В случае назначения наказания в виде лишения свободы или ограничения свободы принудительное лечение осуществляется по месту отбывания наказания.

При назначении других видов наказаний принудительное лечение осуществляется в специальных лечебных учреждениях. Лица, совершившие преступление в состоянии вменяемости, но заболевшие психической болезнью до вынесения приговора или в период отбывания наказания по

решению суда направляются в специальное психиатрическое учреждение соответствующего типа для прохождения лечения (ст. 94 УК). После прохождения лечения и выздоровления эта категория лиц может подлежать наказанию.

В случае назначения наказания, связанного с лишением свободы, принудительное лечение осуществляется по месту отбывания наказания. Однако для того, чтобы принудительное лечение было эффективным, необходимо, чтобы в местах лишения свободы к ограниченно вменяемым применялся комплекс психолого-психиатрических, реабилитационных мер. Психиатрическая помощь должна включать диагностические, терапевтические и профилактические мероприятия. Эти мероприятия должны осуществляться с учетом специфики пенитенциарных учреждений и личности осужденного, страдающего психическим расстройством, не исключающим вменяемости.

При назначении наказания, не связанного с лишением свободы, суд может направить указанную категорию лиц в психиатрическое учреждение для осуществления лечения на общих основаниях, если лицо, совершившее преступление, предусмотренное уголовным законом, по своему психическому состоянию и характеру совершенного деяния не будет нуждаться в принудительном лечении с содержанием в психиатрической больнице с обычным, усиленным или строгим наблюдением.

97. Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, далі - КК). Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.

Закон також (ч. 2 ст. 22 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), хуліганство (ст. 296) та інші.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 22 КК. Крім того, серед підлітків ці злочини досить поширені, і більшість з них тяжкі, представляють підвищену суспільну небезпечність.

Особи у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 КК визначає, що до цих осіб все ж таки можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням таких умов: по-перше, неповнолітньому виповнилось 11 років; по-друге, ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого особливою частиною КК.

Згідно ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

98. Види покарань що можуть бути застосовані до неповнолітніх та особливості іх призначення.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Відповідно до ст. 98 КК, до неповнолітніх застосовуються лише такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

Отже, відносно неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні.

Особливості застосування щодо неповнолітніх кримінального покарання стосуються:

1) законодавчої заборони на застосування окремих видів покарання;

2)обмеження в застосуванні щодо неповнолітніх деяких ви-

дів покарання;

3)особливостей призначення кримінального покарання.

Відповідно до КК, покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітнім може бути призначено тільки у виховно-трудових колоніях двох видів: загального режиму, в яких призначається відбування позбавлення волі неповнолітнім чоловічої статі, засуджуваним уперше до позбавлення волі, а також неповнолітнім жіночої статі; посиленого режиму, в яких призначається відбування позбавлення волі неповнолітнім чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

У виховно-трудових колоніях неповнолітні відбувають покарання до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а потім переводяться до виправно-трудових колоній для дорослих. Однак для досягнення мети виправлення, закінчення навчання закон допускає залишення особи, яка досягла вісімнадцяти років, у виховно-трудовій колонії до досягнення двадцятирічного віку.

Щодо таких видів покарань, як виправні роботи, штраф, кримінальний закон прямо не передбачає будь-яких обмежень при призначенні їх неповнолітнім, однак вони випливають із суті цих покарань. Так, виправні роботи можуть бути застосовані лише до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцятирічного віку, тому що саме з цього віку особа може бути прийнята на роботу.

Особливості є і при призначенні кримінального покарання неповнолітнім. Вони визначаються насамперед тим, що щодо них на перше місце серед мети покарання висувається мета виправлення.

Крім того, суд зобов'язаний ураховувати вікові особливості неповнолітніх і умови їх життя, виховання та навчання, вплив дорослих, наявність або відсутність батьків, стан здоров'я та ін.

99. Примусові заходи виховного характеру (правова природа та види)

Сформульовано, що примусові заходи виховного характеру – це захід державного примусу, який застосовуєтьсясудом у постанові, ухвалі або вироку до неповнолітньої особи за вчинення злочину невеликої або середньоїтяжкості, на підставах та умовах, визначених у кримінальному законі, незалежно від бажання винного, й у разі його звільнення від кримінальної відповідальності та покаранн

Правова природа заходів кримінально-правового примусу, що призначаються при звільненні неповнолітнього від покарання, полягає у особливій формі реалізації кримінальної відповідальності, оскільки ці заходи, як і покарання, суд застосовує при винесенні обвинувального вироку. Отже, якщо розглядати ці заходи як форму реалізації кримінальної відповідальності, то суперечливим є розгляд цих самих заходів і при звільненні від кримінальної відповідальності, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності не може бути формою реалізації кримінальної відповідальності.

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від окарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його

виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Объяснение всех видов в 98 вопросе (см. выше).