Політологія як наука та навчальний предмет.

Політологія - наука про політику, закономірності виникнення політичних явищ (інститутів, відносин, процесів), про способи і форми їх функціонування, про методи управління політичними процесами, про державу, політичну свідомість і т.д.

2.1. Виникнення і предмет політології. Історично першою формою осмислення політики було її релігійно-міфологічне трактування.
З середини 1 тисячоліття до н.е. до світу політичного глибоку цікавість виявляли видатні мислителі минулого. В первинній філософсько-етичній формі фрагменти знань про політику зустрічаються в працях мислителів старовини: Заратустри, Конфуція, Платона, Арістотеля, Цицерона і їх сучасників.
В Середньовіччі, в епоху Відродження політичні знання розвиваються головним чином в рамках філософських знань. І лише в Новий час відбувається становлення політології як самостійної суспільної науки. В ХVI в. Н.Макіавеллі виділив політичні дослідження як самостійний науковий напрям, поставив в центр аналізу проблеми держави і влади. Т.Гоббс, Дж.Локк, Ш.Монтеськ’є, Ж.Ж.Руссо, Гегель звільнили політичну науку від релігійно-етичної форми, озброїли її такими концептуальними установками, як теорії природного права., суспільного договору, народного суверенітету, розподілу влади, громадянського суспільства і правової держави.
Проте власний предмет політичної науки виділився тільки після того, як під впливом французької і американської революцій змінився вигляд західного суспільства. Як самостійна дисципліна вона сформувалася завдяки роботам Конта і Сен-Симона (Франція). Інший француз Алексис де Токвіль опублікував книгу «Демократія в Америці» в 1835-1840 рр. Вона вважається класикою політичної думки. В 1871 р. в Парижі був заснований Інститут політичних досліджень. Школа політичної науки заснована в 1880 р. при Колумбійському університеті в Нью-Йорку, в 1903 р. була заснована Американська асоціація політичних наук.
В 1948 р. під егідою ЮНЕСКО в Парижі був проведений міжнародний колоквіум, який прийняв документ про зміст політичної науки. Вирішено термін «політична наука» вживати в однині, складовими частинами якої визнати: 1) політичну теорію; 2) політичні інститути;
3) партії, групи, громадську думку; 4) міжнародні відносини. В 1949 р. під егідою ЮНЕСКО була створена Міжнародна асоціація політичної науки, яка продовжує свою плідну діяльність і сьогодні.
В Україні в 80-е роки ХУП в. в Академії єзуїтів читався курс «Політичні і комерційні знання». Лекційні курси «Політичне право і право націй», «Політичні знання і австрійське законодавство» в різний час читалися у Львівському університеті.
В радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими науковими дисциплінами як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., але вивчення їх мало догматичний, однобокий характер. Політологія, як новий учбовий курс почнуть викладати у вузах України тільки після розпаду СРСР.

Політологія - спеціальна суспільна наука про політику, про закономірності, шляхи, форми і методи виникнення, організації, функціонування і розвитку політичних відносин і процесів, здійснення політичної влади.

Об'єкт політології - політична сфера суспільства, процеси та явища, що відбуваються в ній.
Предмет політичної науки, на думку більшості дослідників - закономірності формування політичної влади.
Отже, політичну науку можна визначити, як науку про устрій, розподіл і здійснення влади в політичному співтоваристві, здійснюваних в процесі взаємодії інститутів публічної влади, суспільства і індивіда.
Політологію можна умовно розмежувати на теоретичну (фундаментальну) і прикладну (практичну). Теоретичне дослідження ставить основною задачею пізнання і осмислення політичного життя. Прикладна політологія може бути представлена як сукупність теоретичних моделей, методів і процедур дослідження, а також політологічних технологій і програм, орієнтованих на практичне застосування, досягнення реального політичного ефекту.

2.2. Структура політичної науки. Більшість вчених розглядає політологію як загальну, інтеграційну науку про політику у всіх її проявах, що включають політичну філософію, політичну соціологію, політичну психологію, політичну антропологію, політичну географію (геополітику) і всі інші політичні дисципліни.
Почнемо з політичної філософії. Вчені, що працюють в цій області, досліджують ціннісні і світоглядні аспекти політики, політичні ідеали, норми, на основі яких функціонує політична система (див. Тему 6).
Політична історія розглядає процес виникнення політичних інститутів і установ, причини і значення їх послідовних або революційних змін в часі.
Історія політичних вчень вивчає становлення політичної науки, виникнення і розвиток політичних ідей.
Особливі відносини склалися у політології з політичною соціологією, оскільки грань між ними тонка і рухома. В західноєвропейських країнах їх звичайно розглядають як дві самостійні політичні науки, розташовуючи політичну соціологію між політологією і соціологією.
Політична соціологія розкриває вплив суспільства на формування і розподіл влади, виявляє спрямованість політичної свідомості і поведінки індивідів, соціальних груп, партій і суспільних рухів.
Політична психологія вивчає суб'єктивні механізми політичної поведінки, вплив на неї свідомості і підсвідомості.
Політична антропологія вивчає залежність політики від родових якостей людини: біологічних, соціальних, культурних, релігійних та ін., а також зворотний вплив політичного устрою на особу.
Політична географія вивчає вплив кліматичних, географічних і природних чинників на політичне життя.
Теорія держави і права вивчає діяльність інститутів держави: урядового апарату, системи права, правлячих політичних партій.
В порівнянні з вказаними політичними дисциплінами політологія має ряд відмінних рис. Вона є загальною теорією політики, інтегрує і синтезує висновки приватних політологічних теорій і виступає їх методологічною основою.

2.3. Методи і функції політології. Політичні явища і процеси пізнаються за допомогою різних методів (грец. methodos – шлях дослідження). Методи - це засоби аналізу, способи перевірки і оцінки теорії.
На теоретичному рівні дослідження політологія часто використовує такі загальнонаукові методи пізнання, як аналіз і синтез, абстрагування, узагальнення, індукція і дедукція, моделювання і ін.
Інституційний метод пов'язаний з вивченням політичних інститутів: держави, партій, політичних організацій і рухів, виборчих систем.
Історичний метод припускає дослідження політичного життя в контексті еволюції політичного процесу, визначення зв'язку минулого, теперішнього часу і майбутнього.
Соціологічний метод припускає виявлення соціальної обумовленості політичних явищ, розкриває соціальну природу влади, визначає політику як взаємодію великих соціальних спільнот. Заснований на конкретних соціологічних дослідженнях (зборі і аналізі реальних фактів), соціологічний метод заклав основу прикладної політології.
Біхевіористський метод грунтується на особливому вимірюванні політики, поведінці окремої людини. Цей метод сприяв вивченню електоральної поведінки виборців і розробці передвиборних технологій.
Структурно-функціональний аналіз на основі системного методу припускає, що політична сфера є системою (структурою), що складається з безлічі взаємозв'язаних елементів, кожний з яких виконує певну властиву лише йому функцію.
Порівняльний (компаративний) метод полягає в порівнянні однотипних політичних явищ, які розвиваються в різних країнах, культурних середовищах.
Політологія, як і багато гуманітарних наук, виконує ряд функцій науково-пізнавального, методологічного і прикладного характеру.
Гносеологічна функція розкриває пізнання політичної реальності, принципи її об'єктивних зв'язків, тенденцій і суперечностей.
Функція політичної соціалізації формує політичну культуру населення, дає знання основ політики, вчить людину адекватно орієнтуватися в складній соціально-політичній обстановці.
Регулятивна функція має безпосередній вплив на політичні процеси, політичну поведінку громадян, раціоналізує політичне життя.
Прогностична функція може дати довготривалі і короткочасні прогнози розвитку політичної ситуації в країнах або регіоні, дати альтернативні сценарії майбутніх політичних процесів.