Предмет теорії перекладу.

Лекція 2.

Тема.

Перекладознавство як наука про переклад.

Мета.

Ознайомити студентів з основними положеннями перекладознавства як наукової дисципліни, охарактеризувати галузі і теоретичні засади перекладознавства.

Вступ.

Уже в давні часи робилися спроби якось осмислити процес перекладу, виявити основні труднощі в його реалізації та їх причини, виробити принципи та рекомендації, які перекладачі могли б використовувати в роботі. Однак лише у середині ХХ століття процес перекладу став об’єктом всебічного наукового дослідження. У цей період робляться перші спроби створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті сторони цього процесу, котрі визначають його своєрідність, відрізняють його від інших видів мовленнєвої або літературної діяльності.

План.

1. Короткий історичний екскурс виникнення і розвитку перекладознавства.
2. Предмет теорії перекладу.
3. Галузі перекладознавства.
4. Теоретичні засади перекладу.

1. Короткий історичний екскурс виникнення і розвитку перекладознавства.

“Перекладач – це зрадник” (італійське прислів’я, Оскар Уайльд).

«Переклад має бути вільним, але на вільність треба мати право» (Ф. Гете.)

У найзагальнішому плані переклад можна визначити як збереження змісту повідомлення при зміні його мовної форми. Таке визначення цілком задовільне, коли ми маємо на увазі найдавніший тип мовного спілкування за допомогою перекладу, а саме – усний переклад висловлювань представників різномовних племен у ті віддалені часи, коли ще не існувало писемності. Проте після виникнення писемності розвивається писемний переклад, який враховує не тільки зміст повідомлення, але й певні особливості вираження цього змісту.

Прикладами найдавніших відомих нам перекладів можна вважати переклади Біблії. Як відомо, Старий Заповіт первісно був написаний старовинною єврейською мовою (гібрім), яка з часом стала мертвою. У ІІ-І ст. до н.е. був зроблений переклад Біблії арамейською мовою (т.зв. Таргумім, від арамейського “таргум” – пояснення), у ІІ-ІІІ ст. – грецькою мовою, у IV ст. – латинською.

Уже в давні часи робилися спроби якось осмислити процес перекладу, виявити основні труднощі в його реалізації та їх причини, виробити принципи та рекомендації, які перекладачі могли б використовувати в роботі. Про переклад висловлювалися у своїх роботах багато видатних майстрів слова: Цицерон, Роджер Бекон, Данте, Сервантес, Мартін Лютер, Гете, Пушкін. Активно займалися перекладом та його проблемами Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, П.Грабовський.

Однак лише у середині ХХ століття процес перекладу став об’єктом всебічного наукового дослідження. У цей період робляться перші спроби створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті сторони цього процесу, котрі визначають його своєрідність, відрізняють його від інших видів мовленнєвої або літературної діяльності.

Предмет теорії перекладу.

Кожна наука стає самостійною, коли вона має свої об’єкт, предмет і термінологію.

Що ж повинна вивчати наука про переклад, або як її часто ще називають перекладознавство, перекладологія і навіть транслатологія? Більшість дослідників вважає, що наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу. Під процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення, трансформацію тексту на одній мові в текст іншою мовою. Такі перетворення обов’язково обмежені рамками двох конкретних мов. Тим самим завдання науки про переклад зводяться до порівняльного вивчення двох мовних систем, до деякого комплексу проблем часткової теорії перекладу. Однак процес перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Процес перекладу як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов завжди є діяльністю людини, в ньому акумулюються проблеми філософії, психології, фізіології, соціології та інших наук, не кажучи вже про лінгвістику, залежність перекладу від якої немає необхідності доказувати.

Наука про переклад вивчає:

- умови народження вихідного тексту,

- умови сприйняття тексту перекладу,

- соціальний статус комунікантів,

- мовленнєву ситуацію,

- різні супутні явища, - все, що входить в складне поняття комунікації з використанням двох мов, яка й складає об’єкт науки про переклад.

Моделювання комунікації з використанням двох мов, накопичені про неї знання складають об’єкт науки про переклад.

Виділення самостійного об’єкта і відповідно предмета науки про переклад (цілісний процес комунікації) не дозволяє вважати переклад розділом мовознавства. Це положення підтверджується і існуванням в перекладу своєї власної термінології (синхронний переклад, буквалізми, відповідники та ін.). Таким чином, існують три умови, які дозволяють розглядати науку про переклад як самостійну науку. У науки про переклад є свої об’єкт, предмет і термінологія.

Процес перекладу, що складає специфіку комунікації з використанням двох мов, має свої суттєві особливості.

Перша особливість полягає в його різноманітності. Переклад може здійснюватися письмово і усно, із сприйняттям вихідного тексту через навушники і візуально, в спокійній обстановці кабінету і в напруженій обстановці переговорів. Перекладатися можуть художня проза і наукова стаття, вірші і листівки ворога, розмовні кліше в побутовій ситуації і діалектизми в мові обвинуваченого чи свідка на судовому засіданні. Переклад може здійснюватися з англійської мови на українську, з української на французьку, з італійської на японську і в будь-якій комбінації двох існуючих у світі мов.

Іншою особливістю процесу перекладу є “ невловимість ” деяких його сторін. Дослідник зазвичай має у своєму розпорядженні два тексти (вихідний і перекладу), а що відбувається в голові перекладача, як перекладач працює – про це можна лише здогадуватися. Все це спонукає або обмежуватися вивченням результатів міжмовних перетворень, або застосовувати метод “чорної скриньки” при дослідженні процесу перекладу, тобто до вимірювання даних на вході (текст оригіналу) і даних на виході (текст перекладу).

Різноманітність процесу перекладу, невловимість деяких його сторін, що ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактних моделей процесу перекладу та створення різних теорій перекладу. Серед них:

- теорія закономірних відповідників Я.І.Рецкера,

- трансформаційна теорію перекладу Ю.А.Найда,

- ситуативна теорія В.Г.Гака,

- семантико-семіотична модель Л.С.Бархударова,

- теорія рівнів еквівалентності В.Н.Комісарова.

Предметом теорії перекладу є науковий опис процесу перекладу як міжнародної трансформації, тобто перетворення тексту на одній мові в еквівалентний йому текст на іншій мові. Лінгвістична теорія перекладу ставить своїм завданням побудову певної моделі процесу перекладу, тобто деякої наукової схеми. Тут особливо важливо виділити 2 моменти:

По-перше, теорія перекладу, як і будь-яка теоретична модель, відбиває не усі, а лише найбільш суттеві риси описуваного явища. Як пише відомий філософ Б. М. Кедров, “модель повинна бути обов’язково простіша модельованого процесу”. Отже, теорія перекладу повинна розглядати не будь-які відношення між текстами на мові оригіналу і мові перекладу, але відношення закономірні, тобто типові, ті що регулярно повторюються.

По-друге, при порівняльному аналізі тексту оригіналу і перекладу відкривається, як правило, велика кількість відношень одиничних, нерегулярних. Тому лінгвістична теорія перекладу не може враховувати їх у своїх теоретичних моделях. Тому що власне ці “незакономірні співвідношення” і становлять найбільшу трудність для практики перекладу. Але як не парадоксально, саме в умінні знаходити індивідуальні, одиничні, не передбачені теорією відповідності, якраз і виявляється творчий характер перекладацької діяльності.