Політичні концепції українських мислителів ХХ століття.

Розгляд цього питання треба розпочати з діяльності М.С.Грушевського (1866—1934), видатного вченого-історика, політолога, публіциста і політичного діяча. Багато своїх праць Грушевський присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку.

Витоки своїх політичних поглядів сам М.Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Виходячи із пріоритету ідеї народності, Грушевський звертається до дослідження історії українського народу як окремої етнокультурної одиниці, чому він присвятив десятки років наполегливої праці. Саме дослідження історії українського народу привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього народу на самостійність і власну державність.

Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою.

Не тільки ідея народності, але й ідея слов’янської федерації були тими підвалинами, на яких базувалася вся наукова і громадська діяльність М.Грушевського. Не випадково, навіть у моменти жорсткої кризи федералістських ідей в Україні в 1918 р., він називав федералістську традицію «провідною ідеєю нашого національного політичного життя».

На початку 1918 р. IV Універсалом Центральної Ради Україна проголошувалася самостійною, незалежною республікою. Проте й тоді Грушевський залишався на позиціях федералізму, щоправда, в ширшому його розумінні. Підкреслюючи, що він «був і залишається далі федералістом, оскільки не вважає, як перед тим, так і тепер, самотнього державного відокремлення за політичний ідеал», вчений далі писав: «...Ми розглядаємо федерацію не як шлях до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і в майбутньому — до федерації всього світу».

Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був В.Липинський (1882—1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею успадкованої гетьманської влади. В Україні гетьман повинен уособлювати державу і виступати своєрідним «національним прапором», найвищим символом держави.

Політична програма В.Липинського базувалася на таких юридичних та економічних засадах: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) гарантія об’єднання в українській державі всіх українських земель, а в зовнішній політиці — військовий та економічний союз із Росією і Білорусією.

Важливою передумовою на шляху до здійснення цієї програми, на думку вченого, має стати поява української еліти, тобто «організація сильної і авторитетної групи, навколо якої могла б об’єднатись (як колись у варязько-князівській чи шляхетсько-козацькій добі) і політично організуватись українська нація. Без теоретичного і практичного вирішення цієї проблеми ніякі, навіть найкращі орієнтації не допоможуть нам стати нацією і державою».

Особливу роль у формуванні та розвитку української політичної думки відіграли відверто націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського. Так, Д. Ткачук зауважував, що «націоналістична ідеологія — це не є штучно видумана теорія (наука)», а «цілий ряд тісно із собою пов’язаних правд... що на їх підставі розвивається життя... і, отже, життя нації».

Націоналізм Донцов розглядав як світогляд, що виступає стимулом усіх людських починань і допомагає налагодити взаємини між усіма суб’єктами. Проголошуючи головним чинником діяльності людини вольовий аспект людської психіки, він підносить до рівня абсолютних людських цінностей ірраціоналізм, експансію, насильництво і фанатизм. Центральною тезою ідеології чинного, або інтегрального націоналізму Д. Донцова було поняття волі, яке в нього випливало з ніцшеанської концепції «волі до влади». Саме у волі Донцов убачав початок усіх здорових людських починань, «вічний невсипучий гін», який все перетворює в житті суспільства. Оскільки український народ довгий час пригнічувався, то такий стан нереалізованого прагнення національного самоствердження є майже постійним, а тому націоналізм набуває реального суспільного сенсу, волі до власної культури, до самостійного державницького буття.

Ось чому для Д.Донцова не стояло питання про справедливість чи несправедливість запропонованого ним «чинного націоналізму». «Боротьба за існування є законом життя. Всесвітньої правди нема... Життя признає її тому, хто викажеться більшою силою, моральною і фізичною. Ту силу можемо ми здобути лиш тоді, коли переймемося новим духом, новою ідеологією. Перед кожною нацією є ділема: або перемогти, або загинути».

Плани семінарських занять

1. Політичні ідеї Київської Русі та вчених Києво-Могилянської академії.

2. Розвиток політичних ідей в Україні в ХІХ—ХХ століттях.

Теми рефератів

1. Пилип Орлик і його Конституція.

2. Суспільно-політичні погляди М.С.Грушевського.

Література

Грушевський М.С. Історія України-Руси. — К., 1991.

Винниченко В. Відродження нації. І, ІІ, ІІІ частини. — К., 1920.

Замалеев А.Ф., Зац В.А. Мыслители Киевской Руси. — К., 1981.

Костомаров М.І. Книга буття українського народу. Закон божий. — К., 1991.

Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик. — К., 1991.

Липинський В. Україна на переломі. Вивід прав України. — К., 1964.

Потульницький В. Історія української політології. — К., 1992.

Потульницький В. Теорія української політології. — К., 1993.

Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. — К., 1991.

Навчальні завдання

1. У «Повісті временних літ» наводяться такі слова київського князя Святослава до своїх воїнів напередодні битви:

І не посоромимо землі Руської.

А ляжемо тут кістьми — мертвим сорому немає.

А коли побіжимо, то сором нам.

І не маємо втікати, а станемо кріпко,

Я ж попереду вас піду.

Які почуття і думки викликають у вас ці рядки?

2. Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла Конституція Пилипа Орлика. Згідно з цією Конституцією, Україна мала бути конституційно-демократичною, правовою республікою. «Гетьманське самодержавство» обмежувалося Генеральною радою, яка складалася з генеральної старшини, полковників та виборних депутатів. Тричі на рік належало збирати сейм з полкової та сотенної старшини, депутатів і послів із запорозького війська. Передбачалася сувора окремішність державного скарбу від коштів, що виділялися в розпорядження гетьмана. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів суспільства, особливо козацтва, а також правам міст. Прокоментуйте ці положення Конституції П. Орлика.

3. Порівняйте погляди М. Драгоманова та М. Грушевського на проблеми влади, народу та автономно-федералістичний устрій України.

4. І. Франко свої політичні погляди на проблему федерації виклав у такому порядку: створення федерації в межах возз’єднаної України; створення федерації в межах визволених народів Росії, об’єднання слов’янських націй у єдину федерацію, оформлення всесвітньої федерації. Прокоментуйте ці думки І. Франка.

5. В. Винниченкові належать такі слова: «Нація без державності є покалічений людський колективний організм. Через це так жагуче всі так звані «недержавні нації» прагнуть своєї держави, через це так самовіддано окремі члени її віддають сили свої на здобуття її й тому з такою ненавистю ставляться до тих, хто стоїть на заваді цьому, себто які тримають їх колектив у покаліченому стані.» Прокоментуйте це висловлення.

6. Резюме своїх політичних і світоглядних поглядів В. Липинський виклав так: «Навіть найтрудніше завдання може бути виконане, коли є стихійне, вроджене хотіння — ясна ідея, усвідомлююча хотіння; воля та розум потрібні для здійснення ідеї — віра в Бога і в те, що дана ідея згідна з Божими законами; і любов до людей та до землі, серед і на якій має здійснюватися дана ідея». Висловіть ваше ставлення до політичних поглядів В.Липинського.

7. Зробіть порівняльний аналіз поглядів на природу націоналізму Д.Донцова та М.Міхновського.

Завдання для перевірки знань

1. Які характерні риси притаманні розвитку політичної думки в Україні часів Київської Русі?

2. Яку роль у поширенні політичних знань відіграла Києво-Могилянська академія?

3. Що принципово нового в розвиток української політичної думки було внесено Конституцією Пилипа Орлика?

4. Які політичні ідеї пропагували й відстоювали учасники Кирило-Мефодіївського товариства?

5. У чому суть ідейно-політичних поглядів М. Драгоманова та М. Грушевського?

6. Які основні положення політичної доктрини В.Липинського?

7. Яку роль у розвитку української політичної думки відіграли націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського?