Урок № 32

Тема: Поняття візерунка та орнаменту (на елементарному рівні). Спрощення форм рослинного світу під час створення орнаменту. «Опішнянський глечик»

Мета: закріплювати поняття «декоративний малюнок», «елемент», «орнамент»; навчати учнів знаходити найкраще розташування елементів для створення лінійного візерунка; засвоювати основи декоративної композиції; закріплювати навички роботи в техніці лінійного малюнка; продовжувати ознайомлювати з силуетними формами, декором, рослинними орнаментами, процесом узагальнення форми; навчати міркувати; продовжувати навчати дітей працювати за зразком; розвивати дрібну моторику руки; розвивати естетичне сприйняття навколишнього світу; стимулювати розвиток допитливості; виховувати спостережливість, акуратність, увагу.

Обладнання: фотографії творів різних видів декоративно-прикладного мистецтва з рослинними орнаментами, ТЗН; трафарет опішнянського глечика з цупкого картону теракотового кольору; матеріали для демонстрації послідовності та техніки виконання роботи; матеріали та інструменти: альбом для малювання; простий олівець; гумка; гуаш; пензлі № 4, 6; ємність для води; серветки для витирання рук і пензлів, палітра.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

– Назвіть матеріали та інструменти, що знадобляться для ство-рення лінійного малюнка.

– На попередньому уроці ми створювали малюнок для килима. З яких елементів він складався?

– Як називають такий орнамент? (Геометричним.)

III. Вивчення нового матеріалу

1. Слово учителя

– Ми вже знаємо, що коли малюнки або їх частини-елементи повторюються, художники називають це орнаментами. (Учитель пропонує знайти орнаменти на одязі та предметах у класній кімнаті, виокремити з них рослинні.)

– Розгляньте уважно малюнок опішнянского глечика. (Стисла розповідь про опішнянський гончарний промисел.)

– Як ви гадаете, з якою метою майстер прикрасив свій глечик орнаментом, адже в ньому і так можна було зберігати воду або молоко?

– Які елементи обрав майстер для свого орнаменту?

– Спробуймо повторити візерунки з ягід і листочків.

– Погляньте на елементи орнаменту і скажіть, які частини рослин на них зображені? (Квіти, листя, стебла, пуп’янки.) Квітка, листя, стебло — це складові частини або елементи орнаменту. У розписі глечика ці елементи повторюються у певному порядку, чергуючись один за одним.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

1. Пояснення до творчого завдання

(Учитель роздає учням трафарети глечиків із цупкого кар-тону, або, якщо учні мають відповідний рівень підготовки, то пропонує намалювати силуети самостійно на кольоровому картоні.)

Учитель. Прикрасьте глечик рослинним орнаментом так, як це зробив майстер-гончар. Спочатку роботу виконайте простим олівцем.

(Діти виконують індивідуальну роботу за творчим завданням.)

2. Індивідуальна робота за творчим завданням

– Нагадую, що під час виконання завдання ви повинні пам’ятати про таке:

• кожний елемент має знаходитися точно на своєму місці;

• відстань між елементами повинна бути однаковою.

(Учитель нагадує правила роботи та техніку безпеки під час роботи олівцями.)

V. Підбиття підсумків

1. Слово вчителя

– Сьогодні ми навчилися розміщувати елементи малюнка в потрібній частині глечика, обирати необхідний розмір елементів, добирати кольори відповідно до зразка.

2. Обговорення учнівських робіт

Учитель повинен відзначити правильність побудови орнаменту і відповідність виконаних робіт заданому кольору.

Додатковий матеріал

Гончарство — одне з найдавніших ремесел людини. Виникло воно ще в кам’яну добу. Люди почали формувати з глини предмети, потрібні для вжитку, ще до приборкання вогню.

Перші глиняні вироби сушили під сонцем. У такий спосіб вони набирали певну міцність. У перший глиняний посуд складали сухі пожитки.

Воду в глеках почали зберігати після приборкання вогню — тоді почали випалювати глиняні вироби після ліпки. З глини ліпили не лише посуд, але й різноманітні культові вироби — фігурки божеств, схожих на людей.

Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подавання на стіл певних страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.

Вироби всіх гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості. Славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкими стінками, дво- чи трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня відома також декоративними рослинними орнаментами.

Процесу виготовлення керамічних виробів передувала заготівля глини, яку копали у місцях її залягання — глинищах. Привезену глину гончарі зсипали завичай або на подвір’ї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею чи веслом), стругали стругом або дротом, щоб подрібнити її й вилучити домішки. Для отримання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами, формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.

Після виготовлення виробу його ставили на спеціально влаштовані у хаті попід стелею дошки для підсихання. Потім його розписували та наносили глазур — поливу. Після цього посуд для міцності обпалювали у горні.

Гончарні вироби зазвичай продавали самі майстрі, які роз’їжджали селами і вигуками: «По горшки!» запрошували селян до торгівлі. Вартість певної посудини найчастіше визначали кількістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили свій товар на ярмарки та базари. Розташовані у гончарному ряду просто на землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків.