Рецидив злочину та його види

Рецедив злочинів –це повторність злочинів, пов’язана з засудженням особи за попередній злочин.Мова йде про вчинення нового умисного злочину особою, яка вже має судимість за умисний злочин (ст.34КК).

За характером злочинів рецидив поділяється на два види: загальний і спеціальний.

Загальний рецидив утворюється вчиненням різнорідних злочинів (нетотожних і не однорідних). Наприклад, особа, що має судимість за крадіжку, вчиняє вбивство. Загальний рецидив є обставиною, яка обтяжує покарання (п.1 ч.1 ст. 67КК)

Спеціальним є рецидив тотожних або однорідних злочинів. (Наприклад, особа, засуджена за незаконне полювання, знову його вчиняє, або особа, судима за крадіжку вчиняє грабіж).

Простий і складний рецидив.(залежно від кількості судимостей)

Простий-особа засуджується вдруге.(наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє шахрайство).

Складний –особа засуджується три і більше разів.

Пенітенціарний рецидив – це вчинення особою, що засуджена до позбавлення волі нового злочину впродовж: строку судимості, за який вона знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив враховується при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від покарання(ст. 81 КК).

60. Поняття необхідної оборони. Умови правомірності

Статтею 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, а ст. 41 гарантує непорушність права приватної власності, якого ніхто не може бути протиправне позбавлений. Однією з найважливіших гарантій реалізації громадянами гарантованого Конституцією права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони.

Згідно зі ст. 15 КК кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Вказане положення ст. 15 є гарантією проголошеного ст. 55 Конституції права кожної людини будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Необхідною обороною згідно з КК " визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання".

Суть необхідної оборони, виходячи із законодавчого її визначення, полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільне небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє, гарантоване Конституцією України, право на захист інтересів, що охороняються, від суспільне небезпечних посягань

Умови правомірності

Оборона здійснюється для захисту певних благ і цінностей від небезпечного на них посягання. Оборона визнається необхідною, а отже, і правомірною, за наявності таких умов: 1) оборона спрямована лише проти небезпечного посягання з боку людини; 2) захист має бути здійснений шляхом заподіяння шкоди лише самій особі (особам), яка вчиняє посягання, або її майновим правам (знешкодження предмета, знаряддя, які було застосовано при посяганні) з метою відведення чи припинення небезпеки посягання; 3) оборона припустима для захисту людиною особистих благ або благ іншої людини (життя, здоров'я, волі, гідності), недоторканності житла, майнових та інших соціальних прав людини, суспільних благ і цінностей (громадської безпеки, громадського порядку, безпеки навколишнього природного середовища, здоров'я населення, соціальних, матеріальних і духовних цінностей держави, зокрема, конституційного ладу та суверенітету держави, цілісності і недоторканності території, внутрішньої та зовнішньої безпеки); 4) своєчасність оборони щодо заподіяння шкоди тому, хто посягає, саме протягом існування посягання; 5) відносна відповідність сили та енергії захисту, з одного боку, силі та енергії посягання (нападу), - з другого. При вирішенні цього питання треба враховувати всі обставини певної події (час і місце події, спосіб посягання і спосіб захисту, наявність або застосування зброї чи інших знарядь, кількість учасників події з однієї і з другої сторони тощо).

61. 1. Не признаются преступными действия потерпевшего и других лиц непосредственно после совершения посягательства, направленные на задержание лица, совершившего преступление, и доставление его соответствующим органам власти, если при этом не было допущено превышение мер, необходимых для задержания такого лица.

2. Превышением мер, необходимых для задержания преступника, признается умышленное причинение лицу, совершившему преступление, тяжкого вреда, явно не соответствующего опасности посягательства или обстановке задержания преступника. Превышение мер, необходимых для задержания преступника, имеет последствием ответственность лишь в случаях, специально предусмотренных в статьях 118 и 124 настоящего Кодекса.

Под задержанием преступника понимается насильственное краткосрочное лишение его свободы с целью доставления в органы власти, если при этом не были нарушены условия правомерности этого задержания.

Общественная полезность, социальная ценность задержания состоят в том, что эта деятельность способствует,

во-первых, осуществлению принципа неотвратимости ответственности за преступление, во-вторых, устраняет опасность совершения задерживаемым лицом новых преступлений, предупреждает возможную в дальнейшем преступную деятельность.

В практике различают задержание преступника при совершении преступления, когда он оказывает сопротивление; задержание тотчас же после совершения преступления, когда преступник скрывается бегством; задержание при побеге из-под стражи.

2. Причинение вреда лицу, совершившему преступление, с целью его задержания следует признать обстоятельством, исключающим преступность деяния, лишь при наличии права задержания и при соблюдении ряда условий. Правом на задержание обладают потерпевшие или другие лица. Теория уголовного права различает следующие условия правомерности задержания:

а) задерживается лицо, совершившее именно преступление, а не иное правонарушение (административный или дисциплинарный проступок, гражданско-правовой деликт);

б) насилие применяется лишь при наличии твердой уверенности, что именно данное лицо совершило преступление;

в) вред задерживаемому может быть причинен лишь при наличии реальной опасности уклонения его от уголовной ответственности (например, невыполнение требований следовать в милицию, попытка скрыться, оказание сопротивления и т.п.);

г) вред задерживаемому может быть причинен лишь с целью задержания и доставления преступника в органы власти;

д) меры, которые применяются для задержания лица, совершившего преступление, должны быть необходимыми, то есть оправданными обстоятельствами дела.

Вопрос о том, является ли причинение того или иного вреда необходимым для задержания преступника решается в каждом конкретном случае, исходя из конкретных обстоятельств дела;

ж) вред, причиненный при задержании, должен соответствовать опасности посягательства и обстановке задержания. Поэтому, чем опаснее преступление, тем больший вред может быть причинен преступнику.

При наличии всех перечисленных признаков задержание с причинением вреда считается правомерным и исключает его ответственность.

3. Превышение мер, необходимых для задержания, имеет место в тех случаях, когда применены такие средства и методы задержания, которые явно не соответствуют характеру и степени общественной опасности совершенного задерживаемым лицом преступления и обстановке задержания. Превышение мер задержания влечет за собой ответственность лишь в случаях умышленного причинения смерти (ст. 115 У К) и тяжких телесных повреждений (ст. 121 У К).

Если вред причинен задерживаемому по неосторожности, то уголовная ответственность не наступает. Причинение же вреда преступнику без цели его задержания должно рассматриваться не как превышение рассматриваемых мер, а как обычное преступление против личности.