Один з них, В.М.Екземплярський, здійснив ґрунтовний огляд стану такої проблеми за кордоном і виступив за підтримку цієї ідеї.

Синетика визначає творчий процес як розумову діяльність у постановці і вирішенні проблемних ситуацій, де результатом є художні і технічні винаходи.

Слово синетика утворено від грецького кореня. Воно означає поєднання різноманітних елементів. Теорія синетики застосовується в об’єднанні індивідів у групу, яка висуває проблему і вирішує її. Це теорія свідомого використання підсвідомих психологічних механізмів, що присутні в людській творчій діяльності.

Синетичний процес включає, по-перше, – перетворення невідомого на відоме і, по-друге, – перетворення відомого на невідоме. При цьому синетика виділяє чотири механізми для перетворення відомого на невідоме, кожний з яких має метаморфічний характер: особиста аналогія; пряма аналогія; символічна аналогія; аналогія уяви (фантазія).

Питання відбору талантів та створення умов для їхнього подальшого систематичного виховання і розвитку на сьогоднішній день стало актуальною проблемою у всіх розвинутих країнах. Останнім часом у всьому світі особливо підвищився інтерес до талановитої молоді. Збільшилася кількість робіт, як в теорії, так і в практиці, щодо розробки питань, пов‘язаних з психологією здібностей людини. Увесь цей величезний внесок, звичайно, потребує свого узагальнення, особливо що стосується психології слов‘янських народів.

В умовах вітчизняних спеціалізованих навчальних закладів: шкіл, ліцеїв, гімназій умовно можна визначити наступні тенденції у вихованні обдарованої учнівської молоді. Вони позначені характерними прикметами часу і ставлення до виховання обдарованих дітей та молоді в Україні.

На першому етапі, який охопив найбільш тривалий період дожовтневих років, встановлено, що у навчальних закладах різних рівнів (у братських, монастирських, співацьких школах, у Києво-Могилянській академії, а також у гімназіях, ліцеях та ін.) простежувалася спрямованість педагогічного процесу на кінцевий результат роботи, а саме, оволодіння на високому професійному рівні літера-турним мистецтвом, музикою, співом, малюванням тощо. Значна увага приділялася розвитку творчих здібностей учнів, зокрема одержанню вмінь і навичок критично виказувати свої знання, складати промови, вірші на честь визначних осіб, привітання до свят, панегірики й навіть шкільні драми і веселі різдвяні та великодні вірші. Простежується, що ця робота проводилась у тісному зв‘язку навчальної та позанавчальної роботи. В умовах станового характеру освіти особлива увага приділялась вихованню інтелектуальної еліти з дітей заможного населення. Широку гуманітарну освіту мали можливість отримати лише діти багатих сановників. Дослідженню проблем виховання обдарованих дітей та молоді були присвячені спеціальні теоретичні праці вітчизняних педагогів і діячів сучасності, які безпосередньо брали участь у розробці спеціальних художньо-виховних програм.

На другому етапі, у роботі спеціалізованих навчальних закладів (20-30-і рр. ХХ ст.), акцент робився на індивідуалізації процесу навчання і виховання. Держава виявляла піклування до виховання обдарованих дітей, створювалися школи різних ступенів, дітям надавалася можливість продемонструвати свої набутки широкому загалу людей (проводились огляди, фестивалі, концерти, імпровізаційні свята-мітинги, свята-маніфестації, драматичні і літературно-пропагандист­ські вечори, виставки художніх робіт тощо). Особливого розквіту у ці роки одержала спеціалізована школа, яка розгорнула свою роботу на основі здобутків педології.

Р. у Москві А.П.Модестовим було створено Асоціацію натуралістів (АСНАТ), яка ставила за головну мету сприяння розвитку талантів з народу. Першочергово це стосувалося винахідників. Модестов стверджував, що таланти не фабрикуються, а народжуються природою [13]. Максимально, що може дати освіта при відсутності таланта, вважав А.П.Модестов, – це спеціаліста в певній галузі, з високим рівнем відповідальності, який у змозі добросовісно слідувати пануючим в науці принципам і правилам. Що ж стосується творців, то тут необхідні, перш за все, “видатні мозкові апарати”, подібно до того, як у Шаляпіна повинно бути особливе горло, а у Паганіні – специфічна анатомія рук.

