Відношення до вологи

За ступенем потреби у воді рослини поділяють на мезофіти, гігрофіти і ксерофіти (в залежності від водного режиму в місцях їх зростання).

Мезофіти - рослини, розповсюджені в умовах середнього зволоження. Вони є перехідною формою від гігрофітів до ксерофітів (повна вологість 75-80%). До мезофітів відноситься більшість лучних злакових і бобових рослин: костер безостий, тимофіївка лучна, пирій повзучий люцерна, конюшина, еспарцет, а з однорічних - суданка, віка, чина та ін. Мезофіти дуже розповсюджені і, як перехідна форма, не мають особливих рис, що притаманні тільки даній екологічній групі. Більшість мезофітів - багаторічні рослини.

Гігрофіти - рослини, що ростуть на вологих луках, болотах, на берегах річок, а також в лісах вологих районів. Відрізняються високорослістю, широкими листками і слабкою кореневою системою. До них відносяться осоки, ситники, деякі верескові, багато жовтеців та ін. Кормова якість їх невисока. Бобові трави на надлишково-вологих місцях зустрічаються дуже рідко. Серед гігрофітів особливу групу складають водні рослини (гідрофіти), що пристосувались до існування у водному середовищі (водяна лілія та ін.).

Ксерофіти - рослини сухих місцезростань, ростуть в умовах нестачі вологи. Вони здатні переносити ґрунтову і атмосферну посуху.

Мають добре розвинену кореневу систему яка забезпечує рослини вологою з глибоких шарів ґрунту. Вони відрізняються, як правило. сповільненою транспірацією, особливо в гарячі години дня, дуже високим осмотичним тиском в клітинах коріння, що дозволяє їм всмоктувати ґрунтовий розчин при малих кількостях вологи.

Типовими ксерофітами є багато рослин півдня степів, напівпустель і пустель: ковилі, полини, костриця валіська (типчак), саксаули та ін.

Ксерофіти ростуть в умовах недостатнього зволоження і мають вузькі невеликі листки, часто небагато чисельні і цілком недорозвинені. Епідерміс у них багатошаровий, з сильно розвиненою кутикулою, що робить листки грубими. Крім цього, клітини тканин ксерофітів дрібні, щільно складені.

Сильний розвиток механічних тканин при незначному розвитку міжклітинників надає твердість і дерев'янистість їх стеблам, що характеризує невисокі кормові якості ксерофітів, хоча серед них є немало рослин, які з задоволенням поїдаються тваринами.

В посушливих районах ростуть також ефемери і ефемероїди - особлива група рослин, що встигають пройти весь цикл розвитку в короткий ранньовесняний період, коли грунт найбільш зволожений.

Це дуже невеликі рослини із слабо розвиненою кореневою системою (деякі види астрагалів та інші).

Ефемероїди - багаторічні рослини, що мають здатність призупиняти свої життєві процеси в посушливий період і знову починати ріст і розвиток в наступаючий вологий період (напр. цибулькові).

Ефемероїди: тонконіг цибульковий (луковичний), осока піщана, осока пустельна і т.д.