Працівник як суб’єкт трудового права

Працівник - основний суб’єкт трудового права. Можливість бути суб’єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності і трудової дієздатності. Ці два явища у трудовому праві нерозривні та працівник володіє єдиною правосуб’єктністю. Згідно з трудовим законодавством за загальним правилом трудова правосуб’єктність працівників виникає з 16 років. Зі згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів з 14 років у порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України.

Проте, трудова правосуб’єктність зумовлена наявністю в людини фактичної здатності до праці, яка залежить від двох факторів: 1) фізичного; 2) розумового розвитку. Якщо внаслідок відповідних захворювань та на основі медичних висновків суд визнає особу недієздатною, така особа не може в повній мірі контролювати свої дії і трудову діяльність, то такі особи не можуть бути суб’єктами трудового права.

Законодавством про працю передбачені певні обмеження, спрямовані на охорону здоров’я працівника на виробництві. Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому запропонована робота протипоказана за станом здоров’я. Для певних категорій працівників власник зобов’язаний створити пільговий режим праці. Зокрема, особливий характер має правосуб’єктність інвалідів. Згідно з КЗпП України (ст. 172 та ін.) у випадках, передбачених законодавством, на власника покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Законодавство містить широке коло гарантій, передбачених для працівниць-жінок (глава ХІІ «Праця жінок» КЗпП України). Водночас, недоліком нашого законодавства вважається відсутність переліку робіт, які можуть виконуватися особами лише однієї статі.

Трудова правоздатність може обмежуватися судом (ст. 31 КК України).

Зокрема, в разі скоєння громадянином певного злочину, суд може позбавити його на строк до 5 років права обіймати виборні посади у громадських організаціях, державні посади, заборонити обіймати інші посади або займатися певною діяльністю. Однак це може бути лише часткове і тимчасове обмеження трудової правосуб’єктності. Повне позбавлення трудової правосуб’єктності не допускається.

Крім того, власник підприємства вправі запроваджувати обмеження щодо зайняття посад, пов’язаних із безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю, для близьких родичів чи свояків (ст. 25-1 КЗпП України).

Одним із критеріїв особливого правового статусу працівника виступає наявність або відсутність громадянства.

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України.

Права працівників:

- на працю (Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України „Про зайнятість населення”);

- на оплату праці: не нижче встановленого державою мінімального розміру (Кодекс законів про працю України, Закон України „Про оплату праці”);

- на безпечні і нешкідливі умови праці (Конституція України ст. 43, Кодекс законів про працю України гл. ХІ, Закон України „Про охорону праці”);

- на відпочинок (Конституція України ст. 45, Кодекс законів про працю України гл. V ”Час відпочинку”, Закон України „Про відпустки);

- на об’єднання в профспілки (Конституція України ст. 36, Кодекс законів про працю України гл. ХVІ, Закон України „Про професійні спілки”);

- на участь в управлінні підприємством (ст. 2 Кодекс законів про працю);

- на захист трудових прав (Конституція України ст. 55, Кодекс законів про працю України ст. ст. 221-241, Закон України „Про вирішення колективних трудових спорів”).

Обов’язки працівників:

- сумлінно виконувати роботу, визначену трудовим договором, (ст. 21 та ст. 139 КЗпП України);

- особисто виконувати доручену працівникові роботу;

- бережно ставитися до майна підприємства, установи, організації, (гл. ІХ КЗпП України) „Матеріальна відповідальність”;

- додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці тощо (гл. Х КЗпП України„Трудова дисципліна”).