Структура галицького пласту

Пластові організації на Галичині постають восени 1911 року. Перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 р., попри те, що насправді пластові гуртки створено незалежно один від одного Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком. Згодом оформився Організаційний пластовий комітет у 1913 р., який об'єднав розрізнені пластові гуртки в масштабну крайову організацію. Скаутський рух пристосовується до національних потреб. Напрацьовують власні традиції, програмні і методичні засади. Після Першої світової війни і Національно визвольних змагань які невдало закінчилися для українського народу, «Пласт» відновлюється на Галичині на початку 20 – х років. Польська влада не надала великого значення «Пласту», і тому він мав змогу відновитись у вигляді невеликих пластових гуртків при українських школах. В умовах асиміляторської політики та постійних утисків польської влади, юнаки та дівчата, об’єднані у пластові гуртки стають найбільш національно – свідомою частиною української молоді.

У 1920 – 21 роках Пласт відновлює свою діяльність спочатку під власною назвою, а згодом як секція визнаного польською владою «Українського Товариства Охорони Дітей та Опіки над Молоддю». Майже при кожній українській середній школі, що тоді існувала у Львові та в інших містах Галичини, постають пластові хлоп’ячі й дівочі відділи.[1] Тоді ж відновлюється так звана пластова комісія ВПР – Верховна Пластова Рада, під проводом д-ра Олександра Тисовського, у складі якої на той час перебували: о. Євген Монцібович, проф. Мирон Федусевич, Степан Тисовський, проф. Ольга Мирц, проф. Марія Кекиш, проф. Зимка та ін. Згодом розпочато до монтування виконавчого виділу ВПР, т. зв. Верховної Пластової Команди(ВПК), яка мала включити в себе вже вихованців Пласту найвищих ступенів т. зв. Гетьманських пластунів – скобів. Верховним пластовим отаманом намічено д-ра О. Тисовського. На перших порах нового етапу організації доклали, поряд д-ра О. Тисовського, багато праці ще проф. Мирон Федусевич та суддя Степан Тисовський, який став секретарем ВПР, з вихованців Пласту – Ярема Весоловський, Андрій та Степан Охримовичі.[2]

З часом Пластові відділи поширюються в Галичині а з неї на Волинь яка також була під впливом Польщі, на Буковину і Закарпаття. Всі вони визнають верховенство ВПК у Львові, саме зі Львова надходили вказівки і розпорядження, пластова методична та націоналістична література, програми, правильники, які і визначали напрямки діяльності «Пласту» на цих територіях. ВПК всіляко сприяє розвитку та поширення на цих територіях культуру пластування, і її діяльності не могла не помітити польська влада яка з цього часу починає становити вагому загрозу діяльності і існуванню пластунства.

У супереч перешкодам з боку поліції у 1924 році відбувся перший Верховний Пластовий З’їзд, у якому взяли участь представники 29 пластових полків з різних місцевостей. На з’їзді обрано Верховну Пластову Раду під проводом д-ра О. Тисовського – Дрота і Верховну Пластову Команду, на чолі якої став Верховний Отаман Северин Левицький – Сірий Лев. Цей час під тиском польських урядовців і чиновників які чинили різні перешкоди та переслідування і залякували поодиноких пластових провідників за для зупинки розвитку Пласту. Одначе ВПК під проводом Сірого Лева саме тоді, без уваги на тяжкі умови, вміло пожвавила діяльність Пласту.[3]

Незабаром Галичина вкрилася сіткою «Пластових Полків», як тоді звалися пластові відділи. Полки ділили н чоти, далі на гуртки. Полк однієї місцевості утворювали кіш. Після Львова перше місце зайняв Стрий, далі Перемишль, Станиславів (Івано – Франківськ), а тоді всі інші міста та містечка Галичини.

Відродження діяльності Пласту на Тернопільщині відбулася на початку 1920-их. Серед організаторів та опікунів — відомі громадські діячі, колишні старшини українського війська: Н. Гірняк (Тернопіль), В. Бемко (Бережани) та ін. Найсильніші осередки Пласту у міжвоєнний період — у Тернополі й Бережанах: по 7 пластунських частин; Пласт також поширився на Волинь, де від середини 1920-х діяв при «Просвіті», найрозвиненішим був у містах Кременець та Почаїв (нині Кременецького району).[4]

До першого Верховного Пластового з’їзду у Львові, навесні 1924 р., що стає під час легального існування Пласту у Польщі за певну переломну точку, виникли такі полки в Галичині:

1­й полк ім. гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного у Львові (головна гімназія).

