Права та обов'язки природокористувачів

Визнаними різновидами права природокористування є: право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом тощо.

Право природокористування - це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення в житті суспільства тощо. При ньому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно із Законом України " Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р., всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і без ліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, саме право загального природокористування закріплене в Конституції України: " Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону" (ст. 13).

Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача є сплатною і такою, що визначена в часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів державних актів на право постійного користування, наприклад землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів, ліцензій, мисливських карток тощо. Цілі спеціального використання можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструкту-ри; надра - для видобування корисних копалин; вода - для фізіологічних і побутових потреб людини, а також для виробництва.

Окрім того, Закон України " Про охорону навколишнього природного середовища" покладає на громадян і підприємства, установи й організації як на суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. Указані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж, суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища, що встановлюється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин, скидання забруднюючих речовин у територіальні та морські води, а також під землю тощо.

Контроль у сфері природовикористання та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, йото органи на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством екології та природних ресурсів України.

Закон України " Про охорону навколишнього природного середовища" складається із преамбули і 16 розділів (72 статей). Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямований на утворення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої:

а) збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;

б) захист життя і здоров'я людей від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища;

в) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в процесі охорони, раціонального використання й поновлення природних ресурсів;

г) створення постійних правових, економічних і соціальних основ організації навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і наступних поколінь.

14. Відповідальність за екологічні правопорушення

Відповідальність за екологічні правопорушення - це один із видів юридичної відповідальності, за допомогою якого держава забезпечує добровільне або примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, режиму використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та інших обов'язків визначених законом.

В залежності від конкретного правопорушення може мати місце цивільно-правова, адміністративна, або кримінальна відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність у формі відшкодування заподіяної шкоди застосовується при наявності наступних умов:

- прямої дійсної шкоди;

- протиправної поведінки винної особи;

- причинного зв'язку між заподіяною шкодою та протиправністю діяння особи;

- вини причинителя шкоди.

Екологічне законодавство передбачає визначення шкоди, заподіяної в результаті порушення вимог використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки за допомогою нормативного, затратного, таксового та розрахункового методів. Порядок визначення збитків (шкоди) врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 року " Про відповідальність за порушення лісового законодавства", наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і Державного комітету з рибного господарства і рибній промисловості від 11.09. 1992 року " Про методику підрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства і охорони рибних запасів" та іншими актами.

Адміністративна відповідальність передбачена за адміністративні екологічні правопорушення правил охорони водних ресурсів, водокористування, використання земель державного лісового фонду, засмічення лісів відходами, здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу, правил передачі відходів, законодавства про захист рослин, використання об'єктів тваринного світу та інших, перелік яких визначено ст. 52-914 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Кримінальна відповідальність застосовується за екологічні злочини, перелік яких визначений в окремому розділі Особливої частини Кримінального кодексу України " Злочини проти довкілля" (ст. 236-254), що характеризуються підвищеним ступенем екологічної небезпеки для навколишнього природного середовища, природних ресурсів, життя і здоров'я населення.

Відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення земельного законодавства може бути цивільно-правовою (визнання недійсними за рішенням суду договорів купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, повернення земельних ділянок власникам землі або землекористувачам у разі самовільного заняття іншими особами та інше), а також адміністративною чи кримінальною за такі порушення:

- самовільне захоплення земельних ділянок;

- псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;

- розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

- невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

- порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

- знищення межових знаків;

- приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;

- не проведення рекультивації порушених земель;

- знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд захисних насаджень;

- невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту;

- самовільне відхилення від проектів землеустрою;

- ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

- порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Адміністративна відповідальність, як правило передбачена у вигляді штрафів, конфіскації незаконно добутого природного ресурсу, а кримінальна, поряд із вказаними санкціями передбачає виправні роботи, позбавлення волі, а також позбавлення права займати певні посади, або займатися певною діяльністю.

15. Роль та значення природних територій у збереженні біорізноманіття