Перебіг уроку

УРОК

Тема. Кіноповість «Україна в огні». Доля народу крізь призму суб’єктивної інтерпретації.

Перебіг уроку

Олександр Довженко — один із тих письменників, яким випало жити в надзвичайно важкий час.

Важко сказати, як склалася б доля Майстра, аби не катаклізм світової війни. Доля художника і доля України туго зв’язуються в єдиний вузол. Він записує в «Щоденнику» 5 квітня 1942 року: «На українських ланах і селах в огні й полум’ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива». І через десять днів: «Світе мій убогий! Покажи мені, де на тобі пролилося ще стільки крові, як у нас на Україні! Нема другої України. Нема». Це світовідчування й ескіз майбутньої трагедійної кіноповісті «Україна в огні».

Кіноповість " Україна в огні" була розпочата в часи відступу радянської армії. Довженкознавці вважають, що задум написати сценарій про покинуту ворогам Україну в Довженка з'явився тоді, коли він довідався про здачу німцям Києва. У повному обсязі текст кіноповісті виринув із спецхранів лише кілька років тому, та й то, виявляється, Довженко все-таки згладжував кути й в основний текст не потрапило багато цікавих епізодів, які мали виразний антирадянський і антисталінський характер. Твір вражає страшною трагедією нашого народу, який разом з білоруським виніс найтяжчий хрест війни.

Запис у зошиті

Кіноповість - повість, написана з урахуванням специфіки кіно як сценарій кінофільму. Діалоги й монологи в ній поєднуються з поетичною розповіддю (ліричними відступами); відбувається вільне переміщення в просторі й часі. Від кіносценарію в ній — фрагментарність, монтажна композиція (нагадує окремі кадри), лаконізм дієслів, динамізм сюжету. Від повісті — епічний принцип зображення життя, метафоричність, авторські відступи, яскраві пейзажні картини. Важливу роль відіграє оповідач, у вуста якого автор вкладає своє бачення життя, проблем, а також ліричні, філософські чи публіцистичні відступи, що є тим листком, котрий поєднує окремі епізоди-кадри.…

Бесіда за текстом твору:

- Яку подію святкує сім'я Запорожців? Про що свідчить приїзд усіх дітей? Яку пісню виконують за столом і чому? У чому сенс життя Тетяни?

- Як ставиться Лаврін Запорожець до початку війни? Чому негайно везе синів до найближчого міста?

- Чи можна назвати загибель Савки безглуздою? Чия вина в цій смерті – самого Савки, радянської пропаганди?

- Як ви ставитеся до того, що Запорожець не відмовляється везти німців у місто, коли вони скидають тіло його мертвого сина з воза?

Під час приходу німців Лаврін втрачає батька-пасічника Демида, сцену повішення якого теж зображено в стилі смерті Тараса Бульби:

- Йаволь, гер полковник! Його бджоли закусали насмерть чотирьох наших зольдат…

- А-а...Слухай, - звернувся фон Крауз до старого Запорожця. - Цей офіцер хоче знати, що ти думаєш перед смертю?

- Світ здурів, то й бджоли подуріли. Почали всяке г... кусать, - сказав Демид. - А я думаю, що погані ваші діла, раз уже ви боїтесь таких, як я. Діло ваше програне.

- Але я стою на твоїй території і вішаю тебе, - сказав Крауз.

- Ну що ж? Повісиш та й утечеш. Така вже твоя слава…

- Чому фашисти боялися українців?

- Чому Лаврін погоджується бути німецьким старостою в Тополівці, знаючи наперед, що буде за це знищений своїми ж? (Проаналізуйте сцену суду над Лавріном.)

Тільки досвід і, можливо, ще муки совісті роблять Запорожця мудрим. Він уже знає, що захищати Україну можуть лише живі герої, тому й поступається німцям у дрібницях, щоб виграти час і відімстити.. Він думає не про себе, навіть у страшному горі - не про вбитого Савку чи про вивезену в Німеччину Олесю, а про Народ.

Запорожець кмітливий, жертовний, розважли­вий. Він погоджується стати старостою при німцях, хоч знає, що за це своїми буде знищений після війни. Проте знає Лаврін і те, що лише він допоможе громаді вистояти, навіть загартує її і спрямує проти німецького рабства. Ідея орати людь­ми, наче запозичена Довженком якраз із повоєнного радянського часу, у Запорож­ця не випадкова. Вона, на думку героя, повинна зіграти роль каталізатора:

- Людей у ярма запрягав?

- Запрягав.

- Нащо?

- Щоб зліші були.

- Що?!

- В неволі зло - велике діло.

- Хто такий Григорій Заброда?

- З’ясуйте історичні корені полеміки Запорожця і Заброди. Що керує прагненням Заброди обійняти посаду старости?

- Доведіть, що і Лаврін Запорожець, і Григорій Заброда – трагічні постаті українців, які не почуваються господарями на своїй землі.

Діалог і мало не звіряча ненависть, а потім і сутичка Лавріна і Заброди на колючому дроті підкреслюють, що Запорожець у радянські часи був слухняним " коліщатком" і " гвинтиком", розкуркулював своїх односельців, відправляв у Сибір - і як результат: з великої працьовитої сім'ї Заброд залишився лише один, який горить помстою до радянської влади і свого конкретного ворога-кривдника - Лавріна.

- Наскільки добре були обізнані з ахіллесовою п’ятою українців вороги?

- Чи пояснює це невдачі перших днів і місяців війни?

- Були інші причини ганебного відступу? Хто винний?

- Чому мирне населення не поспішало евакуюватися? Вроджена хліборобка, стара Запорожчиха, не зважає на війну й сапає кар­топлю. Вона погрожує ворожим літакам сапою і зазнає поранення через цю, здавалось би, наївну й не потрібну нікому погрозу. Відступала армія, залишаючи позаду беззахисних співвітчизників, насамперед жінок, та зрадників, що за таких надзвичайних обставин перетворилися на добровільних прислужників окупаційної влади. Ось слова німецького офіцера Людвіга фон Крауза, що має свою загарбницьку програму дій: «Ми будемо нищити їх, лише поскільки кожний солдат мусить убить ворога і позбавить честі ворогиню». Ось думка рядового солдата, що відступає перед натиском фашистів, Василя Кравчини, що добре усвідомлює підлість

радянської системи, тому просить дівчат-комсомолок не слухати голову міськради Лиманчука і якнайшвидше евакуюватися: «Тікайте, сестри мої, тікайте. Бо прийдуть німці, понівечать вас, заразять хворобами, поженуть у неволю, а цей незгораємий шкаф, — показав Василь на голо­ву, — що збирається тікати, повернеться потім та й судитиме вас за розпусту». Ось дивне, як на українську народну мораль, прохання Олесі до незнайомого українського солдата: «Я дівчина. Я знаю, прийдуть німці завтра чи післязавтра, за­мучать мене, поругаються наді мною. А я так цього боюсь, прошу тебе,

нехай ти... переночуй зі мною».

Усі ці уривки свідчать про одне: ук­раїнська жінка опинилася в становищі повної і фатальної залежності від обставин, вона почу­вається не особистістю, а лише річчю для загарб­ника.

До Довженка німців зображували примітивними, тупими. Вперше в україн­ській літературі Довженко виводить в образах Ернста й Людвіга фон Краузів, ворогів інтелектуальних, розважливих, хитрих, гідних супротивників.

- Розкрийте еволюцію образу Василя Кравчини. Чи змінилися погляди Василя на війну, на поразку перемогу після зустрічі з Олесею та її вчинку? Як і чому? Що усвідомив Василь? («Яка б ти не була…»)