Питання 2. Поставка

ЛЕКЦІЯ № 2

ТЕМА: «ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІ ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ»

Роздрібна купівля-продаж

Поставка

Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

Договір міни

ПИТАННЯ 1. РОЗДРІБНА КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ

Найпоширенішим різновидом купівлі-продажу є роздрібна купів­ля-продаж, призначення якої - безпосереднє та систематичне забез­печення населення продовольчими та промисловими товарами.

Відповідно до ч. 1 cm. 698 ЦК за договором роздрібної купівлі-продажу продавець який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару у зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Договір роздрібної купівлі-продажу характеризується родовими ознаками договору купівлі-продажу, як типу договору, оскільки, як і всі інші види купівлі-продажу - поставка, контрактація, енергопоста­чання тощо, спрямований на передачу у власність майна на еквівалентно-оплатній основі за рахунок грошових сум. Саме вказане до­зволяє застосовувати до виконання цього договору деякі з загальних положень про купівлю-продаж (наприклад, правил про строк, кіль­кість, асортимент, якість і комплектність товару тощо).

Між тим цей договір має і свої особливості, а саме предмет, вклю­чаючи у деяких випадках кількість товару, суб'єктний склад, що, у свою чергу, відбивається на порядку його укладення. Все це дозволяє виокремити його у вид договору купівлі-продажу із самостійним ре­гулюванням (§ 2 глави 54 ЦК). При цьому закон виходить з того, що даний параграф регламентує відносини, не врегульовані загальними положеннями про купівлю-продаж (зокрема, щодо публічного харак­теру цього договору і порядку його укладення, надання інформації про товар; продажу товару за зразками або з використанням автоматів; договору найму-продажу тощо); встановлює правила, які від­різняються від тих, що передбачені § 1 глави 54 ЦК, наприклад, сто­совно наслідків продажу покупцеві товарів неналежної якості тощо; передбачає, що до відносин з участю покупця - фізичної особи засто­совується законодавство про захист прав споживачів.

Цей договір - двосторонній, оплатний та консенсуальний.

Продавцем у договорі роздрібної купівлі-продажу виступає юри­дична особа або фізична особа-підприємець, що здійснює підприєм­ницьку діяльність з продажу в роздріб товару. У випадках, передбаче­них законодавством, вказані особи повинні отримати ліцензію на торгівлю окремими видами товарів (наприклад, роздрібна торгівля лікарськими засобами, роздрібна торгівля ювелірними та іншими ви­робами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінно­го каміння органогенного утворення та напівкоштовного каміння то­що)[1], а також отримати торговий патент[2].

Між тим ст.86 ЦК встановила правило, відповідно до якого непідприємницькі товариства і установи можуть поряд із своєю основною здійснювати також і підприємницьку діяльність. Це дало можливість деяким з правників висловити думку, що, наприклад, релігійні ор­ганізації, продаючи культову атрибутику, здійснюють такий продаж за договорами роздрібної купівлі-продажу[3]. Однак вказане не узго­джується з кваліфікуванням договору роздрібної купівлі-продажу як публічного договору (ч. 2 ст. 698 ЦК), у якому однією із сторін обо­в'язково виступає тільки підприємець.

Як покупці, за загальним правилом, виступають фізичні особи, що придбавають товари, призначені для особистого, домашнього вико­ристання. Відповідно до чинного законодавства при продажу певних товарів враховується вік фізичних осіб. Так, продаж тютюнових ви­робів та алкогольних напоїв дозволяється лише особам, які досягай 18 років.

Виходячи з того, що покупці - фізичні особи, як правило, не мають спеціальних знань про властивості та характеристику товарів, що во­ни придбавають у продавців-професіоналів, вказане вимагає покла­дення на останніх додаткових обов'язків з метою забезпечення прав покупців, а також застосовування до відносин з договору роздріб­ної купівлі-продажу за участю покупця — фізичної особи, не врегульованих ЦК, законодавства про захист прав споживачів (ч. З ст. 698 ЦК)[4].

Ідея захисту прав споживачів не є новою. Вона з'явилася в Європі наприкінці XIX ст., сформувавшись в суспільно-політичний рух - консюмерізм, але знайшла втілення у законодавстві капіталістичних країн лише в 60-х pp. XX ст.[5]

Ринкові перетворення, що відбуваються в Україні (а це, перш за все, зміни в циклі «виробництво - розподіл -споживання»), призвели до появи в економіці країни таких явищ, які потребують захисту спо­живачів з боку держави. До них відносять: диверсифікацію товарно­го складу ринкової торгівлі використання нових видів товарів), що потребує від споживачів, включаючи і покупців, підвищеної компе­тенції, а це дуже часто стає неможливим; деперсоналізацію ринкового обміну, коли споживач все більш віддаляється від виробника товару; різке зростання ринку споживання нових видів товарів, які не відпо­відають необхідним споживчим властивостям.

Тому Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон), з одного боку, свідчить про гуманізацію законодавства, спрямовано­го на пом'якшення протиріч між споживачами і підприємцями, а з, другого - про гармонізацію національного законодавства із законода­вством розвинутих країн.

Вказаний Закон не тільки встановлює спеціальні правила роздріб­ної купівлі-продажу, а й конкретизує та деталізує положення ЦК (на­приклад, щодо прав споживачів у сфері торгівлі, інформації про то­вар, обміну товару належної якості тощо).

Відповідно до ст. 22 Закону Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися відповідні нормативно-правові акти, що встановлю­ють загальні умови заняття торговельною діяльністю (наприклад, Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення[6], Правила торгівлі на ринках[7], Правила продажу продовольчих товарів[8], Правила продажу непродовольчих товарів[9]; а також стосуються окремих видів договорів роздрібної ку­півлі-продажу та правил продажу окремих товарів (наприклад, Правила продажу товарів поштою[10]. Правила роздрібної торгівлі алко­гольними напоями[11], Правила роздрібної торгівлі тютюновими виро­бами[12], Порядок гарантійного ремонту і обслуговування) або гарантій­ної заміни технічно-складних побутових товарів[13]).

Між тим аналіз визначення договору роздрібної купівлі-продажу дозволяє дійти висновку, що як покупці можуть виступати також юридичні особи, навіть і підприємницькі, коли вони придбавають то­вар (оргтехніку, меблі тощо) для використання, не пов'язаного безпо­середньо з використанням у підприємницькій діяльності.

До особливостей цього договору, як вже йшлося раніше, слід від­нести специфіку предмета договору - товари, що призначаються для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. Цей критерій дозволяє відокремлювати сферу застосування положень ЦК щодо договору роздрібної купівлі-продажу, зокрема від відносин договору поставки, оскільки відно­сини з приводу товарів, що використовуються виключно для здійс­нення підприємницької діяльності, не є предметом регулювання дого­вору купівлі-продажу.

Вважаємо, що характерною ознакою, яка дає можливість виокре­мити роздрібну торгівлю-продаж, є й те, що покупець купує не тільки товар, який звичайно призначається для певних цілей, а таку його кількість, що не перевищує нормально необхідної для особистого, сі­мейного, домашнього або іншого використання.

