Загальна характеристика господарства

Курсова робота

на тему: «Технологія вирощування тритикале

озимого в умовах Степу України»

Виконавець:

_______________________ ^{(Прізвище, ім’я, по-Батькові)}

Дніпропетровськ – 2015

Зміст

Вступ

Тритикале – нова культура, «синтезована» людиною в XIX-XXст. Світова спільнота визначила її латинську назву як Triticosecale Wittm. & А. Camus. Не дивлячись на свою філогенетичну молодість, тритикале вже починає тіснити інші культури в структурі посівних площ. Світовим лідером з вирощування тритикале є Польща, де під неї відводять 840 тис. га, або 9, 6% всіх посівів зернових. Середня врожайність тритикале (на зерно) в Польщі – 30 ц/га. Серед країн СНД перше місце за площами тритикале займає Білорусь (більше 350 тис. га, або 15 - 17% посівної площі). Там тритикале добре пристосоване до кліматичних умов. Білоруси одержують стабільну врожайність, що перевищує на 5-7 ц/га врожайність пшениці. Собівартість 1 ц тритикале на 5-6% нижче, ніж в середньому по зернових культурах, а рентабельність – на 10% вище, відзначили учені-аграрії.

Сучасні сорти тритикале можуть володіти більшою екологічною стійкістю, ніж пшениця і жито. Тритикале значно краще, ніж пшениця, здатне протистояти низьким температурам, хворобам і шкідникам. Амфідиплоїдний гібрид пшениці і жита – тритикале вдало поєднує в собі ознаки обох батьків. Велика цікавість, що проявляється до нової культури, викликана тим, що тритикале може давати урожаї на еродованих, піщаних, кислих легких грунтах, там де пшениця істотно знижує врожайність. Тритикале перевершує пшеницю і жито за вмістом білка в зерні, відрізняється високим вмістом незамінних амінокислот, і в першу чергу – лізину. У зернових сортах тритикале в зерні накопичується білка на 1, 5-2 % більше, ніж у пшениці, вище за жито на 3-4%. Збір білка з гектара перевершує пшеницю і жито на 40-45 %, лізину на 20-25 %. Тритикале – це нове важливе джерело світових харчових ресурсів. Доведено, що по харчових властивостях і технологічній цінності тритикале конкурує з пшеницею, кукурудзою, рисом, просом, сорго. Лінії тритикале можна використовувати для різного роду хлібопекарських і макаронних виробів. В даний час хліб високої якості з муки тритикале одержують при змішуванні її (50 %) з мукою сильної пшениці.

Пшенично-житні гібриди (Triticale) володіють підвищеною зимостійкістю, стійкістю проти грибних і вірусних хвороб, зниженою вимогливістю до родючості ґрунту, містять багато білка в зерні. У нашій країні пшенично-житні гібриди, що не розщеплюються, одержували в двадцятих роках академік Г, М. Мейстер, Н. Р. Мейстер, Н. У. Лебедєв, в тридцятих роках А. І. Державін, в сорокових роках професор В. Е. Пісарєв. Тритикале більш зимостійкий, ніж озима пшениця. По хімічному складу тритикале близький до пшениці, але в ньому більше сирого протеїну (15, 1-18, 1%) і лізину (0, 50%), в пшениці ж цих речовин 9, 2-13% і 0, 41%. Протеїн пшениці і пшенично-житніх гібридів однаково перетравлюється, але амінокислотний склад його у тритикале більш повноцінний. По харчовій цінності тритикале перевершує пшеницю - володіє підвищеним вмістом вітамінів групи В і РР, оптимальним співвідношенням мінеральних речовин. Із зерна тритикале одержують високоякісне печиво, що володіє підвищеною харчовою цінністю за рахунок підвищеного вмісту білкових речовин, зокрема незамінних амінокислот (лізин, метіонін, триптофан), моносахарів. Тритикале можна віднести до продуктів дієтичного і лікувально-профілактичного призначення.

