Розкрийте зміст діяльності М.Хрущова по десталінізації радянського суспільства.

14лютого 1956 р. в Кремлі у присутності представників 55 «братських партій» відкрився XX з'їзд КПРС, який зібрав 1436 делегатів, здебільшого досвідчених апаратників. Скликаний за вісім місяців до статутного терміну у зв'язку з насущною необхідністю підвести підсумки змін, які відбулися після смерті Сталіна і дискусії про вибір курсу, з'їзд завершився знаменитою «сек­ретною доповіддю» Хрущова. Ця доповідь була проголошена за закритимидверима тільки перед радянськими делегатами і відкрила дорогу керованій десталінізації.

Звітна доповідь ЦК, представлена з'їзду Хрущовим, безперечно, підтве­рдила зміну політичного курсу, розрив з численними сталінськими постула­тами та традиціями, здійснений протягом трьох попередніх років, як в обла­сті міжнародних відносин, так і у внутрішній політиці, соціальній та еконо­мічній. При всій своїй глибині цей розрив не був раптовим, а зміна курсу не означала повної відмови від колишніх уявлень. Хоча в історії партії і раніше траплялися круті повороти, в ході яких переглядалися принципи, що здава­лися непорушними, початок з'їзду і звітна доповідь ніяк не провіщали того, що сталося через десять днів.

В ідейно-політичному плані доповідь Хрущова була досить обережною. Перший секретар ЦК КПРС обмежився короткою згадкою злочинів, вчине­них «клікою Берії», та кількома критичними зауваженнями на адресу Моло­това, Маленкова і Сталіна (не називаючи його імені), проте згладженими визнанням заслуг покійного вождя в боротьбі проти «ворогів народу» та апологією принципу колегіальності керівництва. Відновити й зміцнити ле­нінський принцип колективного керівництва - таким був політичний лейт­мотив більшості виступів на з'їзді.

24 лютого Булганін як глава уряду представив економічну доповідь, а потім, як і належить перед закриттям з'їзду, були проведені вибори керівних органів партії. Перш ніж представити з'їзду список членів нової Президії, обраний Першим секретарем ЦК КПРС Хрущов повідомив радянським де­легатам, що ввечері, після офіційного закриття з'їзду, вони повинні з'явитися на закрите засідання, куди іноземні учасники не будуть допущені.

У ніч з 24 на 25 лютого Хрущов протягом чотирьох годин зачитував делегатам «секретну доповідь», яка показувала розвиток і зміцнення «куль­ту особи», його вияви і наслідки за минулі 20 років. Як і звітна доповідь, «секретна доповідь» Хрущова закликала до вірності Леніну, а детально опи­сана ленінська прихильність принципу колегіальності служила точкою від­ліку і прикладом, який особливо наочно показував порушення ленінських традицій Сталіним.

Розвінчавши міф про Ста­ліна як «спадкоємця» і «геніального продовжувача» справи Леніна, доповідь атакувала і міф про Сталіна-«воєначальника», зруйнувавши канонічний об­раз генералісимуса і створивши вигляд нерішучої і некомпетентної людини, відповідальної за нищівні поразки 1941-1942 рр. Доповідь також показала відповідальність Сталіна за депортацію кавказьких народів, огульно звину­вачених у співпраці з німцями, за конфлікт з Тіто, фабрикацію фальшивих змов у 1949 р. («ленінградська справа»), 1951 р. («мінгрельська справа») і 1953 р. («справа лікарів-убивць»). Доповідь Хрущова малювала новий об­раз Сталіна - образ тирана, який день у день створював свій культ, образ некомпетентного диктатора, який не бажав нікого слухати, «відірваного від народу» і відповідального за катастрофічне економічне становище країни в 1953 р.

Відразу ж після закінчення з'їзду текст доповіді був виданий у вигляді маленької червоної книжки. Спочатку передбачалося, що вона буде доступ­на тільки членам партії; відповідальні партійні працівники повинні були, кожний на своєму рівні, зачитати її підлеглим. Але вже в кінці березня за вказівкою Хрущова вона була відкрита для всіх громадян. Для знайомства з нею повсюдно були проведені збори, в тому числі і в школах для учнів стар­ших 14 років. У результаті за кілька тижнів десятки мільйонів радянських людей почули те, що 24 лютого було повідомлено тільки найвидатнішим і досвідченим членам партії. Про існування доповіді скоро стало відомо за кордоном. Вже 16 березня «Нью-Йорк тайме» помістила відповідну інфор­мацію, а 4 червня держдепартамент США опублікував текст, автентичність якого СРСР відмовився визнати. Ймовірно, витік стався через польських комуністів, які переживали викликаний смертю Берута період внутрішньо­партійної боротьби, після того, як за наполяганням Хрущова вони, як і інші делегації іноземних компартій, що були присутніми на XX з'їзді, ознайоми­лися з доповіддю (25 лютого кожному з них був виданий примірник російсь­кого тексту із зобов'язанням повернути його наступного дня). Хоча радянсь­кі власті не визнали, однак вони іі не спростували текст, опублікований в США. Перед обличчям цієї двозначної політичної лінії кожна компартія по­ступала у відповідності зі своєю власною політичною стратегією і мірою сво­єю скомпрометовапості прихильністю сталінізму. Деякі відкинули цей текст, як грубу підробку американського уряду; ФКП вжила ухильне формулюван­ня («доповідь, що приписується...»), що звільняло їївід необхідності дискуту­вати про текст, автентичність якого не була визнана; ІКПвирішила винести всі проблеми на публічне обговорення. У країнах Сходу, в найбільшій мірі зачеплених сталінізмом, доповідь посіяла сім'я інакомислення, якому нале­жало дати рясні сходи.

78.Розкрийте основні напрямки зовнішньої політики СРСР у 1953-1964 рр.

Міжнародні зв'язки в 50 -і роки. Зовнішня політика СРСР в початковий період хрущовської " відлиги" велася в умовах напруженої міжнародної обстановки і жорсткої конфронтації з країнами Заходу. З початку 50 -х років у США діяв закон, відповідно до якого одержували від них допомогу країни були зобов'язані перервати всякі торговельні відносини з соціалістичними державами. Західні держави на чолі з США продовжували створення військово-політичних союзів. Був оформлений союз, до складу якого увійшли Великобританія і декілька країн Близького Сходу (СЕНТО). Виник військово-політичний блок у Південно-Східній Азії (СЕАТО). Військово- політичні блоки були покликані, зокрема, стримувати вплив " соціалістичного табору" в світі і національно -визвольний рух колоніальних народів.

У середині 50 -х років створили свій військово -політичний союз СРСР і країни " соціалістичного табору". У 1955 р. у Варшаві було підписано договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між СРСР і європейськими соціалістичними країнами. Учасниками Організації Варшавського Договору (ОВД) стали Радянський Союз, Польща, Румунія, Болгарія, Албанія, Угорщина, НДР і Чехословаччина. Організація ставила своїм завданням забезпечення безпеки держав ОВС та підтримання миру в Європі. Для координації зовнішньополітичних дій був утворений Політичний консультативний комітет.Одним з наслідків виникнення нових військово- політичних блоків стало подальше загострення міжнародної обстановки.

Керівництво країни на чолі з Н.С. Хрущовим бачило один із засобів ослаблення міжнародної напруженості в розширенні взаємовідносин СРСР і країн світу. У 1954-1956 рр.. велися переговори про встановлення міждержавних відносин з кількома країнами Європи та Азії. Результатом переговорів стало відновлення дипломатичних зв'язків з Австрією та Федеративною Республікою Німеччини. Було підписано угоду про припинення стану війни між СРСР і Японією (1956 р.). Між ними відновлювалися дипломатичні і торгові відносини. Робилися заходи щодо нормалізації радянсько- югославських контактів. Підписана в 1955 р. представниками СРСР і Югославії декларація намічала співробітництво сторін у галузі економіки, науки і культури. До кінця 50 -х років СРСР був пов'язаний торговими договорами більш ніж з 70 світовими державами.

Приділялася велика увага розвитку взаємин з державами " третього світу " (розвиваються) Індією, Індонезією, Бірмою, Афганістаном та ін Радянський Союз надавав їм допомогу в будівництві промислових і сільськогосподарських об'єктів (участь у спорудженні металургійного комбінату в Індії, Асуанської греблі в Єгипті та ін.) За час перебування Н.С. Хрущова на посту глави держави за фінансової та технічної допомоги СРСР було побудовано в різних країнах світу близько 6000 підприємств.

Суперечності зовнішньополітичного курсу. Нові підходи до вирішення зовнішньополітичних проблем чітко визначилися в середині 50 -х років, після XX з'їзду КПРС. З'їзд приділив велику увагу питанням міжнародної обстановки і перспективам світового розвитку. У документах з'їзду були зроблені висновки про можливості запобігання нової світової війни і про різноманітність форм переходу до соціалізму. Підкреслювалася вірність Радянського Союзу принципам суверенітету та незалежності у взаєминах з державами світу. У 1957 р. міністром закордонних справ СРСР був призначений А.А. Громико - професійний дипломат, тривалий час представляв інтереси країни в ООН.

Друга половина 50 -х років була часом подальшої активізації СРСР на міжнародній арені. Стабільний характер придбали відносини з соціалістичними державами, до числа яких приєдналася Куба. Основними напрямками взаємної співпраці були: зовнішня торгівля, координація народногосподарських планів, контакти в галузі науково -технічної політики, культурні зв'язки. Головним центром межекономіческіх відносин залишався РЕВ. Зросла допомога Радянського Союзу в будівництві промислових та інших об'єктів на території соцкраїн. Разом з тим у взаєминах держав все частіше з'являлися конфліктні ситуації. Одна з причин цього полягала у відступі СРСР від проголошених ним принципів взаємної співпраці. З одного боку, були визнані багатоваріантність шляхів до соціалізму, суверенність і незалежність країн Східної Європи. З іншого боку, мали місце спроби диктату і відкритого військового втручання у справи незалежних держав. Наприкінці 50 -х років ускладнилися відносини з Китайською Народною Республікою. Керівництво КНР відкинуло прохання СРСР про розміщення на її території радянських військових баз. У відповідь Радянський Союз відмовився від виконання підписаної раніше угоди про співпрацю двох країн у галузі ядерної фізики.

Недостатньо зважені та продумані дії з надання військової допомоги Кубі ледь не призвели світ на грань світової війни (Карибська криза). У 1962 р. уряд СРСР домовилося з кубинським керівником Ф. Кастро про розміщення на Кубі ракет з ядерними боєголовками. У зв'язку з почалися поставками ракет уряд США оголосив про введення " карантину " на всі види направляється на Кубу зброї. Лібералізація зовнішньополітичного курсу була тісно пов'язана з появою нових форм міждержавних відносин. Представники Радянського Союзу в ООН виступали з ініціативами, спрямованими на скорочення звичайних озброєнь і заборону ядерної зброї. У СРСР були здійснені конкретні заходи з роззброєння: зменшені військові витрати і чисельність збройних сил, введено мораторій на випробування атомної і водневої зброї.

У 1963 р. в Москві відбулося підписання договору між СРСР, США і Англією про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі й під водою. У короткі терміни до Московського договору приєдналося понад ста держав. Розширення політичних і економічних зв'язків з іншими країнами, розвиток особистих контактів глав держав призвели до короткочасного пом'якшення міжнародної обстановки.

79.Вкажіть на причини відставки М.Хрущова.

На початку 60-х років становище Хрущова ускладнилося наростанням незадоволення державного апарату.Спроби зменшити воєнні витрати і демілітаризувати економіку викликали незадоволення вищих військових чинів, яким Хрущов прямо заявив «Ви нас всіх без штанів залишите».Безглузді зіткнення з художньою інтелігенцією, грубість і нетерпимість, протиріччя й помилки в економіці й на міжнародній арені вели до втрати довір’я з боку народу і падінню його популярності.

При Хрущові відбувся рецидив лисенківщени. В 1958 р. на його ім’я було направлено листа шведського вченого А.Густафсона, в котрому відзначалося, що ідеї «школи» Т.Лисенко «достойні ХУІІІ ст.». Сам Лисенко називався «зрадником науки» і «носієм безглуздих ідей», так як він стверджував, що йому вдалося перетворити один хлібний злак в інший, найти зерно жита в пшеничному колосі. На думку професора-шведа дані заяви могли б «бути тільки вздором (обманом* в біології», якого необхідно викривати.

В середині вищого ешелону партійно-державної еліти стала формуватися опозиція до першого секретаря. Її очолили Л.Брежнєв і М.Підгорний. На їхньому боці виявився секретар ЦК, заступник голови ради міністрів СРСР і голова партійно-державного контролю А.Шелепін, а також голова КДБ В.Семичасний, який займав дану посаду після Шелепіна з 1961 р., голова ВР РРФСР Н.Ігнатов, перший секретар ЦК КП України П.Шелест. Відбувалось організаційне оформлення незадоволення по відношенню до голови держави і уряду.

Переворот був здійснений в жовтні 1964 р. Саме 13 жовтня був скликаний пленум ЦК (153 члени ЦК і 130 кандидатів *. Головував Л.Брежнєв, а головним доповідачем – М.Суслов. Хрущова звинуватили:

- в розвалі с/г- в закупівлі зерна за кордоном- в культі особи (опублікуванні за 2 роки в пресі більше 1 тис його фотографій*- в зосередженні в одних руках двох посад- в порушенні колективності керівництва, прагненні самостійно вирішувати важливі питання- в допущенні свавілля в нагородженні орденами СРСР- у здійсненні масових народних поїздок тощо.

14 жовтня 1964 р. Хрущов подав у відставку. Першим секретарем ЦК КПРС став Л.Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР – М.Косигін, головою Президії верховної Ради СРСР – М.Підгорний.

Виступаючи на пленумі Брєжнєв заявив «Ось Микита Сергійович викрив культ особи Сталіна після його смерті, ми ж викриваємо культ Хрущова при його житті». Сам Хрущов своєю головною заслугою вважав, що в народі зник страх і розмова між керівниками іде на рівних:»Хіба могло комусь приснитися, що ми можемо сказати Сталіну, що він нас не влаштовує, і запропонувати йому піти у відставку? Від нас би мокрого місця не залишилося. Тепер все інакше…».

На початковому етапі свого перебування при владі перший секретар ЦК Хрущов був виразником настроїв керівного прошарку радянського суспільства. В той же час його реформи відповідали прагненням і сподіванням широких мас населення. Прагнучи форсувати рішення різного роду проблем, він почав пропонувати і реалізовувати радикальні плани, які в кінцевому підсумку привели його до конфлікту з вузьким колом людей, які знаходились на вершині піраміди влади.

Однак трагізм становища Хрущова ускладнювався тим, що після його відставки в партії і країні ніхто не висловив незадоволення здійсненим переворотом. Навпаки, майже скрізь рішення пленуму ЦК було зустрінуте зі схваленням і навіть радістю, що свідчило про падіння авторитету Хрущова і поваги в різних прошарках радянського суспільства. Нове керівництво партії і країни отримало цілий список невирішених проблем, над якими стало працювати в наступні роки.

80.Охарактеризуйте особливості становища в науці, освіті, культурі і ідеологічній практиці в СРСР (1953-1985 рр.).

81.Простежте процес розрядки та загострення міжнародної напруженості в „Брежнєвський період".

Політика '' розрядки ". На рубежі 60 - 70 -х років значно активізувалася діяльність СРСР на міжнародній арені. В умовах нарощування в світі ядерного потенціалу керівництво країни докладало зусиль для ослаблення міжнародної напруженості. У 1969 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила запропонований Радянським Союзом проект договору про нерозповсюдження ядерної зброї. договір забороняв передачу ядерної зброї державам, які не володіють їм, або військовим блокам. в березні 1970 р. договір набув чинності. Відбувалися позитивні зрушення у відносинах СРСР з розвинутими державами. у 1966 р. в ході візиту в СРСР президента Франції де Голля відбулося підписання радянсько -французької декларації. Були укладені угоди про співпрацю у сфері економіки, в галузі вивчення та освоєння космічного простору в мирних цілях. Нормалізувалися відносини між Радянським Союзом і ФРН.

1972 р. між СРСР і США угоди про обмеження стратегічних озброєнь (ОСО- 1) стало початком політики " розрядки " міжнародної напруженості. Кульмінацією процесу " розрядки " стало Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, що проходило в 1975 р. в Гельсінкі. Прибулі на Нарада глави 33 держав Європи, США і Канади підписали Декларацію принципів взаємин і співробітництва країн. У документі йшлося про необхідність дотримуватися в міждержавних відносинах принципи суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи один одного, мирного врегулювання спорів, поваги прав людини. Визнавалася непорушність після другої світової війни кордонів європейських держав.

Процес " розрядки " виявився недовготривалим. Дуже скоро почалася нова фаза гонки озброєнь у провідних країнах світу. У зв'язку з цим в 1978 і 1982 рр.. відбулися спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН з роззброєння. Деякі пропозиції радянських представників в ООН були враховані при складанні підсумкових документів, що стосуються обмеження гонки озброєнь. Однак принципові відмінності в підході до вирішення проблеми з боку країн Сходу і Заходу (у питаннях етапів роззброєння, контролю за ним тощо) не дозволили їм досягти домовленості.

СРСР і соціалістичні країни. Керівництво країни на чолі з Л.І. Брежнєвим приділяло першорядне увагу взаєминам з соціалістичними країнами. Збільшився обсяг взаємного товарообігу з державами РЕВ. На їх частку припадало понад 50 % загального торговельного обороту. У структурі радянського експорту основне місце займали паливо і електроенергія, руди і метали. Головними предметами ввезення були машини, обладнання та транспортні засоби. Походив своєрідний " обмін " паливно -енергетичних ресурсів на промислові товари. Зміна цін на нафту та енергоресурси на світовому ринку викликало ускладнення в процесі взаємних відносин.

Політика " обмеженого суверенітету", що проводиться радянським керівництвом по відношенню до соціалістичних державам, була названа на Заході " доктриною Брежнєва ". Одним із проявів цієї " доктрини " було втручання СРСР у внутрішні справи Чехословаччини. У 1968 р. чехословацькі керівники зробили спробу " оновлення соціалізму " шляхом демократизації суспільства, впровадження ринкових засад в економіку, переорієнтації зовнішньої політики на країни Заходу. Діяльність лідерів ЧССР була розцінена як " контрреволюція ". У серпні 1968 р. в Чехословаччину були введені війська СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР і Польщі. Введення військ країн учасниць ОДВ до Чехословаччини викликав різке засудження з боку Югославії, Албанії, інших держав. Нові керівники Чехословаччини зобов'язалися не допускати надалі " проявів антісоціалізма ".

Залишалися напруженими відносини СРСР з Китайською Народною Республікою. Навесні 1969 сталося збройне зіткнення між радянськими і китайськими військовими частинами в районі прикордонної річки Уссурі. Конфлікт розгорівся через острова Даманський, територіальна приналежність якого не була чітко визначена. Інцидент ледь не переріс у радянсько- китайську війну. Після подій на острові Даманський були вжиті заходи по зміцненню кордону з Китаєм. Тут створювалися нові військові округи. Була збільшена чисельність радянських військ в Монголії. Це призвело до посилення напруженості у відносинах СРСР і КНР. Наприкінці 70 - х років у Китаї почалося проведення економічної реформи, заснованої на принципах непу. Її результати були розцінені радянськими керівниками як реставрація капіталізму.

Наприкінці 70 -х початку 80 -х років зросли суперечності у відносинах СРСР із його союзниками по Організації Варшавського Договору. У державах Східної Європи посилилося прагнення звільнитися від опіки з боку СРСР, домогтися самостійності у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики.

82. Розкрийте зміст персоналізації влади в СРСР у брежнєвський період.

Після відставки Хрущова формально на зміну його одноособовому правлінню прийшло колегіальне керівництво в особі Л.Брежнєва, О.Косигіна і інших державних діячів. Але не надовго. Першою жертвою нової влади став А.Мікоян, котрого в грудні 1965 р. у 70-літньому віці відправили на пенсію. Головою президії Верховної Ради СРСР став М.В.Підгорний. В 1967 р. міністр внутрішніх справ В.Тікунов замінений висуванцем Брежнєва М.Щолоковим. В 1967 р., скориставшись втечею з СРСР доньки Сталіна Світлани Алилуєвої, Брежнєв добився відставки голови КДБ Семичасного. Головою КДБ став Ю.Андропов. Смерть міністра оборони СРСР Р.Малиновського привела на цю посаду маршала А.Гречко, бойового соратника Брежнєва.

В Політбюро ЦК КПРС із 17 його членів через 10 років залишилося лише 7. І тут Брежнєв мав перевагу своїх прихильників із так званої «дніпропетровської групи». Всіх їх об’єднувала спільна робота в Дніпропетровську, Молдавії і Казахстані разом з Брежнєвим. Крім Кириленко, Щолокова серед його прихильників були партійних організацій Казахстану – Д.Кунаєв і України – В.Щербицький, який очолив партійну організацію після скандального зняття з цієї посади П.Ю.Шелеста в 1972 р. До цієї когорти належав також секретар ЦК К.У.Черненко.

Позиції генерального секретаря ЦК КПРС Л.Брежнєва (ХХІІІ з’їзд КПРС 1966 р.*. А в 1977 р. він відправить у відставку М.Підгорного і особисто займе посаду голови ПВР СРСР. А такий спосіб Брежнєв скрізь поставив своїх людей. Крім того заступниками Андропова він поставив Федорчука і Цвігуна, заступником Косигіна – М.Тихонова. Разом з тим Брежнєв не замикав на себе всі речами управління. Так за Сусловим він залишив ідеологічну роботу, за Андроповим – питання внутрішньої і зовнішньої безпеки, а за А.Громико зовнішньополітичну діяльність країни. Більше того, з 1973 р. міністри оборони, закордонних справ, внутрішніх справ і голова КДБ стали членами Політбюро. В такий спосіб відбувалося зрощення партійних і державних органів влади.

Зміцнивши свої позиції Брежнєв в 70-х роках виступив у ролі виразника інтересів більшості Політбюро. Члени Політбюро тепер покидали свої посади лише у випадку смерті. Їх середній вік у 1980 р. складав 71 рік. Правлячий прошарок став набирати рис герантократії (влада старців*.

83. Розкрийте зміст взаємовідносин влади і опозиції в кінці 60-х – першій половині 70-х років.

Ця влада не могла не привести до застійних явищ в економіці країни, припинення десталінізації радянського суспільства, формуванню культу особи Брежнєва, що не могло не викликати зворотної реакції громадськості. Вже напередодні ХХІІІ з’їзду КПРС 25 видних діячів культури і науки (академіки П.Капіца, І.Тамм, М.Леонтович, письменники В.Катаєв, К.Паустовський, К.Чуковський, діячі мистецтва М.Плесецька, О.Єфремов, І.Смоктуновський і ін..*звернулися з листом в ЦК КПРС, в котрому говорили про небезпеку часткової реабілітації Сталіна, небезпеку відходу від критичних позицій в художній творах, які висвітлювали минуле і сьогодення в СРСР. В доповіді ХХІІІ з’їзду КПРС Брежнєв формально виступив проти двох крайностей: очорнення і лакування дійсності. Однак прозвучала критика творів О.Солженіцина, в т.ч. і його повісті «Один день Івана Денисовича».

10-14 лютого 1966 р. в Московському облсуді відбувся процес над письменником А.Синявським і поетом-перекладачем Ю.Даніелем. вони отримали відповідно 7 і 5 років ув’язнення за агітацію і пропаганду з метою підриву і послаблення радянської влади в творах, що вийшли за кордоном.

Посилення цензури, практика заборони публікацій творів і демонстрацій зустрічались і в наступні роки. В 1970 р. з посади головного редактора журналу «Новий мир» був знятий О.Твардовський. вкіно, театрі і літературі запроваджувався регульований тематичний репертуар, який гарантував авторам високі доходи, але звужував можливості творчого пошуку. Певна частина інтелігенції вимушена була виїхати із СР
СР (А.Тарковський, А.Галич, Ю.Любимов, Е.Неізвєсний, М.Ростропович, В.Некрасов і ін..*. Таким чином в СРСР в кінці 60-х – початку 70-х років склалася духовна опозиція.

В 60-х роках помітно посилився дисидентський рух. В 1964 р. за критику КПРС в національному питанні (перш за все по відношенню до кримських татар*був запроторений до психушки на 1, 5 року генерал П.Григоренко.

Поштовхом до активізації опозиції послужило придушення при допомозі радянських військ політичних реформ в Чехословаччині (1968*. 25 серпня 1968 р. на Червоній площі відбулася сидяча демонстрація 8 осіб проти введення радянських військ до ЧССР (Богораз-Брухман, дружина Даніеля, П.Литвинов і ін.*. всі вони були засуджені до різних термінів тюремного ув’язнення. Загальна кількість політв’язнів нараховувалося не менше 600 осіб. Серед відомих дисидентів були А.Сахаров, В.Буковський, О.Марченко, В.Красін, Ж.Медведєв, Л.Убожко, О.Солженіцин і ін..

Протиріччя епохи застою, які проявилися в розриві між проголошеними і реальними правами, між рівнем життя еліти і низів, у відмові від реформ на поч.. 70-х років закономірно приводили до наростання невдоволення існуючими порядками, правлінням Брежнєва. 9 листопада 1975 р. капітан 3 рангу В.Саблін вивів БПК «Сторожевий» в акваторію Балтійського моря і зажадав від керівництва країни надання йому ефіру для висвітлення своїх поглядів на внутріполітичне становище, яке склалося в СРСР. Корабель був зупинених за 21 милю від морського державного кордону СРСР. Саблін був заарештований і після суду розстріляний за зраду батьківщині. Сам випадок виходу із покори крупного корабля (в 70-літніій ювілей повстання лейтенанта Шмідта* ретельно замовчувався. Лише в умовах незалежної РФ Б.Єльцин реабілітував Сабліна. Смертний вирок був замінений на 10 років тюремного ув’язнення.

Потужними були виступи і в національних республіках, особливо в Прибалтиці. В різних акціях протесту за офіційними даними брало участь до 50 тис осіб. В результаті радянське керівництво на початку 70-х рр.. пішло на деякі поступки в правилах виїзду за кордон, в деякому зниженні цензурного контролю тощо.

84. Розкрийте зміст соціально-економічних перетворень в СРСР в 1965-1984 рр.

З 1965 р. під керівництвом О.Косигіна стала проводитися господарська реформа, яка задумана була ще Хрущовим. Початок економічним перетворенням поклали реформи в сільському господарстві – у найбільш кризовій галузі радянської економіки. На березневому пленумі ЦК КПРС 1965 р. було прийнято рішення про необхідність збільшення капіталовкладень у с/г з одночасним стимулюванням продуктивності праці.З колгоспів і радгоспів списані борги, підвищувались закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію і встановлювалися надбавки до 50% за надпланову продажу продукції державі, а також за її якість. За 1965- 1977 рр. закупівельні ціни на с/г продукцію виросли приблизно у півтора рази майже без зміни роздрібних цін тощо.Життєвий рівень колгоспників значно зріс у 70-ті роки, хоча ліквідувати різницю між містом і селом так і не вдалося, щорічно село покидало до 700 тис осіб.

Поряд із сільським господарством значна увага цього часу приділялася і промисловості. В основі цієї уваги лежала реформа промисловості. Початок перетворень було покладено вересневим 1965 р. пленумі ЦК КПРС. Рішення пленуму визначали три головні напрями реформи: зміни планових показників і звітності, розширення господарської самостійності підприємств і посилення матеріальної зацікавленості працівників у результаті їхньої праці.Підприємства тепер були зацікавлені не тільки у виробництві, але й продати продукцію. Проголошувалась недопустимість змінення плану без погодженням із підприємством. В 1966 р. почався перевід промислових підприємств на нові умови праці. В результаті міністерства і підприємства як і раніше самі визначали ціни продукції яка випускалась, штучно їх завищуючи.

Головною причиною постійних збоїв в економіці залишалась відомчість. Не існувало практично жодних серйозний прямих зв’язків між сусідніми підприємствами і організаціями, якщо вони належали різним відомствам міністерствам. Таким чином, розширення допущеної самостійності підприємств погано поєднувалося із посиленням адміністративних і економічних повноважень відомств.

Хоча перші два роки господарської реформи дали значний результат, але далі її ефективність знизилася. Реформа торкнулася яв першу чергу підприємств, не зачипаючи вершини економічної піраміди: міністерства, централізацію управління і командно-адміністративний апарат. Поступово обмежувались права підприємств, зростала кількість планових показників, почалося корегування планів.

Хоча реформи не були формально припинені, але вже в другій половині 70-х рр.. мало що в економіці СРСР відповідало проголошеним в 1965 р. принципам госпрозрахунку. Косигін хоч і залишався головою РМ аж до жовтня 1980 р. вже не визначав економічного розвитку країни. І для цього були свої причини, основною з яких стали нафто долари. Складна обстановка на Близькому Сході внаслідок арабо-ізраїльської війни 1973 р. привела до скачка цін на світовій арені. СРСР отримав можливість збільшити експорт своєї нафти в обмін на тверду валюту. Доля нафти і нафтопродуктів у радянському експорті зросла з 11-12% в 1960 р. до 24, 6% в 1975 р. і 37, 9% в 1981 р. нафто долари дозволяли вирішувати багато із соціальних проблем країні, не вдаючись до радикальних економічних і політичних реформ.

Певне значення мав також експорт якутських алмазів, видобування яких розпочалося на рубежі 60-70-х років.

В 70-х роках акцент переноситься на освоєння і розвиток територіально-виробничих комплексів (ТВК*: Західно-Сибірського по видобуванню і переробці нафти, Павлодарсько-Екібазтузького і Кансько-Ачинського по видобуванню вугілля, Саяно-Шушенського і Братськ_Усть-Ілімського по обробці алюмінію і кольорових металів і ін..

Влітку 1974 р. ЦК КПРС прийняв постанову про будівництво Байкало-Амурської магістралі довжиною близько 3200 км² що зв’язала ТВК Східного Сибіру і Далекого Сходу.

Прискореними темпами розвивалась енергетика. До ладу вступили нові потужності Чорнобильської, Курської, Білоярської, Вірменської, Білібінської АЕС, побудовано декілька нових АС. За 10 п’ятилітку виробництво електроенергії атомними станціями збільшилася в 3, 6 рази. При чому введення нових реакторів випереджало розробку захисних систем (Чорнобиль*, без врахування сейсмічності місцевості (Вірменія, Крим*. Будувались і гідроелектростанції. В енергетиці, як і в палевно-сировинному комплексі, була зроблена ставка на екстенсивний шлях розвитку. Доля паливно-сировинного експорту із СРСР піднялося за 1960-1985 рр. із 16, 2 до 54, 4%.

В 1976 р. ХХУ з’їзд КПРС остаточно закріпив пріоритетне становище оборонної промисловості, енергетики і сільського господарства в дотаційних програмах економічного розвитку країни.

Разом з тим в 70 рр. були здійснені спроби галузевих реформ. В 1973 р. була здійснена реорганізація «середньої ланки» управління промисловістю.

В кінці 70-х рр. близько 1/3 будівельних і монтажних робіт здійснювалось на основі бригадного розрахунку. Подібні варіанти впроваджувались і в інших галузях. Разом з тим ріст продуктивності, гальмувалося із-за невідповідності між високою зарплатою і реальною купівельною спроможністю. Здебільшого зростаючі грошові доходи осідали на рахунках в банках. Можливості придбати власну машину на трудові доходи або ж кооперативну квартиру, меблі і ін.. були обмежені. А це приводило в кінцевому результаті до втрати зацікавленості в результатах праці, і відповідно до зниження темпів росту рівня продуктивності праці. Застійні явища в промисловості ставали переважними.

85. Доведіть необхідність прийняття та розкрийте основний зміст Конституції СРСР 1977 р.

У жовтні 1977 позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла нову Конституцію. Попередньо проект Основного Закону був опублікований в центральній і місцевій пресі. На підприємствах, в колгоспах, в навчальних закладах пройшло обговорення конституційного документа. Широке, вільне розгляд проекту Основного Закону розцінювалося як доказ переваг радянської демократії перед буржуазною.

В основу нової Конституції була покладена концепція " розвинутого соціалізму ". Його характеристика містилась у преамбулі документа. Головним принципом державної влади проголошувалося повновладдя народу. Закріплювалася затверджена колишніми конституціями політична основа держави Поради.

Усі Ради народних депутатів Верховна Рада СРСР, Верховні Ради союзних і автономних республік, крайові, обласні та інші Ради становили єдину систему органів державної влади. На чолі системи знаходився двопалатний Верховна Рада СРСР, що складається з Ради Союзу і Ради Національностей. Його обов'язками були: прийняття та зміна загальносоюзної Конституції, включення до складу Союзу нових республік, затвердження державних бюджетів, планів соціального та економічного розвитку. У перервах між сесіями Верховної Ради СРСР його функції виконував Президія. Повсякденне управлінська діяльність здійснювалася за допомогою системи державного управління, яку очолював Раду Міністрів СРСР.

Ядром політичної системи суспільства " розвинутого соціалізму " називалася Комуністична партія. Стаття шоста Закону закріплювала за КПРС роль керівної і спрямовуючої сили суспільства, визначальною генеральну перспективу його розвитку, лінію внутрішньої і зовнішньої політики. Підтверджувалася основа економічної системи соціалістична власність на засоби виробництва в двох її формах: державної і кооперативно - колгоспної.

Окремі розділи Конституції були присвячені питанням соціального розвитку та зовнішньої політики. Був зафіксований принцип соціалістичного інтернаціоналізму у відносинах СРСР з соціалістичними країнами та державами, вивільненими від колоніальної залежності. Зберігалися основні положення Конституції 1936 про національно- державному устрої. В одній з глав висвітлювалися права та обов'язки радянських громадян, що гарантуються економічними, політичними і правовими засобами.

86. Вкажіть на відносини СРСР з країнами соціалістичного табору в 50-х – поч.80-х рр. і розкрийте зміст доповіді Л.І. Брежнєва на V з'їзді Польської об'єднаної робітничої партії „Про захист завоювань соціалізму" та вкажіть на основні положення так званої „доктрини Брежнєва".

Наприкінці 60 - х рр.. соціалістичний табір переживала глибокий внутрішньополітичний та ідеологічний криза, викликані розколом світового комуністичного руху (протистояння Китаю і СРСР) і відокремленням ряду країн Східної Європи. З світової соціалістичної системи Фактично випав комуністичні режими в Югославії та Албанії, вже протягом тривалого періоду мали власну точку зору на шляхи розвитку соціалізму. В Югославії був узятий курс на побудову особливого народного соціалізму, а в Албанії відбулася консервація сталінської моделі. За - раніше невизначеним було становище НДР, чий державний статус і межі НЕ визнавалися багатьма провідними країнами Заходу. Певні протиріччя в економічній політиці РЕВ були між Румунією та СРСР. Бухарест не влаштовував відведений йому Москвою місце сировинного партнера.

Відмова від колишньої сталінської моделі соціалізму неминуче вів до пошуків нових шляхів розви - ку соціалістичної системи, особливо яскраво виявилася у реформаційних перетвореннях в Чехословаччині, Польщі та Угорщині у другій половині 60 - х рр.. Економічні та політичні реформи в цих країнах ініціював новий курс радянського керівництва, що здійснило подібні, хоча і більш обережні, перетворення в СРСР. Тим часом незабаром З'ясувалося, що параметри економічних перетворень в Чехословаччині Значно перевищують обмежені рамки, в яких розвивалися реформи в СРСР. Керівництво Радянського Союзу також турбувало те обставина, що реформи в Чехословаччині супроводжувалися певними політичними змінами, посиленням ролі інтелігенції. У самій же ЧССР влітку - восени 1967 Стався економічний спад темпів виробництва. Економічна криза пояснювався відсталістю управлінських структур. Зовнішньополітичні розбіжності в питанні про мирне врегулювання на Близькому Сході усілівали негативне сприйняття комуністичного керівництва. Уряд ЧССР підтримала Радянський Союз в його проарабської позиції під час арабо - ізраїльської війни 1967 р., між тим більша частина чеської інтелігенції швидше співчувала єврейської стороні. Це загрожувало поряд з актуальними протиріччями між чехами і словаками (останні були майже НЕ Представлені в керівництві країни і партії) вилитися в акції, спрямовані проти комуністичного уряду.

Намагаючись запобігти подібному розвитку подій, радянське керівництво рекомендував ком - партії ЧССР піти на кадрові перестановки в керівній органах партії і країни. Чеха Новотни на посту генерального секретаря партії змінив словак Дубчек, які проголосили курс на будівництво " соціалізму з людським обличчям". У квітні 1968 р. в ЧССР була прийнята програма дій нового керівництва, що передбачає правління по праву довіри населення і демократизацію економічного і політичного життя суспільства, скасування цензурних обмежень. Спочатку ці зміни були сприйняті в СРСР з схвалення. Однак розвиток подій в ЧССР та сусідньої країнах скоро змінив точку зору Москви. Обстановка гласності, характерна для " Празької весни" 1968 р., виливалася у все більшу кількість антикомуністичних виступів, мітингів - Правляча партія втрачала контроль над політичними процесами в ЧССР.

Цьому ж сприяла підтримка опозиції з боку Західних країн. У березні 1968 р. під впливом чеських реформ відбулися масові виступи у Варшавському університеті. Керівництво Польщі, що придушило Студентський рух, висловилося за зміну позиції соцкраїн до реформ у ЧССР. З Аналогічним пропозицією виступило і керівництво НДР, опасавшееся крім усього іншого сепаратного підписання ЧССР договору про кордони з ФРН. Влітку 1968 до силового варіанту вирішення кризової ситуації схилилося і керівництво СРСР. 21 серпня в Чехословаччину були введені війська СРСР, Польщі, НДР, Угорщини та Болгарії. При введення військ загинули 11 військовослужбовців радянської армії, ще 85 померли в результаті аварій, травм, нещасних випадків і хвороб. Замість А. Дубчека гереральньш секретарем компартії ЧССР був призначений А. Гусак, а проводилися реформи згорнуті. Втрати цивільного населення Чехословаччини в період з 21 серпня по 17 грудня 1968 склали 94 людини, ще 345 осіб було поранено. Згодом, 5 грудня 1989 р., були опубліковані Заява Радянського уряду і Заява керівників Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі та СРСР, в яких введення військ до Чехословаччини в 1968 р. кваліфікувався як неправомірні акт втручання у внутрішні справи суверенної країни, акт, який перервав процес демократичного оновлення ЧССР і мав довготривалі негативні наслідки.

Введення військ в ЧССР посилив розкол серед соціалістичних країн. Ще більш віддалилися від СРСР Китай, Румунія, Югославія і Албанія (вийшла в серпні 1968 р. з ОВС). Піддали критиці дії Радянського Союзу комуністи західноєвропейських країн. Особливо гострою була реакція Китаю, який звинуватив СРСР у імперіалістичній політиці, одночасно, правда, Виступивши проти " чеської демократизації ". Відносини СРСР і Китаю набували все більш конфронтаційний ха - рактер і вилилися в 1969 р. в Збройне протистояння в прикордонних районах двох країн. З 2 по 21 березня 1969 велися бойові дії в районі острова Даманський (300 км на південь від Хабаровська), на які пред'явив територіальні претензії Китай. У результаті узгоджених дій прикордонних військ та підрозділів Далекосхідного військового округу межа була відновлена. Втрати особового складу радянських військ склали 58 осіб загиблими, 94 пораненими. 13 серпня 1969 радянські прикордонники відбив нову збройну провокацію в районі озера Жаланашколь в Казахстані, при цьому загинули два радянських військовослужбовців. Великі втрати, понесений Китаєм в ЦИХ конфліктах, прінуділи його відмовитися від силового вирішення спірних територіальних питань. Однак через десять років (у 1979 р.) Китай зробить спробу шляхом війни вирішити вьетнамо - китайські протиріччя. СРСР надав підтримку В'єтнамі, Який в ході тритижневих військових дій завдав поразки " прикордонним " військам Китаю. Втрати останнього склали 62, 5 тис.. убитими і пораненими, 550 військових машин (у тому числі 280 танків). Врегулювання відносин СРСР з Китаєм відбулося лише в період перебудови. У сімдесятих ж роки Радянський Союз був змушена витратити 200 млрд рублів на зміцнення свого кордону і КНР. Кризова ситуація склалася на початку 70 - х рр.. у Польщі, де до цього часу повною мірою виявилося крах економічних реформ. Масові страйки робітників в 1970 р. в Гданську уряд спробував придушити за допомогою військ. У результаті всі Балтійське узбережжя виявилося охоплені страйковим рухом, часом брали вже Збройні форми опору владі. Радянський уряд НЕ зважилося на повторне (після ЧССР) використання військ, дислокованих у Польщі, і рекомендував польському керівництву знайти Компромісне рішення. Польську об'єднану робочу партію (ПОРП) очолив Е.. Герек (робочий за походженням), якому вдалося взяти під контроль ситуацію в країні. Польща отримала великі міжнародні кредити, Які дозволили знизити соціальне невдоволення, а також призвести часткове переоснащення промислового устаткування. Однак ставка на імпорт продукції себе не виправдала, до початку 80 - х рр.. у Польщі знову вибухнула економічна криза. Протистояння влади й опозиції (профспілка " Солідарність") закінчилося призначенням на пост Голови ПОРП генерала В. Ярузельського, Який ввів в 1981 р. у Польщі військовий стан, заборонивши опозиційний рух (скасовано в 1983 р.).

Враховуючи підсумки чехословацький подій 1968 р., радянське керівництво на початку 70 - х рр.. сфор - стимулювати нову концепцію взаємин між країнами соціалістичного табору, упор в якій робився на захист від будь-яких посягань зсередини і зовні соціалістичного ладу країн Східної Європи аж до надання Інтернаціональній допомоги Радянським Союзом (так звана " доктрина Брежнєва "). Східноєвропейські соцкраїни знову ставилися в підлегле становище стосовно до СРСР, що закріплювалося присутністю на території Угорщини, Польщі, Чехословаччини і НДР радянських військ. Болгарія і Румунія, де радянських частин не було, були інтегровані (як і Згадані вище країни) в систему РЕВ, замкнуту на СРСР. До середини 70 - х рр.. за допомогою ЦИХ мер було знову досягнуто відносну єдність соцблока.

87. Вкажіть на особливості зовнішньої політики СРСР в кінці 1982 - на поч. 1985 рр.

У зовнішній політиці в період «міжцарів'я» напруження між Сходом та Заходом досягло свого апогею. 21 грудня 1982 р., прагнучи запобігти розго­ртанню американських євроракет, Андропов пішов на серйозні поступки від­носно ракет середньої дальності: він запропонував скоротити число СС-20 в Єврош до 162 (кількість аналогічних французьких і британських ракет), пе­ремістивши інші на азіатську частину території СРСР. Сполучені Штати від­мовилися від цього варіанту, розсудивши, що, з одного боку, у разі необхід­ності ці ракети можуть бути без великих зусиль повернуті в Європу, а з іншо­го - переміщені в Азію СС-20 змінили б стратегічну ситуацію там, створивши загрозу іншим союзникам Сполучених Штатів, особливо Японії.

26 серпня 1983 р., розуміючи, що переговори про ракети середньої даль­ності близькі до провалу, Андропов оголосив, що Радянський Союз готовий демонтувати всі СС-20, що перевищують число французьких і британських ракет, відмовляючись від їх переміщення в східну частину країни. Однак че­рез кілька днів нова радянська пропозиція була перекреслена знищенням 1 вересня радянським винищувачем «Боїнга-747" південнокорейської цивіль­ної авіакомпанії. Ця акція, яка, здавалося, підтверджувала правоту тих, для кого СРСР був суспільством, повністю підлеглим військовій касті, стала ве­ликою політичною катастрофою для Радянського Союзу, який намагався стверджувати, що він нічого не знає про долю літака. Перед фактом числен­них доказів своєї провини Радянський Союз наважився, нарешті, формально визнати 6 вересня, що літак був збитий радянською ППО. США використали цю трагедію як підтвердження їх уявлень про істинну природу Радянсько­го Союзу, країни з варварським режимом, якою керують брехуни та шахраї. Впіймані на гарячому і поставлені перед необхідністю оборонятися, радянсь­кі керівники почали стверджувати, що з самого початку політ «Боїнга» був «витонченою провокацією, організованою спецслужбами США». Радянсь­ко-американські відносини, і без того погані, ще більше погіршилися. 28 ве­ресня Андропов особисто висловив свою думку з приводу кризи, додавши своєму виступу форму урочистої заяви, яка була передана по всіх радянських інформаційних каналах. Тон цієї заяви був безпрецедентним за своєю уїдли­вістю. Радянські керівники, мабуть, років двадцять не дозволяли собі подіб­них одповідей. Андропов звинуватив американську адміністрацію у викори­станні нею провокації з «Боїнгом» для продовження «нестримної» і «безпре­цедентної» гонки озброєнь.

24 листопада СРСР перервав переговори в Женеві по євроракетах і ого­лосив про намір розмістити в Європі нові СС-20. Починаючи з цього момен­ту були припинені всі переговори між Сходом та Заходом, що стосувалися озброєнь. Ніколи ще після закінчення другої світової війни ситуація на між­народній арені не була такою напруженою.

Вона залишалася такою ж напруженою і під час короткого перебування у влади К.Черненко, оскільки радянська зовнішня політика як і раніше була в руках Громико.

Влітку 1984 р. стало ясно, що Р.Рейган буде в листопаді переобраний на новий термін. Тому радянські керівники визнали більш розумним поступити так, щоб переобрання Рейгана на пост президента не сталося виключно за рахунок напруженості радянсько-американських відносин, і вирішили від­повісти на пропозицію американської сторони повернутися до діалогу між Сходом та Заходом. 28 вересня Громико відправився у Вашингтон на зустріч з Р.Рейганом. За цією зустріччю пішли контакти Громико з держсекретарем Шульцем в Женеві 7 січня 1985 р., тепер вже з ініціативи радянської сторони, стурбованої новим технологічним ривком американців, який дозволив роз­почати роботи над програмою «стратегічної оборонної ініціативи», відомою під назвою «зоряних воєн».

88. Розкрийте основний зміст нового курсу Горбачова в зовнішньої політиці СРСР.

У грудні 1988 р. у промові на сесії Генеральної Асамблеї ООН М.С. Горбачов сформулював нову концепцію радянської зовнішньої політики. Центральне місце в ній відводилося пріоритету загальнолюдських інтересів над класовими. Незалежність від ідеологічних відмінностей оголошувалася одним із принципів міждержавних відносин. У 1985 р. новим міністром закордонних справ Радянського Союзу став Е.А. Шеварднадзе. Конкретні заходи радянського уряду підтверджували його готовність слідувати обраному зовнішньополітичному курсу, бажання відмовитися від ідеї конфронтації у відносинах із західними країнами і покласти край «холодній війні».

Про зміну колишніх підходів СРСР до вирішення зовнішньополітичних питань свідчили що відбулися в Женеві восени 1985 р. радянсько -американські переговори. Сторони заявляли про свою відмову домагатися військової переваги один над одним. Була досягнута домовленість про розширення відносин двох країн. Уряд СРСР оголосив мораторій на випробування ядерної зброї. Призупинилося розгортання ракет середнього радіусу дії в європейській частині країни. Була виведена радянська військова техніка з території НДР. Почалися конверсія військового виробництва, переклад військових заводів на випуск цивільної продукції. Нова зовнішньополітична концепція та її реалізація відповідали завданням внутрішньополітичного розвитку СРСР. Вони дозволяли обмежити гонку озброєнь, значно скоротити військові витрати. Широкі верстви населення в Радянському Союзі і за кордоном виступили з підтримкою ідей М.С. Горбачова і його найближчих соратників. Але були й противники нових підходів до вирішення міжнародних питань. За збереження колишнього курсу у відносинах із Заходом ратували багато діячів військового та зовнішньополітичного відомств, частина працівників партійного апарату. Будучи не в силах перешкодити почався змін в галузі дипломатії, вони поповнили ряди опозиції горбачовської " перебудови ".

Серйозні зміни відбулися у відносинах СРСР і держав Східної Європи. Економічна і політична криза в цих країнах, падіння авторитету правлячих партій викликали зростання в них опозиції. Обстановка в СРСР, курс на " оновлення соціалізму " призвели до активізації опозиційних сил, посиленню їх конфронтації з урядами. З перших днів перебування при владі М.С. Горбачов заявив про відмову СРСР від втручання у справи союзників по Організації Варшавського Договору. На зустрічах з керівниками цих країн він роз'яснював причини, сутність та шляхи що проводиться в Радянському Союзі " перебудови". Робилися спроби змінити форми економічного співробітництва з державами ОВС, акцентуючи головну увагу на прямі контакти між підприємствами.

На перших порах керівники країн ОВД підтримали новий політичний курс М.С. Горбачова. Однак поглиблення " перебудовних» процесів, кадрові перестановки в радянському партійно- державному апараті викликали їх неприйняття. Восени 1989 р. пройшли масові виступи проти існуючих режимів і за відновлення демократичних свобод в НДР, Болгарії, Румунії, Чехословаччини. Дещо раніше в результаті вільних виборів була відсторонена від влади правляча партія в Польщі. Впали колишні режими в Угорщині, Югославії та Албанії. У колишніх соціалістичних країнах відбулася зміна партійно-державних структур. На політичну арену в них вийшли десятки нових політичних партій і громадських організацій. Встановлювалися демократичні органи влади. Почалися перехід до ринкової економіки і приватизація промислових підприємств. У деяких з країн ці заходи призвели до різкого загострення економічної ситуації. У 1990 р. відбулося об'єднання Східної та Західної Німеччини.

Перехід східно- європейських країн до парламентської демократії привів до розпаду соціалістичної співдружності. Припинили діяльність Рада Економічної Взаємодопомоги і Організація Варшавського Договору (весна 1991 р.). Значно скоротився рівень економічного співробітництва СРСР і держав Східної Європи.

Оновлені підходи до вирішення міжнародних питань стали основою широкого співробітництва СРСР з державами світу. У 1986-1987 рр.. відбулися кілька зустрічей М.С. Горбачова з президентами США (Р. Рейганом, потім Дж. Бушем). Прийняті в результаті переговорів угоди (1987) передбачали знищення на території Європи належать обом державам ядерних ракет середньої і меншої дальності. У липні 1991 р. в Москві було підписано Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (ОСНВ -1). Втілення в життя досягнутої домовленості викликало різну реакцію в правлячих колах обох країн. На думку багатьох керівників партійно -державного апарату, ця акція серйозно загрожувала безпеці СРСР.

Активізувалися державні зв'язку Радянського Союзу і країн Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Підписані між ними угоди створювали сприятливі умови для розвитку економічного співробітництва. Радянський Союз був прийнятий в Міжнародний валютний фонд. Велике значення приділялося всебічним контактам з державами Північної Європи Швецією, Норвегією, Фінляндією. Була досягнута домовленість про спільне освоєння ними природних багатств. Нормалізувалися політичні та економічні взаємини СРСР і країн Південно -Східної та Південної Азії. Виведення радянських військ з Афганістану та Монголії створили умови для врегулювання відносин з Китайською Народною Республікою. У 1989 р. М.С. Горбачов відвідав Китай з офіційним візитом. У короткі терміни між Радянським Союзом і КНР були вирішені спірні питання і відновлені міжурядові зв'язку. Міждержавні відносини встановилися з Південною Кореєю. Радянський уряд прийняв кілька законів, які відповідають міжнародному законодавству в області прав людини, зокрема указ про виїзд і в'їзд громадян в СРСР. Ряд законів був спрямований на встановлення взаємозв'язків між діячами культури різних держав. Новий зовнішньополітичний курс СРСР сприяв подоланню наслідків " холодної війни", ліквідації неприязні та недовіри у його відносинах з іншими державами.

89.Розкрийте причини та зміст загострення міжнаціональних відносин у другій половині 80-х - початок 90-х рр. в СРСР.

Загострення міжнаціональних конфліктів. У середині 80 -х років до складу СРСР входили 15 союзних республік: Вірменська, Азербайджанська, Білоруська, Грузинська, Казахська, Киргизька, Латвійська, Литовська, Молдавська, РРФСР, Таджицька, Туркменська, Узбецька, Українська і Естонська. На його території проживали понад 270 млн. чоловік представники понад ста націй і народностей. На думку офіційного керівництва країни, в СРСР було вирішене в принципі національне питання і відбулося фактичне вирівнювання республік за рівнем політичного, соціально -економічного та культурного розвитку. В умовах гласності ці протиріччя переросли у відкриті конфлікти. Економічна криза, що охопила весь народногосподарський комплекс, збільшував міжнаціональну напруженість.

Нездатність центральної влади впоратися з економічними труднощами викликала зростаюче невдоволення в республіках. Воно посилювалося в зв'язку із загостренням проблем забруднення навколишнього середовища, погіршенням екологічної обстановки через аварію на Чорнобильській АЕС. Як і колись, незадоволеність на місцях породжувалася недостатньою увагою союзних органів влади до потреб республік, диктатом центру при вирішенні питань локального характеру. Центрами, які об'єднують місцеві опозиційні сили, були народні фронти, нові політичні партії та рухи (" Рух" на Україні, " Саюдіс " у Литві та ін.) Вони стали головними виразниками ідей державного відокремлення союзних республік, їх виходу зі складу СРСР. Керівництво країни виявилося не готовим до вирішення проблем, що викликаються міжнаціональними і міжетнічними конфліктами і зростанням сепаратистського руху в республіках.

У 1986 р. пройшли масові мітинги і демонстрації проти русифікації в Алма- Аті (Казахстан). Приводом для них послужило призначення Г. Колбіна, росіянина за національністю, першим секретарем компартії Казахстану. Відкриті форми взяло суспільне невдоволення в республіках Прибалтики, на Україні, в Білорусії. Громадськість, очолювана народними фронтами, вимагала оприлюднення радянсько- німецьких договорів 1939 р., публікації документів про депортації населення з прибалтійських держав і із західних районів України і Білорусії в період колективізації, про масові поховання жертв репресій під Куропатами (Білорусія). Почастішали збройні зіткнення на грунті міжетнічних конфліктів. У 1988 р. почалися військові дії між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах - території, населеної переважно вірменами, але перебувала у складі АзССР. Збройний конфлікт між узбеками і турками - месхетинці спалахнув у Фергані. Осередком міжнаціональних сутичок став Новий Узень (Казахстан). Поява тисяч біженців такий бид один з результатів відбулися конфліктів. У квітні 1989 р. протягом кількох днів проходили масові демонстрації в Тбілісі. Головними вимогами демонстрантів були: проведення демократичних реформ і незалежність Грузії. За перегляд статусу Абхазької АРСР і виділення її зі складу Грузинської РСР виступило абхазьке населення.

90.Розкрийте зміст внутрішної політики М. Горбачова

Політична реформа. У 1985-1986 рр.. розгорнулася боротьба з порушеннями виробничої дисципліни і корупцією. За хабарництво і розкрадання були покарані ряд колишніх державних діячів. При Політбюро ЦК КПРС створювалася комісія на чолі з А.Н. Яковлєвим з метою додаткового вивчення документів репресованих у 30 -ті початку 50 -х років громадян. Були реабілітовані багато осіб, невинно засуджені по процесах 30 -х років. У числі реабілітованих знаходилися Н.І. Бухарін і А.І. Риков, група професорів - економістів (А. ​ ​ В. Чаянов та ін.)

Демократизації суспільно -політичного життя сприяло запровадження альтернативних виборів партійних секретарів.

Наприкінці 80 -х років перетворення торкнулися структури державної влади. Початок їм поклала XIX Всесоюзна партійна конференція (червень 1988 р.). На ній розгорнулася гостра боротьба думок прихильників і супротивників " перебудови" з питання про завдання розвитку країни. Більшість делегатів підтримали точку зору М.С. Горбачова про назрілу необхідність економічної реформи і перетворенні політичної системи суспільства. Конференція затвердила курс на створення в країні правової держави. Головна роль у його формуванні відводилася політичній реформі. Суть політичної реформи полягала в чіткому розподілі обов'язків партійних органів і Рад, у передачі влади з рук Комуністичної партії Радам. Реалізація цього рішення відкладалася до часу затвердження нових політичних структур суспільства.

Засновувався новий орган влади З'їзд народних депутатів СРСР. З числа його учасників обирався Верховна Рада, що перетворювався на постійно діючий парламент. Аналогічні державні структури створювалися в союзних республіках.

Складовою частиною реформи політичної системи, спрямованої на створення демократичної держави, було введення в країні президентського поста (першим президентом СРСР в березні 1990 р. на Ш З'їзді народних депутатів був обраний М.С. Горбачов).

Наприкінці 1988 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про зміну системи виборів до Рад. Відтепер обрання народних депутатів повинно було проводитися на альтернативній основі. Вибори у вищий орган влади на нових виборчих принципах відбулися навесні 1989 р. До складу депутатського корпусу увійшли багато прихильників продовження радикальних перетворень, в їх числі Б.Н. Єльцин, Г.Х. Попов, А.Д. Сахаров, А.А. Собчак, Ю.Н. Афанасьєв, Ю. Черниченко. I З'їзд народних депутатів (1989 р.) сформував Верховна Рада СРСР. Його головою був обраний М.С. Горбачов.

91. Доведіть наявність реформи політичної системи в процесі " перебудови" в СРСР.

У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став М.С. Горбачов. Рада Міністрів СРСР очолив Н.І. Рижков. М.С. Горбачов і підтримують його радикально налаштовані політичні діячі виступили з ініціативою " відновлення соціалізму ". Суть " відновлення суспільства " його ініціатор М.С. Горбачов бачив у поєднанні соціалізму і демократії, у встановленні " кращого соціалізму". До складу Політбюро ЦК партії були включені нові члени особи, які поділяють ідеї Генерального секретаря (Є.К. Лігачов, В.М. Чебріков, Е.А. Шеварднадзе). Початок новому курсу було покладено на квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС. На Пленумі йшлося про необхідність якісного перетворення суспільства, про невідкладність глибоких змін у всіх сферах його життя. Були намічені напрями розвитку народного господарства та соціальної сфери.

Політична реформа. У 1985-1986 рр.. розгорнулася боротьба з порушеннями виробничої дисципліни і корупцією. За хабарництво і розкрадання були покарані ряд колишніх державних діячів. При Політбюро ЦК КПРС створювалася комісія на чолі з А.Н. Яковлєвим з метою додаткового вивчення документів репресованих у 30 -ті початку 50 -х років громадян. Були реабілітовані багато осіб, невинно засуджені по процесах 30 -х років. Демократизації суспільно -політичного життя сприяло запровадження альтернативних виборів партійних секретарів.

Наприкінці 80 -х років перетворення торкнулися структури державної влади. Початок їм поклала XIX Всесоюзна партійна конференція (червень 1988 р.). На ній розгорнулася гостра боротьба думок прихильників і супротивників " перебудови" з питання про завдання розвитку країни. Більшість делегатів підтримали точку зору М.С. Горбачова про назрілу необхідність економічної реформи і перетворенні політичної системи суспільства. Конференція затвердила курс на створення в країні правової держави. Головна роль у його формуванні відводилася політичній реформі. Суть політичної реформи полягала в чіткому розподілі обов'язків партійних органів і Рад, у передачі влади з рук Комуністичної партії Радам. Реалізація цього рішення відкладалася до часу затвердження нових політичних структур суспільства.

Засновувався новий орган влади З'їзд народних депутатів СРСР. З числа його учасників обирався Верховна Рада, що перетворювався на постійно діючий парламент. Аналогічні державні структури створювалися в союзних республіках. Складовою частиною реформи політичної системи, спрямованої на створення демократичної держави, було введення в країні президентського поста (першим президентом СРСР в березні 1990 р. на Ш З'їзді народних депутатів був обраний М.С. Горбачов).

Наприкінці 1988 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про зміну системи виборів до Рад. Відтепер обрання народних депутатів повинно було проводитися на альтернативній основі. Вибори у вищий орган влади на нових виборчих принципах відбулися навесні 1989 р. До складу депутатського корпусу увійшли багато прихильників продовження радикальних перетворень. I З'їзд народних депутатів (1989 р.) сформував Верховна Рада СРСР. Його головою був обраний М.С. Горбачов.

В умовах демократичних перетворень відбулися зміни у взаєминах церкви і держави. Відбулося кілька зустрічей М.С. Горбачова з патріархом РПЦ Пимоном та представниками інших релігійних конфесій. У 1988 р. пройшли ювілейні урочистості у зв'язку з 1000 -річчям хрещення Русі. Були зареєстровані нові релігійні громади, відкриті духовні навчальні заклади. Збільшилися тиражі видаваної релігійної літератури. Було розроблено і затверджено нове законодавство про культи. Новий закон " Про свободу совісті " закріпив курс на лібералізацію ставлення держави до релігії.

Розкол у рядах КПРС привів до виникнення кількох партій соціалістичної (комуністичної) орієнтації. Помітну роль у політичному житті країни з перших днів створення грали Комуністична, партія РРФСР (КПРФ) і Російська партія комуністів (РКП). Оформилася Російська комуністична робоча партія (РКРП). На початковому етапі діяльності всі вони бачили своє головне завдання у поверненні до комуністичної ідеології (з урахуванням що відбулися в країні змін), а також у посиленні ролі держави в економічному житті. Почали діяти партії соціал- демократичного спрямування. За відродження національної самосвідомості і сильної держави - ​ ​ але у різних формах виступали партії та рухи національно- патріотичної орієнтації (Республіканська народна партія Росії).

Час існування багатьох партій виявилося коротким, вони розпадалися, зливалися з іншими організаціями. Виникали нові політичні групи і блоки, і всі вони активно брали участь у громадському житті СРСР. У центрі політичної боротьби за владу на рубежі 80 - 90 -х років виявилися партії комуністичної та ліберальної орієнтації. До кінця 80 -х років намітився розкол серед прихильників реформаторського курсу М.С. Горбачова. Значною мірою цьому сприяло погіршення економічної ситуації в СРСР. Група політичних радикалів виступила з вимогою поглиблення політичної реформи, активного проведення в життя ідей приватної власності та багатопартійності.

Політика реформування економіки мала значні соціально- економічні витрати. Різко скоротилося виробництво не тільки промислової, а й сільськогосподарської продукції. Зменшилися реальні доходи більшості населення. Залишалися невирішеними багато соціальні проблеми, у тому числі житлова, продовольча, екологічна. Загострення проблем праці та побуту викликало різні форми соціального протесту. Наприкінці 80 -х років хвиля страйків охопила шахти Кузбасу, а потім Донецького вугільного басейну. Тільки в Донбасі за свої права виступили понад 300 тис.шахтарів.

92.Розкрийте суть кризи в СРСР та зміст звернення Державного комітету з надзвичайного становища в СРСР до радянського народу від 19 серпня 1991.

У квітні - травні 1991 р. в Ново- Огарсво (підмосковній резіденції президента СРСР) відбуліся переговори М. С. Г