Історія виникнення трудового права

Трудове право виникло як право захисту найманого працівника. Із середини XIX століття в державах Європи з’явились окремі законодавчі акти, якими почали встановлюватися певні обмеження для роботодавців щодо застосування найманої праці. Прикладами є акти про працю, які забороняли використовувати працю дітей молодше 8 років (Франція, 1841р.), 9 років (Англія, 1802р.); про обмеження робочого дня (Англія, Білль про десятигодинний робочий день, 1847р.); про застосування дитячої праці на нічних та небезпечних роботах (Росія, 1882, 1885 рр.); регламентування діяльності фабричної інспекції праці (Росія, 1886 р.) тощо.

Таке законодавство отримало назву " фабричного", " робочого" або " соціального" законодавства. Коло питань, охоплених цим законодавством, стосувалося обмежень мінімального віку для допущення малолітніх до праці; деякого обмеження робо­чого дня спочатку для підлітків, для жінок, а згодом - взагалі для всіх працівників; адміністративного нагляду за виданням наймача­ми правил внутрішнього розпорядку; обмеження штрафів, що накладалися на робочих наймачами, та інших виробничих ви­рахувань із заробітної плати; деякого поліпшення гігієнічних умов праці та техніки безпеки; установлення строків виплати заробітної плати і заборони розплати товарами; впровадження " фабричної" інспекції праці для нагляду за утриманням фабрич­но-заводських підприємств; часткового страхування робочих на випадок каліцтва, хвороби, безробіття.

Значний позитивний вплив на формування трудового права справило законодавство Росії, що з'явилося після Жовтневої революції, яке закріпило завоювання трудящих. Після прийняття окремих декретів було прийнято КЗпП 1918 р., Положення про тариф 1920 р., КЗпП 1922 р., а також акти про робочий час, час відпочинку, колективні договори, вирішення трудових спорів. КЗпП 1922 р. відобразив перехід до нової економічної політики і розширив договірний характер трудових відносин. У 1927 р. було введено 7-годинний робочий день. Протягом 20-х років трудові права розширювалися, це виявилося в регулюванні прав профспілок, укладанні колективних договорів, договірному ха­рактері залучення до праці, встановленні трудових пільг і га­рантій для неповнолітніх та жінок. Наприкінці 20-х років відбу­лося різке обмеження трудових прав. Цей процес особливо по­силився у виключних умовах передвоєнних років: було скасо­вано право на звільнення за власним бажанням, допускалося примусове переведення кваліфікованих робітників і службовців на роботу в іншу місцевість, збільшено тривалість робочого дня, встановлено кримінальну відповідальність за прогул і самовільне (без дозволу адміністрації) залишення робочого місця. Посилилася централізація регулювання праці, права підприємств було зве­дено нанівець, права профспілок, передбачені КЗпП, перестали за­стосовуватися, було скасовано укладення колективних договорів.

Командно-адміністративні засади продовжували домінувати й у післявоєнний період. КЗпП РРФСР з 1938 по 1952 р. не переви­давався, а у 1952 р. був перевиданий і розсилався лише для служ­бового користування працівникам суду і прокуратури.

Після XX з'їзду КПРС було відновлено багато з демократичних прин­ципів у регулюванні праці. У 1970 р. було проведено першу Все­союзну кодифікацію трудового законодавства й прийнято Осно­ви законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. На­ступного року у всіх союзних республіках було прийнято рес­публіканські кодекси законів про працю.

КЗпП УРСР було затверджено 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1.06.1972 р. Цей Кодекс, із численними змінами і доповненнями, є чинним і сьогодні.

В Україні в сучасних умовах трудове право перебуває під впли­вом низки чинників економічного, політичного і юридичного характеру. Кожний з цих чинників зокрема і всі вони у сукуп­ності поставили на порядок денний питання про необхідність підготовки нового Трудового кодексу України, який би відпові­дав соціально-ринковим і демократичним вимогам сучасного розвитку суспільства.