До особливостей договору роздрібної купівлі-продажу слід віднес­ти й особливий порядок його укладення. Так, суб'єкти підприємниць­кої діяльності у сфері торгівлі належать до тих суб'єктів сфери обслу­говування, які звертаються до всіх і до кожного з пропозицією (офер­тою) купити товар на визначених умовах. Дана пропозиція може бути оформлена різноманітними способами: розміщена у рекламі, катало­гах, а також у інших описах товару, а може бути виставленням вже са­мого товару, демонстрацією його зразків або наданням відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його прода­жу. Для того, щоб пропозиція укласти договір, яка розміщена у рекла­мі, каталогах тощо, вважалась публічною офертою, тобто була зверне­на до невизначеного кола осіб, вона повинна містити усі істотні умови договору (ч. 1 ст. 699 ЦК), У інших випадках, коли застосовуються другі способи, пропозиція вважається публічною незалежно від то­го, чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу (наприклад, це може бути торговельне обладнання, товари, які сприяють художньо-естетичному оформлен­ню торгового залу, вітрини тощо) - ч. 2 ст. 699 ЦК.

Договір роздрібної купівлі-продажу - публічний договір, тобто до нього, якщо інше не передбачено у законі, застосовуються правила ст. 633 ЦК. Публічна пропозиція укласти договір встановлює однако­ві умови для всіх споживачів, до яких вона звернена, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Продавець не має права надавати перевагу в укладенні договору одному покупцеві перед іншим, відмо­витися від укладення договору за наявності у нього можливості на­дання покупцеві відповідних товарів. Причому доводити неможли­вість укладення договору за браком товару повинен продавець. У ра­зі необґрунтованої відмови останнього від укладення договору він має відшкодувати збитки, завдані покупцеві такою відмовою. Хоча ст. 698 ЦК не передбачає, що цей договір є договором приєднання, слід погодитися з тим, що за способом укладення його слід відносити саме до договорів приєднання, оскільки покупець, за винятком пред­мета договору, позбавлений можливості брати участь у встановленні істотних умов договору. На користь цієї думки свідчить і встановлен­ня у ЦК правил (ст. 698), відповідно до яких умови договору, що об­межують права покупця - фізичної особи, передбачені ЦК та законо­давством про захист прав споживачів, є нікчемними. Покупець має право на відшкодування збитків, завданих йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища у виробничій або торго­вельній діяльності. Ці ж правила встановлені і у ст. 21 Закону.

При укладенні договору продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання (ч. 1 ст. 700 ЦК). Необхідна інформація - це повна інформація, тобто така, що надаєть­ся продавцем у обсязі, який формує у покупця чітке уявлення про властивості і споживчу якість товару. Достовірна інформація - від­повідність дійсності відомостей стосовно товару, що міститься у ін­формації.

ЦК надає право покупцеві до укладення договору оглянути товар, який він бажає придбати, вимагати проведення перевірки у його при­сутності властивостей товару, демонстрації користування ним, якщо це не виключено характером товару і не суперечить правилам роз­дрібної торгівлі (ч. 2 ст. 700). Так, відповідно до Правил роздрібної торгівлі, прокату примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних місце продажу, прокату примірників цих творів повинне бути оснащене відповідною апарату­рою для перевірки якості їх запису, зокрема аудіо- та відеомагнітофонами, комп'ютерами, телевізорами (п. 9). До всіх примірників вказа­них творів додається інформація українською мовою про назву твору (вид носія); гарантійні зобов'язання виробника примірника, його найменування та адресу (або місцезнаходження), а також найменування і місцезнаходження товариства, яке здійснює його функції щодо прий­няття претензії від споживачів, а також проводить ремонт і технічне обслуговування зазначених примірників. Довідка з такою інформа­цією наклеюється на упаковку примірника твору або додається до цієї упаковки (п. 6)[14]. Відповідно до Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно-складних побуто­вих товарів під час продажу товару, який підлягає гарантійному ре­монту (обслуговуванню) чи гарантійній заміні, продавець зобов'яза­ний у присутності споживача здійснити перевірку споживчих власти­востей товару, наявності експлуатаційних документів, комплектності товару, поінформувати споживача про правила користування ним.

Стаття 18 Закону розкриває зміст права покупця на інформацію. Вона повинна забезпечити можливість свідомого вибору товару. Для цього остання має бути надана покупцеві до придбання товару. Сто­совно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватися інформація про її сертифікацію, а щодо товарів, котрі за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я покупця та його майна, продавець зобов'язаний довести до відома покупця інформацію про такі товари і можливі наслідки їх впливу. Ін­формація доводиться продавцем у супровідній документації, що до­дається до товарів, на етикетці, а також маркуванням чи іншим спосо­бом, прийнятим для окремих видів товарів. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні також забезпечуватися інформацією про місце їх походження.

За окремими видами договорів роздрібної купівлі-продажу вста­новлюються спеціальні способи доведення інформації до покупців. Так, при продажі товарів з використанням автоматів їх володілець зо­бов'язаний довести до покупців інформацію про продавця товару, шляхом розміщення на автоматі або надання покупцям іншим чином відомостей про найменування продавця, його місце знаходження, ре­жим роботи тощо (ч. 1 ст. 703 ЦК).

Правові наслідки ненадання покупцеві інформації щодо товару різняться залежно від того: укладений договір чи ні. Так, якщо покуп­цеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну ін­формацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкодування збитків, завданих необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено, - в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди (ч. З ст. 700 ЦК; ч. 4 ст. 18 Закону). Продавець, який не надав покуп­цеві можливості одержати повну і достовірну інформацію про товар, несе відповідальність за його недоліки, які виникли після передання товару покупцеві, якщо останній доведе, що вони виникли у зв'язку з відсутністю у нього такої інформації (ч. 4 ст. 700 ЦК). Причому про­давець не звільняється від відповідальності, навіть, у разі неотриман­ня ним відповідної інформації про товар від його виробника (імпор­тера) (ч. 5 ст. 18 Закочу).

Форма договору роздрібної купівлі-продажу. Договір роздрібної купівлі-продажу може бути укладений у простій письмовій формі, усно, а також шляхом конклюдентних дій. За правилом він укла­дається в усній формі, бо його виконання відбувається одночасно із здійсненням, що забезпечується видачею споживачеві розрахунково­го документа (товарного, касового чи іншого документа, який засвід­чує факт купівлі товару).

Між тим окремі види договорів роздрібної купівлі-продажу вико­нуються вже після їх укладення. Саме такі договори повинні бути укладені у письмовій формі. До них слід віднести: продаж товару за зразками, договір з умовою про поставку товару покупцеві, договір найму-продажу, договір роздрібної купівлі-продажу товару в кредит, договір з умовою про прийняття покупцем товару у встановлений строк.

Закон передбачив і продаж товарів з використанням автоматів (ст. 703 ЦК). Такий договір вважається укладеним з моменту вчинен­ня покупцем дій, необхідних для одержання товару, тобто конклю­дентних.