По поживній цінності зерно пшенично-житніх гібридів не поступається зерну ячменю і сорго, і може замінити його в раціоні свиней, а також в концентрованих сумішах для відгодівлі великої рогатої худоби, дійних корів, овець. Викладена вище характеристика відноситься до двовидових тритикале, одержаних від схрещування одного виду пшениці і жита.

Чимале значення відводиться тритикале в захисті грунту від водної ерозії, очищенні полів від бур'янів. Більшість сортів тритикале, на жаль, дозріває пізніше за пшеницю. Пізньостиглість тритикале обумовлюється подовженням періоду колосіння - дозрівання за рахунок повільного процесу формування і наливання зерна. Цікавість до тритикале зростає через унікальне поєднання у нього ряду господарсько-біологічних особливостей.

Тритикалевий солод перевершує інші сорти солоду по впливу на обсяг хліба, оскільки в середньому значно перевищує інші сорти солоду з хлібних злаків по діастатичній силі і вмісту амілази. Крім того, середній вміст розчинного білка в солоді тритикале складає 53% (від загального білка) на відміну від 27-38% в інших хлібних злаках. Таким чином, тритикале дає більше зброджуваних сахарів і низькомолекулярних азотних з'єднань, ніж солод з інших зернових культур.

Висока ферментативна активність тритикалевого солоду наводить на думку, що його можна використовувати в пивоварінні. Середній вихід пива з тритикалевого солоду був нижчим, ніж з ячмінного. Тритикалове сусло багатше азотними з'єднаннями, кількість загального і формального азоту в тритикалевому суслі майже вдвоє вища, ніж в ячмінному. Пиво з тритикалевого сусла є темнішим і має вищі значення pH, а також містить менше алкоголю, ніж ячмінне. Таким чином, зерно тритикале можна включити як складова частину зерна для приготування пива.

Закордоном зерно тритикале широко використовують для кормових цілей (зерно, сінаж, літній силос). Підкреслюється цінність зерна кормового призначення: воно містить таку ж або більшу кількість білка, ніж зерно пшениці. Як джерело енергії тритикале успішно замінює пшеницю, кукурудзу, ячмінь і зернове сорго.

Крім того, тритикале – цінна кормова культура. Його зерно використовують для годування сільськогосподарських тварин, перш за все свиней і птиці. Встановлено, що заміна 40% зерна в звичайних комбікормах зерном тритикале збільшує прирости свиней на відгодівлі на 18-30% і економить 15-20% корму. Зелену масу цієї культури також використовують на корм тваринам. Завдяки підвищеному вмісту каратиноїдів, зелену масу тритикале худоба поїдає краще, ніж зелену масу жита або пшениці.

1. Ботанічна характеристика та морфобіологічні

особливості тритикале озимого

Таблиця 3

Ботанічна характеристика та морфобіологічні

особливості тритикале озимого

а) Ботанічна характеристика:

б) Морфологічні ознаки:

в) Фази розвитку тритикале озимого

тривалість вегетаційного періоду тритикале озимого в наших умовах складає 275-285 днів

г) Біологічні ознаки

Відношення до тепла. Мінімальна температура проростання насіння тритикале 5 ⁰ С, оптимальна - 20, а максимальна -35 ⁰ С. Кущиться воно, в основному восени, але також продовжує цей процес навесні. Критична температура для тритикале в зимовий період - 18 - 20 ⁰ С, причому вона менш стійка в несприятливим факторам вегетації рослин узимку й навесні, чим пшениця.

Відношення до вологи. Для набрякання й проростання насінь тритикале витрачає 50 - 60 % води від загальної маси сухої партії. Максимальна потреба у волозі відзначена у фазі виходу в трубку, а також при формуванні й наливі зерна. Вона менш засухостійка культура.