2­й полк ім. Марти Борецької у Львові (жін. гімн. СС. Василіянок).

3­й полк їм. княгині Ярославни у Львові (семінар)

4­й полк ім. гетьмана Богдана Хмельницького у Львові (семінар).

5­й полк ім. князя Ярослава Осмомисла – Стрий (гімназія).

6­й полк ім. полк. Івана Богуна – Перемишль (гімназія).

7­й полк ім. князя Льва – Львів (філ. гімн.).

8­й полк ім. княгині Ольги – Стрий (семінар).

9­й полк ім. гетьмана Петра Дорошенка – Сокаль.

10­й полк ім. княгині Настасі Слуцької – Перемишль (жін. гімназія).

11­й полк ім. гетьмана Івана Мазепи – Станиславів (чол. гімназія).

12­й полк ім. княгині Романової – Станиславів (жін. гімназія).

13­й полк ім. Орисі Завісної – Коломия (жін. гімназія).

14­й полк ім. Лесі Українки – Сокаль (жін. гімназія).

15­й полк ім. гетьмана Пилипа Орлика – Золочів (гімназія).

16­й полк ім. короля Данила – Станиславів (учит. семін. реміс.).

17­ий полк ім. Михайла Драгоманова – Яворів (гімназія).

18­м полк ім. Івана Франка – Дрогобич (гімназія).

19­й полк ім. Максима Залізняка – Коломия (гімназія).

20­й полк ім. гетьмана Пилипа Орлика – Рогатин (гімназія).

21 ­й полк ім. Тараса Шевченка – Чортків (гімназія).

22­й полк ім. полк. Івана Богуна – Золочів (гімназія).

23­й полк ім. Ганни Барвінок – Станиславів (жін. семінар).

24­й полк ім. гетьмана Павла Полуботка – Бережани.

25­й полк ім. Михайла Павлика – Косів (чол. рем.).

26­й полк ім. Наталії Кобринської – Косів (жін. рем.).

27­й полк ім. – Кути (робітн. молодь).

28­й полк ім. князя Байди Вишневецького – Тернопіль (чол. гімназія).

29­й полк ім. княгині Настасі Слуцької – Рогатин (жін.).

і декілька відділів підготовчих.[5] Всі відділи були створені при гімназіях, семінаріях, школах та при об’єднаннях робітничої молоді. Жіночі і Чоловічі гуртки утворювалися окремо один від одного. Також набув поширення і так званий «селопласт» тобто Пласт в сільській місцевості, який міг мати змішану форму.

За для покращення управління і централізації гуртків в Галичині та поза нею створювалися рефератури.

Показовим стало створення у Львові Волинської рефератури – своєрідного представницького органу волинського Пласту. Рефература мала координувати діяльність пластових організацій Волині, затверджувати зв’язкових та курінні ради, сприяти тісній співпраці волинських і галицьких пластунів, проведенню спільних з’їздів, таборів, злетів, обміну організаційним та методично – виховним досвідом, дбати за достатнє забезпечення бажаючих пластовою літературою. Референти вели постійну переписку із зв’язковими, здійснювали робочі поїздки по пластових осередках на Волині. В свій час реферат очолювали старші пластуни В. Остапович, В. Янів, О. Рудакович та Я.Гладкий. Персональний фактор часто ставав ключовим і зумовлював увесь комплекс взаємовідносин між референтом та пластовими осередками на місцях.[6]

Галицький Пласт було зорганізовано на подобі англійського скауту але з внесенням місцевих змін, введенням українських назв, звань, та ряду іншої термінології, що полегшувала сприйняття і розуміння молоді, пов’язувало і прищеплювало козацькі традиційні в тогочасних умовах. Галицький пласт організовано так: Гурток – найменша організаційна одиниця(6 – 8 або 10 хлопців); чота – 2 – 4 гуртки (24 – 40 хлопців); сотня 2 – 4 чоти (90 – 160 хлопців); полк – 2 або більше сотень (192 – 320 хлопців) – (з 1924 стають меншими і зручнішими під назвою курені) відповідно якась кількість чот і сотень визнаних ВПР самостійними. Всі полки однієї місцевості утворюють пластовий кіш. Усі пластові частини підпорядковуються ВПР у Львові.[7]

Відбувався також і віковий поділ пластунів на: новаків (до 11 років перед 1 пластовим іспитом), учасників (перед 2. пластовим іспитом), розвідники (перед 3 пластовим іспитом), скобів (після 3 пластового іспиту), гетьманських пластунів скобів (по 6 почесних іспитах або по виконанню визначного пластового діла) і почесних або старших пластунів, які за власним бажанням і рішенням полку залишаються членами пласту. [8] Здача проб дозволяла пластуну виконувати інструкторські функції, обіймати керівні посади, брати участь в інструкторських таборах, бути комендантами пластових таборів. Таким чином, програма для Пласту була складена з використанням всебічного патріотичного самовиховання та були направлені на здійснення цілей і інтересів організації.

В залежності від тої роботи яку пластуни виконують в гуртку, чоті, сотні або полку розрізняють такі діловодства: провідник, прокуратор, писар, скарбник, провірник і домівкар.[9]

Галицькі пластуни взявши за основу роботу ген. Роберта Бейдена-Павелла «Скаутинг для хлопців» створили за його зразком подібні традиції на Галичині. Це зумовило ряду специфічних рис і появі традиційних привітань, емблеми, гімну, присяги, Пластового закону та однострою.

Коли ж пластун зустрічає іншого друга – пластуна, то вітає його словом «Скоб»!

Це слово означає назву одної породи орла, що зветься скоб білохвостий.

Це орел величини скельного орла. Він живе над великими водами, отже буває і в Україні. Пластуни прийняли його як свій символ.[10] Також слово «Скоб» висвітлює істотні прикмети хорошого пластуна або кажуть яким йому потрібно бути: сильним, красним, обережним, бистрим. Сильний розумом і тлом, красний душею, обережний у замислах, бистрий у справах. Тому назва скельного орла стала теж і пластовим привітанням. Вітаючи друга пластуна словом «Скоб», наче пригадуємо йому який він має бути, а він відповідаючи «Скоб» каже, що так і робить. Рисунковими символами цих пластових прикмет є дубовий листок, ягоди червоної калини, моримух і блискавка.[11]

Невід’ємним атрибутом гуртка та куреню був їх штандарт. Яке виготовлялося за встановленими правилами і вимогами. На гурткове знамено наносилося зображення звіра (тотема) або інший малюнок притаманний гуртку.

На курінний стяг (палатху) переважно наносилося зображення патрона зазвичай це міг бути хтось з православних святих, а також слово «Скоб» герб Українського пласту (переплетена з тризубом лілея) а також мав виготовлятися з особливого матеріалу шовку або оксамиту з певним притаманним курені чито гуртку забарвленням. Основним завданням курінного чи то гурткового знамена було ідейне об’єднання і виділення свого гуртка чи куреня с поміж інших.

Прапор – куреня це символ пластової ідеї. Освячений та завершений лентою в національних кольорах, яка по суті є своєрідною формою національного прапора, він творить для нас, пластунів, найвищу цінність і на нього складаємо нашу пластову присягу.[12]

Пластовий стяг дозволялося мати лише куреням котрих затвердила крайова пластова старшина. Інші Пластові з’єднання, як кіш чи станиця, стягів не мали. Зі стягом виходили курені під час святкових (урочистих) виступів.

Пластуни повинні були носити одяг певного зразка, щоб підкреслити приналежність до однієї пластової сім’ї. Одночасно був обов’язковим на всіх пластових зустрічах і з’їздах. Він нагадував про пластові повинності, робив усіх рівними братами і сестрами. Розміщення відзнак було направлене на вироблення почуття естетики та грало роль вагомого стимулу для наполегливої праці. Все було продумане для максимальної зручності під час практичного пластування, у буденному житті та під час урочистостей. Як зразок для пластового однострою використовувалося військове обмундирування.[13] Кожен пластун виглядав відповідно стандартів встановлених ВПК.

Пластовий закон має 14 положень:

1. Пластун словний: повинен додержуватися свого слова

2. Пластун совісний: працю за яку він взявся, виконує совісно до кінця.