Права та обов’язки сторін за договором роздрібної купівлі-продажу. Покупець (споживач) за договором має право на: відповідну якість товару; належне торговельне обслуговування; безпеку товарів; відшкодування збитків, спричинених товарами неналежної якості; відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів; гаранто­ваний рівень споживання; державний захист своїх прав; об'єднання у спілки споживачів тощо. Враховуючи це, законодавство встановлює вимоги до продавців, яких слід додержуватися на етапі підготовки товару до продажу, і котрі спрямовуються на забезпечення якості то­вару. Це, так звані, передпродажні обов’язки, які передбачені у від­повідних правилах продажу конкретних видів товарів. Наприклад, відповідно до Правил продажу продовольчих товарів продавець зо­бов'язаний забезпечити стан торговельних приміщень на рівні, що відповідає санітарно-гігієнічним, технологічним та протипожежним нормам, встановленим для приймання, зберігання та реалізації харчових продуктів; транспортні засоби для перевезення цих продуктів по­винні мати санітарний паспорт, бути чистими, у справному стані; торговельно-технологічне обладнання, що використовується при ор­ганізації роздрібного продажу, має забезпечувати збереження якості товарів і товарного вигляду протягом строку їх придатності. Заборо­няється приймати, зберігати та продавати продовольчі товари, які швидко псуються, без використання холодильного обладнання. Відповідно до Правил продажу непродовольчих товарів продавець проводить підготовку товарів до продажу (перевірка цілісності упа­ковки, розпакування, перевірка наявності маркувальних даних і якос­ті, чистка, прасування, перевірка наявності інструкцій з експлуатації, технічних паспортів, гарантійних талонів, комплектність виробів, пе­ревірка роботи у дії тощо).

Відповідно до Правил роздрібної торгівлі транспортними засоба­ми і номерними агрегатами передбачається обов'язкова передпро­дажна підготовка цих товарів кваліфікованими фахівцями продавця згідно з вимогами нормативно-технічної документації, про що ро­биться відмітка в сервісній книжці тощо.

Права та обов'язки сторін за цим договором визначаються, перш за все, за загальними правилами про договір купівлі-продажу. Так, продавець зобов'язується передати покупцеві товар, якість, кількість, асортимент, строк придатності, комплектність якого відповідає ви­могам, передбаченим у статтях 669, 671, 673, 677, 682, 683 ЦК. Товар передається у тарі і упаковці (ст. 685 ЦК) разом з його приналежнос­тями і документами, що його стосуються (ст. 666 ЦК). Виходячи з того, що цей договір - двосторонньо зобов'язуючий, покупець має право вимагати передачі йому товару з додержанням продавцем ви­мог щодо останнього, які були вказані.

Між тим момент передачі продавцем майна за договором роздріб­ної купівлі-продажу має особливості. При продажу товару за зраз­ками обов'язок вважається виконаним з моменту доставки товару за місцем проживання фізичної особи-покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця, якщо інше не встановлене договором або законом. За цим договором покупцю доставляється товар, який він відбирає за зразком (описом) і котрий повинен відповідати зразку (опису). Доставка, виходячи із змісту ст. 704 ЦК, прирівнюється до передачі речі. До моменту передання товару покупець має право від­мовитися від договору за умови відшкодування продавцеві витрат, пов'язаних з вчиненням дій щодо виконання договору.

Якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою до­ставки товару покупцеві, то на відміну від договору продажу товару за зразками, останньому доставляється індивідуально визначена річ, яка вже була оглянута, відібрана ним і залишена у продавця на збе­рігання з метою наступної доставки у встановлений строк (ч. 1 ст. 704 ЦК) за місцем, вказаним покупцем, а якщо це місце не вказане, - за місцем проживання фізичної особи-покупця або за місцезнаходжен­ням юридичної особи-покупця.

Особливістю даного договору слід вважати те, що моментом вико­нання обов'язку продавцем є вручення товару покупцеві, а у разі його відсутності - особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору чи оформлення доставки товару (ч. 2 ст. 704 ЦК).

Крім цього, договір роздрібної купівлі-продажу може бути укладено з умовою про прийняття покупцем речі, визначеної індивідуальни­ми ознаками, у певний строк, протягом якого товар не може бути про­даний продавцем іншому покупцеві (ч. 1 ст. 701 ЦК). Так, відповідно до Порядку заняття торговельною діяльністю і правилами торговель­ного обслуговування населення вибрані покупцем непродовольчі то­вари можуть зберігатися протягом двох годин з відміткою часу на­ступної оплати на виписаному продавцем чекові (п. 26). Якщо покупець не з'явиться або не вчинить інших необхідних дій для прий­няття товару у встановлений строк, вважається, що він відмовився від договору, якщо інше не буде встановлено у ньому (ч. 2 ст. 701 ЦК). Так, наприклад, у договорі може бути передбачено, що у разі нез'яв­лення покупця у встановлений строк товар приймається до зберіган­ня продавцем. Якщо у передбачений договором строк товар буде про­даний іншому покупцеві, застосовуються правила ст. 620 ЦК.

Правила ст. 701 ЦК не застосовуються, якщо відповідно до дого­вору товар залишається на зберіганні у продавця, бо у цьому випадку покупець прийняв товар.

Новою для ЦК є конструкція договору найму-продажу. Відповідно до ст. 705 за договором найму-продажу до переходу до покупця права власності на переданий йому продавцем товар покупець є наймачем (орендарем) цього товару. Покупець стає його власником лише з мо­менту оплати цього товару, якщо інше не встановлено договором.

Слід відмітити, що до появи вказаної статті аналогічні правила містилися у деяких нормативно-правових актах, хоча договір, який укладався, мав назву, наприклад, договору продажу товарів у роз­строчку

Так, відповідно до Правил торгівлі у розстрочку[15] передача у роз­порядження покупцеві товарів здійснюється за умови внесення пер­шого внеску (завдатку) в певному розмірі, а право власності на товар переходить до покупця лише після остаточного розрахунку. Цим обу­мовлюється, наприклад, те, що транспортні засоби, придбані у роз­строчку, не підлягають відчуженню, не знімаються з обліку в органах Державтоінспекції до пред'явлення покупцем договору з відміткою продавця про повний розрахунок (п. 10).

Вказаний договір побудований за конструкцією змішаного догово­ру (ч. 2 ст. 628 ЦК). А це призводить до того, що до відносин сторін за­стосовуються у відповідних частинах і положення про договір найму (оренди), і про договір роздрібної купівлі-продажу, якщо інше не буде встановлено у самому договорі чи не випливатиме із суті договору. Так, зокрема, покупець не повинен сплачувати продавцеві плату за ко­ристування переданим у його розпорядження товаром, як це передба­чено у договорі найму (оренди) - ст. 762 ЦК, бо розмір і оплата товару визначаються договором купівлі-продажу і Правилами торгівлі у розстрочку. Він також не зобов'язаний, хоча і може, проводити поточний ремонт товару (ч. 1 ст. 776 ЦК), оскільки у разі виявлення недоліків, за які відповідає продавець, покупець має право пред'явити вимоги за ст. 708 ЦК. Однак при цьому, якщо покупець вимагатиме відповідно­го зменшення ціни або відшкодування витрат, здійснених ним чи тре­тьою особою на виправлення недоліків товару, відповідна сума може бути зарахована в рахунок оплати товару тощо.

