Освобождение от уголовной ответственности в связи с истечением сроков давности

Ст. 491. Лицо освобождается от уголовной ответственности, если со дня совершения им преступления 1 до дня вступления приговора в законную силу истекли следующие сроки;

1) два года - при совершении преступления небольшой тяжести, за которое предусмотрено наказание менее строгое, чем ограничение свободы;

2) три года - при совершении преступления небольшой тяжести, за которое предусмотрено наказание в виде ограничения или лишения свободы;

3) пять лет - при совершении преступления средней тяжести;

4) десять лет - в случае совершения тяжкого преступления;

5) пятнадцать лет - при совершении особо тяжкого преступления.

2. Течение давности приостанавливается, если лицо, совершившее преступление, уклонилось от следствия или суда. В этих случаях течение давности возобновляется со дня явки лица с повинной или его задержания. В этом случае лицо освобождается от уголовной ответственности, если со времени совершения преступления прошло пятнадцать лет.

3. Течение давности прерывается, если до истечения указанных в частях первой и второй настоящей статьи сроков лицо совершило новое преступление средней тяжести, тяжкое или особо тяжкое преступление. Исчисление давности в этом случае начинается со дня совершения нового преступления. При этом сроки давности исчисляются отдельно за каждое преступление.

4. Вопрос о применении давности к лицу, совершившему особо тяжкое преступление, за которое по закону может быть назначено пожизненное лишение свободы, решается судом. Если суд не сочтет возможным применить давность, пожизненное лишение свободы не может быть назначено и заменяется лишением воде на определенный срок.

5. Давность не применяется в случае совершения преступлений против мира и безопасности человечества,

1. Материально-правовым основанием применения института давности считается существенное уменьшение общественной опасности совершенного преступления вследствие истечения определенного промежутка времени. что существенно сказывается на достижении целей наказания, выполнении задач общего и специальной превенции. Кроме " того, длительный промежуток времени с момента совершения преступления существенно препятствует, а иногда и делает невозможным успешное раскрытие и расследование преступления, объективное рассмотрение уголовного дела в суде.

2. Предусмотренный ст. 49 вид освобождения от уголовной ответственности применяется при наличии трех условий: 1) истечения указанных в законе сроков, 2) несовершение течение этих сроков нового преступления определенной степени тяжести? 3) неуклонение лица от следствия или суда.

Сроки давности дифференцированы в зависимости от вида совершенного преступления, а по преступлениям небольшой тяжести - от вида предусмотренной в санкции статьи наказания.. В случае, если лицо одновременно совершило несколько преступлений, сроки давности по каждому из деяний, которые составляют идеальную совокупность преступлений, исчисляются самостоятельно.

3. Исходным моментом течения срока давности является день совершения лицом преступления (о времени совершения преступления см. Комментарий к ст. 4). Исходным моментом исчисления срока давности по соучастника является день совершения им деяния, он выполнил согласно своей роли в умышленном преступлении, а не день совершения уголовно наказуемого деяния исполнителем.

Сроки давности начинают всплывать с О часов того времени, которая наступает после дня совершения преступления

5. Закон (ч. 1 ст. 49) четко устанавливает конечный момент течения срока давности. Им является день вступления приговора суда в законную силу.

6. под уклонением от следствия или суда как обстоятельством, что приостанавливает течение срока давности (ч. 2 ст. 49), понимаются любые умышленные действия, совершенные лицом с целью избежать уголовной ответственности за совершенное преступление (неявка без уважительных причин по вызову в правоохранительных органов, несоблюдения условий пресечения, смена места жительства, изменение документов, удостоверяющих личность, и переход ее на нелегальное положение и т.п.). Не является таким, который уклоняется от следствия или суда, неизвестно правоохранительным органам лицо, совершившее преступление и скрывается, а также лицо, хотя и известна таким органам, но причастность которого к совершению преступления на момент его исчезновения не установлен.

7. Давность не может рассматриваться как извинение преступнику за содеянное независимо от его последующего поведения. Прерывание течения срока давности происходит тогда, когда до окончания указанных в законе сроков давности лицо совершило новое преступление средней тяжести, тяжкое или особо тяжкое преступление. В таком случае часть срока давности, которая имела место до совершения нового преступления, теряет свое юридическое значение, и исчисление срока давности за первое преступление начинается со дня совершения нового преступления. При этом сроки давности исчисляются отдельно за каждое преступление.

68. Поняття та мета покарання за кримінальним законодавством України

Загальне визначення покарання дано в ч. 1 ст. 50 КК, за якою " покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого".

Мета покарання — це той результат, якого прагне досягти держава, застосовуючи до особи, винної у вчиненні злочину, певні, визначені законом заходи примусу. Мета покарання визначена в ч. 2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і ін­шими особами.

Із змісту даного визначення випливають такі цілі покарання:

кара щодо засудженого;

його виправлення;

спеціальне попередження — запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;

загальне попередження — запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Кара, тобто відплата винному за вчинений ним злочин виступає не лише однією із цілей покарання, але й однією з його ознак, що визначає зміст покарання. Однак досягнення мети кари можливе лише у випадку призначення покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину. Покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК), що і являє собою відплату за вчинене. Кара як ознака покарання знаходить своє вираження у відповідній нормі Загальної частини КК, в якій описані ознаки певного виду покарання, а також у санкції норми кримінального закону, якою передбачено відповідальність за вчинений особою злочин. Кара як ціль покарання виражається лише у призначенні особі, яка вчинила злочин конкретної міри покарання та її виконанні. Досягнення мети кари, як відплати винному за вчинене необхідно для захисту суспільства, для задоволення почуття справедливості потерпілого і суспільства, проти яких вчинено злочин.

Виправлення засудженого — це такий вплив каральних заходів на засудженого, в результаті якого відбуваються певні зміни його особи, які усувають його суспільну небезпечність, формують схильність до правомірної поведінки та повагу до закону головним чином через страх перед покаранням, небажанням знову його відбувати. Досягнення такої мети прийнято називати юридичним виправленням, яке є достатнім з точки зору кримінального закону. Однак це не означає, що вплив заходів покарання вичерпується цим. Виправлення передбачає також докорінну перебудову психічного складу особи засудженого, формування переконань, які передбачають повагу до правил і норм людського співжиття.

Спеціальне попередження (спеціальна превенція) передбачає, що застосування покарання зробить неможливим або зна­чно ускладнить можливість вчинення нових злочинів засудженим. Досягнення цієї мети забезпечується завдяки тим обме­женням прав і свобод засудженого, які складають зміст відповідного покарання. Так, позбавлення волі, відповідний режим відбування цього покарання та пов'язані з цим обмеження виключають можливість вчинення багатьох злочинів; виконання покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю робить неможливим вчинення злочинів пов'язаних із використанням відповідної посади або здійсненням певної діяльності. Мета спеціального попередження тісно пов'язана з метою виправлення. Формування у особи поваги до норм закону та усунення його суспільної небезпечності веде до того, що засуджений під час виконання покарання, а також після його відбування не буде вчиняти нових злочинів, в чому і полягає зміст спеціальної превенції.

Загальне попередження (загальна превенція) передбачає попередження вчинення злочинів іншими особами. Застосування покарання до засудженого повинно утримувати інших осіб, схильних до протиправної поведінки, від вчинення злочинів, щоб уникнути відповідних наслідків у вигляді застосування покарання. Досягнення мети загального попередження забезпечується самим існуванням кримінального закону, санкції норм якого попереджують про покарання, засудженням осіб, винних у вчиненні злочину, до покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину та обставинам справи. Саме невідворотність покарання, а не його суворість здійснює вплив на нестійких осіб та сприяє досягненню мети загального попередження.

Ч. З ст. 50 КК встановлено, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Дана норма відтворює положення ч. 2 ст. 28 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

69. Система покарань, класифікація видів покарань

Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін.

4. За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання - це покарання, що призначаються у вії-році лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.

До основних покарань закон відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання - це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Отже, додаткові покарання не можуть самостійно фігурувати у вироці. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові - це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом.

Наприклад, суд, засуджуючи винного за ч. 3 ст. 368 КК (одержання хабара), може призначити основне покарання у виді позбавлення волі і приєднати до нього такі додаткові покарання, як позбавлення права обіймати певні посади і конфіскація майна.

5. За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні. Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальні покарання призначаються лише певному колу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи. Так, тримання у дисциплінарному батальйоні призначається лише військовослужбовцям строкової служби. До спеціальних покарань належать також службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

6. За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові покарання. Строковими покараннями є: позбавлення волі, обмеження волі, арешт, виправні роботи без позбавлення волі, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, тримання у дисциплінарному батальйоні.

Так, виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років, дисциплінарний батальйон - від шести місяців до двох років, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - від двох до п'яти років, позбавлення волі - від одного року до п'ятнадцяти років. Вийти за межі цього строку суд ні за яких умов не має права, за винятком випадку, передбаченого в ст. 71 КК, коли призначається покарання за сукупністю вироків.

Безстроковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі.