Географія населення як наука. Об’єкт та предмет дослідження.

Географія населення – наука, що вивчає закономірності і просторові особливості формування і розвитку сучасного населення і населених пунктів в різних соціальних, економічних, історичних і природних умовах.

В географії населення виділяють два напрямки:

ü дослідження населення окремих країн і їх частин;

ü дослідження мереж і територіальних систем населених пунктів з аналізом регіональних відмінностей в типах і формах розселення; первичною одиницею спостереження тут є окремий населений пункт.

Обидва напрямки тісно пов'язані між собою.

Географія населення вивчає:

ü регіональні відмінності в відтворенні (природному русі) населення, в його демографчній структурі;

ü соціальний склад населення;

ü етнічний склад населення;

ü трудові ресурси та їх використання;

ü інтенсивність, склад та напрямки міграцій;

ü густоту населення і типи заселення території;

ü регіональні відмінності в способі життя;

ü зв'язки розселення населення з розташуванням виробничих сил.

В зв'язку з цим сформувались розділи географії населення:

Ø географія трудових ресурсів;

Ø географія міграцій;

Ø географія поселень та інші.

Географія населення є важливою віткою соціально-економічної географії, основною її соціальної складовою. Як і кожна наука, вона має свій об’єкт і предмет вивчення. Об’єктом вивчення даної науки є населення – сукупність людей, які проживають на певній території. Воно займає особливе місце у системі природа-населення-господарство, бо виступає виро-бником і споживачем матеріальних і духовних благ, посередником між виробництвом і природою.

Населення характеризується певними кількісними і якісними ознаками, передусім, структурою (статево-віковою, етнічною, професійною, соціальною та ін.), розселенням по території, рівнем культури, освіченості тощо. Різні аспекти життєдіяльності населення розглядають різні науки, передусім, географія, соціологія, етнографія, демографія, біологія, медицина, економіка, психологія та ін. Всі вони мають свій предмет дослідження, методику відбору, систематизації і аналізу інформації, методи вивчення та ін. Предметом вивчення географії населення є географічні відмінності складу і відтворення населення, територіальний розподіл і розміщення населення, географічні відмінності в культурі, побуті і навиках населення, трудові ресурси та територіальні особливості їх використання, населені пункти та їх територіальні системи.

Тобто, географія населення покликана комплексно характеризувати населення країни (чи окремого регіону) і окремих поселень як місць життя і праці людей, виявляти закономірності і регіональні особливості їх формування, проблеми розвитку.

Географія населення має тісні і різнобічні зв’язки з іншими науками, що вивчають населення, передусім з демографією. Ця економічна наука вивчає процеси відтворення населення (“demos” – із грец. “народ”) і дає для географії населення відомості про природний і механічний рух населення, його статеву і вікову структуру. Без цих даних неможливо виявити географічні закономірності відтворення населення, його структуру і переміщення. На стику демографії та географії виникла демогеографія.

Тісні взаємозв’язки географії населення із етнографією. Ця наука – історична, вона вивчає походження, культуру, побут і звичаї різних народів (“etnos” – з грец. “народ”). Для географії необхідні відомості про типи жител, побут, виробничі навики різних народів, їх матеріальну культуру. На стику етнографії та географії сформувалась етногеографія або географія народів, яка і вивчає дані питання. Етногеографія України вивчає особливості заселення, чисельність розселення українського етносу та національних меншин на території України, їх роль у економічному, політичному та культурному житті держави. Географія населення тісно пов’язана із соціологією, наукою про закони розвитку суспільства. Особливо цікавим для географів є напрям цієї науки, що вивчає конкретні взаємовідносини між окремими групами людей, які виникають у процесі їх спільного життя і трудової діяльності. Соціологічні дослідження також дають багатий матеріал для географів, наприклад вивчення мотивів міграцій, регулювання сімей та ін.

Географія населення значною мірою спирається на окремі галузеві економічні дисципліни та економіку трудових ресурсів, отримуючи від них методи складання і аналізу балансу трудових ресурсів, розрахунків їх потреби у різних галузях. Вивчаючи ці питання стосовно певних територій, географи суттєво доповнюють дослідження економістів з проблеми розміщення, складу і використання трудових ресурсів.

Географія населення, як географічна дисципліна, перебуває у тісному взаємозв’язку із всіма вітками географії. Фізична географія, що вивчає природне довкілля, дає знання про природні умови для життя людей, їх вплив на фізичний та духовний розвиток окремих особистостей та цілих народів. Економічна географія використовує знання географії населення для вивчення особливостей розміщення виробництва, впливи трудових ресурсів на спеціалізацію і територіальну організацію виробництва. Найтісніші контакти географії населення із соціальною географією, передусім такими її вітками, як: географією сфери послуг, медичною географією, географією релігії, географією соціального неблагополуччя, електоральною географією та ін. Вивчення цих наук повинно починатись з вивчення населення, яке є споживачем різноманітних послуг (побутових, торгівельних, рекреаційних, інформаційних, культурно-освітніх, наукових та ін.). Особливе значення при цьому має вивчення вікового складу населення, його розміщення у різних типах населених пунктів.

Географія населення широко використовує картографічний метод дослідження і тому має зв’язки з соціально-економічною картографією, від неї запозичує способи картографування населення, методи вивчення соціальних явищ за географічними картами.

Тісні зв‘язки географії населення із районною планіровкою, яка тривалий час вважалася конструктивною галуззю географії населення. Ця наука займається розробкою комплексних схем розвитку і розміщення продуктивних сил планувальних районів – окремих населених пунктів, районів, областей, зон відпочинку та ін. В цих схемах подаються прогнози чисельності населення, розвитку системи розселення, перспективи соціально-економічного розвитку населених пунктів та ін. Виконати ці завдання без знань із географії населення районна планіровка не може.

Всебічне вивчення населення зумовило виділення у складі географії населення окремих дисциплін. Це, вже згадані вище, демогеографія, етногеографія, географія трудових ресурсів, географія міграцій, а також географія міст (геоурбаністика), географія сільського розселення (георуралістика), географія рівня життя людей та ін.

В Україні склалися і активно розвиваються всі вітки (галузі) географії населення. Зокрема, етнічна географія (етно-географія) України вивчає особливості розселення української нації та етносів, проблеми їх сумісного співжиття в Україні та її етнічних землях. Демогеографія України досліджує проблеми народжуваності, смертності, природного відтворення населення у різних регіонах та різних типах населених пунктів. Переміщення населення в межах України та закордонні міграції вивчає географія міграцій. Особливості формування працересурсного потенціалу, його структуру, особливості зайнятості населення у різних регіонах, географію ринку праці вивчає географія трудових ресурсів.

Питання розселення людей у різних типах населених пунктів та їх взаємозв’язаних формах (системах розселення) вивчає географія розселення людей і її окремі напрямки – географія міст, сільських поселень та систем розселення.

В якості особливого наукового напрямку сформувалась географія культури. Дослідження по географії населення мають значення для практики територіального планування, покращення територіальної організації населення та інше.