Основним обов'язком покупця є обов'язок прийняти товар (ст. 689 ЦК) та оплатити його (ст. 692, ст. 706 ЦК). Відповідно, продавець має право вимагати від покупця прийняття товару і сплати певної суми (ст. 706 ЦК).

На прикладі договору роздрібної купівлі-продажу чітко просте­жується характерна особливість активного втручання законодавця у відносини, що складаються між виробниками, продавцями і спожива­чами, їх регулювання спрямовано на те, щоб по можливості збалансу­вати економічно і юридично нерівні відносини, поклавши на підпри­ємців деякі додаткові обов'язки, а споживачеві надати відповідні права і гарантії їх захисту. Це викликано тим, що в умовах розвитку ринкових відносин, яким притаманне функціонування розвинутої ме­режі посередників, споживач невідворотно віддаляється від вироб­ників і йому все складніше отримати відшкодування збитків, що він поніс внаслідок отримання, зокрема недоброякісного товару. Звід­си - покупець розглядається ЦК, як і Законом «Про захист прав спо­живачів», суб'єктом спеціального юридичного захисту[16].

Саме тому законодавство закріплює за покупцем право на обмін товару. Відповідно до ст. 707 ЦК (ст. 20 Закону) покупець має право протягом чотирнадцяти днів з моменту передання йому непродоволь­чого товару належної якості [17], якщо триваліший строк не оголоше­ний продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, названих продавцем, на аналогічний товар інших розмірів, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем.

Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, а це мо­жуть бути будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму. До ре­чі, закон передбачає також можливість здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в про­даж, про що продавець повинен повідомити покупця.

Вказана стаття захищає інтереси покупця - непрофесійного учас­ника товарообміну в разі, коли продавець не порушував прав спожи­вача. Тому й не йдеться про відшкодування будь-яких збитків покуп­цеві або про якісь інші несприятливі наслідки для продавця. Навпаки, законодавець встановлює певні вимоги, яких повинен дотримуватися покупець, захищаючи свої інтереси.

По-перше, товар, який підлягає обміну, не повинен бути у споживан­ні, а тому збережено його товарний вигляд та споживні властивості.

По-друге, покупець має докази придбання товару саме у даного продавця. Це може бути товарний або касовий чек чи інший доку­мент, що підтверджує оплату товару (розрахунковий документ)[18].

По-третє, нормативно-правовими актами встановлюється пере­лік товарів, які не підлягають обміну або поверненню на підставах, передбачених цією статтею[19]. Не підлягають обміну, зокрема - лікар­ські препарати та засоби предметів санітарної гігієни, світлочутливі товари, корсетні товари, парфумерно-косметичні товари, дитячі іг­рашки (м'які, гумові), сурдини (для духових музичних інструментів), ювелірні вироби з дорогоцінних металів, вироби з бурштину, білизна натільна, панчішно-шкарпетні вироби, товари в аерозольній упаков­ці, пір'яно-пухові вироби, тканини, килимові вироби метражні, білизна постільна, друковані видання, трубна продукція тощо.

Покупець має певні права у разі продажу йому товару неналежної якості (ст. 708 ЦК, ст. 14 Закону). При цьому закон враховує, по-пер­ше, предмет договору і, по-друге, хто виступав у ролі продавця.

Якщо укладався договір купівлі-продажу непродовольчих товарів, які не були у користуванні, у разі виявлення покупцем протягом га­рантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сто­рін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, чи фальсифікації товару, він має право за своїм вибором пред'явити одну з наступних:

вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем або третьою особою, на їх виправлення;

вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на анало­гічний товар належної якості чи на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці у ціні;

вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшен­ня ціни;

відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ч. 1 ст. 708 ЦК).

Привертає увагу той факт, що покупець може пред'явити вимоги на свій розсуд або продавцю за місцем продажу товару, або виготов­лювачу товару, а відповідно до ст. 14 Закону не тільки їм, а також і підприємству, що виконує їх функції за місцем знаходження спожи­вача. Причому продавець і виробник під час продажу (реалізації) то­вару зобов'язані інформувати споживача про такі організації. У разі ненадання вказаної інформації вони несуть встановлену законом від­повідальність (статті 18, 23 Закону).

Між тим слід враховувати те, що вимоги можуть пред'являтися по­купцем лише у випадку, коли він виявив недоліки, які не були застере­жені продавцем. При цьому не має значення, які ці недоліки - прихо­вані або явні; була у покупця можливість їх виявити при покупці; мав продавець інформацію про ці недоліки чи ні. Крім цього, вимоги пред'являються лише тоді, коли недоліки або фальсифікація товару була виявлена протягом гарантійного чи інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами (наприклад, Правилами продажу непродовольчих товарів) або передбачених договором.

Якщо ж укладався договір купівлі-продажу непродовольчих това­рів, що вже були у користуванні і реалізовані через роздрібні комісій­ні торговельні організації, про що покупець поінформований продав­цем, то він має право пред'явити такі ж самі вимоги, які передбачені у ч. 1 ст. 708 ЦК, але при умові, що товар, який був придбаний, містив істотні недоліки, не застережені продавцем.

Продовольчі товари неналежної якості продавець зобов'язаний за­мінити на якісні або повернути покупцю сплачені гроші[20].

ЦК регулює питання стосовно порядку і строків задоволення ви­мог покупця при заміні товару або усунення недоліків (ст. 709), а та­кож відшкодування різниці в ціні у разі заміни товару, зменшення ціни і повернення товару неналежної якості (ст. 710).

Новелою у ЦК є стаття 711, яка передбачає відповідальність за шкоду, завдану товаром неналежної якості. Продавець або виготов­лювач товару неналежної якості відшкодовує шкоду, заподіяну май­ну покупця, а також шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю покупця у зв'язку з придбанням такого товару. Між тим ця норма бланкетна і містить відсилку до положень глави 82 ЦК, §3 якої (статті 1209-1211) регулює дані питання.

ПИТАННЯ 2. ПОСТАВКА

Одним з видів купівлі-продажу є поставка, на підставі якої здій­снюється реалізація товарів (продукції), що вироблені суб'єктами підприємницької діяльності. Договір поставки є найбільш пошире­ною формою регулювання господарських зв'язків між суб'єктами у сфері підприємництва, що забезпечує ритмічний обіг товарів. Як пра­вило, такі зв'язки існують протягом тривалого часу. Тому укладення договорів поставки має систематичний характер.

