Недійсність мирової угоди. Підстави для розірвання мирової угоди.

Питання укладання, розірвання, визнання недійсною мирової угоди у справі про банкрутство регулюють положення Розділу IV Закону. Відповідно до статті 4 Закону у відповідних відмінках мирова угода належить до судових процедур, що застосовуються до боржника у справі про банкрутство.

Наслідком невиконання мирової угоди боржником є розірвання такої мирової угоди (ч. 5 ст. 39 Закону). Право ініціювати розірвання мирової угоди мають кредитори, що володіють не менше третини загального розміру грошових вимог кредиторів до боржника, або кредитори, які для досягнення встановленого т законом розміру об'єднали свої грошові вимоги. При цьому, розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне за собою її розірвання щодо інших кредиторів (ч. 6 ст.39 Закону).

При розірванні мирової угоди обов'язково повинні бути присутні сторони мирової угоди, а саме: комітет кредиторів та боржник, оскільки прийняття судових рішень, пов'язаних із вирішенням питань щодо прав та законних інтересів учасників справи, має відбуватися за участю осіб, права і інтереси яких порушуються. Якщо мирова угода буде розірвана, кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою. Якщо відносно боржника знову буде порушено нове провадження у справі про банкрутство, обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається у межах, передбачених зазначеною мировою угодою. Слід звернути увагу, що розірвання мирової угоди можливе лише в межах строку дії такої мирової угоди. Чинним законодавством не передбачено розірвання будь-якої угоди по закінченню строку її дії, що не позбавляє сторони такої угоди вимагати виконання зобов'язань, що виникли з цієї угоди. Ухвала господарського, якою затверджено мирову угоду, є виконавчим документом і тому, у разі невиконання боржником у добровільному порядку умов мирової угоди, кредитор має право звернутися до органів виконавчої служби за примусовим виконанням на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Слід зазначити, що наслідки невиконання мирової угоди у справі про банкрутство суттєво відрізняються від наслідків невиконання мирової угоди у позовному провадженні. Якщо у справах про банкрутство після розірвання мирової угоди кредитор може вирішувати питання зі стягнення боргів іншим способом, то під час невиконання мирової угоди боржником у позовному провадженні, кредитор позбавлений повторно звернутися з позовом між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зі змісту ст. 39 Закону випливає, що визнання мирової угоди недійсною або її розірвання має відбуватися виключно у межах справи про банкрутство, оскільки підстави для такого визнання угоди недійсною або її розірвання містяться безпосередньо у Законі.

Розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, не тягне за собою поновлення провадження у справі про банкрутство. Такий наслідок передбачений Законом лише у разі визнання мирової угоди недійсною.

Кредитори, вимоги яких були відновлені у зв'язку з розірванням мирової угоди, мають право звертатися зі своїми майновими вимогами до боржника у межах позовного провадження або в межах іншої справи про банкрутство цього ж боржника, але провадження у справі про банкрутство, у якій мирова угода була розірвана, поновленню не підлягає.

У відповідності до ч. 1 ст. 39 Закону за заявою будь-якого з конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме:

• зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

• особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку (ч. 2 ст. 39 Закону). Визнання мирової угоди недійсною є невід'ємною частиною справи про банкрутство. Заява про визнання мирової угоди недійсною розглядається тим самим судом у припиненій справі про банкрутство, що і скарга у порядку ст. 1212 ГПКУ Це є випадки, коли позовне провадження не порушується.

Частина 1 ст. 39 Закону передбачає, що мирова угода визнається недійсною за заявою, а не позовною заявою будь-кого з конкурсних кредиторів, тобто тут виключається позовне провадження. Отже, мирова угода, затверджена господарським судом у справі про банкрутство, підлягає визнанню недійсною у межах справи про банкрутство.

Для кредиторів і боржника виникають наступні матеріальні наслідки визнання мирової угоди недійсною:

• вимоги конкурсних кредиторів, з якими зроблено розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними (ч. З ст. 39 Закону);

• вимоги конкурсних кредиторів, за якими були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються у повному розмірі у незадоволеній частині (ч. 7. ст. 39 Закону).

Оскільки за наслідками визнання мирової угоди недійсною є поновлення провадження у справі, в офіційних друкованих органах має бути здійснена публікація повідомлення про поновлення провадження у справі про банкрутство боржника (ч. 4 ст. 39 Закону).

Оголошення про поновлення провадження у справі носить інформаційний характер та не породжує обов'язку кредиторів боржника звертатися з грошовими вимогами до банкрута, не тягне внесення змін до сформованого реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки ст. 39 зазначеного Закону не передбачає звернення до господарського суду з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника.

Аналіз норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дозволяє зробити висновок, що у випадку визнання мирової угоди недійсною провадження у справі про банкрутство поновлюється у цілому на тій стадії, на якій воно було припинено шляхом укладання мирової угоди.