Поняття та ознаки адміністративного процесу.

В теорії склалися два основних(але не єдиних) підходу до розуміння адміністративного процесу. Вузький підхід. Адміністративний процес трактується в даному випадку суто як юрисдикційна діяльність органів державного управління. В даному випадку за основу береться здійснення правоохоронної функції і мова йде про дозвіл не будь-яких адміністративних справ, а лише індивідуальних адміністративних спорів. При цьому у однієї з сторін або обох сторін адміністративно-правового відношення існує думка про те, що її права та законні інтереси порушуються або обмежуються.

Отже, виникає спір, який підлягає вирішенню в адміністративно - процесуальному порядку, а діяльність органів державного управління щодо вирішення індивідуальних адміністративних спорів є юрисдикційною. Це, наприклад, дозвіл справ про адміністративні правопорушення, розгляд скарг громадян, накладення заходів дисциплінарної відповідальності державних службовців. Юрисдикційна діяльність носить так сказати «негативний характер».

Широкий підхід до розуміння адміністративного процесу пов'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність органів державного управління з реалізації матеріальних норм адміністративного права для вирішення будь-яких конкретних адміністративних справ. При такому підході, до адміністративного процесу в рівній мірі відносяться порядок видачі ліцензії на здійснення якого-небудь виду діяльності конкретного підприємства і виробництво по справі про адміністративне правопорушення громадянина К.

Таким чином це адміністративні справи як «позитивного»і «негативного» характеру. Дослідження показали, що друга точка зору найповніше відповідає сучасним уявленням про адміністративний процес. Отже, адміністративний процес являє собою врегульований правом порядок розгляду індивідуальних адміністративних справ у сфері державного управління органами державної виконавчої влади, а в передбачених законодавством випадках і іншими, уповноваженими на те органами. Адміністративний процес володіє цілим рядом специфічних рис, а саме: з одного боку він є видом юридичного процесу, з іншого - це вид управлінської діяльності;

являє собою різновид владної діяльності суб'єктів державного управління і є частиною їх компетенції. Такими будуть і судді при розгляді справ про адміністративні проступки і прокурори при накладенні ними дисциплінарних стягнень на підлеглих їм по службі осіб;

адміністративний процес врегульовано нормами адміністративного права. Особливість адміністративного права як галузі полягає в тому, що в ній співіснують матеріальні і процесуальні норми. одним з учасників адміністративного процесу завжди виступає орган державного управління;

широка можливість участі громадян та юридичних осіб у якості ініціаторів процесу. Державної адміністрації доводиться використовувати владні повноваження при вирішенні величезної кількості різноманітних справ. Залежно від їх змісту адміністративний процес, найоб'ємніший з усіх юридичних процесів, можна поділити на три частини: процес адміністративної правотворчості, правонаделительный (оперативно-розпорядчий) процес; адміністративно-юрисдикційний процес.

Відповідно до п. 5 ст. 3 КАС України адміністративний процес – це правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. адміністративне судочинство – це діяльність адміністративних судів щодо розгляду й вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим КАС України. Ця діяльність характеризується своїми завданнями й принципами.

Основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Основними принципами адміністративного судочинства є: 11) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед ЗУ і судом;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених КАС України.

Принципи адміністративного процесу як вихідні, керівні ідеї, відповідно до яких він здійснюється, спираються на конституційні принципи діяльності державних органів, їх посадових осіб, відображаючи специфіку процесуальних форм діяльності. Основними є такі принципи адміністративного процесу (адміністративно-процесуальної діяльності): - законності;

- правової рівності;

- охорони інтересів держави та особи;

- публічності (офіційності);

- об'єктивної істини;

- гласності;

- обов'язковості державної мови і забезпечення права користування рідною мовою;

- швидкості й економічності - самостійності в ухваленні рішень;

- дотримання правових презумпцій адміністративного процесу.

Принцип законності є найважливішим принципом адміністративного процесу і характеризується як режим відповідності суспільних відносин, що виникають у цій сфері, вимогам законів та інших актів законодавства. Його реалізація в адміністративно-процесуальній діяльності спирається на такі умови: єдність законності;

гарантування прав і свобод громадян;

неприпустимість протиставлення законності й доцільності;

невідворотність покарання за порушення законності.

Принцип правової рівності ґрунтується на конституційному положенні щодо рівноправності громадян перед законом. Проте було б неправильно розглядати його однобічно, в контексті застосування лише до громадян. Він повною мірою стосується й інших суб'єктів адміністративного процесу. Інакше кажучи, вимоги закону поширюються на всі без винятку державні органи, об'єднання громадян і посадових осіб, які беруть участь в адміністративно-процесуальній діяльності. Конкретне втілення принцип правової рівності знаходить у формуванні правового статусу суб'єктів адміністративного процесу, причому особливе значення має закріплення широкого кола прав і обов'язків громадян, котрі відіграють тут роль дійового інструменту реалізації і захисту своїх інтересів. Зазначений принцип органічно пов'язаний з реалізацією інших принципів адміністративного процесу, зокрема принципу охорони інтересів держави та особи. Невипадково законодавець закріпив за державними органами як найважливіші завдання охорони суспільного ладу держави, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку. Вони реалізуються з метою охорони інтересів держави, оскільки в демократичному суспільстві дотримання інтересів держави є запорукою дотримання інтересів усіх законослухняних членів суспільства. От чому забезпечення охорони інтересів держави тісно пов'язане із забезпеченням охорони інтересів усіх громадян і кожної особи. Тут наявний зворотний зв'язок. Охорона інтересів особи, громадянина — найважливіший фактор стабільності громадянського суспільства, а отже, належного функціонування державних органів, держави загалом.

Принцип публічності (офіційності) адміністративного процесу виявляється у закріпленні обов'язку державних органів, їх посадових осіб здійснювати розгляд і розв'язання індивідуально-конкретних справ і пов'язані з цим дії (підбір необхідних матеріалів і доказів) від імені держави і, як правило, за державний рахунок. На відміну від цивільного процесу в адміністративному відсутня плата за ведення процесу у вигляді державного мита, тобто відносини між суб'єктами будуються виключно на безоплатних засадах.

Принцип об'єктивної істини спрямований на максимально можливе виключення з адміністративного процесу проявів суб'єктивізму, однобічності в аналізі дій суб'єктів. Він покликаний забезпечити встановлення й оцінку реальних фактів, що мають значення для ухвалення обґрунтованого рішення у конкретній справі. Не випадково, наприклад, законодавець як найважливіші завдання у справі про адміністративне правопорушення закріпив необхідність своєчасного, всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, розв'язання її в чіткій відповідності із законодавством. Необхідною також вважається оцінка досліджуваних у ході розгляду справи доказів (ст. 252 КпАП).

принцип гласності адміністративного процесу зумовлений необхідністю широкої поінформованості суспільства про діяльність державних органів, їх посадових осіб щодо виконання покладених на них функцій. Поряд із правом громадян на одержання інформації про діяльність державних органів, закріпленим у ст. 43 ЗУ “Про інформацію”, законодавець встановлює обов'язок відповідних органів повідомляти громадян про ухвалені рішення.

Принцип обов'язковості державної мови і забезпечення права користування рідною мовою кожному з громадян, котрі беруть участь у процесі, означає, що розгляд конкретних справ ведеться державною мовою України;

якщо громадянин, який бере участь у процесі, не володіє українською, він може користуватися своєю рідною мовою. При цьому йому повністю забезпечується одержання всієї необхідної інформації і можливість довести власну інформацію до відома органу, посадової особи, котра розглядає конкретну справу.

На це спрямована, зокрема, участь у процесі такого учасника, як перекладач. Наприклад, ст. 268 КпАП передбачає, що при розгляді справи про правопорушення особа, притягувана до адміністративної відповідальності, має право виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження.

Принцип швидкості й економічності адміністративного процесу зумовлений вимогами щодо оперативності управлінської діяльності державних органів. Визначення конкретних, порівняно невеликих термінів розгляду адміністративних справ є, з одного боку, перешкодою для прояву тяганини, а з іншого — дає змогу упорядкувати рух справ, увести процес у визначені часові рамки.

Принцип самостійності в ухваленні рішень виключає будь-яке втручання інших органів і посадових осіб в адміністративно-процесуальну діяльність суб'єктів, уповноважених проводити таку діяльність. Це дає можливість підвищити відповідальність за ухвалення рішень, сприяє їх законності й обґрунтованості. Впровадження цього принципу також не дає змоги органу чи посадовій особі перекладати обов'язки щодо розв'язання справи, які входять до їх компетенції, на нижчі інстанції.

Принцип дотримання правових презумпцій адміністративного процесу. Дотримання цих презумпцій має за мету надійно захистити права і законні інтереси громадян, котрі беруть участь у процесуальних діях. Враховуючи надзвичайну важливість даної мети, окремому розгляду підлягають дві основні правові презумпції адміністративного процесу — невинуватості й правомірності правової позиції громадянина.

Відповідно до КАСУ від 2005 (зі змінами від 2012)