Відношення до світла. Тритикале - рослина довгого дня. Нестача світла на початку вегетації знижує їхня врожайність. Найбільш оптимальним для даної культури є постійне чергування під час вегетації сонячних днів і похмурих. Інтенсивне сонячне освітлення забезпечує нагромадження в листах і вузлах кущіння великої кількості пластичних речовин і вуглеводів. Сонячна погода у фазі виходу в трубку сприяє формуванню в нього міцних меживузль, що підвищує стійкість стебел до полягання.

Відношення до механічного складу ґрунту. Тритикале практично не вимогливе до родючості ґрунту. Вона здатна виростати на всіх типах ґрунтів (крім сипучих пісків і мало окультурених торфовищ), однак з максимальною віддачею реагує на родючі ґрунти. Кращими по мінеральному складі для неї є дереново-підзолисті легко- і средньосуглинкові, а також добре окультурені торф'яні ґрунти низинного типу.

Відношення до кислотності ґрунту. Оптимальне значення рН для тритикале - 5, 5 - 7, 0. У цьому зв'язку найкраще вирощувати дану культуру на ґрунтах зі слабокислою і нейтральною реакцією середовища. Так, підвищення рН із 6, 0 до 6, 5 забезпечує приріст урожаю тритикале на 14 - 25 %.

Для зниження загальної кислотності ґрунту застосовується вапнування. Основним вапняним добривом вважається доломітове борошно, що, поряд з кальцієм, містить і магній. Він також є цінним мінеральним елементом.

Таблиця 4

Біологічні особливості тритикале озимого

Загальна характеристика господарства

Селянсько (фермерське) господарство «Діоніс» знаходиться в Солонянськму районі Дніпропетровської області с. Оріхове. Відстань до райцентру – 15 км, відстань до м. Дніпропетровська – 31 км.

Спеціалізація господарства – вирощування зернових, технічних та олійних культур.

2.1. Кліматичні умови

У степовій зоні України перехід від одного сезону до іншого відбувається поступово. Початком весни вважається дата переходу середньодобової температури через 0°С. Це спостерігається в першій половині березня. Перехідний період від зимового режиму до літнього дорівнює майже двом місяцям. Характерною рисою весни є інтенсивний підйом температури. У першій декаді березня руйнується стійкий покрив снігу. Грунт, прогріваючись, відтає, його середньомісячна температура в квітні на глибині 20 см дорівнює 7 - 8°С.

У таблиці 1 приведені дані по середньомісячним та багаторічним температурам за даними Дніпропетровської метеостанції.

Таблиця 2

Метеорологічна характеристика Солонянського району

(за даними Дніпропетровської метеостанції)

Літо на території звичайно настає в середині травня і продовжується до середини вересня. Цей період характеризується малохмарною, спочатку теплою, а потім жаркою погодою. Атмосферні опади в основному зливового характеру захоплюють невеликі ділянки, викликають інтенсивний змив ґрунтового покриву й утворення ярів, полягання хлібів. Грози часто бувають із градом, що іноді приносить великий збиток посівам. Для області характерні періодичні посухи.

Перші осінні заморозки настають на поверхні ґрунту значно раніше, ніж у повітрі, і приходяться на кінець вересня; у повітрі - у другій декаді жовтня. Теплими бувають весь жовтень і листопад.

Зима в Степу України непостійна. Морозні дні змінюються дощовими, різкі коливання температури спостерігаються не тільки протягом року, але і протягом місяця і навіть доби. Нерідко арктичні маси повітря викликають сильні зимові похолодання і весняні заморозки, що негативно позначається на врожайності. Середньомісячна та багаторічна кількість опадів представлена в таблиці 2.

