Оцінка вартості нематеріальних активів

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов’язані з оцінкою вартості нематеріальних активів. Названа оцінка, зокрема, необхідна у таких випадках (рис. 6.3):

– приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

– включення об’єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

– визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

– оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

– розв’язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– здійснення фінансової звітності підприємств;

– оцінка застави під отримуваний кредит;

– визначення збитків від порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:

1) різноманітністю об’єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

2) різними способами їхньої появи на підприємстві;

3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (TIAVSC) і набрали чинності з 1994 р.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з’ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінку.

На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пересвідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об’єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо-, та відеокасети, CD-ROM та інші носії об’єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об’єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наявності документів, що підтверджують законне володіння майновими правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об’єктів інтелектуальної власності, контракти або авторські ліцензійні договори тощо).

На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з’ясувати тип вартості, що визначається. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використовуються в основному два типи вартості: інвентарна та ринкова. Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства, а ринкова — для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна. Методи оцінки вартості (рис. 6.4) визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.

Рис. 6.4. Методи оцінки вартості нематеріальних активів.

На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки. Перелік необхідної інформації, зокрема, включає:

– характеристики об’єктів інтелектуальної власності або товарів, виготовлених з використанням таких об’єктів (технічні, споживчі, експлуатаційні та екологічні показники), за необхідності в порівнянні з аналогічними або конкуруючими;

– джерела отримання прибутків від використання об’єктів інтелектуальної власності (збільшення обсягів реалізації конкретних видів або всієї продукції, виготовленої з використанням об’єктів інтелектуальної власності; підвищення ціни залежно від якості продукції; економія у виробництві за використання об’єктів інтелектуальної власності; виручка від продажу (переуступлення) майнових прав або продажу ліцензій тощо);

– опис ринку об’єктів інтелектуальної власності (галузі й напрямки застосування об’єктів інтелектуальної власності за функціональними ознаками і (або) способом застосування, географія збуту, місткість ринку збуту тощо);

– витрати, пов’язані з придбанням прав і використанням об’єктів інтелектуальної власності (на придбання майнових прав; на використання у виробництві й організації випуску товарів, на правову та інші види охорони; на страхування ризиків здійснення проектів із використанням об’єктів інтелектуальної власності тощо);

– собівартість і ціна одиниці товару з використанням об’єктів інтелектуальної власності;

– ризики, що пов’язані з придбанням прав і використанням об’єктів інтелектуальної власності;

– чистий прибуток від використання об’єктів інтелектуальної власності.

Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів — це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки і містить:

– вступ, що в ньому викладено мету оцінки, підстави для проведення оцінки, відомості про оцінювача, зазначено дату оцінки;

– опис об’єктів інтелектуальної власності, що оцінюються, відомості щодо їхньої правової охорони, дані про строки, регіони та сфери дії прав;

– характеристику видів вартості конкретних об’єктів інтелектуальної власності;

– обґрунтування методу оцінки;

– аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її отримання;

– повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних активів, а також обмеження щодо застосування отриманого результату;

– інші потрібні відомості щодо оцінки.

При визначенні вартості окремих об’єктів інтелектуальноїх власності та нематеріальних активів в цілому, так саме як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, у відповідності до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний; прибутковий (доходний); ринковий. В межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити декілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів (див. рис. 6.4).

Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:

– виявляються всі фактичні витрати, пов’язані зі створенням, придбанням або запровадженням об’єкта інтелектуальної власності;

– витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;

– визначається нарахована величина амортизації об’єкта інтелектуальної власності;

– вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об’єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.

Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:

– виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;

– визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

– розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових прибутків передбачає:

– оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об’єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об’єкта;

– визначення ставки дисконтування;

– розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;

– додавання до отриманого результату вартості об’єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.

Ринковий підхід засновано на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори не обмежені в можливостях вибору. Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об’єктів, які були реалізовані на ринку. За використання методу порівняльного аналізу продажу:

– збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об’єктів інтелектуальної власності;

– визначають перелік показників, за якими порівнюють об’єкти інтелектуальної власності;

– коригують фактичні ціни угод щодо об’єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;

– визначають вартість об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Основними умовами використання цього методу є: наявність даних про факти продажу аналогічного об’єкта інтелектуальної власності; уміння оцінити вплив особливостей цих об’єктів на їхню вартість; доступність інформації про ціни та умови реальних угод з подібними активами.

Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки, підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

Питання для самостійного поглибленого вивчення

1. Значення нематеріальних ресурсів для сучасної системи господарювання і підвищення ефективності виробництва.

2. Характеристика та особливості використання окремих об’єктів промислової власності.

3. Змістова характеристика об’єктів інтелектуальної власності, що охороняються авторськими і суміжними правами.

4. Сутність та ефективність використання ноу-хау в діяльності підприємств (організацій).

5. Збереження комерційної таємниці як чинник забезпечення належної економічної безпеки підприємства (організації).

6. Сутнісно-змістова характеристика нематеріальних активів підприємства (організації).

7. Патентно-ліцензійна діяльність підприємств та організацій за ринкових умов господарювання.

8. Сучасні проблеми оцінки вартості нематеріальних активів підприємства (організації).

Розділ 7. ОБОРОТНІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА
(ОРГАНІЗАЦІЇ)

Ключові поняття і терміни:

оборотні кошти;

структура (елементний склад);

нормовані оборотні кошти;

методи нормування;

норматив оборотних коштів у виробничих запасах;

норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві;

коефіцієнт наростання витрат;

показники ефективності використання.