Соціальний захист працівників.

Соціальний захист – необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої держави. Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

1) працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

2) соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Соціальний захист – це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку – інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

§ забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень;

§ створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

§ створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т.п.;

§ забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

§ забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

§ захист громадян від злочинних зазіхань;

§ захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;

§ створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

§ захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

§ забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

§ створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

§ забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

Розглянемо основні принципи механізму соціального захисту, котрий:

- повинний бути вбудований в систему економічних відносин, базуватися на ефективній праці працюючих;

- не може бути обмеженим гарантіями тільки в якій-небудь одній сфері життя;

- повинен опиратися на національні та культурні традиції народів, враховувати їх;

- повинен базуватися на іншому принципі мислення. Громадяни в першу чергу повинні прагнути захистити себе самі, а не чекати або домагатися визначених політичних рішень з даного питання;

- активно розвиває і формує в людині елементи самозахисту. Адже ніхто і ніщо так надійно не захистить працівника, як він сам. Працівник, нарівні із суб’єктом – державою, повинен нести відповідальність за себе.

Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему. Гарантії повинні:

1) регулювати ринок робочої сили через замішання виникаючих суперечок між її попитом і пропозиціями;

2) сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства (ніхто не повинен проти своєї волі залишатися без роботи);

3) розраховуватися на всі категорії працездатного населення, особливо виділяючи при цьому потребуючих.

Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, що по трудовому потенціалу може бути розділена на наступні групи:

§ придатних для роботи в сучасних умовах;

§ тих, хто може бути використаний лише після відповідної професійної підготовки;

§ хто може працювати, лише при створенні відповідних умов праці;

§ хто взагалі не може працювати;

хто не прагне працювати.