Таблиця 2

Сума атмосферних опадів, мм

(за даними Дніпропетровської метеостанції)

Зима малосніжна. Під час частих відлиг температура повітря підвищується до 9 - 14°С, але бувають і зниження до мінус 25 -30°С. У січні-лютому середньомісячна температура звичайно мінус 4 - 6°С. Число похмурих днів у грудні - лютому дорівнює 72, 8%. Від сніжного покриву залежить промерзання ґрунту, що коливається від 7 до 32 см. Велика глибина промерзання негативно позначається на вирощуванні сільськогосподарських культур: навесні при таненні снігу багато води стікає в балки, ріки, у мерзлому грунті припиняється діяльність мікроорганізмів, припиняються біохімічні процеси. При близькій до нульової температурі утворюється крижана кірка, що наносить велику шкоду озимим посівам.

Клімат господарства континентальний, помірно-посушливий, із середньорічною температурою повітря 8, 6°С. Середньорічною кількістю опадів 507 мм. 35% загальної суми опадів приходиться на літні місяці (червень, липень, серпень). На вегетаційний період (квітень - листопад) приходиться близько 55% всіх опадів.

Зима малосніжна, відлиги змінюються морозами. Стійкий сніжний покрив з'являється в третій декаді грудня і руйнується в першій декаді березня. Число днів зі сніжним покривом близько 75.

Весна настає в другій декаді березня. Сніжний покрив зникає, прогрівається ґрунт. Температура повітря переважно плюсова: у квітні +8, 3, у травні +16, 3. Весняні заморозки спостерігаються з 13 квітня по 11 травня.

Літо жарке. Температура в червні + 19, 4 (19, 8), у липні + 22, 7° (20, 8), у серпні + 20, 5°С (20, 4). Опади випадають переважно у виді злив. Осінь установлюється наприкінці вересня, коли спостерігаються перші осінні заморозки (з 25 вересня).

Вітри - звичайно перемінні. Навесні, восени й узимку переважно східних і південно-східних напрямків, улітку - західних. Навесні і влітку часті суховії.

2.2. Ґрунтові умови

Територія господарства розташована в зоні степу України по схемі агроґрунтового районування України. Рельєф господарства представлена у вигляді рівнини. Така форма рельєфу не сприяє інтенсивному змиву ґрунту, що спостерігається в період розтавання снігу та сильних дощів. Завдяки такій формі рельєфу водою з поверхні землі не змивається гумусовий шар, а отже земля не втрачає поживні речовини і зберігає свою агрономічно цінну структуру.

В цілому територія господарства являє собою широке плато із загальним схилом на північ.

Південно-західна частина території представлена широкими водорозділовими пологими схилами (1–3^о), поділеними балками, які направлені з північного – сходу на південний – захід. Схили цих балок майже всі випуклої форми. дно цих балок має ширину від 20 до 100 м.

В цілому, леси найбільш сприятлива грунтово утворююча порода, на якій формуються родючі чорноземи.

Це несприятливі грунтово-утворюючі породи з поганими фізико – хімічними властивостями. Сформовані на них грунти часто засолені, низькородючі.

Основні площі землекористування зайняті чорноземами звичайними малогумусними легко глинистими з їх слабо – середнє – сильно змитими і намитими різновидами.

Таблиця 3

Агрохімічна характеристика основних типів грунтів

Чорноземні ґрунти займають найбільшу орну площу в господарстві. Вони являються типовими для цієї зони. Чорноземи сформувались в умовах засушливих степів під впливом степової трав’янистої рослинності на лесовій материнській породі.

Чорноземні ґрунти, як правило, мають сильний гумусований профіль (75–85см). Верхній гумусовий горизонт товщиною 40см має темне забарвлення, містить від 4, 0% до 6, 5% гумусу.

Найбільш розповсюдженими являються чорноземи малогумусні легкоглинисті. Займають приблизно дві третіх всіх розораних земель господарства. Як бачимо з приведених даних, у господарстві сприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур.

3. Проектування біологічної врожайності культури

Культура тритикале озиме

Сорт Раритет

4. Технологія вирощування тритикале озимого

4.1. Місце в сівозміні

Тритикале менш вимоглива до попередника, ніж озима пшениця. Кращими попередниками вважаються чистий пар, рання картопля, зернобобові культури, однорічні трави. У чистому пару може оброблятися і після зернових, так як значно менше дивується кореневими гнилями.

При інтенсивному вирощуванні озимого тритикале для одержання найбільш повного врожаю з високою якістю, його необхідно розміщувати після чистого пара (найбільш вологозабезпеченість попередника в зоні з недостатнім зволоженням). Це пояснюється біологічними особливостями культури, кліматичними умовами господарства і тим, що поле після чистого пара найменш засмічено бур'янами, не містить шкідливі патогенні і організми. І поле до посіву озимого тритикале після чистого пара можна підготувати за короткий термін і з мінімальними затратамі.

Густота продуктивного стеблястоя тритикале, розміщеного по чистому пару достовірно вище 322-386 шт / м ^2, у порівнянні, наприклад, по вико / вівсу - 230 - 280 шт / м ². Таким чином найбільш прийнятний попередник для озимої тритикале - чистий пар, який забезпечує найкращі умови її перезимівлі, в більшості випадків виключає застосування гербіциду і дозволяє отримувати стабільний урожай зерна на рівні 4, 5 т / га.

4.2. Обробіток ґрунту

Обробіток ґрунту під тритикале озиме повинен бути диференційований для кожної ґрунтової зони, господарства і полів сівозміни залежно від попередників, ступеня і характеру забур'яненості та ін.

Після основного обробітку ґрунту як найшвидше готують ґрунт до сівби. У жодному разі не можна пропускати таку можливість після дощів. Якщо ґрунт відразу не розпушити, то він засихає, утворює брили, що вимагає додаткових витрат на його підготовку. Крім того, надмірна кількість проходів тракторів, іншої техніки ущільнює ґрунт, руйнує його структуру, змінює об'ємну масу, що негативно позначається на врожаї.

При розміщенні тритикале після багаторічних трав, які збираються на два укоси, поле орють плугами з передплужниками не пізніше як за місяць до сівби. Ґрунт добре осідає, що гарантує одержання дружних сходів і добре виживання рослин взимку. Передплужники встановлюють на глибину 10-12 см, а плуг - на 25-27 см.

З плугом агрегатують кільчасто-шпорові котки (З ККШ-6), або за достатньої вологості ґрунту - важкі борони (БЗТС-1, 0). Особливо ефективним є застосування в агрегаті з плугом сучасних комбінованих знарядь (Packomat), що ущільнюють, подрібнюють і вирівнюють свіжовиораний і ще не пересохлий ґрунт. Дані пристрої одночасно з оранкою підготовлюють ґрунт практично до передпосівного стану, агрегатуються з 5-9-ти корпусними плугами. Тому можна обмежитись одним передпосівним обробітком ґрунту, що дасть змогу зменшити витрати пального і коштів. Крім того, добре розпушення ґрунту одночасно з оранкою сприяє збереженню вологи, підвищенню інтенсивності мінералізації, рівномірному загортанню насіння, виключає небезпеку осідання ґрунту в осінньо-зимовий період.

Коли попередником тритикале озимого є зернові бобові культури, після їх збирання без попереднього лущення проводять оранку на глибину 20-25 см. У міру проростання бур'янів проводять один-два поверхневі обробітки ґрунту.

З метою економії ресурсів на незабур'янених полях після гороху, кормових бобів, сої, вики можна обмежитися поверхневим обробітком ґрунту. Застосовують дискові лущильники ЛДГ-10, ЛДГ-15 у випадку достатньої вологості ґрунту у два сліди у двох взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 6-8 см. Якщо ґрунт ущільнений, відносно сухий, поле погано зачищене від рослинних решток, кращі результати забезпечує використання дискових борін БДТ-3, 0; БДТ-7, 0. Поверхнево оброблений ґрунт менш осідає, має вищу вологість, рослини восени краще розвиваються і зимують.

Таблиця 4

Система обробітку ґрунту

Культура тритикале

Попередник горох

Поверхневий обробіток ґрунту кращі результати забезпечує в зоні Степу. Після вико-вівсяно-горохової або інших бобово-злакових сумішок, озимого ріпаку, люпину на зелений корм, які рано звільняють поле, є можливість зробити лущення лемішними лущильниками на глибину 10-12 см або дисковими боронами на 6-8 см.

Після проростання бур'янів, але не пізніше як через 10-12 днів, орють на 20-22 см в агрегаті з боронами або кільчасто-шпоровими котками і боронами, найкраще з " Packomat". У міру проростання бур'янів проводять два-три поверхневі обробітки ґрунту. На чистих від бур'янів площах за недостатньої вологості ґрунту, згідно з багатьма рекомендаціями, після цих попередників доцільно застосовувати поверхневий обробіток.

Вибір способу обробітку ґрунту визначається також грануломет­ричним складом ґрунту. На важких ґрунтах у західних регіонах України поверхневий обробіток сильно ущільнює ґрунт, зменшує його водопровідність, утруднюється ріст коренів у глибину, зменшується стійкість рослин проти несприятливих умов і продуктивність.

Після ранньостиглих сортів картоплі орють на глибину 20-22 см, а в зоні Полісся - на 18-20 см в агрегаті з боронами чи з " Packomat". На легких ґрунтах та на чистих від бур'янів площах замість оранки проводять лущення з боронуванням або культивацією з боронуванням на 8-10 см. Найкраще для якісної підготовки ґрунту використовувати комбіновані агрегати типу Європак.

Найважче підготувати ґрунт до сівби після кукурудзи. Зразу ж за збиранням кукурудзи на зелений корм або силос, щоб подрібнити рослинні рештки, площу дискують добре загостреними дисковими боронами (БДТ-3, 0; БДТ-7, 0) у перпендикулярних напрямках. Для кращого заорювання решток передплужник встановлюють на глибину 10-12 см, а основний корпус плуга - на 23-25 см.

Передпосівний обробіток ґрунту.

Від своєчасної і якісної передпосівної підготовки ґрунту залежить глибина загортання насіння, дружність і рівномірність появи сходів озимої пшениці, ріст, розвиток і продуктивність рослин.

Поверхня ґрунту має бути добре вирівняною. Різниця у висоті гребенів, утворених робочими органами культиватора чи зубами борін, повинна становити не більше 2 см.

Передпосівний обробіток ґрунту і сівба - це єдиний технологічний процес. Розрив між ними повинен бути мінімальним - не більше 0, 5-1 год. Поле при цьому не встигає пересохнути і насіння лягає у вологий ґрунт. Щоб краще було видно слід маркера, передпосівний обробіток проводять під невеликим кутом до напрямку сівби.

Останній обробіток ґрунту проводять на глибину сівби 2-3 см. Відхилення глибини обробки від заданої не повинно перевищувати 0, 5 см. Найкраще для цієї мети використовувати ґрунтооброблювальні агрегати РВК-3, 6; РВК-5, 4; РВК-7, 2; ВИП-5, 6 та ін. Високу якість забез­печують комбінатори провідних європейських фірм під назвами Компактор (" Lemken'.'), Європак (" BBG"), Європак 6000 (KLEINE), Термінатор (Korgskilde), Мультітілєр, Террамакс (RAU AGROTECHNIC), Сінхрожерм (FRANGUET) та ін.

Ці знаряддя створюють ущільнену підошву, на яку потрібно висіяти насіння. У підпосівному шарі внаслідок цього створюється добра можливість для капілярного підняття води, що забезпечує надходження вологи до насіння. Через верхній розпушений шар добре надходить повітря і тепло, тобто складаються найкращі умови для дії трьох основних чинників проростання насіння - вологи, тепла і повітря.