому одним із головних спонукань їхніх подорожей було не стільки збирання знань, скільки знайомство з іншими людьми та їх культурами. В цьому, до речі, полягає докорінна відмінність «справжнього» мандрівника від «людини-пройдисвіта», яка безцільно блукає світом у пошуках «кращої долі», ліпшого місця. Адже чимало у світі «вітрогонів», «перехожих», які переміщуються з місця на місце підкорюючись «злій долі», «невтішній необхідності».

Глава IV. О самом главном из учеников Сократа, Платоне, разделившем всю философию на три части

Из учеников Сократа вполне заслуженно наибольшую славу приобрел Платон, совершенно затмивший остальных. Хотя он был афинянин, уроженец города, пользовавшегося особой знаменитостью у соотечественников, и удивительными дарованиями своими далеко превосходил своих соучеников, однако, не считая ни своих собственных сил, ни учения Сократа достаточными для достижения совершенства в философии, долгое время путешествовал повсюду, куда бы ни привлекла его чья бы то ни было известность надеждой приобрести новые знания. Так, он изучил в Египте все, что там считалось великим и что преподавалось. Перейдя оттуда в те части Италии, где пользовались славой пифагорейцы, он легко усвоил сущность тогдашней италийской философии, выслушав наиболее знаменитых местных учителей. Но так как он особенно любил учителя Сократа, то, представляя его говорящим почти во всех своих речах, он и то, что узнал от других, и то, чего успел достигнуть собственными размышлениями, излагал совместно с остроумными сентенциями и моральными рассуждениями Сократа.

Особливої уваги заслуговує конкретно культурологічний або символічно-архітипічний аналіз подорожі, що так чи інакше присутня в міфологічних епосах різних народів. Як відомо в міфології подорож передує якійсь важливій події та асоціюється з надбанням мудрості. Зрозуміло, що мова не йде про звичайне переміщення в просторі, чи банальне знайомство з іншими культурами, як це сприймається в сьогоденні, подорож є символом мудрості в міфології. Паломництво, вигнання, скитання і т.д, тісно пов’язані з надбанням певного життєвого досвіду. Найкраще це виражено в Біблії, де єврейському народу довелося 40 років «бродити» по пустелі перед тим як «визріти» стати іншими. Тобто подорож в даному випадку – символ переродження.

Н.12

Філософія туризму – це, насамперед, філософське розуміння людини, яка перебуває в «обіймах» чи «полоні» туристських подій. Філософський погляд на туризм зумовлює необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто «індустрії подорожей та відпочинку», надання цьому розумінню ширшого «людського виміру». А це, насамперед, передбачає наголос на світоглядне, культурне, гуманістичне, пізнавальне, етичне, естетичне, комунікативне значення туризму як специфічного соціального інституту і феномену загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об’єктом туризмознавства є не маршрути, готелі, кемпінги, турбюро й агенції, а особистість, що подорожує, світ її інтересів, бажань, прагнень, ціннісних орієнтирів. Насамперед такого із них, як свобода.

При цьому йдеться про людину як особистість. Така особистість, за нашим переконанням, утворює епіцентр філософських рефлексій туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ або «споживати» його, використовувати, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської «навали» вихідного дня), а милуватися ним, освоювати і засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

Глибинний, екзистенціальний сенс подорожування полягає в тому, що шляхи, які долає подорожуючий, зустрічи, що є постійним супутником мандрівника, допомагають особистості «знайти себе». Туристська екзистенція є такий спосіб буття, в якому виокремлюється саме індивідуальність людського існування, її збагачення.

турист – це вільна людина, що самовизначається і самореалізується, туризм здатний бути унікальним засобом саморозвитку вільної особистості.

Зигмунт Бауман ОТ ПАЛОМНИКА К ТУРИСТУ