3. Пластун точний: на сходини до заняття приходить точно й ніколи не спізнюється.

4. Пластун ощадний: свої матеріальні засоби, свої здібності, енергію і час не витрачує на марно.

5. Пластун справедливий: уміє оцінити заслуги других людей, особливо слабших від себе істот.

6. Пластун братерський супроти всіх пластунів.

7. Пластун приятельський супроти других людей і звірят.

8. Пластун пожиточний: кожне заняття пластуна приносить якусь користь, чи то для нього чи то для других.

9. Пластун зрівноважений: при всяких нещастях і небезпеках задержує рівновагу духа.

10. Пластун пильний: не опускає ніякої нагоди, щоб чогось навчитися.

11. Пластун карний: безвідмовно слухає старших від себе.

12. Пластун дбає про своє фізичне здоров’я: бере участь у фізичних вправах та іграх, не курить і не п’є алкогольних напоїв.

13. Пластун дбає про навколишнє середовище.

14. Пластун про все доброї думки і веселий: навіть у найтяжчих обставинах життя не тратить надії і не впадає у відчай. [14] У цих пунктах пластового закону подається ідеальний образ пластуна до якого всі повинні прагнути.

Емблема була виконана у формі тризуба, герба Української держави, із вплетеною у нього трипелюстковою лілією – символом світового скаутського руху. Форму і спосіб поєднання тризуба та квітки в одну гармонійну цілісність придумав у 1923 році один із перших приятелів пластової молоді галичанин Мирон Федусевич.[15] Художнє оформлення ідеї здійснив Роберт Лісовський. Три пелюстки лілеї нагадували пластуну про його Три Головні Обов’язки, а Тризуб вказував на те, що Пласт – суто українська скаутська організація є частиною міжнародного скаутського руху.[16]

Мали Галицькі Пластуни і свій гімн. Слова першої частини гімну «Цвіт України і краса» написав О. Тисовський, в основу другої частини він поклав вірш І. Франка «В дорогу», Який був спеціально перероблений і пристосований для відображення пластових ідей. Музику склав композитор Я. Ярославнко.[17] Текст твору закликав пластунів виростити нове національно – свідоме, патріотичне покоління, готове прославити Україну по усіх світах.

Цвіт України і краса, Пласт наша гордість і мрія!

Скобів орлиний ми рід, Для Вітчизни це наш труд,

Ясні, веселі в нас лиця, Буйний в нім порив, надія:

Любимо волю і світ! В Пласті росте новий люд!

Приспів: Сонце по небу колує,

Браття, пора нам станути в ряд, Знають і хмари свій шлях,

Стяг пластовий підіймати Вітер невпинно мандрує

Славу Вкраїні придбати. По України степах.

Ми сонця ясного діти,

Вільного вітру брати,

Мали в неволі замріти?

Путів життя не знайти?

Приспів: [18] Без гімну не проходила жодна з пластових церемоній.

Пластова присяга складалася з трьох обітниць, робилося це урочисто у присутності всього куреня і проводу. Пластова присяга звучала так: «Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб: бути вірним Богові і Україні. Допомагати іншим. Жити за Пластовим Законом і слухатися Пластового проводу»[19] До прийняття присяги пластун не вважався учасником і мав прагнути присяги, не висти себе пасивно. Юнак чи дівчина які не прийняли присяги не могли носити пластового однострою, а ті хто затягнув з цією справою і пропустив або проігнорував присягу відлучався від пластового життя.

Отже, на Галичині у 1920 – 1930 роках Пласт став тією національною організацією, яка в умовах української бездержавності згуртувала дітей та молодь. В основі організації лежала чітка структурна розбудова, що забезпечувала регулярне корування вищими пластовими органами у Львові місцевих низових і керівних команд. З допомоги Галицького Пласту починають функціонувати перші пластові гуртики на Волині, Закарпатті та Буковині.

Система виховання, яка була самостійно розроблена на основі досвіду Бейдена Павела галицькими пластунами, удосконалена і під лаштована під галицьку молодь, сприяла росту культурно – освітнього рівня і політичної грамотності пластунів. У свою чергу це впливало і на загальне зростання національної свідомості юнацтва та їх готовності до самоорганізації і боротьби за національні ідеї.