Характеристика методів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України

Сучасний розвиток багатьох держав світу потребує збільшення обсягів зовнішньоекономічних операцій, оптимізації товарних взаємовідносин, має тенденцію до інтеграції національних економік у спільну економічну систему.

Світовий ринок формується за єдиними правилами, які збумовлюють усю сукупність міжнародних економічних відносин. Світовий економічний простір є макросистемою, в якій: функціонують національні економічні системи, міждержавні об'єднання, регіональні союзи, збільшуються зони вільної торгівлі, підвищується роль міжнародних угод щодо обміну товарів і послуг та руху фінансових ресурсів.

Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах є важливим фактором економічного зростання. Вони все більшою мірою визначають об’єми промислового виробництва. У багатьох країнах саме світогосподарські зв'язки визначають стан національної економіки, і з кожним роком кількість таких країн зростатиме.

Територіально всі держави світу відокремлені одна від одної державними кордонами, а в економічному просторі – митними. Митні системи різних світових країн дозволяють контролювати товаропотік, створюючи сприятливі умови або перешкоди для переміщення певних товарів через митний кордон.

Митно-тарифні відносини є однією з основних складових міжнародних економічних відносин, і як похідні від національних відносин головний імпульс для свого розвитку вони отримують від світогосподарських зв'язків.

Варто зауважити, що митно-тарифні відносини – це не пасивний об'єкт регулювання. Вони є активним фактором розвитку національної системи господарювання, оскільки, прискорюючи або стримуючи іноземну конкуренцію, стимулюючи або перешкоджаючи процесові іноземного інвестування, захищаючи національного товаровиробника чи національний ринок, митно-тарифні відносини позитивно впливають на стабілізацію та розвиток національної економіки, сприяють підвищенню ефективності вітчизняного виробництва.

Під поняттям „митно-тарифні відносини” необхідно розуміти всю сукупність економічних, організаційно-правових та психоетичних взаємовідносин у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які базуються на законодавчо закріплених принципах і напрямах митної політики країн-учасниць міжнародних економічних відносин.

Сучасні митні відносини передбачають взаємодію і, у деякому розумінні, взаємообумовленість митних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності різних держав, що пояснюється значною залежністю економік країн світу одна від одної.

Міжнародні митні відносини – це сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств при переміщенні їх через митний кордон. Призначенням митних відносин є обслуговування міжнародних економічних відносин.

Міжнародні тарифні відносини – це сукупність економічно-сус­пільних відносин, які опосередковують рух товарів (предметів) у сфері міжнародних економічних відносин.

Поглиблення економічних зв'язків на світовому ринку безпосередньо залежить від розвитку тарифних відносин. Основна їх роль зводиться до вдосконалення та стимулювання міжнародної торгівлі, капіталообміну та міжнародної економіки в цілому у такий спосіб, щоб усі її учасники отримували максимально можливу користь, що забезпечуватиме ефективність та процвітання економічних систем, які формують світову систему господарювання.

За допомогою тарифного регулювання держава може: стимулювати ввезення або вивезення відповідних товарів чи обмежити їх; створити рівні економічні умови як для національного товаровиробника, так і для іноземного; провадити певну економічну, науково-технічну, екологічну, валютно-фінансову політику у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, спрямовуючи функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в русло загальнонаціональних інтересів залежно від мети та функціональності.

Кожна держава, запроваджуючи свою зовнішньоекономічну політику, чітко розробляє стратегію розвитку, визначає галузеві пріоритети, впроваджує в практику заходи стимулювання експорту та захисту від іноземних конкурентів, орієнтуючись, насамперед, на задоволення власних економічних інтересів.

У даному контексті митно-тарифні регулятори використовуються як інструменти реалізації цієї політики, і особлива їх роль обґрунтовується, передусім, функціональною спрямованістю, а саме:

– вони є універсальним інструментом регулювання міжнародних економічних зв'язків незалежно від конкретної форми взаємовідносин: це може бути міжнародна торгівля товарами чи послугами, спільне підприємництво або міжнародна науково-виробнича кооперація;

– за своєю економічною природою вони більше відповідають ринковій моделі господарювання, ніж паратарифні заходи (адміністративні обмеження зовнішньоекономічної діяльності);

– ефективно виконують функцію захисту економічного сувере­нітету держави за умов посилення іноземної конкуренції на національному ринку;

– дають можливість оперативно розв'язувати проблеми незбалансованості з певного товаропотоку або з певною країною чи групою країн;

– є підґрунтям для створення адекватного механізму регулювання та управління світогосподарськими зв'язками як на національному, так і на міждержавному рівнях.

Основні суб'єкти функціонування митно-тарифних відносин – це: країни, групи країн (інтеграційні об'єднання країн), міжнародні організації, транснаціональні компанії, юридичні особи (підприємства й організації, зареєстровані як суб'єкти господарювання) та фізичні особи (громадяни окремої країни, іноземні громадяни, особи без громадянства).

Система митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності функціонує на п'яти рівнях:

1. Мікрорівень – рівень суб'єктів господарювання, що можуть бути як юридичними, так і фізичними особами. Це підприємства, фірми, організації, які експортують чи імпортують товари, предмети, послуги.

2. Мезорівень – рівень різного виду національних галузевих і регіональних об'єднань. Це, насамперед, міністерства та відомства, які безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин (Міністерство економіки, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Торгово-промислова палата), а також міністерства та відомства, які відіграють досить активну роль, особливо в тому, що стосується питань тарифного регулювання експорту чи імпорту (аграрно-промислового комплексу (АПК), Міністерство промислової політики та ін.);

3. Макрорівень – рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є, безперечно, уряд країни та парламент.

4. Метарівень – становлення митно-тарифних пріоритетів у процесі міжнародної регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпраці митних органів на стадії створення і розвитку митних союзів.

5. Мегарівень – рівень міжнародних об'єднань, організацій. Це, насамперед, Генеральна асоціація з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Світова організація торгівлі (COT), Міжнародна торгова палата, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Рада митного співробітництва.

З метою регулювання економічних процесів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків кожна держава створює власну митну систему. Основу митної системи становлять митні органи, які несуть відповідальність за забезпечення охорони економічного суверенітету країни й дотримання норм як національного, так і міжнародного права, контроль за нарахуванням і сплатою мита, податків, різного виду зборів, а також здійснення митного контролю при переміщенні вантажів, валюти, товарів, майна через митний кордон.

Зовнішньоекономічна діяльність країни підпорядкована її митно-тарифній політиці. Формування й реалізація митно-тарифної політики країни – це складний і системний процес, в якому беруть участь не тільки суб'єкти функціонування всіх гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, а й безпосередні учасники міжнародних економічних відносин – підприємства. Від гармонійного поєднання реалізації економічних інтересів усіх суб'єктів функціонування залежить ефективність проведення митної політики.

Митно-тарифна політика – це комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

Основними принципами митно-тарифної політики є:

– єдність митно-тарифної політики як складової зовнішньоеко­номічної політики України;

– єдність системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і контролю за її здійсненням;

– єдність політики експортного контролю;

– єдність митної території;

– пріоритет економічних заходів державного регулювання зовнішньо-економічної діяльності;

– рівність учасників зовнішньоекономічної діяльності та відсутність їх дискримінації;

– захист державою прав та інтересів учасників зовнішньо­економічної діяльності.

Вплив держави на зовнішньоекономічні зв'язки через систему митно-тарифного регулювання здійснюється за допомогою адміністративно-правових та економічних методів.

Під адміністративно-правовими методами регулювання митно-тарифних відносин розуміють систему державних правил, нормативів, заборон, за допомогою яких країна здійснює безпосередній вплив на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, регламентує їхню діяльність в інтересах суспільства. Як правило, дані методи домінують при функціонуванні централізовано-планової моделі господарювання.

Економічні методи регулювання базуються на використанні економічного інструментарію митної політики: митного тарифу, податків, митних зборів та інших видів платежів. Використовуючи даний інстру­ментарій, держава впливає на інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а отже і на їхню поведінку, зберігаючи за ними повну оперативну самостійність, яка відповідає природі ринкових відно­син.

Вико­ристовуючи митний тариф як інструмент митної політики, країна розв'язує, насамперед, проблеми регулювання зовнішньоторго­вельного обігу з іноземними державами, захисту національного товаровиробника, поповнення державного бюджету за рахунок надходжень від зовнішньоекономічних операцій.

Самостійно визначати митну політику Україна почала після прийняття Декларації про державний суверенітет, створюючи при цьому власну митну систему та здійснюючи митне регулювання зовнішньо­економічної діяльності на своїй території.