До прийняття ЦК у законодавстві поставка визначалася як само­стійний тип договору, який поряд з купівлею-продажем та деякими іншими договорами належав до типу договорів, що опосередковують правовідносини з переходу права власності від однієї особи до іншої. Однак економічні відносини, що у ті часи складалися лише між «со­ціалістичними організаціями», базувалися на адміністративно-плано­вому розподілі товарів та продукції. Відсутність свободи при укла­денні договорів поставки, що ґрунтувалися на обов'язкових для виконання сторін актах планування, й зумовила деякою мірою штуч­не виділення його у самостійний тип цивільно-правових договорів. Хоча у науці визнавалося, що юридична сутність договору поставки має багато спільного з договором купівлі-продажу[21].

В умовах ринкової економіки надмірна урегульованість відносин з поставки товарів є недоцільною. У зв'язку з цим у ЦК по-новому виз­начається співвідношення купівлі-продажу та поставки, а саме як ро­дове та видове поняття, тобто договір поставки визначається як різ­новид договору купівлі-продажу. Це означає, що, з одного боку, названий договір характеризується загальними (родовими) ознаками, притаманними договору купівлі-продажу, з іншого - цей договір має специфічні характеристики, що дозволяє виділити його в окремий різновид купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійс­нює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у вста­новлений строк (строки) товару власність покупця для викорис­тання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 cm. 712 ЦК).

Договір поставки є двостороннім, взаємним, консенсуальним та відплатним. При цьому строк виконання поставки (передачі товарів) не повинен збігатися з моментом укладення договору. Якщо ж укла­дення та виконання договору збігається, то має місце купівля-продаж, а не поставка.

У зв'язку з тим, що поставка є різновидом купівлі-продажу, до до­говору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, закріплені у § 1 глави 54 ЦК. Інше може бути встановлено договором, законом або випливати з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).

До зобов'язань, що виникають з договору поставки, застосовують­ся нормативно-правові акти, які поки що є чинними на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Со­юзу РСР»[22]. Серед таких документів, зокрема Положення про постав­ку продукції виробничо-технічного призначення затверджене поста­новою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888[23], крім п. 69; Положення про поставку товарів народного споживання затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888[24], крім п. 60; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-тех­нічного призначення і товарів народного споживання за кількістю за­тверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6[25]; Інструкція про порядок приймання про­дукції виробничо-технічного призначення і товарів народного спо­живання за якістю затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р.[26]

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укла­дення та виконання договорів поставки. Зокрема, поставка продукції для державних потреб регулюється законами України «Про постав­ку продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р.[27], «Про за­купівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р.[28]. Закупка товарів для потреб оборони і національної безпеки України регулюється Законом України «Про державне оборонне за­мовлення» від 3 березня 1999 р.[29] Відносини з поставки між резиден­тами та суб'єктами господарювання держав-учасниць СНД регулю­ються міждержавною Угодою про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20 березня 1992 р.[30], Положенням про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підпри­ємств і галузей держав-учасниць СНД затвердженим постановою КМУ № 323 від 18 травня 1994 р.[31]

Основною специфічною ознакою поставки, що робить її різновидом договору купівлі-продажу, є характер використання товару покупцем. Товар купується для подальшого його використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, до­машнім або іншим подібним використанням.

Момент укладення договору поставки не збігається з момен­том його виконання, хоча у договорі купівлі-продажу укладення та виконання також можуть не збігатися. Однак саме для дого­вору поставки це є обов'язковою ознакою.

Сторонами договору поставки є продавець (постачальник) і поку­пець. Продавцем за договором поставки завжди виступає суб'єкт під­приємницької діяльності (юридична особа або фізична особа-підприємець), котрий, як правило, одночасно є й виробником товарів. Однак це не є обов'язковою умовою. Покупцем здебільшого також виступає суб'єкт підприємницької діяльності, що обумовлюється характером використання придбаного ним товару. Однак покупцями за догово­ром поставки можуть бути й непідприємницькі товариства, установи тощо (наприклад, навчальні заклади, заклади медичного обслугову­вання тощо), коли товар набувається ними для забезпечення своєї діяльності (меблі, комп'ютери, обладнання тощо).

Предметом договору поставки є не вилучені з цивільного обороту рухомі речі, котрі, як правило, характеризуються родовими ознаками та призначені для подальшого використання у підприємницькій діяльності покупця. Зазвичай, на момент укладення договору товару, щодо якого він укладається, ще немає у наявності, оскільки його ви­робництво (виготовлення) обумовлюється саме цим договором. При цьому предмет договору визначається розширено: вказується асорти­мент (номенклатура), якість, кількість, комплектність товару[32].

Асортимент (номенклатура) - це розподіл товарів за певними групами, зокрема видами, моделями, розмірами, кольорами або ін­шими ознаками (ст. 671 ЦК). У самому договорі або у специфікації, що додається до нього, визначається кількість товарів кожної групи, що підлягає поставці. Правові наслідки порушення умов договору щодо асортименту товару встановлені у ст. 672 ЦК.

Якість товару, що поставляється, визначається різними способа­ми (ст. 673 ЦК). За правилом, якість товару визначається шляхом по­силання на стандарти (державні стандарти України, галузеві стандар­ти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок тощо) та технічні умови. У деяких випадках обов'язкова наявність сертифікатів відповідності, яку повинен забезпечити постачальник (наприклад, для імпортних харчових продуктів, побутової електро­техніки тощо). Такі сертифікати підтверджують відповідність товару вимогам, встановленим законом (ст. 674 ЦК). Сьогодні порядок виз­начення якості товару регулюється Декретом КМУ «Про стандарти­зацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р.[33], законами України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р.[34], та «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р.[35] Якість товару може визначатися у до­говорі й іншими способами, зокрема за зразком, за описом тощо.

Як правило, товар має відповідати вимогам щодо якості не тільки у момент його передачі покупцеві, а й протягом певного строку (гаран­тійного або строку придатності товару). Загальні правила встановлен­им та обчислення таких строків врегульовані статтями 675-677 ЦК.

Кількість товарів, що постачаються, визначається у договорі у відповідних одиницях виміру (вага, маса, об'єм, штуки тощо) або у грошовому вираженні (ст. 669 ЦК).

У певних випадках предмет договору поставки визначається та­кою характеристикою як комплектність (ст. 682 ЦК), тобто сукуп­ністю складових частин виробу, які дозволяють використовувати його за призначенням. Зокрема, це передбачається договорами по­ставки устаткування, складної техніки. Комплектність товару визначається відповідно до стандартів, технічних умаж, прейскурантів, умов договору або звичаїв ділового обороту.

Комплектність товару необхідно відрізняти від комплекту товару як певного набору товару в комплекті (ст. 683 ЦК).

Строки поставки. Розрізняють загальний строк поставки, який до­рівнює строку дії самого договору, та окремі строки поставки певних партій товару, що звичайно оформляються відповідним графіком. Окремі строки (періоди) встановлюються для забезпечення рівномір­ної поставки необхідної кількості товару, для запобігання додатковим витратам, пов'язаним із збереженням товарів, для можливості у разі необхідності змінити умови договору або розірвати його.