Звичайно, А.П.Модестов не відкидав культурно-педагогічні фактори, але їм відводилася допоміжна роль. Вчений вважав, що досліднику необхідна певна ерудиція, обізнаність у своїй сфері для отримання видатних результатів в техніці, а тим більше – в науці. Однак таких якостей, на думку А.П.Модестова, самородки з народу набувають не зі шкільних шаблонних, мертвих схоластичних програм, а шляхом творчого пошуку, в процесі самої праці, вибору зі скарбниці людських знань лише того досвіду, що потрібний для творчості, для досягнення мети.

Згідно з цією концепцією, АСНАТ здійснював свою практичну діяльність. Йому вдалося взяти на облік більше 3 тис. винахідників, які отримали освіту самотужки. 86% з них складали робітники. Інформація про висунуті ними ідеї доводилася до відома відповідних державних закладів. Внаслідок такої політики багато винахідників отримали матеріально-технічну та інженерно-методичну підтримку.

Одночасно з діяльністю АСНАТу активізувався й інтерес педагогічної науки до навчання й виховання обдарованих дітей. 1927 р. вийшли друком дві праці відомих вчених, автори яких висловлювали протилежні думки стосовно доцільності створення спеціальних шкіл для обдарованих дітей.

Один з них, В.М.Екземплярський, здійснив ґрунтовний огляд стану такої проблеми за кордоном і виступив за підтримку цієї ідеї.

Інший вчений, М.М.Рубінштейн, рішуче виступив проти таких підходів до організації навчання. Головний його аргумент полягав у тому, що яким великим не було б значення обдарувань у збагаченні інтелектуальних ресурсів суспільства, все ж у центрі уваги повинно знаходитися підвищення їхньої загальної культури, піднесення рівня навчання у самій школі, без чого неможливий повноцінний розвиток і самих обдарованих дітей.

Однак жоден із запропонованих вченими шляхів не отримав у свій час практичного втілення. А згодом припинив своє існування і АСНАТ. Як зазначає вчений Л.Сонарзано, “Корифею радянської науки” та втіленій в його образі диктатурі посередності не потрібні були талановиті діти, а також вільне творче змагання вчених.

Постановою ЦК ВКП (б) від 4 липня 1936 р. “Щодо педологічних збочень у системі наркомпросів” було засуджено педологію як науку. Також було поставлено крапку на проведенні наукових досліджень, спрямованих на пошук талантів та індивідуальний розвиток особистості.

Однак не слід виключати і такої думки, що в конкретних історичних умовах це був досить виправданий крок. Адже постановою засуджувалась саме така ідеологія, яка була взагалі типовою у ставленні до особистості в період сталінських репресій. Зокрема, у постанові зазначалося, що “наукові обстеження”, що проводилися серед великої кількості учнів та їхніх батьків, спрямовувалися переважно проти невстигаючих або тих, що не вкладаються у рамки шкільного режиму школярів. Вчені ставили своєю мету – довести нібито з “наукової”, “біосоціальної” точки зору сучасної педології спадкову чи соціальну обумовленість неуспішності учня чи окремих дефектів його поведінки, знайти максимум негативних впливів та патологічних збочень школяра, з боку його родини, його рідних та пращурів, суспільного середовища і таким чином знайти виправдання для вилучення школярів із нормального шкільного колективу. Все більшу і більшу кількість дітей відносили до категорії розумово відсталих, дефективних та важких, що підлягають вилученню з нормальної школи у спеціальні школи і класи для розумово відсталих, важких дітей, психоневротиків і т. ін.

Постанова завдала шкоди не лише педології. Наслідки такої ідеології позначилися в подальшому і на розвитку психологічної та педагогічної наук у радянський період. Практично було знищено спеціалізовані школи для обдарованих дітей, закрито широку систему наукових досліджень розумового розвитку та обдарованості школярів.

На поч. 30-х рр. наступив кризовий стан у освітньо-виховному процесі обдарованих дітей. Обдарована особистість виключалася з кола важливих проблем педагогіки. Східні слов’яни практично втратили свою наукову базу дослідження талантів. Мало що змінилось і в подальшому. Домінуючим у загальноосвітній школі став мовчки схвалений принцип, згідно з яким “у нас всі діти рівні“, а спроби створити особливі умови для навчання і виховання обдарованих (якщо мова не йшла лише про художні таланти) дорівнювалися спробам ствердити в суспільстві буржуазно-інтелігенську елітарність, зазіханню на соціальну справедливість і т. ін.

Навчально-виховну роботу з обдарованими дітьми, умовно визначеного нами третього періоду, ми віднесли до часу “відлиги” (50-60-і рр. ХХ ст.). У школах і вузах нашої країни панує атмосфера творчості і пошуку, розгорнуто широку мережу гуртків, класів і шкіл з поглибленим вивченням предметів. Започатковується проведення міських, районних, обласних, республіканських виставок дитячої творчості, фестивалів, конкурсів, зльотів тощо, в яких бере участь обдарована молодь. Ці заходи увійшли в традицію культурно-просвіт­ницької роботи. Однак, вже у кін. 60-х рр. увага педагогічної громадськості переноситься з обдарованої особистості на розробку теоретичних питань виховання комуністичної моралі у будівника нового суспільства.

Четвертий етап розвитку культурно-просвітницької роботи з обдарованими школярами припадає на 80-і рр. і продовжується до нашого часу. Завдання гуманітаризації й гуманізації виховання актуалізу­вали дослідження проблем виховання обдарованих дітей та молоді.

У країнах, де проживають західні слов’яни (Чехія, Словаччина, Польща), південні слов’яни (Болгарія, Сербія і Чорногорія, Хорватія, Словенія, Македонія) та східні слов’яни (Україна, Білорусія, Росія) особливий інтерес до талановитої молоді виявився головним чином після Другої світової війни.

Почали виходити статті, збірки та монографії з проблематики талановитої молоді. У рамках деяких науково-технічних закладів, наприклад, Інституту психології у Празі, Науково-дослідницького інституту дитячої психології та патопсихології в Братиславі було сформовано наукові колективи з метою дослідження здібностей таланту та творчої діяльності молоді. З цією проблематикою були також пов’язані наукові семінари і конференції, що сприяли поширенню позитивного досвіду виховання та розвитку обдарованих дітей та молоді серед слов’янських народів.

Активна робота у цьому напрямку розгортається і в наступні десятиріччя. Як зазначає вчений з Чехії М.Кодим, через підвищення інтересу вчених до проблематики талановитої молоді, особливо на поч. 90-х рр. ХХ ст., зростає кількість спеціальних дослідницьких центрів, проводяться комплексні дослідження, збільшується кількість публікацій та статей, виходять спеціальні журнали, присвячені проблематиці талановитої молоді, організовуються міжнародні та національні конференції, семінари, наради, впроваджуються нові форми відбору і виховання обдарувань, реалізуються багаточисленні конкурси молодих талантів (міжнародні, національні чи у менших масштабах) і т. ін.

У процесі дослідження проблеми розвитку творчих здібностей перед вченими постають питання про можливість спадковості задатків, виникає навіть ідея спадковості здібностей. Активно дослі­джуються проблеми співвідношення уроджених передумов до розвит­ку здібностей, які ми називаємо задатками, та самих здібностей. Осо­бливо, що стосується можливостей розвитку індивідуальних здіб­ностей людини, впливу на них генетичних факторів, визначення суспільно-історичних передумов їхнього розвитку.

Слід зазначити, що досліджуючи дану проблематику, психологи усього світу ставлять перед собою власне однакові питання: