Ольстерська проблема

Консервативна

Вінстон Черчилль

Е. Іден Гарольд Макміллан

А. Дуглас Х’юм

ü У зв’язку з низькими темпами економічного розвитку Велика Британія наприкінці 50-х pp. перемістилася з другого місця на третє в світі з виробництва внутрішнього національного продукту.

Лейбористська

Гарольд Вільсон

ü Піднесення економіки не відбулося.

ü Невдача спіткала лейбористів і в галузі національної політики, загострилася ольстерська проблема.

ü Наприкінці 60-х pp. популярність лейбористської партії знизилася, стався розкол у самій партії.

1970-1974 Консервативна

Едвард Хіт

ü Країну охопила криза 1973-1975 pp.

ü Уряд Едварда Хіта не знайшов ефективних важелів, щоб вивести економіку з кризи. Виробництво скоротилося на третину, різко зросло безробіття.

Лейбористська

Гарольд Вільсон

Джеймс Каллаген

ü Лейбористські уряди не зуміли подолати труднощів — інфляції, безробіття, банкрутства

ü Велика Британія була охоплена глибокою кризою 1974-1975 pp. і в той час її називали “хворою людиною Європи”.

Ольстерська проблема

У 1968 р. загострилася Ольстерська проблема — зіткнення католиків та протестантів у Північній Ірландії (Ольстері).

ü Корінні ірландці сповідують католицизм і вони становлять 1/3 населення Ольстера.

ü Більшість населення Ольстера — це протестанти, нащадки англійських та шотландських переселенців ще з часів Олівера Кромвеля.

ü Проблема Ольстера — це не тільки національна, релігійна, а й соціальна проблема, бо політична й економічна влада належить здебільшого англійцям-протестантам.

ü Жовтень 1968 р. Була організована мирна демонстрація католиків, яку розігнала поліція. Під час цієї акції постраждало 77 осіб.

ü Активізували терористичну діяльність збройні протестантські угруповання. В провінції почався терор.

ü 1969 р. З метою припинення тероризму, під час якого загинуло кілька тисяч чоловік, було введено 30-тисячну британську армію.

ü Ірландська республіканська армія (таємна екстремістська організація католиків) почала терор проти англійських солдатів.

ü 1972 р. В Ольстері було запроваджено пряме правління з Лондону. Бажаних наслідків це не дало. Покінчити з екстремізмом і тероризмом в Ольстері не вдавалося протягом тривалого часу.

ü Великій Британії доводилося щорічно витрачати 3 млрд доларів на утримання 17 тис. солдатів в Ольстері.

ü З приходом до влади лейбористської партії на чолі з Тоні Блером (1997 р.) почалися переговори за мирне врегулювання конфлікту.

ü Проте Ольсгерську проблему так і не врегульовано до сьогоднішнього дня. Час від часу спалахують конфлікти.

ü 11 лютого 2000 р. Лондон знову запровадив в Ольстері пряме правління.

Зовнішня політика лейбористських та консервативних урядів у 40-70-х pp.

Після Другої світової війни Великій Британії довелося визнати головну роль США.

1947 р. Велика Британія прийняла “план Маршалла”.

1948 р. Стала членом Західноєвропейського союзу.

1949 р. Вона стала членом НАТО. Американці отримали право розмістити на англійській території ядерну зброю.

1953 р. Велика Британія стала володарем атомної зброї, взяла активну участь у створенні воєнно-політичних блоків західних держав (СЕНТО, СЕАТО).

Уряд Г. Вільсона (1964-1970 pp.) надавав підтримку США у В’єтнамі, Ізраїлю на Близькому Сході, добивався прийняття Великої Британії в “Спільний ринок” (вступила в 1973 p.),

1982 p. М. Тетчер здійснила військову акцію проти Аргентини, війська якої висадилися на Фольклендських островах, внаслідок чого там було відновлено британський суверенітет.

На сьогодні Велика Британія:

1. Бере участь у провідних організаціях Заходу.

2. Має значний ядерний потенціал.

3. Підтримує тісні стосунки зі США.

4. Бере участь у миротворчих акціях: у Косово (35 літаків, 13 тис. військовослужбовців, загальні витрати 250 млн фунтів стерлінгів) та інших точках планети.

5. Підтримала своєю військовою силою вторгнення американських військ в Ірак (березень 2003 p.). Її війська продовжують перебувати в Іраку.

Ліквідація Британської колоніальної імперії

Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної імперії під тиском національно-визвольних рухів.

1947 р. Індостан було поділено на домініони — Індійський Союз та Пакистан.

1947 р. В офіційних документах назва “Британська імперія” замінюється назвою “Британська співдружність націй”.

1948 р. Права домініону отримав Цейлон (нині Шрі-Ланка).

1948 р. Бірма проголосила незалежність.

26 січня 1950 р. Незалежність проголосила Індія.

Домініони — самоврядна частина колишньої британської імперії.

14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла декларацію “Про надання незалежності колоніальним країнам і народам”, яка відіграла важливу роль у звільненні колоній.

Наприкінці 50-х — на початку 60-х pp. Відбулася деколонізація англійської Африки. Незалежність отримали:

1957 р. — Золотий Берег (Гана);

1960 р. — Нігерія;

1961 р. — Сьєра-Леоне,

1962 р. — Уганда;

1963 р. — Кенія і Занзібар;

1964 р. — Замбія.

Деколонізація — звільнення від колоніальної залежності.

Велика Британія втрачає свої колоніальні володіння в різних частинах світу:

ü в Південно-Східній Азії — Малайзія (1963 р),

ü Бруней (1983 p.);

ü на Близькому Сході — Трансіорданія (нині Йорданія) - 1946 р., Кувейт (1963 p.)

ü в Карибському басейні та Океанії — Ямайка, Барбадос, Науру, Фіджі та ін.;

ü в Середземному морі — Мальта (1964 p.).

До 1990 р. припинила існування Британська колоніальна імперія.

ü 1997 р. Колишня британська колонія Гонконг увійшла до складу Китаю.