Розділ ІІ. Господарські відносини та їх правове регулювання

Ст. 3 ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими. До них належать господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб'єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов'язань.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відносини між суб'єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою та його засновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі.

Внутрішньогосподарськими, у свою чергу, є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб'єктом підприємницької діяльності - власником між власником та філією складаються такі відносини.

1.1 Господарські правовідносини їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

Господарські правовідносини – це вид суспільних відносин, у яких зв'язок між суб'єктами господарювання полягає в їх юридичних правах і обов'язках.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві. [5, c 263].

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);

структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;

фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;

державні і громадські установи та організації, що є споживачами

продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є " акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України " Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів. [6, c 394].

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридичне самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного регулювання;

- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Види господарських правовідносин:

▼ абсолютні речові господарські правовідносини (наявність власності на засоби виробництва у суб'єкта надає йому необхідну господарську самостійність, що робить його незалежним від інших осіб);

▼ абсолютно-відносні речові господарські правовідносини (майно може закріплюватися за суб'єктом згідно з правом повного господарського відання, оперативного управління, оренди, у такому разі він володіє, розпоряджається та використовує майно незалежно від усіх інших, за винятком власника, з яким він знаходиться у відносних правовідносинах);

▼ абсолютні господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності (виникають з приводу ведення власної діяльності, при здійсненні якої у межах закону відсутні конкретні зобов'язані особи);

▼ відносні зобов'язальні господарські правовідносини (один учасник має право вимагати від іншого здійснення тих чи інших дій);

– немайнові абсолютні господарські правовідносини (виникають з приводу немайнових благ, які використовуються суб'єктами господарювання у процесі діяльності). [7, c 275].

Загальними принципами господарювання в Україні є:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

• вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

1.2 Метод господарського права

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному (" дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому (" суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.
Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України " Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України " Про підприємництво"). Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України " Про підприємства в Україні", ст. 5 Закону України " Про підприємництво").
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу. Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим. [8. c. 261].

1.3 Система господарського права.

Система господарського законодавства – це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.

Систематизація господарського законодавства:

За юридичною силою:

· положення Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42) і приватну власність (ст. 41), щодо основних основ державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92 та ін.);

· закони України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких займають кодифіковані акти: Господарський кодекс України, положення Цивільного кодексу; Закони України " Про ліцензування певних видів господарської.діяльності" від 01.06.2000 р.; " Про інститути загальною інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди) від 15.03.2001 р.; " Про кооперацію" від 10.07.2003 р.;

· декрети Кабінету Міністрів України;

· постанови Верховної Ради України;

· постанови Кабінету Міністрів та укази Президента України; нормативні акти інших центральних органів виконавчої влади (наприклад, накази Міністерства аграрної політики України від 07.11.2006 р. № 651 " Про постійно діючий тендерний комітет" і Міністерства органів України від 28.04.2006 р, №415 " Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 " Фінансові витрати");

· регіональні нормативні акти, які приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень і встановленого порядку;

· локальні нормативні акти, які укладаються безпосередньо суб'єктами господарювання.

За предметними критеріями розрізняють:

· компетентні нормативні акти, тобто нормативно-правові акти різної юридичної сили, які визначають правове становище суб'єктів господарського права (розділ II " Суб'єкти господарювання" Господарського кодексу України; Закон України " Про господарські товариства");

· договірне право як інститут господарського законодавства, який регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання. До цього інституту належать норми Господарського кодексу України (розділ 20 " Господарські договори", розділи 20-36); Цивільного кодексу (розділи 52-54, 56, 58, 60-77), Закони " Про інвестиційну діяльність", " Про поставки для державних потреб", " Про інноваційну діяльність".

До окремих інститутів господарського законодавства входять нормативні акти, які регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів і т. ін.

Таким чином систематизація в господарському праві – це діяльність законодавця та інших суб'єктів з об'єднання господарсько-правових норм у єдину, внутрішньо узгоджену систему.

Види систематизації:

1. кодифікація – вид систематизації законодавства, який упорядковує об'єднання правових норм на основі єдності предмета регулювання в новий нормативно-правовий акт (кодекс);

2. облік господарського законодавства – вид систематизації в господарському праві, який сприяє об'єктивному аналізу стану чинного законодавства правотворчими органами, їх своєчасному реагуванню на необхідність усунення неузгодженості, прогалин і проведенню з цією метою офіційної систематизації законодавства:

o журнальний облік – опис реквізитів, джерел господарського права у спеціальних журналах за датою прийняття, юридичною силою актів, на підставі алфавітно-предметної класифікації та ін. чи за предметними ознаками виходячи з тематичної структури галузі господарського права;

o збереження контрольних текстів – систематичне внесення до текстів офіційних видань законів і підзаконних актів усіх змін, що відбулися в цих актах, та офіційних підстав цих змін;

o автоматизований облік – формування комп'ютерної нормативної бази даних, що містить опис відповідних реквізитів актів і зміст їх офіційних видань;

o картотечний облік – формування картотеки (можливий комп'ютерний варіант), що складається з карток, з описом реквізитів актів на хронологічній, алфавітній, алфавітно-предметній основі;

3. інкорпорація – вид систематизації, який зовнішньо опрацьовує та поєднує правові норми (чи нормативно-правові акти, у яких вони містяться) у єдині збірники за визначеними критеріями (ознаками): предметним, системно-предметним, хронологічним, алфавітним і та ін.:

o офіційна, що її здійснюють компетентні органи, яким для цього не потрібні спеціальні повноваження;

o неофіційна, яку здійснюють різні організації та приватні особи за їхньою ініціативою;

4. консолідація – вид систематизації, який упорядковує розрізнені правові норми (чи нормативно-правові акти) за предметною ознакою в єдиний (чи збільшений) акт у визначеній логічній послідовності з " чищенням" змісту норм (відповідно до прийнятої б спеціальному порядку їх нової редакції):

o офіційна, що її здійснюють компетентні органи, яким для цього не потрібні спеціальні повноваження;

o неофіційна, яку її здійснюють різні організації та приватні особи за їхньою ініціативою.[9, c. 383].

Висновки

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Господарське право повинно відтворити уявлення про функції публічної влади у сфері створення, забезпечення функціонування і розвитку господарського комплексу країни виходячи з ідеї забезпечення прав людини на підприємництво і держави на здійснення господарської діяльності. При цьому йдеться про наявність не тільки відповідних правових норм (позитивного врегулювання), а й механізмів, які б забезпечували реалізацію цих норм.

Прийнятий Господарський кодекс України на основі викладених концептуальних ідей покликаний забезпечити ефективність розвитку господарських відносин, а у практичному плані щодо соціальної організації життєдіяльності людей узгодити інтереси особи і суспільства в будь-якому людському співтоваристві.

Предметом господарського права є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарська діяльність, як основний елемент предмета господарського права – це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Предмет регулювання господарського права – господарські правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між іншими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарське право як навчальна дисципліна має тісний зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, що вивчаються у вищих навчальних.закладах, однак як самостійна галузь права воно знайшло відтворення в Господарському кодексі України та багатьох нормативних і законодавчих актах, що видаються Верховною Радою, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств.

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. До них належать такі:

1. Ключовий метод господарського права – метод підпорядкування суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку, тобто встановленому в суспільстві укладу матеріального виробництва, що ґрунтується на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, лілових правилах і звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, які забезпечують гармонізацію приватних і публічних інтересів та створюють партнерські, доброзичливі взаємовідносини у господарюванні.

2. Метод автономних рішень – метод господарського права, що ґрунтується на можливості суб'єктів господарювання мати право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України.

3. Метод владних приписів – метод, господарського права, що ґрунтується на виконанні вимог закону при моделюванні поведінки суб'єктів господарської діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою.

4. Метод рекомендацій – метод господарського права, що ґрунтується на регулюванні поведінки суб'єктів господарських відносин шляхом впровадження рекомендованих моделей відповідних правовідносин.

Господарська діяльність – це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 п. 1 ГК України).

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарського права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Суб'єкти господарського права - це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.