Вирішення питання щодо належного строку виконання договору поставки залежить від умов доставки або вибірки товару. Найчіткіше умови поставки товарів від продавця до покупця систематизовано у Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів[36] (далі - Правила ІНКОТЕРМС), які є сукупністю спеціальних умов, що ви­значають момент переходу ризиків випадкової загибелі або пошкод­ження товарів від продавця до покупця, регламентують, хто (прода­вець чи покупець) організовує перевезення товару, його навантажен­ня, розвантаження, оплачує витрати на страхування товару. Незважаючи на те, що Правила ІНКОТЕРМС розроблено для застосування до зовнішньоекономічних договорів, згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 567/94[37] ці Правіша застосовуються іажаж і при укладенні договорів між резидентами.

Ціна. Ціна товару, як правило, визначається за домовленістю сто­рін у договорі (вільні ціни). Останні встановлюються на всі види то­варів, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін» Таке регулювання здійснюється шляхом встановлення держав них фіксованих цін, граничних їх рівнів або граничних відхилень від державних фіксованих цін[38]. Зокрема, державне регулювання цін на продукцію виробничо-технічного призначення і товари народного споживання здійснюється щодо суб'єктів природних монополій.

Зміст договору поставки складають права та обов'язки сторін. Ос­новний обов'язок продавця - поставити товар покупцю у встановле­ний договором строк (строки). При цьому товар має відповідати виз­наченим у договорі вимогам щодо кількості, якості, асортименту та комплектності. Покупець зобов'язаний прийняти і оплатити товар. Отже, у покупця виникає грошове зобов'язання.

Майнова відповідальність сторін визначається чинним законодав­ством, що не перешкоджає сторонам самостійно врегулювати її у до­говорі.

У ЦК форма договору поставки не врегульована спеціальними нормами. Отже, при укладенні цього договору необхідно дотримува­тися загальних вимог щодо форми правочинів (статті 205-208 ЦК).

ПИТАННЯ 3. ДОГОВІР КОНТРАКТАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Поняття договору контрактації. Забезпечення населення продо­вольством, а переробних підприємницьких товариств необхідною си­ровиною у значній мірі залежить від чітко налагодженої системи до­говірних відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції (да­лі - сільгосппродукції) у її виробників, які можуть самостійно реалі­зовувати останню за договорами через біржі, заготівельні та посеред­ницькі організації.

При цьому по мірі налагодження діяльності спеціалізованих аграр­них бірж закупівля певної частини сільгосппродукції може здійсню­ватись шляхом торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами. Між тим біржова торгівля ще не досягла належного рівня і тому заго­тівельні та інші організації закуповують її безпосередньо у виробни­ків за договором контрактації.

За договором контрактації сільгосппродукції виробник сіль­ськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у влас­ність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю про­дукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ч. 1 cm, 714 ЦК).

До відносин за договором контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 713 ЦК).

Договір контрактації - двосторонній, оплатний, консенсуаль ний. Сторонами у цьому договорі виступають виробник та заго­тівельник (контрактант) сільгосппродукції. В ролі виробника часті­ше за все виступають сільськогосподарські організації, тобто госпо­дарські товариства, виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства тощо, які здійснюють підприємницьку діяльність з ви­рощування та виробництва сільгосппродукції. При цьому для догово­ру контрактації не має значення правовий статус особи, яка реалізує таку продукцію. Головне полягає у тому, що така особа реалізує сіль­ськогосподарську продукцію, вирощену і вироблену у власному гос­подарстві. Тому немає законодавчих перешкод для того, щоб відно­сити до договорів контрактації також договори на реалізацію гро­мадянами сільгосппродукції, вирощеної чи виробленої ними на при­садибних або дачних ділянках.

Що стосується заготівельника, то це можуть бути: юридичні особи у формі підприємницьких товариств (заготівельних, переробних, торговельних тощо) або фізичні особи-підприємці, які здійснюють професійну діяльність із закупівлі сільгосппродукції для наступного її продажу чи переробки.

Трапляються випадки, коли заготівельник видає виробнику так звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою одержувача, з яким він перебуває у дого­вірних відносинах (поставки).

Предметом договору контрактації є сільгосппродукція;, вироще­на і вироблена у господарстві її виробника у сирому вигляді, або така, що пройшла первинну обробку. Це стосується насамперед нестандар­тної плодоовочевої та іншої продукції, яка швидко втрачає свої якос­ті. Але сторони можуть передбачати також, що в рахунок виконання зобов'язання щодо здачі виробником продукції у сирому вигляді він продає частину продукції у переробленому вигляді.

Договір контрактації на практиці спрощує механізм оформлення відносин стосовно того випадку, коли не тільки треба виростити сіль­госппродукцію, а також її переробити і направити споживачеві. Так, якщо укладається договір між заготівельником і підприємницьким товариством на сільгосппродукцію у сирому вигляді за правилом, це - договір поставки. Для того, щоб реалізувати вже перероблену продукцію, треба також було б укласти новий договір поставки. Для того, щоб уникнути укладення двох договорів з одним виробником: і на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді, і окремо у пере­робленому, укладають договір контрактації. Але це не свідчить про неможливість для сторін самостійно обирати правову форму реалі­зації сільгосппродукції. Це може бути купівля-продаж₅ контрактація або поставка.

Умови укладення та виконання договору контрактації, Умова­ми договору контрактації є: кількість та асортимент сільгосппродук­ції, якість, ціна, строки, порядок і умови доставки, вимоги до тари й упакування, порядок розрахунків, місце здачі-прийняття сільгосппродукції, взаємна майнова відповідальність сторін за порушення до­говору та інші умови, які сторони мають за необхідне передбачити у договорі.

Договір контрактації повинен бути укладений у письмовій формі. Виробник сільгосппродукції передає заготівельнику вироблену про­дукцію в кількості і асортименті, передбаченому у договорі контрак­тації.

Продукція, яка передається виробником, за якістю повинна відпо­відати стандартам, правилам ветеринарного та санітарного нагляду. Отже, заготівельник має право або відмовитися від недоброякісної продукції, або прийняти за ціною її дійсної якості.

У договорі контрактації однією з важливих умов є строк здачі сіль­госппродукції заготівельникові. У ряді випадків беруться до уваги особливості сільськогосподарського виробництва, кліматичні умови регіону, умови переробки і зберігання продукції. Невід'ємною части­ною договору є графіки доставки, які погоджуються між сторонами і конкретизують строки здачі продукції. Днем виконання виробником зобов'язань за договором вважається дата складання приймально-зда­вального документа під час здачі продукції у виробника або на прий­мально-здавальному пункті заготівельника, а у разі відвантаження її одержувачеві - день здачі продукції транспортній організації.

