Наслідки ліквідації і форми реалізації майна банкрутів

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки: по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації); по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов’язки; по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань банкрута; по-четверте, припиняється нарахування пені і відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу майна банкрута (склад, умови і строки придбання майна). Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, міжкредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб’єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб’єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладаєтьсяміжліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об’єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об’єктів незавершеного будівництва або законсервованих об’єктів.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів (рис. 20.4). Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові суми. Вимоги, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їхнього пред’явлення. Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника. Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Рис. 20.4. Черговість задоволення претензій кредиторів.

Після завершення реалізації майнових об’єктів, що входять до складу ліквідаційної маси є необхідними для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сумміж кредиторами ліквідаційна комісія складає та подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс. У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвентаризації, відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу у разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення й реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, та у встановленому порядку розподілила виручені суми між кредиторами. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після задоволення вимог кредиторів і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.

У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквідаційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майнових активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів. Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства.

Комітет кредиторів (за браком такого — збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс. Після розгляду заперечень Арбітражний суд приймає рішення щодо затвердження (не затвердження) балансу.

Після затвердження ліквідаційного балансу: 1) суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи боржника; 2) оприлюднює цю ухвалу; 3) звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов’язків. У разі незатвердження звіту суд може висунути вимогу про виправлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призначити нових ліквідаторів.

Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації або санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або на клопотання власників її майна.

Питання для самостійного поглибленого вивчення

1. Сутнісна багатоаспектна характеристика банкрутства підприємства (організації).

2. Система ознак настання банкрутства підприємства (організації) як економічного явища.

3. Виявлення та аналіз причин (чинників) банкрутства суб’єктів господарювання.

4. Послідовні етапи порушення справи про банкрутство підприємства (організації).

5. Загальновживані у світовій практиці господарювання методи визначення ймовірності банкрутства підприємства (організації).

6. Організаційні аспекти процесу порушення справи про банкрутство окремих суб’єктів господарювання.

7. Можливі наслідки визнання банкрутами тих чи інших юридичних осіб.

8. Процедура ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілих підприємств та організацій.

* Перевагу слід віддати терміну «персонал» як більш узагальнюючому, універсальному. Термін «трудовий колектив» має соціально-політичний відтінок. У зарубіжній і національній системах термін «кадри» часто ототожнюється лише з частиною працівників — спеціалістами або з працівниками, що мають достатньо високий рівень кваліфікації та значний стаж роботи на даному підприємстві.

* У сільському господарстві робоча та продуктивна худоба, довгорічні насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів, в інших галузях виробничої сфери їх відносять до виду «Інші основні фонди» (див. рис. 5.2).

* Питання визначення потреби у зазначених видах виробничих ресурсів і рівня використання таких детальніше висвітлено в розділах 4, 5 і 8 цього підручника.