За договором контрактації сторони пов'язані взаємними правами та обов'язками. Відповідно до ст. 713 ЦК заготівельник зобов'язаний прийняти сільгосппродукцію у виробника і забезпечити її вивіз, якщо інше не передбачено договором. При прийнятті продукції, що здій­снюється у місці знаходження заготівельника або у іншому зазначе­ному ним місці, заготівельник не має права відмовитися від прийнят­тя продукції, якщо вона відповідає умовам договору і передана у зазначений в договорі строк. Вивіз, експедирування та розвантажен­ня сільгосппродукції проводиться за рахунок заготівельника, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Заготівельник повинен за одержану виробником сільгосппродук­цію повністю і своєчасно розрахуватися. При укладенні договору контрактації використовуються орієнтовні стартові закупівельні ціни. Останні індексуються у зв'язку з інфляційними процесами, що обов'язково обумовлюється у договорі.

Відповідальність сторін за порушення договору контрактації. Майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне ви­конання договору контрактації передбачається у формі неустойки або відшкодування збитків.

За невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції виробники сплачують заготівельникам не­устойку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому від­ношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовле­ними у договорі, з урахуванням їх індексації у зв'язку з інфляцією.

У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов'язань: кількість продукції, незданої виробником у встановлений договором строк, повинна бути здана в інші строки, які погоджуються сторона­ми і зараховуються у період їх фактичної здачі. Винятком є такі види продукції, виробництво яких має сезонний характер і поновлення не­зданої їх кількості неможливе. Штраф за нездачу виробником про­дукції обчислюється, виходячи лише з вартості продукції, незданої у попередньому періоді.

З виробника не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбачено інструкціями, правилами про порядок проведення закупівель або за домовленістю сторін у догово­рі встановлені санкції за таке порушення. Заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед одержувачем (споживачем), як сто­рона у договорі поставки, але він може бути звільнений від відпо­відальності у випадку, коли виробник, не пред'явивши продукцію за­готівельникові для приймання, відвантажив її одержувачеві.

Заготівельник відповідає за невиконання зобов'язання з прийман­ня продукції. Він сплачує виробникові неустойку в такому самому розмірі, в якому виробник відповідає за несвоєчасну здачу продукції.

Майнова відповідальність сторін за порушення умов договору контрактації будується на принципі вини, яка презюмується (стат­ті 614, 617 ЦК).

Сторона у договорі контрактації, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення ста­лося внаслідок випадку або непереборної сили, до котрої відносять стихійні лиха чи інші несприятливі умови виробництва сільгосппро­дукції. Питання стосовно того, чи є певна обставина стихійним лихом, вирішується згідно з правилами, що застосовуються при страхуванні майна сільгоспвиробника. До інших несприятливих умов відносять природні та інші об'єктивні фактори, які свідчать про відсутність ви­ни виробника, зокрема масове інфекційне захворювання тварин. До­казами на підтвердження цих обставин можуть бути висновки Дер­жавної інспекції із заготівель та якості продукції, довідки ветеринар­ної служби, довідки метеослужби, акти страхової компанії тощо.

ПИТАННЯ 4. ДОГОВІР ПОСТАЧАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ ТА ІНШИМИ РЕСУРСАМИ ЧЕРЕЗ ПРИЄДНАНУ МЕРЕЖУ

Людина з самих «перших днів» свого існування й формування дея­кої подоби суспільства мала потребу в споживанні природних ресур­сів («дарунків природи») у найрізноманітніших їх формах. Потреба у теплі й світлі задовольнялася за допомогою придбання і наступного використання різних речей, підданих горінню - пальних матеріалів. Інтенсивний розвиток промисловості, початий у Європі в XVIII-XIX ст., що одержав виразну назву «промислової революції», поси­лення процесу урбанізації європейських і північноамериканських держав зажадало від науки і техніки вирішення спектра проблем, по­в'язаних з дефіцитом і дорожнечею традиційних у ту епоху джерел енергії, необхідністю забезпечення безперебійного постачання про­мисловості і населення спочатку тепловою, а потім і електричною енергією, газом. Науково-технічний геній Людини блискуче справив­ся з поставленим завданням, у результаті чого практично неможливо представити нормальний розвиток світової економіки, і економіки України у тому числі, без галузі, що вже стала органічною її части­ною - енергетики. Життя сучасної, «мінімально цивілізованої» люди­ни, вже немислимо без електричних і електронних предметів та при­строїв, що забезпечують комфортні умови її проживання у найріз­номанітніших кліматичних зонах, задоволення побутових потреб, до­ступ до систем комунікації й інформації. Послідовний і ритмічний розвиток промисловості та сфери обслуговування у даний час також неуявний без ефективного і безупинного енерго- і газопостачання, значення яких надзвичайно велике вже не тільки для нормальної жит­тєдіяльності населення окремих держав, а й регіонів та континентів.

Непрямим підтвердженням викладеної вище тези є укладення 17 грудня 1991 р. у Гаазі Європейської енергетичної хартії (далі — Хартія). Прийняття зазначеного міжнародно-правового договору об­умовлено усвідомленням того, що розширення енергетичного співро­бітництва між країнами-учасницями Хартії (однією з яких є і Украї­на) є необхідною умовою економічного прогресу та - в більш шир­шому плані - соціального розвитку і підвищення якості життя грома­дян та переконанням у першорядній важливості створення ефектив­них енергетичних систем у галузі виробництва, перетворення, транс­портування, розподілу і використання енергії в інтересах надійності енергопостачання й охорони навколишнього середовища, забезпечу­ючи тим самим енергетичну та екологічну безпеку держав, що приєд­нались до Хартії. З метою формування відповідного правового про­стору і сприяння довгостроковому співробітництву в галузі енергети­ки на основі взаємодоповнюваності і взаємної вигоди, відповідно до цілей і принципів Хартії у Лісабоні 17 грудня 1994 р. укладений До­говір до названої Хартії.

Поняття та види договору постачання енергетичними та ін­шими ресурсами через приєднану мережу. Порівняння з іншими договорами. Зі створенням відповідних технічних пристроїв, що за­безпечують виробництво, безупинне транспортування і споживання енергії й енергоносіїв, з'явилася можливість залучити їх до економіч­ного обігу як товар. В свою чергу повсюдне використання електрич­ної і теплової енергії, газу, нафти викликало до життя необхідність здійснення регламентації відносин із забезпечення енергією й інши­ми ресурсами через приєднану мережу. Вказану функцію виконує до­говір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєд­нану мережу.

Необхідно зазначити, що у ЦК УРСР 1963 р. були відсутні норми, присвячені договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а дуже поширені і складні правовідносини, пов'язані з подачею і споживанням енергетичних й інших ресурсів, у яких беруть участь практично всі суб'єкти цивільного права, регулю­валися підзаконними нормативно-правовими актами. У новому ЦК відзначена вище прогалина усунута. Норми, присвячені договору по­стачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мере­жу, зосереджені в § 5 глави 54 книги 5 ЦК. У частині, що не супере­чить ЦК, діють спеціальні нормативно-правові акти[39], а з огляду на те, що на ринку постачання окремих видів ресурсів функціонують при­родні монополії, то слід брати до уваги і деякі локальні правові акти, що прийняті зазначеними суб'єктами цивільного права[40].

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'я­зується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енерге­тичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (або нент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дот­римуватись встановленого договором режиму їх використання, а та­кож забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого об­ладнання (ч. 1 ст. 714 ЦК). Даний договір є консенсуальним, двостороннім і ошатним.

У § 5 глави 54 ЦК відсутні норми, що визначають договір поста­чання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу як публічний. Проте згідно з ч. З ст. 714 ЦК законом можуть бути пе­редбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами, а відповідно до ч. 2 ст. 24 Зако­ну України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 р. енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на за­кріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на ній, в укладенні договору на постачання електрич­ної енергії. Звідси аналіз вказаних вище норм дозволяє стверджувати, що такий різновид договору постачання енергетичними та іншими ресурсами, як договір постачання електричної енергії, слід відносити до публічних договорів.

Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами че­рез приєднану мережу потрібно відносити до групи (типу) договорів про передачу речей у власність і розглядати як різновид договору ку півлі-продажу. Подібний висновок можна зробити в силу наступних аргументів. По-перше, зобов'язання, що породжується аналізованим договором, містить всі ознаки зобов'язання про передачу речей у власність: одна сторона (постачальник) передає за плату іншій сторо­ні (абоненту) товар (енергетичні та інші ресурси). По-друге, норми, присвячені досліджуваному договору, містяться у § 5 глави 54 ЦК, що називається «Купівля-продаж». По-третє, відповідно до ч. 2 ст. 714 ЦК до договору постачання енергетичними та іншими ресур­сами через приєднану мережу застосовуються загальні положення п ро купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Отже, правило про субсидіарне застосування до відносин з постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу загаль­них положень про купівлю-продаж свідчить про однозначну позицію законодавця з даного питання.

Разом з тим договору постачання енергетичними та іншими ресур­сами через приєднану мережу притаманна значна кількість специфіч­них ознак, наявність яких довгий час служила підставою для дискусії про його правову природу.

Деякі дослідники пропонували відносити договір постачання електричної енергії (як різновид договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу) до договорів підряд­ного типу, стверджуючи наступне. Оскільки електричну енергію не­можливо кваліфікувати як річ, то при її передачі споживачу постачальник (електростанція) виконує роботу[41]. Але змісту договору підряду притаманна низка прав і обов'язків, не властивих договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану ме­режу, і які дозволяють віднести перший до самостійного типу дого­ворів про виконання робіт. До них належать обов'язки підрядника ви­конувати роботи за завданням замовника, іноді зі своїх матеріалів, у встановлений строк, яким кореспондує право замовника у будь-який час перевіряти хід, якість і строки виконання робіт, не втручаючись в діяльність підрядника. Споживач (абонент) укладає договір поста­чання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу з метою одержання від постачальника певного товару - енергетичних чи інших ресурсів. Участь постачальника в їх виробництві (створен­ні, видобутку) споживача не цікавить. Крім того, варто погодитися з С. М. Корнєєвим, який стверджував, що енергія, як продукція відпо­відної галузі промисловості - енергетики, має економічні ознаки то­вару (собівартість, ціна); і саме у цій якості може бути об'єктом ци­вільних правовідносин, у тому числі й права власності[42].

В часи, коли у науці, а слідом за нею й у законодавстві договір пос­тачання розглядався як самостійний, відмінний від купівлі-продажу, деякі автори відносили договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу до різновидів договору постачан­ня. Б. М. Сейнароєв стверджував, що договір постачання електро­енергії за характером відносин, які ним опосередковуються, за основ­ними правами і обов'язками сторін не має принципових відмінностей від договору постачання, у зв'язку з чим договір постачання енергії варто відносити до договірного типу постачання[43]. Однак як у минулу епоху, так і на сучасному етапі розвитку цивілістики, коли адміні­стративно-командна система і планова економіка витиснуті ринкови­ми відносинами, «самостійність» договору постачання викликала сумнів і зазнала критики у науковій літературі. Позиція законодавця, що розмістив норми, присвячені поставці, у § 3 глави 54 «Купівля-продаж» ЦК, з даного питання недвозначна. Необхідно підкреслити також, що для договору постачання енергетичними та іншими ресур­сами через приєднану мережу специфічний об'єкт відносин (енерге­тичні й інші ресурси) і спосіб подачі та споживання енергетичних та інших ресурсів є одними з найважливіших особливостей, що вплива­ють також на зміст договірних відносин. Подібний об'єкт і спосіб ви­конання договірних обов'язків не властивий зобов'язанням, пород­женим договором постачання. І, нарешті, у спеціальній літературі наводились істотні і достатні доводи на користь розмежування дого­вору поставки і договору поставки енергетичними та іншими ресур­сами через приєднану мережу[44].

Варто згадати ще про одну точку зору, прихильники котрої зверта­ли увагу на особливості договору постачання енергетичними та ін­шими ресурсами через приєднану мережу, які, на їх погляд, роблять його якісно відмінним від всіх інших договорів і дозволяють визнати його самостійним, особливим видом договору в системі договорів цивільного права[45]. Але і викладений вище погляд на правову природу договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через при­єднану мережу не знайшов широкої підтримки серед вчених, а з ура­хуванням змін, що відбулися в економіці, і розвитку науки цивільно­го права, був підданий аргументованій критиці[46].

Найбільше поширення одержала позиція, відповідно до якої дого­вір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, «будучи окремим видом договору купівлі-продажу, нале­жить до нього як вид до роду»[47]. Зазначеного погляду на аналізований договір дотримується і вітчизняний законодавець, про що було згада­но вище. Подібний висновок також ґрунтується на значних відмін­ностях договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу від інших різновидів договору купівлі-продажу.

По-перше, для укладення договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу необхідна наявність у абонента відповідних технічних засобів, що є технічними передумо­ви укладення договору: а) власна мережа (газопроводи, нафтопрово­ди, теплопроводи, електропроводи тощо), приєднана до мережі.по­стачальника; б) прилади обліку споживаних ресурсів, регулююча апаратура, перетворюючі пристрої (трансформаторні підстанції то­що); в) споживаючі установки й агрегати. Постачальник, крім того, вправі давати дозвіл на підключення технічних пристроїв абонента до своєї мережі і регулярно контролювати їх роботу протягом дого­вірних відносин. Постачальник також зобов'язаний мати технічне устаткування і засоби (приєднану мережу), необхідні для транспор­тування і подачі енергетичних й інших ресурсів абоненту.

По-друге, аналізований договір, на відміну від інших видів догово­ру купівлі-продажу, не породжує обоє 'язку абонента прийняти ре­сурси, тобто обумовлену кількість товару. А постачальник, у свою чергу, зобов'язується постійно подавати товар (ресурси) у мережу таким чином, щоб у абонента була можливість одержувати їх у будь-який час.

По-третє, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу породжує обов'язки абонента, не характерні для інших видів зобов'язань купівлі-продажу, а саме: дотримуватись пе­редбаченого договором режиму використання ресурсів, а також забез­печити безпечну експлуатаці